Конфлікти з радянською владою і КДБ: історія художника Богдана Нестера і його тисячі картин

Село не надто часто асоціюється з цікавим життям. Здебільшого люди вважають, що лише місто сповнене можливостей й саме тому часто починають шукати щастя там. Однак історія може бути зовсім іншою. Митець Богдан Нестер усе життя прожив у селі Ожидів, що на Львівщині. Попри це, він зміг знайти однодумців, самотужки вивчив польську, намалював понад 1000 картин і зібрав власну бібліотеку, що налічує близько 2000 книг.

Пан Богдан живе у звичайній сільській хатині, яка ззовні не надто відрізняється від усіх інших. Проте всередині вона нагадує справжню картинну галерею.

За словами митця, його картини живуть не лише в будинках друзів та односельців, а й на палітурках книжок. В матеріалі 24 Каналу він розповів про труднощі та переваги мистецького життя, конфлікт із радянською владою та свою любов до мистецтва.

"Малюю відколи себе пам'ятаю"

Пан Богдан розповів, що навіть не знає, коли саме почав малювати, адже займався цим відколи себе пам'ятає. Основи живопису він опанував сам: читав книги про мистецтво, пробував малювати та намагався якнайчастіше практикуватися.

Після школи молодий художник почав навчатися в Заочному народному університеті мистецтв у Москві.

Я приїздив туди час від часу, іноді висилав роботи поштою і викладачі консультували мене щодо картин. Проте на другому курсі мене виключили з університету через те, що я цікавився політикою та підтримував проукраїнські гасла. Хтось із роботи "настукав",
– згадує митець.

Повертаючись до творчості, він зазначає, що малює на полотні олійними фарбами. Після цього покриває картину спеціальним лаком, завдяки якому вона може дуже довго зберігатися. Деяким із картин пана Богдана вже понад 50 років і вони абсолютно не змінилися.

Портрети відомих українців та пейзажі Богдана Нестера / Фото Надії Батюк

Мистецтво як окремий вид медитації

Митець каже, що в молодості йому вистачало один раз поглянути на пейзаж чи церкву, щоб відтворити побачене у своїй картині. В основному він малював по пам’яті.

Я великий природолюб. Раніше часто їздив по лісах, всюди, де бачив щось цікаве, то намагався замалювати чи занотувати це собі,
– розповідає художник.

Він додає, що також багато допомагає уява: "От це село українське і зимовий пейзаж я намалював повністю зі своєї уяви. Придумав собі такий ліс, річечку, одиноку хатину, присипану снігом, і відтворив це у своїй картині."

Місцеві та вигадані пейзажі Богдана Нестера / Фото Надії Батюк

За словами митця, йому подобається жити та створювати картини саме в селі й він ніколи не хотів переїхати до міста, адже його душа прагне бути на природі та вільно дихати.

Мистецтво завжди заспокоювало чоловіка, особливо він любить малювати наодинці з собою. Однак зізнається, що іноді бувають такі дні, що дуже легко дається робота, а часом зовсім не хочеться творити.

Ікони та картини пана Богдана / Фото Надії Батюк

Життя в СРСР і конфлікти з радянською владою

За словами художника, в радянські часи він був свідомою та відвертою людиною, любив справедливість. Проте так сталося, що на роботі його "продали". У той час чоловік працював на асфальтному заводі. Тоді ще не було якихось протестів чи чогось подібного, але можна було поспілкуватися, щось не те сказати й отримати проблеми.

Я відкрито висловлював, що не задоволений радянською владою. І хтось мене "продав". Згодом знайшлася якась людина з Буська (місто у Львівській області, – 24 Канал), яка подзвонила до Ожидова в сільську раду та попередила, щоб я чекав "непроханих гостей",
– розповів пан Богдан.

Про дзвінок йому згодом повідомив черговий із селищної ради й попросив бути обережнішим. На той час митець мав чимало забороненої літератури, книги відомих українських письменників, політичних діячів і він подумав, що їх варто кудись сховати. Він вирішив скласти їх у мішок для зберігання цементу, і заніс у хату свого діда. Потім заховав на даху в просторі між стелею та підсофіткою. Тоді був готовий прийняти "гостей".

Через деякий час до нього на роботу й справді приїхали люди із КДБ. Вони запитали, чим незадоволений чоловік і як саме його не влаштовує радянська влада. Пан Богдан вже все обдумав, був готовий до відповіді та сказав, що повністю задоволений. Пояснив, що має роботу, отримує зарплату, а його жінка працює в школі й вони живуть в достатку.

Зрештою також сказав, що не зраджує ідеалів свого тата, бо він був відданий радянській владі й загинув у Другій світовій війні.

Митець відкинув усі звинувачення, але працівники КДБ запитали його, чи здобуває той освіту в Москві. Тоді він якраз навчався на другому курсі. За мить йому сказали: "То вважайте, що ви вже не студент". Після цього молодого художника відразу ж відрахували, адже на той час все було в руках радянської влади.

Однак КДБшники не залишили пана Богдана в спокої, а натомість сказали, що знають про його велику бібліотеку і хотіли б поглянути на неї. Чоловіку довелося запросити "гостей" до себе додому.

Радянська влада попросила пана Богдана приховати деякі книги / Фото Надії Батюк

Вони сиділи за цим самим столом, що й ми з вами зараз розмовляємо. Все дивилися, перевертали. Згодом вказали мені на певні книжки й попросили заховати їх на задній план. Я пообіцяв врахувати їхню думку і вони пішли,
– пригадує художник.

Як виникла ідея створити власну бібліотеку?

За словами митця, він має багато рідкісних книжок, а також газети, яким вже близько ста років. Деякі книги йому подарували знайомі. А от газети чоловік взяв у свого співробітника Ігоря з асфальтного заводу. Той жив у родички і якось розповів, що має багато старих газет на горищі.

Згодом я прийшов до нього додому й Ігор дозволив мені їх забрати. Там було багато українських газет, як-от "Наше слово", "Рідне слово". Також були окупаційні німецькі газети. Деякі я віддав своєму другу, а решта й досі в мене зберігаються,
– каже пан Богдан.

Бібліотека Богдана Нестера / Фото Надії Батюк

Варто зазначити, що в його бібліотеці є книжки не лише на українській, а й на польській. Якось з часом він самотужки зміг її вивчити до такого рівня, щоб читати.

Пан Богдан показує одну з книг своєї бібліотеки / Фото Надії Батюк

Митець каже, що завжди намагався щось таке цікаве або випросити, або викупити. Тим жив і живе ще до сьогодні. А згодом планує розділити цю бібліотеку між своїми онуками.

Створення картин – робота чи лише хобі?

Попри творчу натуру, 25 років пан Богдан пропрацював на асфальтному заводі. А до цього був на заробітках у Казахстані, там займався будівництвом. Зазначає, що йому дуже сподобалися казахи, бо добре ставилися до нього. Але пригадує, що там було спекотно, температура сягала +35 – +40 градусів.

Ми працювали тільки вночі, бо дуже страшна була спека. Тоді в мене на малювання часу взагалі не вистачало,
– каже митець.

Однак згодом йому вдалося заробляти й з продажу картин. Художник каже, що навіть не пам'ятає, коли саме продав свою першу роботу, адже частину він віддав безплатно своїм знайомим, кілька робіт подав на місцеві виставки.

Пан Богдан зазначає, що був у дуже добрих стосунках з мистецтвознавцем Борисом Возницьким і навіть працював робітником під його керівництвом в Олеському замку. Згодом оформлював Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича у Підлиссі, також під керівництвом Возницького.

Олеський замок на Львівщині Богдана Нестера / Фото Надії Батюк

До речі, одну з його картин використали як ілюстрацію для обкладинки книжки про Шашкевича.

Книга "Маркіян Шашкевич і наша сучасність" з ілюстрацією Богдана Нестера на обкладинці / Фото Надії Батюк

Портрет Маркіяна Шашкевича у виконанні Богдана Нестера / Фото Надії Батюк

Розповідаючи про ставлення рідних до свого вибору бути художником, митець каже, що його батьки розуміли життя по-іншому: вони вважали, що йому не потрібно бути художником, що варто спершу побудувати будинок та створити сім’ю.

А щодо людей в селі, дехто відчуває мистецтво, але більшості байдуже. Митець пояснює: "Розумієте, дехто може як-небудь прожити, аби було. Але є й такі люди, які хочуть щось зробити й залишити після себе".

Пан Богдан каже, що йому дуже боляче, що українці не завжди цінують наше мистецтво та культуру. Однак він продовжує йти своїм шляхом.