Українці — найкращі експерти з Росії

Субота, 20 вересня 2025 року

Привіт. На зв’язку редактор текстів «ДМ» Євген Бриж і вся наша команда, яка продовжує працювати попри всі складнощі. Ділюся новинами й текстами, які вам не слід пропускати.

Українці — експерти з Росії

Я недавно пройшов відповідне навчання та зареєструвався як редактор Вікіпедії. На дозвіллі часом редагую і покращую статті з тем, які мені близькі й цікаві. І дуже велику поміч у цьому ділі маю після розмов і спілкувань з іншими редакторами, бо це ж така сама робота зі своїми правилами й законами, як і будь-яка інша.

Наприклад, навесні 2023 року в нас вийшов матеріал про висвітлення війни в російській Вікіпедії авторства Олега Юнакова, який народився в Києві й давно живе за океаном. Ми не знайомі особисто, я не знаю його поглядів, однак спілкувалися в процесі підготовки того тексту. Я досі пам’ятаю його фразу (передаю не дослівно, а лише зміст): зараз ніхто не знає Росію та її війну краще, ніж українці. Ми з вами — кожен у своїй сфері — справжні експерти з сусідів-ворогів.

Бо, по-перше, в нас схожі мови й абетка, ми можемо читати, що вони пишуть у себе, й розуміти, що вони говорять і навіть про що не говорять. Також, як не крути, через знання мови в нас лишається спільний із ними медійний простір у глобальних соцмережах. Схожі меми, жарти, історії та наративи. І нарешті, нас поки що достатньо багато, щоб проігнорувати чи не помітити цю вистраждану кров’ю та руйнуваннями експертизу й знання.

А тому саме українські дослідники, інтелектуали, практики й передусім військові найкраще розуміють, що і як треба їм протиставити, щоб відновити мир і справедливість хоча б на континенті.

Наприклад, днями в нас вийшов матеріал про те, як обходити російські заборони й убезпечити себе тим, хто перебуває на тимчасово окупованих українських територіях. Керівник проєкту eQtv Олександр Глущенко й експерт із цифрової безпеки в Nadiyno.org Павло Бєлоусов розповіли Наталії Даньковій, серед іншого, і про новий російський месенджер Мах, який сто відсотків так чи так проникне й до нас — якраз через оту спільність мови.

Але якщо в нас є певний імунітет до російського (хоч і слабенький — телеграм тому приклад), то за кордоном такого імунітету немає зовсім. Свідчення — просто-таки навала фейків і конспірології щодо банального та вже звичного всім нам явища — нальоту «шахедів» на Польщу. До нас лише відгомін цього всього доходить — наприклад, черговий фейк, підхоплений медіа, що будинок у Польщі зруйнований не внаслідок атаки, а через шторм.

Це для нас усе тут зрозуміле й старе як світ — бомбардування брехнею та маніпуляції, щоб заплутати й розсварити, — а їм там усе нове, навдивовижу. Читаю зараз новини — і дізнаюся з сайту CNN, що «американські та західні розвідувальні служби не змогли визначити, чи було вторгнення випадковим, чи навмисною спробою Росії перевірити західні системи протиповітряної оборони та оцінити реакцію НАТО». Свята наївність… А тим часом дрон «Герань» знайшли в Литві, а в повітряний простір Естонії та Польщі вже залітають не безпілотники, а винищувачі. Теж, слід розуміти, випадково.

Про те, що українців треба було би послухати й почути, до речі, говорив і Сергій Жадан, виступаючи на конференції Brand Ukraine: «Світ бачить наші дії, проте не завжди розуміє нашу мотивацію. Чому українці говорять про гідність? Чому вони говорять про свободу? Що для них значить любов? Світ давно не говорить про ці речі серйозно і вголос. А ми маємо про це говорити. Говорити між собою. Говорити зі світом. Тим більше, що нас сьогодні слухають. Тому бажано бути зрозумілими й переконливими».

Нагадаю, він, крім того, що майстер слова (не лише поетичного), ще й військовослужбовець, а тому є добрим експертом не лише з України, а й із Росії також.

«Світ часто не готовий відмовлятися від зручних, хай і неправдивих, стереотипів. Чи варто світові вказувати на те, що його стереотипи, уявлення та присуди є застарілими, неточними та нечесними? В нашому випадку — не просто варто, а необхідно. Скільки разів ми стикалися з нейтральністю, яка межує з нечесністю? Скільки разів ми мали справу з інфантильністю, за якою стояла елементарна черствість?» — запитує риторично Жадан. І в тексті його промови в нас на сайті є відповідь про те, що з цим робити.

От тільки я сумніваюся, що прям-таки всі у світі готові нас слухати, чути й розуміти. Наприклад, лідер США досі воліє домовлятися хоч із чортом, вірячи (або вдаючи), що розмови, переговори покажуть його силу й дадуть можливість «зійтися посередині». Будь-хто, хто жив в Україні в не дуже центральних районах міст у 90-х, і взагалі кожен, хто живе в Україні зараз, прекрасно розуміє: переговори, задушевні розмови з гопником чи злочинцем — ознака слабкості, а не сили, і лише стимулюють його до нових і нових кроків, бо сприймаються як слабкість.

Ось, наприклад, Центр протидії дезінформації фіксує нову хвилю фейкових відео з низкою пропагандистських кліше, як-от «дуже низький моральний стан», «мародерство» та «злочини українських військових». Їх поширює анонімний тікток-акаунт, створений кілька днів тому. Тікток дуже сприятливий для охоплення аудиторії через свої алгоритми. Тому там, з одного боку, багато людей, особливо, молодих, а з іншого — повно пропаганди. Та я звертаю увагу на те, що постановні ролики з такими історіями масово з’являлися на початку повномасштабки. Потім трохи принишкло. А зараз — оце знову. Тобто ніхто там зупинятися не збирається і вдовольнитися вже захопленим не планує.

Також у розпалі в Росії та на окупованих землях України ще один процес, про який написав Центр досліджень «Детектора медіа». Українських дітей в окупації старанно асимілюють, піддають впливу пропаганди, мілітаризують і просто-таки заштовхують у російський інформаційний та освітній простір. Наші автори проаналізували, як саме це робиться, розповіли про всі ці табори, гуртки, «уроки», розмови про «важноє» чи «главноє» — і виписали свої висновки та рекомендації.

От тільки чи почують їх не лише в Україні, а й ті, на кого ми сподіваємося? Бо Трамп он зайнятий ще однією «війною» — з медіа. Намагається приструнити й прикрутити фінансування тамтешньому суспільному медіа (Артур Колдомасов детально описав, як), доклався до того, що канал ABC «призупинив на невизначений термін» своє вечірнє токшоу Джиммі Кіммела нібито через його висловлювання про вбитого американського пропагандиста Чарлі Кірка (Олександр Морський розповів про це). Там свої розбірки, які, певно, здаються важливішими, «на часі».

Але. В усьому цьому є сигнал і нам. Ми — не на першому плані. Це цинічно звучить і зрозуміти це складно, але є ось так. І від нас залежить, чи будемо ми у фокусі уваги надалі. Наприклад, за допомогою фільмів — як «2000 метрів до Андріївки» Чернова. У нас вийшло інтерв’ю з ним, де він, серед іншого, сказав: «Певна втома аудиторії від новин з України є. І у фестивальних журі теж. Це не лише про Україну — у світі загалом помітна тенденція відходити від воєнних тем, бо люди шукають “легші” історії, особливо коли глобальна ситуація погіршується. Це свого роду ескапізм».

І за допомогою медіа, наприклад, Суспільного, чиї розслідувачі ідентифікували російського офіцера, відповідального за воєнний злочин у Ягідному. Нещодавно Оксану Романюк обрали членкинею наглядової ради Суспільного від сфери журналістики. Це теж хороша новина.

Як це робити — ми теж пояснюємо щотижня. Наприклад, днями свій текст дозволив опублікувати в нас Максим Буткевич, медійник, звільнений із полону. Він розповідає про те, як писати про полон і звільнених із нього, бо «необережним словом можна завдати болю людині, яка пройшла через полон, її рідним і близьким, тисячам тих, хто чекає на своїх із неволі. Винісши на загал зайву інформацію, можна нашкодити тим, хто досі в полоні, та перекреслити зусилля структур і людей, які ведуть переговори про звільнення й докладають зусиль до обмінів». Це треба читати, бо це підручник із новітньої журналістики, яка має справу тепер із війною, полоном, тортурами й життями людей.

Я вірю в те, що знання й досвід, які, зокрема, Максим Буткевич передав у цьому матеріалі, допоможуть нам захиститися й зберегтися. Навіть на тлі інфантильності декого на Заході й ізоляціонізму декого на ще західнішому Заході. Бо тільки ми, зрештою, найкраще знаємо ворога. І те, як його здолати.

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твітері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям і задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі!

Євген Бриж і ваша команда «ДМ»