«Живий щит» ХАМАС: чому звільнення заручників у Газі майже неможливе

Термін «ескалація» стосовно ситуації навколо Гази навряд чи виглядає доречним: якої ще ескалації ми не бачили? Втім, процеси, що відбуваються на наших очах, безперечно, надають конфлікту додаткової глибини.

Як і було анонсовано понад місяць тому, наземна операція з установлення оперативного контролю над містом Газа повільно, але невблаганно розпочалася. У перші кілька днів завдавали особливо інтенсивних артилерійських та авіаційних ударів, під час яких було зруйновано кілька десятків висотних будівель, що, ймовірно, використовувалися ХАМАС як спостережні пункти. Повідомляли про відключення Інтернету та мобільного зв’язку. У ніч на вівторок, 16 вересня, Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) на кількох ділянках увійшла до міських районів. Уже наступного дня повідомляли, що вона контролює 40% території міста. Щоправда, ця частка включає околичні квартали, зачищені ізраїльтянами раніше.

За різними оцінками, операція може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. Якщо міркувати раціонально, ізраїльській армії немає резонів поспішати. Поспіх може призвести до зайвих власних втрат, а також до непотрібної кількості цивільних жертв. Окрім того, формально армія й далі керується міркуваннями безпеки заручників і утримується від інтенсивних ударів по районах, де, на думку розвідки, їх можуть утримувати.

Ізраїльські офіційні особи виступають із грізними заявами, покликаними продемонструвати рішучість цього разу остаточно «розгромити» ХАМАС. Як конкретно має виглядати досягнення цієї мети — незрозуміло. Повного припинення організованого спротиву після встановлення контролю над територією й зачистки можна досягти тільки за умови відносно повної евакуації місцевих жителів. Наразі до цього ще далеко.

Протягом попередніх тижнів понад триста тисяч жителів міста покинули його, побоюючись за своє життя й дослухавшись до категоричних розпоряджень ізраїльтян. Від початку тижня, коли невідворотність вуличних боїв стала очевидною, потік жителів, які йшли пішки на південь, збільшився. Але сотні тисяч, як і раніше, залишаються в місті. Вочевидь, небажання створювати апокаліптичний відеоряд для закордонних медіа змушує ЦАХАЛ розтягувати операцію.

Імовірність відносно великих втрат в умовах міських боїв теж залишається високою. Бойові можливості ХАМАС підірвані майже дворічною війною, але певний потенціал іще зберігається. За оцінками ізраїльської розвідки, в місті перебуває від двох до трьох тисяч навчених бойовиків терористичної організації. Кілька тисяч молодих людей були завербовані ісламістами останнім часом. Їх не навчали навіть поводитися зі зброєю, але вони, безперечно, можуть становити небезпеку, розміщуючи виготовлені фахівцями вибухові пристрої або відволікаючи увагу ізраїльтян у складних операціях. У тому, що ХАМАС готує засідки й вилазки, штаб ЦАХАЛ сумнівів не має.

Додаткову складність для штурмовиків становить збережена система підземних комунікацій, дістатися до яких можна, тільки зруйнувавши спочатку все на землі. Терористи не лише накопичили в тунелях запаси води, продовольства та боєприпасів для стрілецької зброї й РПГ, а й утримують як живий щит заручників, які досі залишаються у їхніх руках.

«Розгром» ХАМАС — складне, але теоретично здійсненне завдання. Перетворивши місто на руїни і вбивши тисячі, якщо не десятки тисяч людей, приблизно за пів року можна буде припинити вилазки бойовиків. Єдине, що може справді стати цьому на заваді, — це міжнародний тиск, якщо він сягне того рівня, коли ігнорувати його стане неможливо. Та чи реально досягти в такий спосіб виконання другого завдання, яке формально й далі стоїть перед армією, — звільнення заручників? Очевидно, що відповідь на це питання буде негативною за найуспішнішого для Ізраїлю ходу бойових дій. Реакція ізраїльського суспільства на перші ж повідомлення про загибель заручників під час наступу в Газі — другий чинник, який може вплинути на операцію.

Як показав досвід попередніх «раундів», єдиним реалістичним сценарієм звільнення заручників є угода з ХАМАС. Упродовж певного часу могло складатися враження, що приготування до наземної операції в місті Газа насамперед було покликане створити обстановку тиску на керівництво терористів. До початку минулого тижня була навіть примарна надія, що це може спрацювати. Важко сказати, наскільки ісламістів могла налякати перспектива повного ізраїльського контролю над усією територією Сектора Гази. Однак повна підтримка намірів Тель-Авіва з боку Вашингтона, а також тиск посередників, утомлених від настільки ж нескінченної, наскільки й безглуздої впертості сторін, змусили керівництво ХАМАС виявити гнучкість. Згідно з останніми неофіційними сигналами про перебіг переговорів, терористи погодилися на ультимативну вимогу звільнити всіх заручників на самому початку гіпотетичного перемир’я з Ізраїлем. У такому разі Дональд Трамп нібито обіцяв гарантувати непоновлення бойових дій надалі.

Однак Тель-Авів одним рішучим рухом перевернув переговорний стіл. Авіаудар по столиці Катару Досі неприємно здивував, схоже, буквально всіх. Важко собі уявити, що ізраїльський уряд справді поставив американського президента перед фактом буквально в той момент, коли вже й попереджати катарських партнерів було пізно (як стверджує Дональд Трамп). Однак і Білий дім висловився про ізраїльську атаку несхвально. Різними словами за удар по Катару Тель-Авів засудили всі міжнародні гравці. У регіоні, певна річ, атака спричинила найбільше занепокоєння й може призвести до довгострокових наслідків, які заслуговують на окремий аналіз.

Водночас, судячи із суперечливої та ще не остаточної інформації, ізраїльська авантюра виявилася, вочевидь, іще й безглуздою. Оптимістичні реляції про ліквідацію буквально всього вищого керівництва ХАМАС, яке нібито зібралося саме для обговорення останньої пропозиції стосовно угоди, виявилися передчасними. Розпещені успіхом таких операцій за останній рік ізраїльтяни теж залишилися розчарованими.

Та головне, звісно, те, що Ізраїль просто знищив навіть найменшу перспективу на дипломатичне врегулювання. Очевидно, що жоден посередник не буде готовий тепер приймати гіпотетичні делегації переговірників. Катар уже офіційно відмовився від цієї функції. Лідери ХАМАС не переміщуватимуться світом відкрито, відповідно, ускладнюється не тільки їхня участь у будь-яких переговорах, а й координація спільної позиції, необхідна в таких принципових питаннях, як угода з Ізраїлем. У будь-якій переговорній ініціативі ісламісти підозрюватимуть пастку — і хто тепер скаже, що ці побоювання надмірні? Зрештою, керівництво терористів сприйняло замах як чіткий меседж: жодні дипломатичні зусилля не можуть гарантувати безпеки. Відповідно, ні гарантії Вашингтона, ні обіцянку вільного виходу з Гази в разі роззброєння не можна приймати на віру. Єдиним виходом для терористів є продовження «спротиву». Єдина підстава для надії прокинутися наступного дня — це тримати поруч із собою в тунелі заручника. Утім, це не точно.

Ескалація бойових дій у Газі й атака на Катар неминуче посилять осіннє дипломатичне загострення, що вже розпочалося. Якщо пустопорожні декларації про визнання державності Палестини мало лякають Тель-Авів, то розмови про можливі санкції ігнорувати складніше, особливо коли йдеться про Євросоюз, найбільшого торговельного партнера Ізраїлю. У цьому контексті прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу в понеділок виступив із програмною промовою, що здивувала навіть багатьох його прибічників. Він змалював неминучість перетворення Ізраїлю на «супер-Спарту», з автаркією в умовах міжнародної ізоляції. Якщо розглядати цю заяву як декларацію курсу уряду, попри елемент риторичного перебільшення, — перспектива малоприваблива. Однак наразі незрозуміло, що могло б допомогти Ізраїлю змінити обрану траєкторію.