Рецензія на фільм “Останнє пограбування” / Afterburn

З 18 вересня в кінотеатрах розпочався показ постапокаліптичного бойовика “Останнє пограбування”, сюжет якого заснований на однойменній серії коміксів видавництва Red 5, створених Скоттом Чітвудом, Полом Енсом та Вейном Ніколсом. Роздавати стусанів поганцям серед розорених міст цього разу взялися Дейв Батіста та Ольга Куриленко, і наскільки цікаво спостерігати за їхніми екранними метаннями — готові розповісти в огляді нижче.

Плюси:

кілька непогано поставлених і зафільмованих екшн-сцен;

Мінуси:

вони тут скрізь і стосуються практично усіх аспектів фільму;

4/10

Оцінка
ITC.ua

“Останнє пограбування” / Afterburn

Жанр постапокаліптичний бойовик
Режисер Джей Джей Перрі
У ролях Дейв Батіста, Ольга Куриленко, Семюел Л. Джексон, Крістофер Гів’ю, Даніель Бернгард
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Кажуть, стабільність — ознака майстерності. Для режисера фільму “Останнє пограбування” Джей Джея Перрі це друга поспіль робота з актором Дейвом Батістою після бойовика “Гра кілера” (2024).

Потужний сонячний спалах спричинив виведення з ладу усієї електроніки. На багатостраждальній Землі запанували хаос і руйнування. Шість років по тому, у Лондоні, вправний мисливець за скарбами Джейк погоджується виконати небезпечне завдання від місцевого колекціонера культурно значущих речей і цінних творів мистецтва на прізвисько Король Артур. В обмін на доставлення захованої у Франції “Мони Лізи” Джейк отримає омріяний човен, на якому зможе відчалити у захід сонця разом з першою ліпшою красунею.

Вже на самому початку творці фільму чітко позначають, хто у кадрі найкрутіший хлопака, і водночас якого штибу кіно нас чекає (наче це все і без того було не зрозуміло). Непохитний Джейк пафосно і на диво швиденько розбирається з купкою марних статистів, щоб ні у кого не виникало сумнівів, що якщо хтось і спроможний дістатися шедевру да Вінчі, то тільки постапокаліптичний Індіана Джонс на стероїдах.

Взагалі подібна середньобюджетка відвертої категорії B якихось рецензій чи тим паче глибокого аналізу не потребує в принципі — все на поверхні. Шанувальники “бешок” все одно фільм подивляться, усі інші або справедливо плюватимуться, або, і це найбільш логічне рішення, просто пройдуть повз.

За великим рахунком “Останнє пограбування” — такий самий мотлох як і “У Загублених землях”. При незмінних постапокаліптичному сетингу і Дейві Батісті тут в нас мінус фентезійна складова і колишня киянка Мілла Йовович, плюс колишня бердянчанка Куриленко.

Щодо ексреслера і члена команди Вартових Галактики, видно, чоловік вирішив зайняти свою нішу, як, наприклад, Ліам Нісон у пенсіонерських бойовичках чи той же Стейтем в дуболомних екшн-фільмах з назвами різних професій. Поряд з вищезгаданим “У Загублених землях” та зомбі-бойовиком про пограбування “Армія мерців” (2021) Зака Снайдера, це вже третя постапокаліптична маячня з плюс-мінус однаковим бюджетом для Батісти за останні кілька років (і друга за останні пів року). Стабільність, як ми пам’ятаємо, то ознака майстерності.

Стилістично та змістовно “Останнє пограбування” цілком міг опинитися у свіженькій статті, присвяченій стрічкам, що відчуваються як екранізації відеоігор. Звісно, якби це було гарне кіно.

Головний герой має чітку ціль, поступово виконуючи ті чи інші місії та квести — від розгадки шифрів чи подолання затоплених рівнів до знищення ворогів і екстремального водіння броньованого позашляховика, що знаходиться під прицілом танкових гармат. У кадрі миготять “неігрові персонажі”, котрі дають настанови перед черговою місією, і карти, де наочно показується просування Джейка та його супутниці Дреї до цілі. А умовний сюжет існує суто як сполучна ланка для місцевих розбірок.

Спецпроєкти

В якийсь момент в оповідання просочаться ледь притомні нотки антиутопії, пов’язаної з військовою диктатурою у Франції, але вони зникнуть так само стрімко, як і з’явилися. Лиходій у виконанні Крістофера Гів’ю настільки одномірний бовванець, що така його обмеженість межує з кариткатурністю — усе, що він робить, це або грає у шахи, або убиває кожного стрічного-пересічного. Іноді друге виявляється наслідком першого.

Справедливості заради, екшн-сцени виглядають непогано, і каскадерська ДНК Джей Джея Перрі стала в пригоді. Але це ледь не єдина світла пляма з-поміж змістової порожнечі, відверто нісенітних моментів і загальної нудьги. Щоб ви розуміли реальний рівень виконання, тут навіть є сцена пафосної ходи пари протагоністів в сповільненому фільмуванні на тлі ефектного вибуху. Тобто затертий до дірок жанровий фінт, який буквально висміювався у “Моєму шпигуні” (2020, на сайті є рецензія на сиквел), де Батіста і мала Хлоя Коулмен виконували рівно те саме, подається цілком серйозно.

Про якусь екранну хімію між Дейвом та Ольгою Куриленко годі й казати — перший видає чергову партію непереможних меблів, друга пропонує емоційний спектр Термінатрікс, з тією різницею, що для останньої кам’яна байдужість — це природна поведінка. Єдиний, хто дійсно розважається на знімальному майданчику — вічно життєрадісний Семюел Л. Джексон у розкішному, особливо як для постапокаліпсису, вбранні.

“У Загублених землях” отримав розгромну критику і з тріском провалився в прокаті, при бюджеті у $55 млн заробивши сміховинні $6,2 млн. Щось підказує, що “Останнє пограбування” чекає така сама невтішна доля. З іншого боку, стабільність же — ознака “майстерності”.

Висновок:

Тут доречний висновок, який був і в огляді “У Загублених землях” — фільм треба було випускати десь у 2007-му, бажано одразу на DVD. Хоча далеко не факт, що він вистрілив би і тоді.