Нагадує про росіян. На Закарпатті є село з дивною назвою та родовищем газу

У мальовничому куточку Закарпатської області, серед зелених полів та лісів, розташоване село Руські Геївці. Але це не єдиний населений пункт у регіоні з "російською" назвою. За 8 км від Ужгорода лежать Руські Комарівці.

"Телеграф" вирішив докладніше розповісти історію цього закарпатського села. Ви дізнаєтесь, хто вкрав дзвін із місцевої дзвіниці, хто добуває газ на Русько-Комарівському родовищі та чому так назвали село.

За даними перепису населення України 2001 року, тут проживало 1573 людини. Очевидно місце сприяє високій тривалості життя, оскільки 100-річна мешканка села Верона Андріївна Буксар є найстаршою в Баранинській громаді. Інша місцева уродженка, сестра Ольга Ладжун, дожила до 105 років. Щоправда, 100 із них жінка провела у монастирі у Хусті, але народилася у Руських Комарівцях.

Поселення на берегах річки Солотвинки вперше згадується в угорських писемних джерелах у 1325 році під назвою Orosz Komorocz — Руський Комороц, що передбачає існування якогось іншого, не "руського" Коморця.

У 1599 році в селі було 25 селянських господарств та ще одне, що належить солтейсу (старості). Таким чином, наприкінці XVI століття Руські Комарівці вважалися середнім за величиною селом.

Проте місцеві жителі підтримали Національно-визвольну війну угорського народу проти Австрії, за що жорстоко поплатилися. На початку XVIII століття населеному пункті налічувалися лише 4 селянські сім’ї.

Церква Миколи Чудотворця

Центром духовного життя Руських Комарівців є греко-католицька церква св. Миколи Чудотворця. Кам’яна базиліка завдовжки 25 м та шириною 10 м виникла на місці дерев’яної церкви. В її історії фігурує 1775 рік, проте навіть церковнослужителі не знають, чи це дата початку будівництва, чи його завершення. Гроші на її спорудження зібрали селяни. У 1979 році в церкві проводили ремонт.

Інтер’єр розмальований сюжетами з Євангелія, на склепіннях – композиції "Зібрання святого духу", "Воскресіння Господнє", "Різдво". Також є два вітражі — "Пресвята Богородиця, яка молиться" і "Найсвятіше серце Ісуса".

Примітна історія дзвіниці та дзвонів церкви. Священнослужителі кажуть, що два дзвони розгойдували будівлю, тож збудували окрему дзвіницю. Нині на ній три дзвони та одне місце для найбільшого, якого село втратило під час Другої світової війни.

Він був відлитий приблизно в 1835 на ливарному заводі в Малих Геївцях. За переказами, цей дзвін тягли чотири воли. Його зняли угорці під час відступу – вони нібито хотіли зробити із дзвону патрони. Після окупації Угорщини Червоною армією радянські солдати забрали його як трофей, тому ходили чутки, що дзвін із написом "Р Комарівці" бачили у Москві.

Що стосується інших дзвонів, два з них виготовлені фірмою "Акорд". Найбільший був відлитий 1923-го, а середній – 1926 року. Маленький дзвін – найстаріший, 1751 року виготовлення. Швидше за все, він служив вірянам ще у попередній дерев’яній церкві.

Вузькоколійка, кіно та газове родовище

Ще за часів Австро-Угорщини околицями села пролягала вузькоколійна залізниця "Ужгород-Анталівці", яку частково будували російські та італійські військовополонені під час Першої світової війни. Деякі з них тут одружилися та пустили коріння. У середині 70-х вузькоколійку розібрали як нерентабельну, проте її залишки є туристичною пам’яткою.

1963 року поблизу Руських Комарівців знімав "Війну та мир" Сергій Бондарчук. Саме на цих пагорбах розігрувалися сцени битв під Аустерліцем та Бородіно. У масовках часом брали участь до 15 тисяч осіб, здебільшого це були радянські військові.

Сьогодні Руські Комарівці відомі завдяки своїм газовим родовищам, розвіданим у 60-70-х на околиці села. Було виявлено 4 родовища газу, з яких розробляються лише два: Солотвинське та Русько-Комарівське. Геологи стверджують, що останнє містить щонайменше 2 млрд кубометрів блакитного палива.

Русько-Комарівське газове родовище належить компанії ТОВ "Тісагаз", засновником якої є кіпрська компанія "3ПІ Інтернешенл Енерджі Лімітед", а контролює її публічна американська компанія Cub Energy Inc. Остання має штаб-квартиру у Х’юстоні (штат Техас, США) та офіс у Києві, а також відносить себе до п’яти найбільших приватних нафтогазових операторів України.

Крім того, в 1962 році тут виявили термальну воду високої мінералізації з великим надлишком солей. Однак донині ніхто не знав, що з ним робити.

Чому Руські Комарівці так називаються

Засновниками населених пунктів на Закарпатті були німці, слов’яни, угорці та румуни. Тому в регіоні нерідко з’являлися села з однаковими назвами, але вказівкою на переважне населення, щоб розрізняти їх.

Джерела другої половини XVIII ст. відносять Руські Комарівці до руських (русинських) сіл. Русини — народ, який складав основне населення Русі, етнонім українців до XVIII-XX ст. Як самоназва слова русин, русинка виникли в Русі-Україні та Білорусі, їх вживали в Речі Посполитій XVI—XVIII століття для позначення українців і білорусів з метою протиставлення їхнім "москвинам" або лише стосовно русинів-українців, щоб відрізнити від "литвинів" — мешканців Великого князівства Литовського. У Габсбурзькій монархії слово русини було офіційною назвою всіх українських підданих.

Руські Комарівці мають пару приблизно 19 кілометрів на захід – село Паладь-Комарівці, населене переважно етнічними угорцями та розташоване за кілометр від словацького кордону. Його назва вперше згадується в 1325 як Polad, в письмових джерелах воно також відоме під назвами Komorouch, Komoroch. Перша повна згадка про нього сягає 1409 року. Також є відомості, що у 1436 році родина Palágyiak почала володіти поселенням одноосібно – цим можна пояснити першу частину назви Паладь-Комарівці.

Комари, швидше за все, не мають до нього жодного відношення, оскільки угорською мовою назва цієї комахи пишеться як szúnyog. Хоча є версія, що поселення було названо слов’янською мовою, після чого назву адаптували угорці – таке неодноразово траплялося.

Раніше ми писали, що у Шепетівському районі Хмельницької області розташоване село з дивною назвою, що звучить як діагноз для всіх, хто хоч раз стикався з бюрократією чи любить робити з простого щось складне.