Радуйся, Трампе! Як американські медіа прогнулися перед президентом

У грудні 2024 року американський телеканал ABC (належить Disney) заплатив Дональду Трампу 15 мільйонів доларів. Звичайно, гроші отримав не сам Трамп, а його «президентська бібліотека». І це був не «хабар», як дехто міг подумати, а добровільне судове врегулювання. Але між рядків у новинах усі розуміли: корпорація Disney намагається меншою кров’ю відкупитися від більших проблем.

Якщо дуже коротко: Трамп позивався проти ABC через звинувачення у наклепі — місцевий ведучий назвав президента «ґвалтівником», хоча той формально таким не є. Суд дійсно визнав Трампа винним у «сексуальному домаганні», а не «зґвалтуванні» через вузьке юридичне визначення цього терміну в Нью-Йорку: наприклад, зґвалтування має бути саме пенісом у вагіну, а не жодні інші варіанти, до яких міг вдатися обвинувачений. Менше з тим: чимало юристів були впевнені, що ABC із часом зможе виграти цей позов. Якби справа була дійсно в ньому.

Президент Америки контролює Федеральну комісію зі зв’язку США, яка, серед іншого, видає ліцензії медіа та затверджує злиття великих корпорацій. Читаючи прямі погрози Трампа відкликати ті самі ліцензії, наприклад, в NBC та ABC News, було зрозуміло: без жодного суду він планував вставляти палки в колеса Disney. Тож компанія очевидно вирішила піти на компроміс.

Не вийшло.

18 вересня 2025 року канал ABC «призупинив на невизначений термін» своє вечірнє токшоу Джиммі Кіммела нібито через його висловлювання про вбитого американського пропагандиста Чарлі Кірка. Кірк був ксенофобом та українофобом, і стверджував, що це нормально — втрачати кілька людей на рік, аби всі інші мали право на зброю. Його, ймовірно, застрелив чоловік із приблизно такими ж поглядами.

Проте Кіммел, як і всі інші американські ведучі вечірніх шоу, не виступили з заявою на кшталт «собаці — собача смерть». Звісно, ні. Насправді Джиммі Кіммел публічно висловив «любов» родині загиблого та закликав відмовитися від взаємних звинувачень і визнати, що «стріляти в людину — жахливо». Але команда Трампа не відмовилася від звинувачень і навіть особисто віцепрезидент Венс заявляв, що на вбивство повпливав «лівий екстремізм». Тож Кіммел виступив із новим монологом:

«The MAGA gang desperately trying to characterize this kid who murdered Charlie Kirk as anything other than one of them, and doing everything they can to score political points from it»

«Банда МАГА відчайдушно намагається зобразити цього хлопця, який убив Кірка, будь-ким іншим, ніж одним із них. І роблять усе, що в їхніх силах, аби заробити на цьому політичні бали».

Керівник Федеральної комісії зв’язку США одразу після цього вийшов із прямими погрозами: «Ми можемо розв’язати це по-хорошому чи по-поганому [...] Це шлях до забирання ліцензії [...] Ці компанії повинні змінити поведінку, інакше для нас знайдеться робота [...] Компанії, що ретранслюють Кіммела, можуть самі це припинити».

І компанії припинили. Nexstar Media, один із найбільших телесервісів США, відмовився від шоу Кіммела. Потім, майже одразу, рідний канал ABC заявив, що призупиняє програму. Чи повернеться вона в ефір, чи погодиться тепер на це сам Кіммел? Ніхто не знає, але рішення приймали на самій верхівці Disney.

Це вже друга ідентична ситуація з провальною спробою замирити Трампа. Канал CBS заплатив йому 16 мільйонів доларів у липні 2025 року в ще більш дивній справі, яку спочатку сам телеканал публічно захищав: Трамп звинувачував медіа в редагуванні інтерв’ю кандидатки в президентки Камали Гарріс. Компанія публічно заявляла, що ані реклама інтерв’ю, ані саме інтерв’ю не були «сфальсифіковані», як стверджував президент, і намагалася відхилити позов на 20 мільярдів доларів.

Проте потім для Paramount, власниці CBS, виникло питання бізнес-злиття. Для чого, звичайно, потрібен дозвіл Федеральної комісії зв’язку США, контрольованої Трампом. Тож компанія вирішила просто заплатити. Ця ситуація була настільки очевидною, що троє сенаторів (два демократи й один незалежний) написали листа, де висловили побоювання, що досудове врегулювання може привести Paramount до кримінальної справи за хабарництво.

Але й цього було мало. Ще через два тижні CBS вирішив закрити вечірнє шоу Стівена Колбера — нібито з фінансових причин. Хоча воно було найпопулярнішим late-night show на американському телебаченні. І цю популярність Колберу забезпечувала, зокрема, гучна та кмітлива критика Трампа.

До речі, Кіммела закрили за два дні після церемонії «Еммі», на яку той був номінований. І «Еммі» виграв саме Колбер.

Подібна атака проти ведучих вечірніх шоу — не збіг. Це зрозуміло з реакції Трампа: «Гарні новини для Америки. Шоу Кіммела закрито [...] У нього були навіть гірші рейтинги, ніж у Колбера [...] Тепер залишаються Джимі Феллон і Сет Меєрс, два лузери на NBC [...] Зроби це, NBC!». Місяць тому Трамп прямо закликав забрати в цього каналу ліцензію.

Імовірно, під загрозою і Джон Олівер, ведучий The Last Week Tonight і один із найбільш виразних та успішних критиків диктатури Трампа. Шоу Олівера виходить на каналі HBO, який належить WarnerBrothers, компанії, що переживає й так достатньо економічних проблем.

У часи попередніх адміністрацій вечірні шоу були своєрідними перлинами телеканалів, президенти навіть запрошували їхніх ведучих на щорічну вечерю для преси у Вашингтоні, аби коміки наживо висміювали мешканців Білого дому. Колбер, приміром, був на вечорі Джорджа Буша-молодшого. Трамп єдиний не влаштовував подібних вечерь.

Його стосунки з медіа відомі іншим: він кричить про «фейкові новини», забороняє доступ до Овального кабінету та президентського літакаAssociated Press через назву Мексиканської затоки й успішно тисне на медіа. Власник The Washington Post Джефф Безос у лютому цього року вирішив обмежити свободу слова у колонках видання. Тепер позов на 15 мільярдів доларів загрожуєThe New York Times. І медіа — лише частина атаки трампістів на свободу слова й адекватність. Такий самий тиск переживають, наприклад, американські університети.

За такої адміністрації вечірні шоу, які щовечора підсумовували життя Америки та критикували сильних світу цього, перетворилися з конкурентних переваг на тягарі для каналів. На маленькі дошкульні незручності для гігантських корпорацій.

Ця ситуація ілюструє три головні речі, з яких слід зробити висновки.

По-перше, всі розмови про стримування та противаги, свободу слова та цінності виявилися брехнею. Америка не встояла перед першою ж людиною, яка вирішила перевірити, чи дійсно огорожа б’ється током. Ні, не б’ється. Президент США може закривати програми своїх критиків. Обиратися після спроби державного перевороту, принаймні його прихильниками. Бути визнаним винним у сексуальних домаганняхізасуджувати людей, які про це кажуть.

По-друге, олігархічні медіа не працюють ніде. Усі ці «редакційні угоди з власником», які щоразу перед виборами закінчувалися в Україні, закінчилися й після виборів-2024 у США. Якщо твоя батьківська компанія потребує чогось від президента, то твою програму закривають. Твою рубрику колонок цензурують. Твою свободу слова обмежують. Шоу Колбера може бути буквально найуспішнішим у своєму форматі на телебаченні, вигравати нагороди та ледь не єдиним позитивно презентувати CBS. Але коли постає питання мільярдів, це все знецінюється.

По-третє, замирення не працює. Ні поступки Disney, ні поступки Paramount не врятували їх від подальших проблем. І ще, до речі, невідомо, чи поступки закінчилися: Disney цілком може, наприклад, відмовитися від ЛГБТ-персонажів. Провальна політика замирювання — фішка стосунків із Трампом. Університети, що вже йому поступилися, теж зіткнулися з новими вимогами від адміністрації. Бо шантаж працює.

І жодної справедливості, логіки чи сенсу у діях Трампа немає. Ведучий Fox News може закликати до вбивства безхатьків без жодних наслідків. Джиммі Кіммел не може сказати, що праворадикальний убивця був праворадикальним. Борці за свободу слова та проти «культури скасування» закликають до скасування незгодних. Як і прогнозувалося, ці люди навіть називають себе борцями з нацизмом.

Лишається сподіватися, що скасування програми Кіммела, таке брутальне й очевидне, розбудить когось у США та викличе достатню зворотну реакцію. І, звичайно, стане уроком для всіх інших країн. Ми не можемо дозволяти владі навіть малих наступів на свободу слова. Тому що ці наступи, як і всі інші, мають тенденцію просуватися, поки не відчують опір.