"Дивна війна": як французи з британцями "відфутболили" польського союзника та отримали жахи Другої світової

Після нападу 1 вересня 1939 року нацистської Німеччини на Польщу її уряд і населення чекали на адекватні дії союзників – Великої Британії та Франції.

Коли німецькі танкові дивізії розрізали з усіх напрямків територію Польщі як пиріг (від Словаччини, Сілезії, Померанії до Східної Пруссії), уряди союзників вранці 3 вересня пред’явили Німеччині ультиматум. Вони вимагали до 11:00, чи у крайньому разі до 17:00, вивести війська з території Другої Речі Посполитої. Не дочекавшись відповіді від нацистів, ці дві найпотужніші західні демократії в Європі того ж дня оголосили про стан війни.

У Варшаві наступного ранку розпочалися велелюдні демонстрації солідарності з Лондоном і Парижем…

Наскільки були готові до війни німецька та французька армії? На кордоні протяжністю понад 400 кілометрів німці мали лише вісім кадрових дивізій проти понад 40 у супротивника; буквально всі танкові частини німців відправилися на схід, до Польщі. Французи на Західному фронті мали майже трикратну перевагу у літаках (3300 проти 1200) і абсолютну в танках. Проте мобілізаційні плани міністерства оборони Франції дозволяли досягнути ще більшої переваги максимум після третього тижня вересня. Генштаб у Парижі все ще спирався на досвід Першої світової війни, де були нечастими маневрові операції. І там ніяк не могли уявити, що Польща програє війну у настільки мінімальні строки.

Британська армія своєю чергою ще знаходилася на самому початку мобілізаційних заходів та реформування і мало чим могла допомогти у війні на континенті. Відомо, що майбутній голова уряду Вінстон Черчилль ще 1938 року казав, щоармія Чехословаччини втричі більша за британську. Перші дві дивізії експедиційного корпусу планувалося відправити на континент не раніше початку жовтня 1939 року (на той час Польща вже була повністю окупована німецькими та радянськими військами).

"Коли почалися військові дії в Польщі, ані Англія, ані Франція не помишляли про активне військове втручання в конфлікт, хоча в цей час на Західному фронті не було жодного німецького танка. Даремно поляки добивалися від Франції хоча б авіаційної активності; навіть військовим спорядженням та боєприпасами союзники Польщі не допомогли, хоч і обіцяли. В середині вересня 1939 року генерал Ґамелен записував у щоденнику, що Франція зможе допомогти Польщі тільки в 1940 році, а наступати на широкому фронті – тільки в 1942 році", – писав видатний український філософ Мирослав Попович у книзі "Червоне століття".

Французький наступ і рішення в Аббевілі

7 вересня 1939 року розпочався неквапливий наступ на "Лінію Зігфріда" (вона поступалася глибокоешелонованій французький "Лінії Мажино"). Німці відступали, практично не опираючись, використовуючи міни, які довели свою ефективність: чимало танків, бронеавтомобілів були підірвані. Максимальне просування французьких військ не перевищувало 35 кілометрів у глиб території Німеччини – в Саарі та Баден-Вюртемберзі. Останні спроби поновити наступ завершилися 13 вересня після таємного рішення Верховної франко-британської військової ради в місті Аббевіль. Згідно з ним відкладався на невизначений строк загальний наступ на Західному фронті та будь-які операції Королівських ВПС над Німеччиною.

У цей час доля Польщі була практично вирішена. А її вже колишні союзники через дипломатичні канали шукали можливості для сепаратних переговорів з нацистами. Американський письменник і історик Вільям Лоуренс Ширер писав: "Німці не чинили "енергійного опору", відступили до "Лінії Зігфріда" після майже безкровних сутичок… Жодної німецької дивізії, танка чи літака не було виведено з Польського фронту для посилення Західного фронту" ("Падіння Третьої республіки. Розслідування падіння Франції у 1940").

Крах Польщі та "дивна війна" на Заході

А 17 вересня 1939 року радянські війська згідно з Секретним протоколом до Пакту Молотова — Ріббентропа розпочали окупацію східних воєводств Другої Речі Посполитої. Польський уряд відправився у вигнання в Румунію, де був на деякий час інтернований; багато десятків тисяч польських військових просочувалися в сусідні держави, щоб потім брати участь у майбутніх бойових діях на боці союзників по Антигітлерівській коаліції. Осередки героїчного, але безнадійного спротиву польських військ капітулювали на самому початку жовтня 1939 року, причому вони намагалися здаватися саме нацистам, а не комуністам.

Останні бойові зіткнення на Західному фронті відбулися 21 вересня, коли генерал Моріс Ґамелен віддав наказ відступати на територію Франції. Відступ був так само неквапливим: французькі підрозділи перейшли кордон лише 17 жовтня і закріпилися на "Лінії Мажино".

Ще раніше розпочався другий етап "дивної війни" — з футбольними матчами, нескінченними бенкетами та зустрічами на каві. Британський уряд навіть надіслав своїм воякам вже у жовтні 1939 року кілька тисяч футбольних м’ячів. Німці також безтурботно себе поводили; часто супротивники перегукувалися з окопів і укріплень, ситуація була схожа чи не з "братаннями" під час Першої світової війни. З полоненими поводження було доволі дружнім, обходилося без ексцесів.

У той самий час на Східному фронті польські військовополонені піддавалися тортурам, непоодинокими були випадки розстрілів відразу після завершення боїв. У СРСР значна частина відправлених у табори польських офіцерів, поліціянтів, представників інтелігенції та кліру перед початком німецько-радянської війни стали жертвами режиму. Ця жахлива справа з винищенням військово-політичної еліти Другої Речі Посполитої, довгі роки не визнавалася комуністичним режимом і отримала назву Катинь.

Після завершення Польської кампанії та закріплення дружніх відносин зі сталінською державою нацисти поступово стали перекидати на Західний фронт нові сили, які пройшли горнило хоч і недовгої, але справжньої війни. Французи з-поза меж "Лінії Мажино" безтурботно споглядали на посилення угрупування німецьких військ, які готувалися до майбутнього вторгнення до Франції, Бельгії та нейтральної Голландії.

Втрачені можливості і наслідки

Британський історик Безіл Ліддел Гарт у фундаментальній книзі "Друга світова війна" писав: "Після падіння Франції німці захопили документи французького верховного командування і частково опублікували їх… Документи свідчили, що протягом зими союзне командування обмірковувало плани найрізноманітніших наступальних операцій: план удару по Німеччині через Норвегію, Швецію і Фінляндію; план удару по Рурському басейну через Бельгію; план удару по Німеччині через Грецію і Балкани; план удару по нафтоносних районах на Кавказі з ціллю відрізати Німеччину від джерел постачання нафтою. Це був конгломерат марних фантазій союзних лідерів, які перебували у світі ілюзій до тих пір, поки їх не привів до тями наступ Гітлера".

Фантазії — то добре, але потрібна була як мінімум політична воля державних діячів, вправність генералітету і, нарешті, бажання самих французів і британців битися з ворогом. А якраз через пам’ять про багатомільйонні жертви під час Першої світової війни цього не було. На 1939 рік, через два десятиліття після підписання Версальського договору, що зафіксував перемогу Антанти та приниження Німеччини та її союзників, відбулася своєрідна політична і морально-психологічна демобілізація суспільств Великої Британії та Франції. І розплатою за неї стала ганьба Французької кампанії травня-червня 1940 року,яка завершилася окупацією 60% території Франції та "дивною" операцією з евакуацією британського експедиційного корпусу з Дюнкерку до Англії.

Саме підписання за тиждень до початку Польської кампанії Пакту Молотова — Ріббентропа вибило з рук прихильників жорсткої лінії як у Парижі, так і Лондоні останні аргументи щодо боротьби з нацистською загрозою. З цього часу був зафіксований новий і несподіваний, навіть неприродний союз нацистів і комуністів, який протримався до 22 червня 1941 року.

Британський історик Норман Дейвіс в книзі "Історія. Європа" писав: "Безсилля західних держав, безперечно, заохочувало Гітлера і Сталіна. Те, що французькі політики називали Drôle de guerre, дивною війною, було дивним тільки для тих, хто не був безпосередньо втягнений у неї. Протягом 20 місяців після падіння Польщі завойовано 13 європейських країн: вісім руками Гітлера і п’ять руками Сталіна. Сталін перейняв ініціативу, пославши Червонуармію до Фінляндії30 листопада 1939 року".

Отже, війська двох союзних держав, які готувалися до зовсім іншої, "окопної", війни і не зважали на новий, маневровий вид військ – танкові підрозділи, підійшли до вересня 1939 року зовсім не підготовленими. І з погляду політики, і в морально-психологічному плані, і з абсолютно відсталими уявленнями про сучасну на той час війну. Віра у непохитність "Лінії Мажино", в чудові, але такі, що виявилися непотрібними, фортифікаційні споруди, у стратегію, що базувалася на оборонній доктрині часів 1914–1918 років, зіграла головну роль у майбутній ганебній поразці Франції. До неї залишилося лише вісім місяців. Час, який був бездарно втрачений, але цією паузою на всі 100% скористалися нацисти. Саме у травні 1940 році завершилася "дивна війна" на Західному фронті – тепер французьким і британським воякам було не до кави та футбольних матчів…

Уряд США, майбутній союзник по Антигітлерівській коаліції, ще не був готовий вийти зі сплячки. Її можна сміливо назвати "політикою ізоляціонізму", якої "не словом, а ділом" притримується і нинішня адміністрація США на чолі з президентом-"миротворцем" Дональдом Трампом. А під час Другої світової війни, яка йшла вже повним ходом, ця політика завершилася лише після 7 грудня 1941 року, "Дня безслав’я" – атаки японців на Перл-Гарбор, під час якої був практично знищений Тихоокеанський флот США. Історія нічому не вчить?