Від Римської імперії до козацтва: 5 військових реформ, які змінювали суспільcтво

Коли держава стикається з агресією сильнішого ворога, в неї є небагато варіантів як вижити. Безумовно потрібно проявити дива військової доблесті та мужності, але також неабиякий креатив і здатність змінюватися, щоб перемогти. Часто далекоглядні правителі здійснюють військові реформи заздалегідь, не чекаючи смертоносної атаки ворога, яку можна й не пережити. А бувають випадки, коли військові реформи проводять агресивно налаштовані країни з ціллю не попередити агресію, а зробити свій напад нищівним і приреченим на перемогу з мінімальними втратами. Але всі ці реформи завжди торкалися не лише безпосередньо самої армії, а й суттєво змінювали ціле суспільство, яке цю армію формувало і часто ці зміни ставали настільки масштабними, що де-факто зароджувалася цілком нова держава. 

Військова реформа Тіглатпаласара III

• Де: Ассирія
• Коли: IX століття до нашої ери

Усю свою тисячолітню історію Ассирія була головним інноватором у військовій сфері, що допомогло маленькому місту Ашшур з півночі Месопотамії (сучасний Ірак) спочатку вижити в середовищі ворогів, а потім розростися та створити першу світову імперію. Ассирійці першими серед своїх сусідів стали використовувати залізо для виробництва зброї та обладунків, а також верблюдів для логістики (ці тварини можуть тривалий час не їсти та не пити, що суттєво спрощувало переміщення військ у пустельному регіоні Близького сходу). Ассирія збудувала першу цілісну логістичну систему та прообраз сучасної пошти. Тому її армія переміщувалася блискавично і не менш швидкою та надійною була система зв’язку у ній (звичайно за мірками стародавнього світу). Також була чітко вибудувана мобілізаційна система. Країна була поділена на провінції й основним завданням їх апарату були збір та утримання військових. Мобілізація традиційно проводилася влітку після збору урожаю, адже до армії забирали тих же селян, що мали зібрати урожай. Відтак Ассирія воювала переважно влітку.

Тіглатпалассар вирішив змінити цю систему. Він залучив до армії й представників поневолених народів, які мали воювати на постійній основі, натомість закріплені землі мали забезпечувати їх у військовому та цивільному житті. По суті ассирійський правитель створив першу у світі професійну регулярну армію, одразу збільшивши її чисельність у кілька разів. Тепер військові кампанії Ассирії не були прив’язані в часі до збору врожаю – вона могла воювати круглий рік, ошелешуючи ворогів своєю несподіваною появою (пам’ятаємо про логістику). Також професійні воїни могли приділити час більш ретельному вивченню бойового мистецтва, що дозволило поділити армію на роди військ й розвинути тактику бою та інженерну частину військ, зокрема удосконаливши облогові машини. Тепер від армії Ассирії не можна було сховатися й за стінами укріплених міст.

• Наслідок: Ассирія стала світовою імперією, на наступних два століття ця держава являлася домінантною на Близькому Сході.

Реформи Гая Марія

• Де: Римська республіка
• Коли: II століття до нашої ери

В Римській республіці століттями існувала нерегулярна армія на основі громадського набору. П’ять вищих суспільних класів вважали честю захищати свою «Спільну справу». Щорічно на виборах консулів оновлювався склад армії. Кожен воїн мав самостійно себе забезпечити амуніцією, харчами тощо.

Край цій системі поклали Пунічні війни та Македонська війна. Рим перетворився із міста-республіки на велику державу. Учасники цих переможних воєн отримали на завойованих територіях численні володіння та рабів. Вони більше не були фермерами, які обробляють та захищають свою землю. Тепер колишні звичайні римські громадяни стали багатими землевласниками і їх мотивація йти воювати суттєва знизилася.

Натомість представники шостого безправного стану суспільства остаточно збанкрутіли, адже їхні дрібні господарства не витримували конкуренції із великими латифундіями, де працювали раби.

У 108 році до нашої ери один із римських полководців Гай Марій вирішив набрати до війська цих самих збанкрутілих дрібних землевласників та ремісників. Він своїм коштом озброїв їх, забезпечив харчами та іншим необхідним провіантом, а також пообіцяв їм частку із військової здобичі після кожного успішного завойовницького походу, а також земельну ділянку після їх виходу на пенсію. Натомість він вимагав окрім військової доблесті особистої вірності. Марій ускладнив військовий вишкіл, який тепер став регулярним, відповідно до вказівок, сформованих воєначальником – раніше кожен воїн тренувався як сам вважав за необхідне. Марій найняв гладіаторів, які мали навчати його солдатів основам рукопашного бою.

Зрозуміло, що це тренування було незрівнянно важчим з тим, яке собі на дозвіллі організовували римські патриції, але плебсу втрачати було нічого. Армія – це був їхній єдиний шанс прогодувати сім’ю або взагалі вижити самим. Марій обіцяв їм кар’єру у війську за сумлінну службу. Тож тепер римська армія стала не обов’язком честі для сумлінного громадянина, а кар’єрним ліфтом для тих, хто не знайшов себе у цивільному житті.

Воїни Марія були зацікавлені у постійних завойовницьких війнах, адже награбоване на підкорених землях було їхнім основним доходом. Сам же полководець збагачувався пропорційно. Відповідно зростав і його політичний вплив. Марій порушив обмеження на кількість термінів обрання консулом і поширив свій досвід на усю римську армію, яка тепер стала професійною.

• Наслідок: Римська Республіка не пережила й століття після цієї реформи й вже у середині першого століття до нашої ери воєначальники, які називали себе імператорами захопили владу в країні. Так Рим став імперією.

Реформа Карла Мартелла

• Де: Держава франків 
• Коли: VIII століття

Попередні два приклади – це про держави, які вели агресивну зовнішню політику і прагнули її посилення. Так зароджувалися імперії. Реформа Карла Мартелла – це про захист від могутніх ворогів і остаточний крах Римської імперії у цивілізаційному плані.

На початку VIII століття араби, які за кілька десятиліть до того підкорили Близький схід та північну Африку вторглися на Іберійський півострів (територія сучасної Іспанії). Вони легко зруйнували державу Вестготів. Наступними мали стати франки.

Розуміючи усі ризики боротьби з таким могутнім суперником, місцевий вождь (конунг) Карл Мартелл вирішив провести армійську реформу. Він перевів військо своєї держави від родоплемінного ополчення, яке тоді домінувало в Європі, на професійну армію.

Карл вирішив, що воювати мають лише найбільш придатні для цієї справи члени племені. Вони мають присвятити справі військового мистецтва усе своє життя. Натомість інші їх одноплемінники, які недостатньо сміливі для того, щоб захищати свою землю, мають їх в усьому забезпечувати. Тим, хто зголосився вступити до лав нового війська (пізніше їх стали називати рицарями), надавалися ділянки землі разом із селянами, що на них проживали. Ці селяни мали забезпечувати рицаря, до якого прикріплювалися (тому з часом їх стали називати кріпаками). Ці земельні ділянки називалися феодами, відтак їх володарі – феодалами. Рицар-феодал мав сам себе забезпечити військовим спорядженням, їжею та бойовими навичками.

По суті рицар був не стільки воїном, скільки бойовою одиницею. За потреби вони набирали у свій загін, скільки вважали за потрібне, воїнів із легким озброєнням та амуніцією і зброєносців. Але перед вождем відповідальність ніс саме рицар-феодал.

• Наслідок: у битві під Пуатьє з арабами у 732 році рицарська армія франків здобула переконливу перемогу. Після цього питання арабської експансії у Європу було закрито назавжди. Сама ж Європа отримала новий не лише військовий, а й суспільний лад, який прийшов на зміну соціальній структурі, що залишалася з часів Римської імперії та родоплемінних традицій племен, що її зруйнували. Цей новий порядок проіснував майже тисячу років і став домінантним в історичний період в Європі, який зараз ми називаємо Середньовіччям.

Козаки – реєстрові та низові

• Де: Україна
• Коли: XV-XVI століття

За зразком франкської армії було організовано суспільство й у середньовічній Польщі. У цій державі лише воєнний стан, тобто шляхта могла володіти землею. Бажання збільшувати свої земельні володіння спонукали цю країну до експансії, зокрема й на українські землі, де не все пішло за планом польської шляхти.

Нав’язуючи колишнім руським князівствам та Литві свої правила польський військовий суспільний прошарок не міг захистити ці землі від набігів степових кочівників. Тому українці були змушені самоорганізовуватись у добровільні козацькі військові об’єднання, а згодом і поселення.

Історія козацтва як степового явища досить широка. На українських землях – це суміш втікачів від свавілля шляхти та місцевих жителів, які промишляли у степах сотнями років. Сама вибірка до козацького стану передбачала небуденну мужність та вільнолюбство, адже ці люди повністю зрікалися звичного життя і рушали в степ, де набагато більше шансів було знайти швидку загибель, ніж розбагатіти.

Але з часом козаки об’єдналися в озброєні ватаги й стали реальною силою на прикордонні з кочовими ордами. Перші згадки про залучення їх польською та литовською владою (країни перебували в унії, тож ці поняття певною мірою тотожні) до боротьби з кочовиками датуються 1489 роком. А вже у середині XVI століття козаки стали повноцінними прикордонними військами зі своїми центрами-фортецями, які вони називали Січами.

Важливо Степова демократія, перша у світі конституція та захист кордонiв — чому українське козацтво увійшло в історію

У 1572 році король Речі Посполитої дарував їм привілеї схожі з тими, які мала шляхта (введення так званого козацького «реєстру»). Це було досить неординарне рішення, адже попри підтверджену військову ефективність козаків, фактично надавалися привілеї пригнобленому суспільному прошарку.

Це стало бомбою уповільненої дії, яка з часом таки вибухнула. Особливістю козаків, було те, що вони сформувалися стихійно, а суверени своїм рішенням просто легалізували те, що вже і так працювало до них.

Наслідок: утворення української козацької держави у середині XVII століття після того, як козаки переконалися, що остаточного зрівняння їх у правах зі шляхтою у Речі Посполитій не буде.

Реформи царя Петра

• Де: Московське царство
• Коли: початок XVIII століття

Московський цар Петро у кінці XVII століття вирішив реформувати свою армію за західним зразком і навіть сформував понад тридцять полків з інструкторами та офіцерами із Західної Європи. Проте поразка під Нарвою від оригінального шведського війська (саме ця країна першою почала реформувати армію за новими зразками) дещо змінила ставлення царя до реформування власного війська.

Петро вирішив побудувати нову армію відповідно до організації війська у Західній Європі, але із застосуванням основного ресурсу, який мала московська земля – людей.

Було введено рекрутський набір на довічну службу у війську. Це означає, що кожна адміністративна одиниця мала віддати певну частину чоловіків, здатних тримати в руках зброю до царського війська назавжди.

Так цар Петро сформував армію чисельністю у сотні тисяч солдатів, що допомогло здобути йому перемогу у Північній війні та створити нову імперію. Це ж військо стерло з карти Європи козацькі державні утворення, адже козацьке військове мистецтво нівелювалося кількістю російської армії в умовах ведення лінійної війни. Те, що було ефективне та викликало захоплення у XVI столітті було «вчорашнім днем» у столітті XVIII.

• Наслідок: Утворення Російської імперії.

Висновки для сучасника

Ці п’ять військових реформ — лише найпоказовіші приклади, як держави упродовж цивілізованого періоду історії людства залежали від свого війська та змінювалися разом з ним часто просто для того аби вижити.

Також навіть цей зріз показує, як змінюється актуальність тих чи інших реформ. Армія Ассирії проіснувала три століття, Риму – майже удвічі довше, а феодальна система у середньовічній Європі протрималася майже тисячу років.

Але спільне у цих усіх реформах одне – професійні військові, наділені ексклюзивними правами, які займаються виключно військовою справою, проявляли себе більш ефективно, ніж зібрана нашвидкуруч армія із селян та ремісників, яка б мотивація у них не була б.