Звірства рашистів у відношенні до військовополонених українців: найстрашніша колонія Росії ВК-10 та її “доктор Зло”

У полон 23-річний військовий з позивним “Архітектор” вийшов з “Азовсталі”. І відтоді рахував дні до свого звільнення. Мріяв повернутися додому до рідного Херсона до того, як настав би тисячний день його полону. Вірив, що так і буде. Так і сталося: його обміняли на 992-й день, зазначає ВВС.

Всі 991 день свого полону він не лише намагався не занепасти духом, а ще й жартував зі своїми співкамерниками. Робив це навіть тоді, коли вони ледве заходили, а іноді й заповзали до камер після знущань наглядачів.

У колонії № 10 в республіці Мордовія хлопець провів майже одинадцять місяців: з лютого по грудень 2024 року. Там він був одним із наймолодших військовополонених. Перед цим його тримали в Оленівці та Старому Осколі.

Хлопець долучився добровольцем до Збройних сил України в листопаді 2021 року. До служби в армії вчився на архітектора. Втім, з часом зрозумів, що будівництво та проєктування – це не його справа. Але у війську отримав позивний, що нагадував йому про його фах.

“Я пішов служити, бо насправді це була моя мрія дитинства. Крім того, вже на той момент, до російського повномасштабного вторгнення, я зрозумів: саме завдяки армії наша країна існує і далі”, – розповідає “Архітектор”.

Його підрозділ був одним із тих, хто з перших днів вторгнення РФ обороняв Маріуполь і виходив у полон з заводу “Азовсталь”. З міркувань безпеки ми зберігаємо анонімність цього військового.

“Архітектор” є одним із сотень українських військових, які повернулися додому завдяки обмінам 2024-2025 років. Всі вони розповідають про систематичні побиття, катування та інше нелюдське поводження в російській неволі. Завдяки цим свідченням з’явилося значно більше інформації про реалії полону та, зокрема, про найстрашніші російські тюрми для українців.

Прикметно, що у вересні 2025 року Держдума Росїї денонсувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням від 1987 року. Вона звинуватила Раду Європи в тому, що та нібито не реагує на порушення конвенції з боку України.

З-поміж в’язниць, де українських полонених регулярно піддають тортурам, називають колонію № 10 у селищі Ударний Зубово-Полянського району в республіці Мордовія.

“Скрізь було важко, але найважче – в Мордовії”, – саме так про цю тюрму відгукується “Архітектор”. Ті, хто пройшов у полоні крізь різні місця неволі, включно з мордовською колонією, відгукуються про неї так само. Ця колонія розташована за 500 км від Москви та за 1600 км від України.

ВВС вирішила розібратися, що відомо про цю тюрму та тих, хто там несе відповідальність за тортури військовополонених.

За даними Медійної ініціативи за прав людини (МІПЛ), станом на червень 2023-го полонених українців у РФ утримували в понад 40 колоніях і СІЗО, причому їх регулярно переводили з однієї тюрми до іншої. Деякі місця неволі були поруч з українсько-російським кордоном, деякі – далеко в глибині Росії. Мордовська колонія – серед останніх.

Самі полонені припускають, що їх постійно переводили з одних колоній до інших, щоб люди не звикали до конкретної тюрми та не могли згодом ідентифікувати наглядачів. Що довше людина перебуває в одному місці, то більше може запам’ятати й дізнатися.

Крім того, зміна тюрем заплутує сліди полонених, і рідні не можуть відслідкувати їх. Але для цього Росія має постійно розширювати географію та перелік таких місць неволі.

ВВС поспілкувалася загалом з шістьма військовими, що пройшли полон у Мордовії, а також з сестрою загиблого там морпіха. Їхні свідчення вказують не лише на садистичні схильності окремих наглядачів та медиків, але й на системну та послідовну інвалідизацію українських військових та цивільних заручників. Їхні свідчення суголосні та підтверджують одне одного.

Вони стверджують, що будь-яка їхня дія – від погляду у вікно до прохання про воду – вимагала дозволу. А найменше порушення жорстоко каралося. Їхні розповіді доводять, що в цій колонії тортури стали частиною системи, а приниження та страх — нормою.

Ми також проаналізували скарги колишніх кримінальних в’язнів цієї колонії, які подали позови в суди РФ щодо порушення їхніх прав у стінах тюрми. Ці кейси відкривають нові подробиці тих порядків, які панують у колонії № 10 республіки Мордовія.

Втім, існує суттєва відмінність між російськими ув’язненими та українськими полоненими у цій колонії. Всі опитані українські військові розповіли ВВС, що щоденно чули на свою адресу слова ненависті та образи щодо українців та України як держави. А фізичні та психологічні знущання над ними були щоденними й системними, тоді як засуджені за кримінальні злочини скаржилися на окремі епізоди та хвилі жорстокого поводження.

“Маленьке Гуантанамо”

ВК-10 у селищі Ударний республіки Мордовія – це колонія особливого режиму. Так у Росії називають установи із найсуворішими умовами. Туди відправляють чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі або за “особливо небезпечний рецидив”. У колоніях особливого режиму є три види умов: полегшені, звичайні та суворі.

Останні передбачені для двох категорій ув’язнених: або це ті, хто вже всередині колонії особливого режиму злісно порушив порядок, або засуджені, які, перебуваючи за ґратами, скоїли нові злочини.

Колишній в’язень колонії Володимир Качаєв розповідав у 2015 році російській “Медіазоні”, що єдине приміщення, де ізолюють порушників порядку колонії, – це “маленьке Гуантанамо”. За його словами, там справжній розсадник туберкульозу. “Таблетки дають тільки за призначенням. А домогтися, щоб тебе прийняли лікарі, – неможливо. І там досі так само. Нічого не змінилося там, навіть гірше стало. Бетонні камери та сирість”. Туберкульозні хворі у цій колонії перебувають 24 години на добу разом із здоровими.

За даними джерел BBC, українських військовополонених та затриманих російською владою цивільних українців почали масово завозити у цю колонію у січні–лютому 2023 року. Якраз взимку 2023-го зросла кількість українських військових у російському полоні, а деякі тюрми на окупованих територіях були або закриті, або переповнені. З рішень російських судів видно, що до 2023 року в колонії відбували покарання лише громадяни РФ, засуджені за кримінальні злочини.

Коли в січні 2023 року в цій колонії почали розміщувати військовополонених, кількість звичайних ув’язнених там різко зменшилася. Російських засуджених у кримінальних справах почали переводити звідти до інших в’язниць, на що ті навіть скаржилися. Інших – завербували на фронт.

Вербувальники Євгена Пригожина приїжджали до російських в’язнів цієї колонії кілька разів. Під час другого візиту, у листопаді 2022 року, за даними правозахисників, до ПВК “Вагнер” записалося близько 60 людей. Це досить багато, що, на їхню думку, можна пояснити дуже важкими умовами в колонії, де практикували тортури та рабську працю.

Один із колишніх українських військовополонених розповів ВВС, як у січні 2025 року випадково підслухав розмову наглядачів про кількість полонених у всіх чотирьох бараках колонії — 610 людей. Усього колонія розрахована приблизно на 1500 ув’язнених. Отже, там і далі можуть утримувати російських кримінальних вʼязнів. Українські полонені з ними не перетинаються.

Іржаві плями на ліжку не помітили

“Архітектор” пригадує, як до нього в камеру в Мордовії зайшов представник уповноваженої з прав людини РФ Тетяни Москалькової. “Архітектор” виструнчився перед ним з великим синцем під оком. Це – слід від удару ногою наглядача, який незадовго до цього фактично стояв у полоненого на голові, б’ючи по нирках. А на ногах у нього була розсічена шкіра від ударів пластиковою водопровідною трубою.

“Спецназівці, наглядачі казали: “Ви нам здорові не потрібні, ви нам потрібні просто живими”. Для них побиття та всі ці тортури за допомогою електрошокерів, цих пластикових труб та кийків – це все просто розваги. Вони б’ють і сміються, веселяться”, – розповідає військовий.

Інспектор про видимі наслідки цих щоденних побоїв – синці та розсічену шкіру на ногах – нічого не питав.

Ще “Архітектор” пригадує, що перед приходом інспектора туалет у їхній камері відокремили шторкою, а також видали чисту білизну.

На білизні в цій камері “ревізор” міг би розгледіти задавнені іржаві плями крові. На стінах був грибок. Худющі, змарнілі українські полонені дивилися під ноги представнику російської інспекції. На їхніх ногах – рани. У всіх – короста.

“Він до нас зайшов, подивився, каже: “У вас все добре? – Так. – Вас не б’ють? – Не б’ють. – Скарги є? – Нема. – Ну, все добре. Удачі, до побачення”. На наступний день нас забили суто за те, що в камері були одні зайві шкарпетки”, – пригадує колишній полонений.

“Забити” – це значить відбити ноги так, що ти в камеру заповзаєш”, – уточнює “Архітектор”.

Він також став свідком, як в одного військовополоненого відмовили ноги – він більше не зміг ходити. Це сталося після “прийомки”, так називають реєстрацію новоприбулих у колонії, коли їх роздягають і женуть повз колону працівників з собаками, які їх б’ють та кричать. “Прийомка” є однією із найбільш жорстоких практик в російських колоніях суворого режиму, але настільки масовою, що її навіть не особливо приховують.

Знущання супроводжувалися принизливою лайкою, яка повторювала меседжі антиукраїнської пропаганди. “Вони кричали на нас: “Чому у вас пам’ятники Бандері стоять? Чому ви його прославляєте? А от ви фашисти, а от ви нацисти! А от чому ви в Європу лізете? А от навіщо вам Майдан? А навіщо ви Донбас бомбили вісім років?” Для них ми просто інші. Їм не подобається, що ми відходимо від совка, що йдемо в Європу, прагнемо жити в цивілізованому світі”.

Щоб просто підняти голову й подивитися в небо, потрібен був дозвіл, пригадує військовий водій-санітар Олександр Тетерятніков. У мордовській колонії він провів майже рік. Загалом же в полоні – 21 місяць. До колонії в Мордовії Олександра утримували у СІЗО-2 міста Ряжськ у Рязанській області.

Коли в його мордовську камеру зайшла офіційна перевірка, він бачив лише ноги “ревізора”. Їм заборонили підводити очі. Його обличчя, як і обличчя наглядачів та кримінальних в’язнів, які тим допомагають, українські полонені ніколи не бачили.

Жодні демонстративно-показові перевірки не зупиняли знущань з полонених і не покращували умов їхнього утримання.

“Рухає ними телепропаганда. Вони по життю були і є рабами. Слухали той свій телевізор і потім приїжджали на зміну в колонію і знущалися над нами. Вони згадували нам Мазепу, котрий зрадив Петра І, коли під Полтавою битва була. Згадували Бандеру, котрий нібито працював на Гітлера. Вони своєї історії не знають”, – розповідає Олександр про те, що полоненим українцям казали спецназівці ФСІН.

За 632 дні свого полону Олександр, як й інші військовополонені, з якими ми спілкувалися, також ніколи не бачив представників Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ). МКЧХ, судячи зі свідчень експолонених, не завжди отримує доступ до місць, де утримують українців у Росії, не кажучи вже про тюрми на окупованих територіях. Ця міжнародна організація утримується від публічних коментарів щодо цього.

Все це викликає критику України. На відміну від РФ, вона надає МКЧХ доступ до російських військовополонених на своїй території.

Стояння, електрошокери та цькування собаками

Наглядачі змушували “Архітектора” та інших військових у сусідніх камерах стояти на ногах по шістнадцять годин на добу. Це тривало багато місяців поспіль. Паралельно вони мали співати гімн Росії по десять разів на добу.

Хлопець мусив стояти на одному місці цілий день. Якщо спирався і це на відеокамері бачили наглядачі, його виводили у коридор. Разом з тим, хто “завинив”, могли вивести всю камеру.

“Прямо в коридорі проводили допит з побиттям – а хто там спирався, хто розмовляв, а хто поворухнувся? Ти маєш стояти взагалі непорушно”, – розповідає “Архітектор”.

Якщо давали команду “сідай”, то він вмощувався на краєчок ліжка й максимально виструнчувався. Памʼятав, що не можна заплющувати очей чи розмовляти, бо тоді всіх підіймали. І вони знову стояли по багато годин поспіль.

Його молодий організм впорався з цим навантаженням.

Але в багатьох опухали ноги та утворювалися гнійники. В Олександра Тетерятнікова через це на нозі утворилася величезна рана. Після полону йому провели на ній кілька операцій.

“У мене в нозі досі немає чутливості. Всюди били, але найдовше і найжорстокіше били там. При цьому тебе заставляють кричати: “Спасиба, гражданін начальник!”, – розповідає Олександр Савов, морпіх, якого звільнили з полону в березні 2025 року. Туди він потрапив після виходу з “Азовсталі” у травні 2022 року.

Йому помітно важко ходити. У полоні морпіх пройшов дві різні колонії та два СІЗО, але найгірше йому було в Мордовії.

Через багатогодинне стояння можуть виникати трофічні виразки, страшні рани, які можуть дуже довго не загоюватися.

“У такій позі погіршується венозний відтік крові, порушується живлення тканин, особливо в умовах дефіциту білка, вітамінів, при постійному холоді чи волозі. Ноги – найвіддаленіша від серця зона, і без роботи м’язів кров застоюється”, – пояснює Назар Шебела, хірург-ортопед Центру воєнної травми Superhumans.

“Це злісна тортура, яку використовували в Японії, нацистській Німеччині, в ГУЛАГу. Вона шкодить і фізичному, і психічному здоров’ю людини”, – наголошує Станіслав Лобач, лікар ортопед-травматолог клініки “Добробут” та волонтер патронатної служби “Янголи” 3-ої штурмової бригади.

У деяких випадках це закінчується ампутаціями ніг. Коли людина не може пити достатньо води та недоотримує мікроелементи, їй стає ще важче.

Хронічне недоїдання – ще одне випробування для українських полонених. Через пів року після полону “Архітектор” усе ще не може набрати вагу.

В середньому українські військовополонені втрачають 25-30 кг. Дехто – значно більше.

“Другу страву нам кидали у перше. І потім ще салат зверху. Це було в одній порції. І зазвичай виходив один ополоник. Коли давали окремо – то виходило два ополоники”, – розповідає про харчування в мордовській колонії український військовий Антон. Він пробув там два роки.

“На сніданок мені якось потрапило на 150 грамів води, всього 8 макаронів і півтора шматка хліба. Якщо порівняти Ряжськ і Мордовію – то в Мордовії набагато гірше харчування, ніж у Ряжську”, – каже Олександр Тетерятніков.

Звільнені з полону також відзначають, що всі наглядачі в Мордовії носили балаклави та вдягали рукавички. Вони ніколи не кликали один одного на ім’я. Такої анонімності та секретності, за спостереженнями полонених, не було в інших, навіть найсуворіших місцях неволі на території РФ. Там наглядачі могли називати свої імена й навіть не завжди ховали обличчя.

“На прогулянці, якщо дозволили вирівнятися, коли ти йдеш поруч з ним, не дай Боже, ти на нього хоч просто подивишся або так скоса глянеш. Вони дуже сильно боялись”, – пригадує “Архітектор”.

Всі військовополонені, з якими спілкувалася ВВС, підтвердили регулярне використання електрошокера в мордовській колонії. Двоє з шести колишніх полонених розповіли, що їх били ним у геніталії.

Також усі підтвердили, що на полонених у цій колонії спускають вівчарок.

Один з військових бачив, що собаку заводили навіть у душову й тримали там, поки полонені милися. Там же, в душі, могли застосувати й електрошокер.

У Дениса Черемисова, морпіха з Кіровоградщини, від укусів німецької вівчарки на тілі залишилися шрами. З трьох років полону найбільше часу хлопець провів саме в мордовській колонії.

“Під час ранкової перевірки ноги треба було поставити максимально широко. Вони всіх на шпагат садили. Якщо ноги стоять близько одна біля одної, то били по ногах, щоб ноги ставили широко. Називали це “позою ластівки”. І просто спускали собаку з повідка на нас у цей момент”, – розповідає Денис.

На прогулянки військовополонених виводили раз чи два на тиждень на три-чотири хвилини. Але могли виводити й раз на місяць.

Опитані полонені розповіли ВВС про те, що медична допомога в колонії, якщо й була, то мінімальна й лише у найважчих випадках. Наприклад, коросту, яка була в усіх, взагалі не лікували.

“Доктор Зло” і його “мати”

Але, мабуть, найбільшим шоком для всіх наших співрозмовників було те, що один із медиків колонії, коли його просили про допомогу, бив електрошокером.

Всі опитані ВВС військові згадали про нього як про “Доктора Зло”, як вони його називали між собою. Замість ліків – вони отримували від нього удар у руку чи спину.

“Доктор Зло” відмовляв у медичній допомозі тим, хто її потребував. До нього треба було записувати звечора, щоб зранку він дав якісь ліки. Якщо людині стало зле вночі, то вранці він бив її електрошокером. “Якщо, наприклад, я не записаний, а уночі у мене щось розболілося, як-от зуб, і я до нього буду звертатися на ранок під час обходу, то він каже: “Що зуб болить? Ходи сюди”. Він бере електрошокер і б’є в зуб. У кого що заболіло за ніч – туди він і б’є”, – пригадує “Архітектор”.

“Доктор Зло” міг і просто долучитися до катувань полонених. Так, одного разу “Архітектор” разом з іншими військовими в камері мав вивчити понад 50 правил поводження в камері. Один з них збився. До нього підійшов “Доктор Зло” і вдарив електрошокером. Після цього дав їм час до обіду вивчити всі пункти правил.

На групових фото медиків санчастини, що обслуговує колонію, часто фігурував той самий чоловік. Ми показали колишнім полоненим фото цього медика – і частина впізнали в ньому саме “Доктора Зло”.

Деякі полонені ніколи не бачили його обличчя. “Доктор Зло”, як і решта співробітників, носив балаклаву, яку, втім, іноді знімав. І деякі колишні військовополонені розгледіли його краще. Троє з опитаних підтвердили, що на фото – саме він.

Це збігається зі свідченнями інших військових, яких опитали журналісти-розслідувачі програми “Схеми”. Для ідентифікації вони використали також відео, де чути голос цієї людини.

Його звуть Ілля Сорокін, йому 35 років. Під час повномасштабного вторгнення Росії Сорокін продовжував служити фельдшером у мордовській колонії. У жовтні 2024 року він пішов на війну в Україні із позивним “Доктор”.

У соцмережах він розповідав, що народився в місті Потьма, у 2008 році вступив до медучилища, після першого курсу пішов до армії. Потім одружився з одногрупницею, має двох дітей. Навчання закінчив у 2011 році. У 2018 році він повідомляв на своїй сторінці “Вконтакте”, що захистив диплом у виші за спеціальністю “психолог”.

У травні 2022 року його нагородили грамотою, яка підтверджує, що він служив у колонії фельдшером. Але вже у 2025 році на його сторінці було вказано місце роботи “Збройні сили РФ” (у ВВС збережена копія). Після публікації Схем Сорокін свою сторінку у “Вконтакте” видалив.

Співрозмовник ВВС, який провів у мордовській колонії шість років — до жовтня 2023 року, стверджує, що Іллю Сорокіна з адміністрації колонії звільнили у 2023-му, і він “поїхав на СВО”, так у Росії називають війну проти України. Пізніше, за його словами, Сорокін повернувся до колонії як вільнонайманий. “Скотина рідкісна, ненавидить зеків. Бити він не бив. Допомогу надавав таку, яку вважав за потрібне, коротше — ніяку”, — так відгукується колишній ув’язнений про лікаря. Сам він після звільнення вирушив на війну в Україну. “Скажу одне: якби я зустрів його там на СВО, додому він би не повернувся”, — додав співрозмовник ВВС.

У лютому 2025 року Сорокін був почесним гостем на патріотичних заходах своєї медсанчастини. Місцева профспілка з Мордовії відзвітувала у соцмережах про зустріч із “учасником СВО” Сорокіним та про те, що “подібні заходи сприяють зміцненню сили духу та патріотизму працівників кримінально-виконавчої системи”.

У постах про цю зустріч говорилося, що Сорокін “раніше брав активну участь у житті колективу, у художній самодіяльності, був членом профкому, членом республіканського комітету профспілки”, а тепер служить “санінструктором роти”. Колишні колеги написали, що купили йому детектор виявлення дронів “Булат V4”, передали десять маскувальних сіток та медикаменти.

Ці повідомлення збігаються зі свідченнями полонених: нещодавно обміняний Денис Черемисов вже не бачив “Доктора Зло” в колонії. Але замість нього там почала працювати жінка-медик.

“І вона ще гірша. З “Доктором Злом” можна було хоч пожартувати, якусь таблетку таки випросити. А цю жінку ми назвали “Мати Доктора Зло”. Вона завжди нам грубила, ніколи не лікувала й сміялася з наших хвороб”, – розповів Денис.

Загиблий у Мордовії

Станом на травень 2025 року в російському полоні за весь час великої війни загинули щонайменше 206 українських військових. Такі дані навела інформаційна агенція Associated Press, посилаючись на Офіс генпрокурора, правозахисників та свідчення експолонених. Серед них є військові, які загинули в мордовській колонії.

39-річний морпіх Микола Андреюк – один із них. За даними його сестри Ніни, він помер у Мордовії у листопаді 2023 року.

У юності Микола мріяв служити у поліції, але туди його не взяли через проблеми зі здоров’ям. Після того він якийсь час працював у гірничовидобувному кар’єрі.

Але мрії, як розповідає Ніна, не полишив. Ще до російського вторгнення пішов служити до бригади морської піхоти. “Йому дуже подобалася ця служба. Він хотів бути захисником і став ним”, – пригадує сестра.

До російського полону разом зі своїм батальйоном потрапив у Маріуполі, ймовірно, у квітні 2022-го. Відтоді зв’язок з ним обірвався.

У травні того року Ніна побачила брата на відео полонених морпіхів у Маріуполі. У травні 2023-го інший військовий написав їй, що Миколу перевели до СІЗО в Таганрозі. Від самого брата жодних листів Ніна не отримувала. Не було в неї й офіційного підтвердження його статусу полоненого від міноборони РФ.

У лютому 2024-го Ніні Андреюк зателефонував український військовий Сергій. Він розповів, що особисто відніс її брата до лазарету виправної колонії № 10 в селищі Ударний, що в Республіці Мордовія. За його словами, це все сталося в листопаді 2023-го. І це свідчення колишнього військовополоненого наразі є єдиним підтвердженням ув’язнення Миколи Андреюка у мордовській колонії.

Саме на такі свідчення тих, хто повернувся з полону, найчастіше й спираються правозахисники та рідні. Оскільки російська сторона інформацію про полон та місця неволі підтверджує зазвичай з великими затримками або взагалі не надає жодної офіційної інформації.

Ніні те, що їй розповів Сергій, додало водночас і надії, і тривоги. Принаймні вона дізналася, де саме перебував її брат.

Сергій розповів їй, що він лежав три дні важко хворий. В Миколи була велика проблема з ногою. Вона так опухла, що чоловік не міг вдягнути штанину. “Він навіть не міг закинути її на своє ліжко, то хлопці йому допомагали”. На четвертий день його все-таки відправили до лазарету.

І Сергій, і Ніна вірили, що Микола, попри все, живий. До війни він був фізично сильним, витривалим і здоровим чоловіком.

Але невдовзі Ніна Андреюк знайшла брата Миколу серед невпізнаних тіл, репатрійованих із Росії. Після того почалася тривала бюрократична тяганина, кілька тестів ДНК, взятих у мами та сестри, складна й неефективна комунікація зі слідчими, які не могли пояснити причин затримок.

Спочатку брата оформили як загиблого на полі бою. Насправді ж він провів 19 місяців у російській неволі. І, як випливає зі свідчень інших полонених, пройшов тюрми в Оленівці, Таганрозі та Мордовії.

Українські слідчі органи, оглянувши тіло, виявили в ньому два серця: його власне та чуже. На ньому також були сліди побиття. Він втратив майже половину своєї ваги.

“Сергій казав, що з нього вибивали покази, що він у Маріуполі вбивав цивільних. Він ніколи би їм такого не сказав. Тому що він ніколи в житті цього б не зробив. І ще отримував за те, що далі розмовляв українською. Ось такий у мене братик”.

Ніна поховала свого брата морпіха Миколу Андреюка на Алеї слави в Кривому Розі в листопаді 2024 року.

Культура безкарності

Чи можна поскаржитися на те, що відбувається? Українські військовополонені такого права і можливості не мають.

Згідно з російськими законами, його мали б мати кримінальні ув’язнені колонії. І такі скарги справді можна знайти у рішеннях російських судів, хоча, як свідчить практика, ці скарги можуть бути небезпечними для авторів. У рішеннях судів міститься важлива інформація про саму колонію та діяльність її адміністрації та наглядачів. Наприклад, Дмитро Переверзєв, який відбував там ув’язнення, заявив, що камера штрафного ізолятора, куди його відправляли в 2012 році, для нього була “тяжким і принизливим випробуванням”.

“Там було сиро, дошки підлоги згнили, не було навіть холодної води, а через антисанітарні умови в камері жили миші, щури, таргани. Крім того, чаші генуя – унітази в підлозі – були рясно покриті людськими випорожненнями”.

Російський суд відхилив скаргу через 10 років, у 2022 році, оскільки адміністрація колонії надала довідку, що умови в ній нормальні. Невдовзі туди завезли першу групу українських полонених.

За десятиліття в колонії в Ударному мало що змінилося: 2024 року Верховний суд Мордовії відхилив скаргу ув’язненого Кирила Банецького на “нелюдські побутові умови”. Той відбував там покарання до 2023 року, саме до того часу, коли туди почали завозити українців.

Косметичні ремонти у мордовській колонії не проводили з 1980-х рр.

2015 року ув’язненого Олександра Решетова засудили за “хибний наклеп” про злочин після його заяви про насильство з боку охоронців. “Вивели для обшукових заходів у кімнату, не призначену для цього. Це кімната молодшого інспектора, де вони розпивають чай. Під відеокамерою змусили мене роздягнутися повністю. Вдарся об стіну сам, а то ми тебе тут взагалі вб’ємо”. Дуже сильно почали завдавати ударів. Це дуже страшно. Весь час утримання там я дійсно боявся за своє життя. Навіть були такі моменти, коли вони в камеру могли зайти з ножем у руці: “Штани зніми”, — цитувала російська “Медіазона” розповідь Решетова.

Його заяву про насильство суд визнав неправдивим доносом. Фельдшер колонії заявила, що він “самостійно вдарився плечем об стіну”.

Особливо часто у цих скаргах згадується начальник мордовської колонії Олександр Гнутов. Він її очолює і зараз, коли там утримую українських полонених та цивільних.

Якими б не були реалії, описані в цих скаргах кримінальних засуджених, умови утримання українців там ще важчі, наголошують обміняні полонені.

Міжнародна реакція та масштаб тортур

Про вкрай жорстоке поводження з полоненими українцями у цій та інших тюрмах РФ заявила Незалежна міжнародна слідча комісія, створена за рішеннями Генасамблеї ООН. Комісія заявила про злочини проти людяності щодо українських військовополонених. Вона також визнала, що проти них застосовують тортури, вчиняють сексуальне насильство та відмовляють у медичній допомозі.

“Відмова в медичній допомозі демонструє ігнорування з боку російської влади гідності та прав затриманих. Так, російська влада порушує міжнародне гуманітарне положення щодо здоров’я та цілісності затриманих. Виявлення та притягнення до кримінальної відповідальності винних має ключове значення для припинення культури безкарності”, – наголосив голова цієї комісії Пабло де Грейф.

Окрім колонії №10 у Мордовії, у Росії є й інші місця неволі, де щодня роками катують українських полонених. Українців там також змушували цілодобово стояти, не дозволяючи навіть подивитися один на одного, підвішували, били палицями, “палили” шокерами, “саджали на тапік” (катували струмом від військово-польового телефонного апарату, підключаючи провід до чутливих частин тіла: мочок вух, зубів, геніталій, сосків).

Полонені розповідали про це в Росії в судах, якщо їм там висували звинувачення, або адвокатам, а після обміну – українським правозахисникам. Б’ють полонених зазвичай люди в масках.

При цьому ситуація у “концтаборах для українців” періодично змінюється. В одних установах на якийсь час можуть перестати масово катувати, а в інших, навпаки, починають бити й катувати.

Так, за даними джерел ВВС та МІПЛ, у 2022-2023 роках полонених регулярно катували у слідчих ізоляторах окупованого Донецька та ще щонайменше у 10 місцях у Росії.

Вязьми Смоленської області, Галича Калузької області, Воронежа, Мордовії, Камишина Волгоградської області, Ряжська Рязанської області, а також у ВК-1 у Донському Тульської області, ВК-12 у Камʼянськ-Шахтинському Ростовської області, у ВК-7 у Валуйках Бєлгородської області. Публічно відомо про тортури у СІЗО-2 Таганрога, були свідчення про побиття в СІЗО-1 Курської області.

Новим епіцентром тортур полонених у 2024-2025 роках, за словами кількох співрозмовників ВВС, стали тюрми Пермського краю.

Утім, у мордовській колонії є ще одна група ув’язнених, чиї права порушують ще сильніше, ніж в українських військовополонених. Це цивільні українці, часто – викрадені Росією мешканці окупованих територій України. Багатьох утримують там без суду, слідства, офіційного статусу та зв’язку з родинами.

Юридично, ці люди – заручники Росії, адже міжнародне право забороняє брати в полон цивільних. Але в реальності вони перебувають поза правовим полем та захистом Женевських конвенцій. Росія ставиться до них як до комбатантів і застосовує ті ж тортури, що й до військовополонених.

“Була інформація про те, що в ВК-10 утримуються українські цивільні полонені. Однак, до людей, які, ймовірно, могли бути там, потрапити не вдалося – співробітники повідомили, що таких ув’язнених в установі немає”, – розповів ВВС адвокат, який допомагає сім’ям цивільних полонених.

***

Переживши полон у Мордовії, “Архітектор” повернувся на військову службу.

Після війни хлопець планує вступати до військового вишу, щоб стати офіцером. Паралельно старається відновити після полону свою природну вагу та покращити здоров’я. Але визнає, що пережите в полоні не забуде ніколи.

Ілюстрації та карти: відділ дизайну та візуальної журналістики ВВС. В оформленні використовувалися фотографії Getty Images, Суспільне Дніпро, а також з особистих архівів співрозмовників BBC.

Автори:  Жанна Безп’ятчук, Сергій Горяшко та відділ розслідувань ВВС

Джерело: ВВС