Змушували танцювати та розігрувати сценки з мультика «Маша і Ведмідь»: штурмовик розповів про пережите у полоні

Штурмовик з Буковини на псевдо Аптекар 13 місяців був у полоні у колонії так званої ЛНР. Цей час називає «підготовкою» до семи місяців тортур у Сибірі. У полон потрапив у боях під Бахмутом, хоча спершу російські військові хотіли залишити його під обстрілами артилерії.

У неволі чоловіка шантажували батьком, який живе в тимчасово окупованій Горлівці, й пропонували перейти на бік РФ. Щоб тиснути на полонених психологічно, не пускали їх у туалет, змушували відігравати сценки про Машу і ведмедів та танцювати стриптиз. За це могли отримати більше їжі. Як інформує «Главком», свою історію Аптекар розповів «Суспльному».

«Думав про загибель чи поранення, але не полон»

Чоловік не мав бойового досвіду, але у 2022 році добровільно пішов до центру комплектування. Каже, розумів, що рано чи пізно все одно довелося б мобілізуватися, а так його старший брат зміг залишитися поруч з мамою. Після військових навчань в Іспанії на штурмовика буковинця спрямували виконувати бойові завдання «на нулі».

Аптекар каже, під час служби у нього виникали думки, що може загинути чи отримати поранення, але ніколи не думав, що може потрапити у полон.

«Ні морально, ні фізично не був на це налаштований. Я добре почувався, думав, що я молодий і якось з усім впораюся. Навіть легенди не придумав, яку я буду розповідати на допитах».

У полон Аптекар потрапив восени 2023 року – під Бахмутом. Каже, що на позиції українські бійці заходили майже дві доби й були виснажені. Під час боїв російські військові погрожували кинути гранату в окоп, де були Аптекар з двома побратимами. Тоді довелося здатися. Спершу хтось з російських бійців запропонував залишити чоловіків на позиціях, аби вони потрапили під удар артилерії й загинули. Але цього не зробили.

«Може перейдеш на наш бік?»

Загалом у полоні Аптекар провів 20 місяців: 13 – у колонії так званої ЛНР, ще сім – у Сибіру. На Луганщині чоловік міг ділити камеру зі ще 16 людьми. Постійно боявся сказати щось зайве, бо думав, що серед них є зрадник, який про все розповідатиме наглядачам.

«А хлопці так думали про мене, бо у мене була нормально вибрита борода, зачіска. На одній із точок вони мене з мого мультикаму переодягли в наш піксель новий. І взуття не брудне було. До того ж я розмовляю російською. Вони у ФСБ мені самі казали: «У тебе дуже хороша російська мова».

Там були свої правила. Наприклад, потрібно було ходити з опущеною головою. Як хтось тримав голову вище – могли побити. До в'язнів у колонії ставилися краще, ніж до полонених, каже Аптекар.

Іноді Червоний хрест передавав полоненим посилки, каже чоловік. Серед одягу та взуття буковинець знайшов лист від дружини та фото з дня заручин. Цей лист йому дозволили залишити – зберігав його впродовж всього полону як мотивацію та віру, що повернеться додому.

Водночас полоненим пропонували записувати відео чи писати листи родичам. Втім, інші полонені не радили на це погоджуватися – казали, що цим можуть тиснути на близьких або вимагати з них гроші. На допитах також шантажували рідними.

«Кажуть мені: «Ти добре розмовляєш російською. У документах бачу, що ти звідси (з Горлівки, – ред.). Батько в тебе тут. Чи не хочеш перейти на наш бік? Може ми знайдемо твого тата й зробимо так, щоб ти перейшов». Я відповів, що тато недобре ставився до мами, підіймав на неї руку, тому, якщо вони відведуть його на якийсь полігон і при мені застрелять, у мене не буде жодних емоцій. Я тиснув, хоча міг отримати за ці слова».

Думав – на обмін, а повезли у Сибір

Одного дня Аптекаря посадили в автозак, який повіз полонених до залізничного вокзалу. Там їх роздягнули, перевірили та розмістили у вагонах, де вони їхали дві доби. Чоловік каже, усі думали, що їх везуть на обмін, але потрапили у Сибір.

«Ми приїжджаємо до точки, опускається драбина. Бачу «живий коридор» і людей на підлозі, яких б'ють дубинками, шокерами, ногами. Усі лежать, і ти маєш до дальної точки доповзти. Забігаєш у сусідню камеру, роздягаєшся наголо. Під шокерами і дубинками біжиш до душу, щоб 30-40 секунд помитися. У камері – ляпаси й шокер».

У цій колонії полонені жили у великих бараках – по 140 людей. Там був холод, сирість та пліснява. Вугілля, яке їм давали, чоловіки намагалися берегти до вечора, аби було тепліше спати.

Упродовж дня наглядачі придумували для полонених «конкурси», каже Аптекар. Наприклад, могли наказати поставити сценку з мультика чи казки «Маша і ведмідь», відкривали парадні двері, ставили стільці та дивилися «виставу». Ввечері організовували танці: змушували один одного торкатися або танцювати стриптиз, поки інші полонені під тиском мали аплодувати. Якщо добре виконували завдання, могли отримати подвійну порцію їжі.

«Для них це – розвага, а для нас – психологічний тиск. Щоранку прокидаєшся і думаєш, як мине твій день: вдарять шокером чи ні. Як чуєш, що із сусідньої камери крики, бо когось б'ють шокером, то тебе вже трясе – боїшся, бо розумієш, що ти – наступний. Бувало, притискали шокер, але не вмикали його, а ти вже починав кричати. Питали: «Якого біса ти кричиш?», а потім на повну вмикали шокер, і тоді дійсно било. Залишилися шрами».

«Ви – не на розстріл. Завтра будете вдома»

У день, коли звільнили Аптекаря, разом із ним в Україну повернули 270 військових та 120 цивільних. Каже, напередодні підозрював, що може бути обмін, але до кінця не вірив у це. Полонених з лазні повели фотографувати – чоловік чув від інших, що, коли перевіряють наявність побоїв, то це може бути підготовка до обміну. А наступного ранку бранців розбудили раніше, ніж зазвичай.

«Як правило перед підйомом вмикають російський гімн, ти швидко встаєш з ліжка і починаєш співати. А тут – тиша. Нас повели на цокольні поверхи. Як дійшла до мене черга, то поставили перед камерою й продиктували текст: «Дякую Російській Федерації, що зберегли мені життя, нормально ставилися, не били». З першого разу зняли кадри й вивели мене. Кажуть: «Ви – не на розстріл. Завтра, мужики, будете вдома».

Після звільнення з полону Аптекар лікувався у двох медзакладах та переніс складну операцію на кишківнику – через ускладнення від постійного голоду. Також почалися головний біль та проблеми зі сном.

«У перші дні були думки, що – я заснув, прокинувся, а я знову в РФ, гімн Росії. Слава Богу, мені ця війна не сниться».

Коли Аптекар повністю видужає, планує поїхати на відпочинок в гори. Також міркує про відкриття власної справи.

Також в інтервʼю «Главкому» Дмитро Хилюк розповів, що відсутність інформації у полоні гнітила навіть більше, ніж голод.