Пам'яті поліцейського Станіслава Пащенка

Загинув унаслідок ворожого обстрілу середмістя Одеси

Станіслав народився 27 липня 1999 року у Черкасах.

«Коли Стас був маленьким, він був дуже чуйним, добрим, ласкавим хлопчиком. На будь-яке свято він був готовим подарувати щось, зроблене своїми руками», - згадує мама Ольга Станіславівна.

Найкращий друг Роман, який знав Стаса ще з дитячого садочка, каже, що той завжди міг дати пораду інший людині, допомогти їй або просто її вислухати.

«Із ним можна було поговорити на будь-яку тему і йому можна було довірити секрети», - запевняє Роман.

У гімназії, де навчався Станіслав, ним пишаються всі.

«Він розумів, що школа – це шлях у майбутнє, тому гарно вчився, був зосередженим, акуратним і наполегливим», - заявила класний керівник хлопця пані Оксана.

Учитель історії Андрій характеризує Стаса як допитливого та ерудованого учня, який цікавився політикою та захоплювався гуманітарними дисциплінами. За його словами, хлопець чітко знав, чим хоче займатися.

Однокласник Дмитро сказав, що Станіслав був патріотом своєї держави, пишався тим, що є українцем, і не випадково обрав професію поліцейського.

Ольга Станіславівна підтверджує: свій фах син обрав рано.

«У 8-9 класі він почав готуватися до вступу у ВНЗ. У 9-11 класі вже кожен його день був розписаний просто по хвилинах… Я поставилася до цього спокійно. Ми його завжди підтримували. Хоч я і хотіла, щоб він став учителем історії», – розповіла мама.

Стас здобув вищу освіту в Одесі, тут і працював. Служити у правоохоронних органах почав у 2020 році. Йому подобалася його професія. Хлопець займався розслідуванням злочинів, скоєних проти життя та здоров'я людей.

За словами знайомої Інни Власової, він із честю носив погони та ніколи не рахувався з особистим часом.

«Для нього людське життя було в пріоритеті. Я пам’ятаю, як він, закінчивши Одеську юридичну академію, отримав своє перше офіцерське звання - його радості не було меж. Він прагнув стати найкращим слідчим-криміналістом», - заявила жінка.

Інна зазначила, що за три роки роботи у слідстві Станіслав бачив багато смертей та людського горя, але ніколи не залишався байдужим.

За її словами, коли почалася повномасштабна війна, хлопець не побоявся їхати із нею до Миколаєва, коли його бомбили, щоб вивезти експертизи та речові докази.

Після початку повномасштабної війни Стас перший зателефонував мамі. Потім рідні його майже не бачили.

«Він їздив у відрядження туди, де гаряче, потрапляв під обстріли. Я й не знала, що він такий сміливий», – зазначила Ольга Станіславівна.

Трагедія сталася 18 листопада 2024 року. Старший лейтенант поліції того дня отримав поранення, несумісне із життям, під час ракетного обстрілу Одеси.

«Я була в укритті і почула цей вибух. Відразу набрала його і не змогла додзвонитися. Я вмовляла себе, що він не відповідає, бо допомагає іншим, сподівалася, що він бодай поранений, але живий… Цей день розділив життя на «до» і «після». Він був єдиним сином», – сказала Ольга Станіславівна.

Церемонія прощання із захисником пройшла у Одесі 20 листопада 2024 року.

Знайомі та близькі Станіслава згадуватимуть про нього як про розумну людину, яка була душею компанії, та мужнього поліцейського, який прагнув до справедливості.

«Він завжди посміхався, навіть коли було дуже боляче. Це була Людина з великої літери», - заявила Інна.

Наречена Христина підтвердила, що її коханий був веселим і простим хлопцем, а також – чепуруном.

«У нього все мало бути ідеально. Він був дуже відповідальним. Ніколи мене не підводив. І він навчав мене захищати себе. Завжди казав мені, що я маю бути сильною, що я маю всього досягати у цьому житті сама», - розповіла дівчина.

За словами двоюрідного брата Віктора, його родич був найбільшою гордістю для нього.

«Ми завжди все робили разом. Кращого за нього брата немає і ніколи не буде. Він був абсолютно світлою, чудовою людиною і відгукливою, душевною особистістю, завжди підтримував інших і нікому ні в чому не відмовляв. Ніколи не лінувався. Це – людина, яку неможливо замінити», – зазначив Віктор.

Ольга Станіславівна заявила, що її син був цілеспрямованим, начитаним, інтелігентним чоловіком та мав витончений смак.

«Ми щодня говорили про те, як ми любимо один одного, як пишаємося один одним. У нас із ним не залишилося жодних недомовок. Він був чудовим сином та онуком… Його втрата - це рана на серці, яка ніколи не загоїться», – сказала мама поліцейського.