"Тікають навіть ті, хто заробляє добре": чому українці не поспішають повертатися та що зупинить цю тенденцію

На четвертому році повномасштабної війни з Росією українці продовжують виїжджати за кордон — хтось на навчання, хтось у пошуках роботи чи безпеки. "Телеграф" поговорив з доктором економічних наук Андрієм Гайдуцьким — відомим економістом, фінансистом і експертом з міграційної політики.

Він пояснив, чому навіть ті українці, які мають високу зарплату і живуть у відносно безпечних регіонах, готові залишити країну, а також розповів, як держава може не лише стримати відтік молодих спеціалістів, а й використати міграційні процеси для економічного зростання України.

Тікають навіть ті, хто має високу зарплату і живе у безпечних регіонах

— Андрію, дослідження DOU показало, що 48% українських айтівців думають про еміграцію, але стільки ж планують залишитися. Наскільки репрезентативні ці дані для всього суспільства?

— Я вважаю, що вони не є репрезентативними для всього суспільства, адже айтівці заробляють значно більше. Якщо середньостатистичний українець у вересні 2025 року заробляє приблизно 26 тис. грн, то середньостатистичний айтівець – близько 40 тис. за даними Jooble. Однак залежно від рівня кваліфікації зарплати айтівців дуже сильно варіюються. Наприклад "мідли", які складають 30-50% всього персоналу ІТ-компаній, заробляють у чотири рази більше за середньостатистичного українця – 103 тис. грн за даними DOU. В теорії міграції вважається, що чим вище дохід людини, тим більше вона схильна до отримання досвіду міграції. Тому ці дані відображають реальну картину серед айтівців, але не зріз усього суспільства.

— В Ужгороді 20% готуються до еміграції – це один з найвищих показників. З чим це пов’язано, враховуючи відносну безпеку регіону?

— Зараз в Ужгороді середня ціна за 1 м2 житла на рівні зі столицею — близько 55-60 тис. грн, а у 2021 вона складала менше ніж 20 тис. грн. Зрозуміло, що таке зростання відбулось не завдяки ужгородцям, а через вимушене переміщення в цей регіон населення з більш заможних центральних і східних регіонів України. А серед таких і багато айтівців. Ймовірно, саме вони і внесли такі зміни в результати опитування для цього регіону. І логічно, що вони не планують залишатись в Ужгороді, а бажають рухатись далі.

Як повернути молодих українців додому

— Найбільше прагне виїхати молодь. Про це дедалі частіше говорять у суспільстві. Чи не втрачаємо ми покоління, яке могло б розбудовувати країну після війни?

— Зараз це загальносвітовий тренд. В більшості країн і регіонів світу молодь хоче виїхати на навчання чи роботу за кордон. Наприклад, за результатами опитування британського Інституту Адама Сміта понад половина молоді Великобританії хоче виїхати за кордон, а 28% з них – серйозно розглядають питання про еміграцію у 2025 році. Тому це логічно і для українців, поляків чи естонців. Україна не втратить це покоління, якщо буде здійснювати заходи, спрямовані на залучення доходів людей, які виїхали за кордон, у формі грошових переказів і заощаджень. Мета полягає в тому, щоб всебічно і довготривало стимулювати українського мігранта, поки він працює за кордоном 3, 5 чи 15 років, направляти в Україну частину його зароблених доходів.

— Як це дозволить повернути українську молодь?

— Це дозволить українському мігранту сформувати на Батьківщині своє майбутнє після досягнення міграційних цілей за кордоном [яких є чотири: навчання, робота, нові контакти, сформовані заощадження]. Як результат, Україна поверне не просто мігранта, а людину з капіталом (інтелектуальним та фінансовим). Чому важливо саме так діяти? Коли людина завершує свій міграційний цикл і досягає своєї міграційної цілі, у неї виникають логічні питання: "Що мені робити далі?", "А де мої гроші?". І якщо всі заощадження залишились у Польщі, то зрозуміло, що людина ймовірно не повернеться в Україну, адже в Польщі вже на них придбано нерухомість, започатковано мікробізнес, відкрито пай в інвестиційному фонді тощо. І, навпаки, коли гроші інвестовані в Україні: розміщені на депозит, придбано нерухомість, розпочато бізнес тощо тоді бажання повернутись додому значно зростає. Фактично, в людини з’являються економічні стимули для повернення.​​​​​​​​​​​​​​​​

А говорити про стримування людей від виїзду за кордон чи завчасне їх повернення – це беззмістовна розмова. В Україні немає попиту на українських мігрантів. Адже бізнес не готовий платити йому польську чи німецьку зарплату. Тому й припинилась державна політика повернення українців з-за кордону, а Міннацєдності реорганізовано в інше відомство. Навпаки, фокус необхідно направити на формування політики залучення їх значних валютних доходів і заощаджень. Адже в Україні величезна криза з дефіцитом торгівельного рахунку Платіжного балансу, він б’є "антирекорди" приблизно з 2010 року і підриває стабільність гривні. Україна має здійснювати заходи зі зменшення цього дефіциту коштом притоку капіталу у формі грошових переказів, які проходять через поточний рахунок Платіжного балансу. Іншими словами, державна політика із залучення грошових доходів українських мігрантів – це найкращий спосіб "заякорити" українських мігрантів в Україні, а процес міграції зробити тимчасовим і зворотнім.

— Це завдання для влади України?

— Так, це має бути в пріоритеті діяльність влади. В першу чергу, тут має бути плідна співпраця Міністерства економіки й Національного банку. Міністерство має розробляти стимули для будівельних, іпотечних, страхових, пенсійних, інвестиційних компаній, а також для громад і муніципалітетів з метою розробки ними цільових програм і послуг, направлених на залучення доходів українських мігрантів у відповідні сектори та галузі економіки України. А НБУ має стимулювати банки й небанківський фінансовий сектор (платіжні й мікрокредитні компанії) розробляти фінансово-банківські послуги зі здешевлення, прискорення і направлення у банківський сектор України доходів і заощаджень, які мігранти формують за кордоном або їх домогосподарства у готівці в Україні. А це значні кошти. Нагадаю, що ще у 2021 році українські мігранти та діаспора заробили за кордоном близько 140 млрд доларів. У 2025 році, завдяки додатковим майже шести мільйонам українських мігрантів-біженців, більша частина яких вже працює за кордоном, очікується, що їх доходи перевищать 200 млрд доларів. Таким чином, завдяки українцям за кордоном фактично функціонує ще одна економіка України (номінальний ВВП за 2025 рік очікується на рівні 206 млрд дол. США – ред).

Масове повернення українців після війни — міф

— Віцепрезидент США Джей Ді Венс висловив сподівання, що війна завершиться за пів року. Дехто думає, що з наближенням миру мігранти повернуться додому. Але чи так це буде насправді і які фактори можуть утримати людей за кордоном навіть після війни?

— Об’єктивних факторів для масового повернення українців із-за кордону немає. Щоб люди почали повертатися, має здійснитись хоча б один з трьох сценаріїв. Перший – приймаючі країни повинні призупинити програми допомоги українцям і стимулювати їх повернення. Але весь бізнес в ЄС волає до чиновників не робити цього через дефіцит недорогої робочої сили. Наприклад, польський бізнес, зокрема Рада підприємництва Польщі нещодавно у листі до президента Кароля Навроцького зазначила, що це призведе до "ризику хаосу і паралічу" польського бізнесу. Я думаю, це твердження стосується більшості країн ЄС-10, де осіли українці. Тому цей сценарій відпадає.

Другий – українські біженці повинні захотіти добровільно повернутись додому. Але вони, ймовірно, досі на шляху виконання своїх міграційних цілей про які я казав на початку інтерв’ю. Війна триває четвертий рік, а міграційний цикл, в середньому, у людини триває від 3 до 15 років. Тому повернутися можуть лише пенсіонери, ті, хто завершив навчання за кордоном чи набрався мінімального досвіду роботи. Проте працюючим біженцям вигідно лишатись за кордоном. Заробітки в Польщі залишаються приблизно в три-чотири рази вищими, ніж в Україні, а в Німеччині — вищими у сім-вісім разів. Тому цей сценарій також не є підставою для їх масового повернення.

І третій сценарій – в Україні починають різко зростати зарплати, що мотивує людей повертатись. Але це найменш ймовірний сценарій. Бізнес в Україні вже й так суттєво переплачує найманим працівникам. За даними Forbes у 2020-2024 роках реальні зарплати (без урахування інфляції) зросли на значні 25,7%. І більшість цього росту припала ще до повномасштабної війни! В Польщі реальні зарплати за цей період зросли лише на 13,2%, в Німеччині взагалі впали на -3,7%. За даними CEOWorld Україна вже на 104 місці за рівнем зарплат у світі. Але за основними умовами для ведення бізнесу ми значно-значно нижче, тобто, гірше. За Індексом економічних свобод Україна лише на 150 місці, за Кредитним суверенним рейтингом – 134, у Рейтингу сприйняття корупції – 105 місце. Навіть середньоарифметичне цих трьох ключових рейтингів – лише 130 місце. Тобто, підприємець фактично вже переплачує "премію" працівникам майже в 30% за ведення свого бізнесу в таких ризикових умовах. А мав би платити значно менше, тобто зарплати мали б "дисконтуватись" на ризик ведення бізнесу в Україні. Тому Україні вже зараз потрібні швидкі макроекономічні реформи, щоб "наздоганяти" рівень зарплат. А підняття в ключових економічних рейтингах мотивуватиме бізнес до подальшого зростання оплати праці людей і повернення мігрантів.

— Які країни, на вашу думку, стануть "постійними домівками" для частини української діаспори, а звідки люди повернуться першими?

— Я думаю, першими почнуть повертатися українці з сусідніх країн — Польщі, Чехії, Угорщини та Молдови. В Молдові зараз зарплати вже вищі, ніж в Україні. Але я впевнений, що після завершення війни частина підприємств в Україні вимушено підніме зарплати, адже зараз багато людей працюють під "бронню" або мають відстрочку від призову. Як тільки скасують воєнний стан, люди масово почнуть звільнятися на таких підприємствах. Бізнес буде змушений підвищити зарплати на 15–30%, щоб утримати кадри.

Ще одна причина повернення — власне житло: українцям не доведеться витрачати 20–30% доходу на оренду, яку вони оплачують за кордоном.

Складніше буде повернути тих, хто працює у Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Ірландії. Там діють сильні соціальні системи захисту для найманих працівників, держава чи громади досі орендують житло, компанії часто пропонують страхування та пенсійні накопичення, а робітників більше цінують через дефіцит кадрів.

80% переселенців живуть у вимушеному русі понад рік

— За даними Міжнародної організації з міграції (IOM), 80% наших ВПО у 2024 році перебували у переміщенні понад рік, іноді більше ніж один раз. Що це говорить про стабільність їхнього становища?

— Це говорить про дві речі. Перше — людина шукає там, де краще, і це абсолютно природно.

Друге — це свідчить про низький рівень залученості одних громад до інтеграції переселенців, і високий – інших громад. Адже кмітливі громади розуміють, що ВПО це в першу чергу платники податків, які купують місцеві товари й послуги, створюють попит на ринку нерухомості й у сфері послуг.

Звичайно, велику роль у цьому зіграли донори. Наприклад, тільки під Києвом вони побудували кілька містечок для ВПО. Але сам факт, що людина рухається, — це природно й нормально.

Згадайте, ще до у 2020 році президент України Володимир Зеленський говорив: ми будуємо нові дороги, якими потрібно "зшити Україну", щоб українець міг вільно пересуватися. І це правильно, адже коли українець рухається, він витрачає гроші. А якщо витрачає гроші, то платить податки. Тобто рух людських ресурсів — це ключовий чинник розвитку країни.

— Чи існує ризик, що Україна втратить частину населення, оскільки люди надаватимуть перевагу більш стабільним програмам для біженців за кордоном?

— Програми для біженців для українців за кордоном так чи інакше будуть скорочуватися. Це природний процес, адже в країни постійно прибувають нові біженці з інших країн, і цей процес триватиме ще десятиліттями.

Водночас і в Україні будуть запроваджуватися програми для біженців, бо країна потребує іноземних працівників. Наприклад, у Канаді, яка має понад 80 різних імміграційних програм, навіть існує квота — 15% для біженців. Тобто з кожних 100 нових резидентів 15 обов’язково мають бути біженцями. Але важливо підкреслити: це завжди новоприбулі біженців.

Тому українці, які нині перебувають за кордоном, з часом повинні будуть переходити на класичні міграційні програми. А по завершенню їх міграційного циклу вони вже прийматимуть рішення чи повертатись на батьківщину. І тут багато що залежатиме від України – чи підтримувала держава з ними відносини протягом всього періоду? Тобто, чи є вагомі причини для повернення. Наприклад, в Канаді філіппінців пенсійного віку дуже мало, бо в них є мотивація повертатись додому. Адже держава через банки, іпотечні, страхові, інвестиційні компанії робить все можливе, щоб вони всі кошти направляли додому. В них немає потреби лишатись в Канаді.