Контрнаступ України досягає рідкісного успіху

ЗСУ / © Генеральний штаб ЗСУ / Facebook

Українські війська успішно провели контрнаступ на Сумщині, звільнивши село Кіндратівка та наближаючись до інших населених пунктів, що утримуються російськими силами. Ці локальні успіхи демонструють, що просування Росії не є нездоланним і підсилюють позиції України у можливих мирних переговорах.

Про це пише The New York Times.

Український піхотинець провів 22 дні у окопі. Кожна спроба піднятися та просунутися до російсько-зайнятого села, за його словами, відчувалася як поїздка в один кінець. «Постійний обстріл мінометами. Дрони літають над головою», — сказав піхотинець, який назвав лише свій позивний Князь, згідно з військовим протоколом. «Біжимо та ховаємося під деревами. Копаємося у лісосмугах. Спимо там. Живемо там».

Після місяця боїв підрозділ Князя звільнив село Кіндратівка, яке не більше кількох вулиць, у північно-східному регіоні Сум, за даними незалежних груп, що стежать за полем бою. Село є одним із двох, які Україна повернула у цьому регіоні цього літа, і її сили зараз наближаються до інших сіл, що утримуються росіянами — невеликі здобутки, які мають велике значення для Києва.

Успішний контрнаступ України на Сумщині, яка межує з Росією, є рідкісним випадком на полі бою, яке здебільшого контролюють російські сили. З травня Росія щомісяця захоплювала від 170 до 215 квадратних миль території, за даними DeepState, групи, яка картує зміни на фронті. Українські командири в інтерв’ю наголошують, що вони постійно чисельно і технічно поступаються Росії.

Повернення невеликих територій у Сумській області допомагає Україні спростувати наратив Москви про «нездоланні» наступи і про те, що Києву слід погоджуватися на мир, навіть якщо це означає віддати територію. Прогрес Москви у Сумській області сповільнився настільки, що вона переміщує війська з цього району на інші фронти, зокрема на Донеччину, де намагається оточити кілька ключових міст.

«Операція Росії на Сумщині зазнала невдачі», — заявив президент України Володимир Зеленський журналістам у середу. «Вони зазнали значних втрат, насамперед у живій силі», — додав він, зазначивши, що ті, хто залишився, перекидаються на інші ділянки фронту.

Просування України у Сумській області спирається на відомі тактики: безперервні удари дронами та атаки піхотних груп. Але їх виконання деякими елітними підрозділами Києва, зокрема десантниками, допомогло забезпечити успіх.

Ці здобутки мають особливу вагу, оскільки можуть послабити переговорні позиції Росії. Москва пропонувала обміняти захоплені території Сумщини на землю, яку вона прагне отримати на Донеччині, в рамках мирної угоди. Президент Трамп підтримав ідею такого «обміну територіями», хоча пропозиція Кремля була сильно невигідною.

Максим Скрипченко, президент Центру трансатлантичного діалогу, київського аналітичного центру, який працює над мирними переговорами, сказав, що повернення частин Сумщини мало на меті послабити переговорні позиції Москви. «Навіщо нам обмінюватися територіями, якщо ми можемо їх повернути?» — сказав він.

Росія все ще має перевагу у вогневій потужності. Безперервні бомбардування залишили села, які Україна повернула на Сумщині, майже зруйнованими. Коли солдат 225-го окремого штурмового полку підняв український прапор у Кіндратівці в липні, дрон-зйомка полку, перевірена The New York Times, показала, що цілі вулиці були перетворені на руїни.

«Протягом останніх двох років у них завжди була чисельна перевага», — сказав Перший лейтенант Анвар, командир батальйону 225-го полку, також використовуючи свій позивний, про російські війська у регіоні в недавньому інтерв’ю.

У багатьох сенсах його перебування на Сумщині символізує невдачу України у встановленні умов потенційного обміну територіями. Рік тому Перший лейтенант Анвар командував одним із перших підрозділів, що вторглися у західний Курськ, що межує із Сумщиною. Зеленський згодом описав цю несподівану операцію як спробу захопити російську територію, яку можна було б обміняти на українську.

Утримання Курська Україною розпалося навесні після місяців російських наступів за участю північнокорейських військ. Російські війська відтіснили підрозділи Києва назад у Сумщину, а потім наступали, захоплюючи село за селом. До середини червня вони були ледь за десяток миль від обласного центру Сум, населенням близько 250 000 людей.

Полк Першого лейтенанта Анвара був терміново перекинутий у регіон, щоб зупинити наступ Росії. Він сказав, що його підрозділ застосовував ті ж тактики, які Москва використовувала для витіснення українських військ з Курська: спочатку безперервні атаки дронами на дороги та техніку, щоб перекрити російські лінії постачання, а потім, коли ворог виснажувався і залишався без їжі та води, піхота атакувала.

Великі механізовані наступи, які були характерні на початку війни, тепер неможливі через постійне спостереження дронами та удари. Підполковник Ігор, командир батальйону 80-ї окремої десантної бригади, який попросив називати лише перше ім’я, сказав, що солдати тепер атакують парами: рухаються «обережно і тихо» на кілька десятків метрів, копають невеликий окоп, відкривають вогонь по ворогу, а потім рухаються далі. Через відсутність безпечних доріг продовольство і воду доставляють за допомогою дронів.

«Ворог бачить усе, кожен наш рух, і миттєво реагує ударами», — сказав підполковник Ігор.

Це робить атаки виснажливими та тривалими тижнями. Розповідаючи про бій за Кіндратівку, четверо солдатів 225-го полку виглядали виснаженими, їхні обличчя були зморшкуваті від втоми, а голоси переривалися від кашлю.

«Перші дні, так, страшно», — сказав сержант Пальма, 45 років, використовуючи свій позивний. Але він додав, що швидко звикаєш до безперервного обстрілу. «Страх повертається, коли ротація закінчується. Сидиш у тиші — і це страшніше. Бо тиша означає, що щось не так. Можливо, росіяни повзають поруч».

Солдати кажуть, що виживання на полі бою, де будь-який рух помічається дронами, залежить від копання окопів і прихованості. «Чим глибше копаєш, тим безпечніше», — сказав сержант Пальма.

Але оператори дронів навчаються влучати навіть у найменші окопи. Нещодавно в Сумській області оператор дрона з 95-ї десантної бригади тримав пульт і дивився через окуляри на живу трансляцію. Він тренувався проводити квадрокоптер через кільця лише кілька футів шириною, встановлені на стовпах у полі.

«Це не про швидкість, а про навички та контроль», — сказав лейтенант Андрій, керівник відділення дронів у бригаді. На фоні лунали постріли інших підрозділів, що тренувалися на стрільбищі. Більшість військ щойно повернулися або збиралися до відправки у Юнаківку, велике село, де Україна і Росія ведуть запеклі бої.

Завдання може стати легшим для Києва після нещодавнього переміщення Росією військ із Сумщини до Донеччини. Перший лейтенант Владислав, командир роти 13-го окремого десантного батальйону, що воює у Юнаківці, сказав, що нові російські війська, з якими вони зіткнулися, менш підготовлені та гірше оснащені.

Але росіяни зберігають велику перевагу: керовані бомби вагою сотні фунтів, які використовують для знищення оборони перед наступом та придушення українських атак до того, як вони зможуть просунутися.

Підполковник Ігор зазначив, що Росія часто засипає території бомбами, по три-шість одночасно, знищуючи навіть підземні бункери. Він розмовляв із одного з таких бункерів у лісі, де мережа тунелів виглядала так, ніби гігантський черв’як прорився крізь землю.

Контрнаступ України досягає рідкісного успіху - The New York Times