Країни G7 вперше визнали незалежність Палестини: як відреагував Ізраїль та до чого призведе це рішення

Відразу три країни – Велика Британія, Канада та Австралія оголосили про офіційне визнання Палестини незалежною державою. Це рішення вже назвали історичним, адже Лондон та Оттава стали першими з групи G7, які пішли на це рішення.

"Телеграф" розповість, в чому полягає суть визнання, як на це відреагували в Ізраїлі та в чому полягає суть конфлікту між двома країнами.

З надією на мир: як лідери країн пояснили визнання незалежності

Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер у неділю, 21 вересня, заявив, що його уряд ухвалив таке рішення "задля відродження надії на мир для палестинців та ізраїльтян, а також на реалізацію рішення про дві держави".

В той же день прем’єр Канади повідомив, що його країна "пропонує партнерство у побудові мирного майбутнього як для Палестини, так і для Ізраїлю".

До них приєдналася і Австралія – прем’єр країни наголосив, що крок на визнання Палестини "відображає давню відданість Австралії рішенню про дві держави, яке завжди було єдиним шляхом до міцного миру та безпеки для ізраїльського та палестинського народів".

Водночас лідери трьох країн підкреслили: палестинське угруповання ХАМАС не може мати жодної ролі у майбутньому Палестини.

Україна визнала незалежність Держави Палестина 19 листопада 1988 року. У відповідь Палестинська національна автономія визнала незалежність України 2 січня 1992 року. Дипломатичні відносини між двома сторонами були встановлені у 2001 році.

Рішення про дві держави: в чому суть

Концепція "рішення про дві держави" передбачає створення незалежної Палестини поруч з Ізраїлем. Її головна мета — дати обом народам право на власну державність і зупинити тривалий конфлікт. Палестинська держава мала б постати на Західному березі Йордану та в Секторі Гази, тобто на землях, які Ізраїль зайняв у 1967 році. Як основу для кордонів зазвичай пропонують "зелену лінію" з можливістю узгодженого обміну територіями.

Особливим каменем спотикання є Єрусалим: палестинці вважають Східний Єрусалим своєю столицею, а Ізраїль наполягає на праві зберегти Західний. Іще одне гостре питання — безпека. Ізраїль хоче гарантій, що Палестина буде демілітаризованою і не становитиме загрози, а палестинці вимагають суверенітету й захисту від ізраїльських дій. До цього додається проблема біженців, які залишили свої домівки під час воєн 1948 та 1967 років: Палестина домагається їх повернення, тоді як Ізраїль категорично проти, побоюючись зміни демографічного балансу.

Ця ідея виникла після мирних угод в Осло 1993 року, коли Ізраїль і Організація визволення Палестини розпочали діалог. Відтоді її підтримують ООН, США, ЄС і багато арабських країн, вважаючи, що саме цей шлях здатний принести стабільність. Та на практиці все залишається вкрай складним. Ізраїльські поселення на Західному березі не дозволяють провести чіткий поділ територій, а розбіжності щодо кордонів, статусу Єрусалима і біженців блокують будь-які угоди.

"Політичний цирк": як відреагував Ізраїль

Ізраїль категорично засудив рішення Великобританії, Канади та Австралії визнати незалежність Палестини, оголошене 21 вересня 2025 року. В уряді заявили, що цей крок не змінює ситуації на місцях і може навіть ускладнити пошук миру.

Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу назвав визнання Палестини "нагородою для ХАМАС", нагадавши про заручників, яких угруповання досі утримує після нападу 7 жовтня 2023 року. За його словами, такий крок жодним чином не сприяє звільненню полонених і не наближає кінець війни.

Ізраїльська влада наголошує, що створення палестинської держави можливе лише через прямі переговори між сторонами, а не через односторонні дії інших держав. Нетаньягу цього місяця заявив, що "палестинської держави не буде ніколи", а визнання з боку західних партнерів розцінив як "політичний цирк".

Він додав, що міжнародні ініціативи ігнорують не лише діяльність ХАМАС, а й слабкість Палестинської адміністрації, яка, за його словами, не виконує своїх зобов’язань за угодами в Осло.

З сусідами не щастить не лише Україні: в чому сенс конфлікту

Цей конфлікт триває понад сто років та є багатогранним: поєднує у собі національні, релігійні, територіальні та політичні суперечності між євреями та палестинськими арабами. Його джерела сягають кінця XIX століття, коли зародився сіоністський рух із прагненням створити єврейську державу в Палестині, тоді як арабський націоналізм боровся за незалежність і самовизначення.

У період британського мандату (1920-1948) ситуація загострилася: масова єврейська імміграція, підтримана Декларацією Бальфура, викликала опір арабського населення. Після Голокосту ідея єврейської держави набула особливого значення для євреїв, тоді як палестинці дедалі більше втрачали контроль над власною землею.

Переломним моментом стала війна 1948 року, коли після плану ООН про поділ Палестини Ізраїль проголосив незалежність і відстояв її у війні з сусідніми арабськими державами. Для євреїв це стало моментом створення держави, а для палестинців — "Накбою", катастрофою, яка позбавила сотні тисяч їхніх домівок.

Новий вибух стався у 1967 році: під час Шестиденної війни Ізраїль захопив Західний берег, Східний Єрусалим і Сектор Гази. Наприкінці XX століття відбулися дві інтифади – збройні повстання палестинців: перша (1987-1993) закінчилася угодами в Осло й створенням Палестинської автономії, друга (2000-2005) супроводжувалася хвилею терактів та жорсткою ізраїльською відповіддю.

У 2005 році Ізраїль вивів війська з Гази, але вже через два роки там встановив владу ХАМАС, що спричинило блокаду, гуманітарну кризу й постійні воєнні ескалації.

Ситуація знову загострилася 7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС здійснив наймасштабніший напад на Ізраїль за десятиліття, убивши понад тисячу людей і взявши заручників. У відповідь Ізраїль розпочав широкомасштабну операцію в Газі, яка триває досі та забрала тисячі життів.

Голод, руйнування та відсутність допомоги. Що відбувається в Газі зараз

Ситуація у Секторі Гази перетворилася на одну з найгірших гуманітарних криз XXI століття. За даними Міністерства охорони здоров’я Гази, які цитує OCHA, загинули щонайменше 65 141 особа, ще 165 925 отримали поранення. Тисячі людей досі лишаються під завалами, куди рятувальники не можуть дістатися через обстріли та брак техніки.

Крім жертв, регіон охопив голод. У місті Газа, де мешкає близько мільйона людей, офіційно зафіксовано випадки смерті від недоїдання — щонайменше 441 людина, серед них 147 дітей.

Суцільні руйнування охоплюють усе: житлові будинки, лікарні, школи, табори для переміщених осіб. Майже 70% сільськогосподарських земель пошкоджено.

Лише з кінця серпня майже пів мільйона людей залишили місто Газа через наступальні дії Ізраїлю. Загалом понад 80% території Сектора перебуває під наказами про евакуацію або в межах ізраїльських мілітаризованих зон. Люди змушені шукати прихистку у все менших просторах. Навіть табір Мувасі, оголошений "гуманітарною зоною", зазнавав обстрілів і не має належних умов для життя.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, що Ізраїль почав наземну операцію в місті Газа. До участі залучено щонайменше дві дивізії армії, які мають завдання знищити угруповання ХАМАС.