Експерт розповів про те, як Китай при Сі Цзіньпіні зміг подолати бідність: трансформації від аграрного суспільства до індустріальної держави

Проблема бідності в Китаї є однією з ключових аспектів соціально-економічного розвитку країни, що відображає складні процеси трансформації від аграрного суспільства до індустріальної держави. До 1949 року, на момент заснування Китайської Народної Республіки, ВВП на душу населення становив менше 50 доларів, а сільське населення, що становило 90% від загальної чисельності, страждало від хронічного недоїдання. Політика Мао Цзедуна 1949-1976 років була спрямована на індустріалізацію. Реформи Ден Сяопіна з 1978 року ознаменували перехід до ринкової економіки, що призвело до безпрецедентного зростання ВВП до 10% щорічно та скорочення бідності на 800 млн. осіб до 2012 року.

Ранні зусилля КНР були спрямовані на централізоване планування та соціальну мобілізацію. Земельна реформа 1950-1952 років перерозподілила 47% орних земель серед 300 млн. селян, знизивши нерівність. Кооперативізація 1953-1956 років та народні комуни 1958 року підвищили продуктивність.

Наступне відновлення 1962-1965 років включало «Вісім пунктів» Лю Шаоці, які стимулювали приватне землеробство, що знизило голод на 50%.

Позитивним аспектом була базова система розподілу та «п’ять гарантій» (їжа, одяг, житло, медична допомога, похорон) для бідних. До 1976 року ВВП на душу населення – 165 доларів, а бідність – 85%. Аналіз показує, що маоїстські заходи знизили абсолютну бідність на 10-15% за рахунок індустріалізації, але не вирішили структурних проблем.

Перехід до «соціалістичної ринкової економіки» у 1978 році став поворотним у цьому та багатьох інших питаннях. Домашні відповідальні системи (HRS) де-колективізували сільське господарство, а селяни отримали право на землю в оренду, що підвищило врожайність на 30% і знизило бідність з 88% у 1981 році та до 53% у 1987 році.

За даними Світового банку, 1981 року 88% населення Китаю, а це близько 850 млн. осіб, жили за межею крайньої бідності, проте до 2012 року цей показник знизився до 1,7%. Цей успіх багато в чому обумовлений правовими реформами, започаткованими у 1978 році під керівництвом Ден Сяопіна та наступними законодавчими ініціативами. Так спеціальні економічні зони, такі як Шеньчжень, створена в 1980 році, залучили інвестиції, створивши до 1990 року 10 млн. робочих місць.

У 1986 році почалася «розвиток-орієнтована» політика, відбулося створення Державного комітету боротьби з бідністю та «Програма 8-7» 1994-2000 років, спрямована на 592 бідні повіти. До 2000 року кількість бідних скоротилася з 250 млн. до 32 млн. чоловік. А ось фінансування зросло з 1 млрд. юанів у 1980-х роках до 100 млрд. у 2000 році.

Разом з тим, міграція 100 млн. сільських жителів до 2000 року підвищила доходи на 40%. Тим не менш, зростання ВВП по 9,5% щорічно та експорт з 18 млрд. доларів у 1978 році до 250 млрд. у 2000 році, забезпечили скорочення бідності на 600 млн. доларів.

У ХХІ столітті політика еволюціонувала до комбінації зростання та соціальної підтримки. Так, наприклад, «Програма розвитку сільських районів 2001-2010 років» охопила 725 повітів, інвестуючи 200 млрд. юанів у освіту та охорону здоров’я. Скасування сільськогосподарського податку у 2006 році та субсидії на лісовідновлення підвищили доходи фермерів аж на 20%.

Система мінімального прожиткового рівня охопила 40 млн. бідних, надавши 200-300 юанів на місяць. До 2012 бідність знизилася до 10,2% і склала 98,99 млн. чоловік.

Крім цього, «План 11-ї п’ятирічки» 2006-2010 років інтегрував західний розвиток, знизивши диспропорції та ВВП на душу населення у західних провінціях, зріс на 12%. Проте виклики, такі як екологічна деградація та нерівність вимагали нових підходів.

До 2012 року заходи еволюціонували від рельєфної допомоги 1949-1976 років до розвинуто-орієнтованих реформ 1978-2000 років та інтеграції соціального захисту 2000-2012 років, скоротивши бідних з 850 млн. до 99 млн. завдяки реалізації програм, таких як HRS та «8-7».

Нормативно-правова і законодавча база у сфері боротьби з бідністю у Китаї формувалася і на тлі трансформації економіки від планової до ринкової, що супроводжувалося створенням унікальної системи законів, указів і програм, вкладених у скорочення бідності.

Після створення КНР в 1949 році боротьба з бідністю базувалася на ідеології соціалістичної рівності, закріпленої в Конституції КНР 1954 року, яка проголошувала право громадян на працю і соціальне забезпечення (стаття 91).

Земельна реформа 1950-1952 років, закріплена в Законі про земельну реформу КНР 1950 року, перерозподілила 47% орних земель серед 300 млн. селян. Цей закон став першим правовим актом, спрямованим на усунення феодальної нерівності, але його реалізація супроводжувалася репресіями та обмеженою ефективністю через відсутність інфраструктури.

У 1950-х роках політика колективізації, закріплена в «Положення про сільськогосподарські виробничі кооперативи» 1956 року, прагнула підвищити продуктивність.

Програма «П’ять гарантій», реалізована у 1950-ті роки та закріплена в указах місцевої влади, забезпечувала базові потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога, поховання), але не мала єдиного законодавчого оформлення, що знижувало її охоплення.

Перехід до ринкової економіки, розпочатий у 1978 році, супроводжувався створенням нової нормативної бази, що стимулювала економічне зростання та скорочення бідності. Ключовим актом стала резолюція 3-го пленуму ЦК КПК 11-го скликання 1978 року, яка легалізувала «Систему сімейної відповідальності».

Постанова «Про деякі питання прискорення сільськогосподарського розвитку» 1979 року надала селянам право оренди землі, збільшивши врожайність на 30% і скоротивши бідність з 88% у 1981 році і до 53% у 1987 році HRS була закріплена в «Законі про земельні контракти в сільській місцевості» 19 15 років.

У 1986 році було створено Державний комітет боротьби з бідністю (LGOP), діяльність якого регулювалася указом Держради КНР «Про заходи щодо скорочення бідності в сільських районах».

Законодавча база доповнювалася регіональними указами, наприклад, «Положенням про розвиток західних регіонів» 2000 року, яке стимулювало інфраструктурні проекти.

Ми бачимо, що правова база 1980-1990-х років була орієнтована на економічне зростання, а не на соціальний захист.

У XXI столітті Китай перейшов до комплексної правової політики, що інтегрує економічне зростання та соціальний захист. «Програма розвитку сільських районів 2001-2010 років», затверджена Держрадою КНР, передбачала інвестиції в 725 повітів на суму 200 млрд. юанів) з акцентом на освіту та охорону здоров’я.

Далі, «Закон про сільськогосподарський розвиток» 2002 року закріпив субсидії фермерам та скасування сільськогосподарського податку у 2006 році, що збільшило доходи селян на 20%.

Система мінімального прожиткового рівня (Dibao), запроваджена указом «Про соціальну допомогу в містах» 1999 року та розширена у сільські райони 2007 року, охопила 40 млн. осіб, надаючи 200-300 юанів на місяць.

Конституція КНР (поправки 2004 року) закріпила право на «матеріальну допомогу» для бідних (стаття 45), що стало правовою основою масштабування існуючих та майбутніх програм.

«План 11-ї п’ятирічки» (2006-2010 років) і «План 12-ї п’ятирічки» 2011-2015 років, які вже згадувалися раніше, інтегрували боротьбу з бідністю в національну стратегію, з акцентом на західні регіони.

Далі Указ Держради «Про новий етап скорочення бідності» у 2011 році запровадив національну лінію бідності у сумі 2300 юанів на рік у цінах 2010 року, що дозволило ідентифікувати 98,99 млн. бідних у 2012 році. А ось Програма «Точне скорочення бідності» 2013 року, хоч і розпочалася пізніше, вже спиралася на правову базу 2000-х років, включаючи реєстри бідних домогосподарств та моніторинг.

З приходом до влади Сі Цзіньпіна у 2012 році боротьба з бідністю в Китаї набула нового імпульсу, ставши однією з найголовніших цілей державної політики. На момент початку його керівництва, незважаючи на значні успіхи реформ Ден Сяопіна, близько 98,99 млн. осіб, що становило 10,2% населення, залишалися за національною рисою бідності. Сі Цзіньпін проголосив повне викорінення крайньої бідності до 2020 року як центральне завдання, інтегроване в концепцію «китайської мрії» та «помірковано процвітаючого суспільства». Це супроводжувалося створенням нової нормативно-правової та законодавчої бази, включаючи стратегію «точного скорочення бідності», яка відрізнялася системним підходом, посиленням адміністративного контролю та цифровими технологіями.

Отже, прихід Сі Цзіньпіна до влади збігся із завершенням «Плану 12-ї п’ятирічки» 2011-2015 років, який закріпив національну лінію бідності на рівні 2300 юанів на рік і позначив 98,99 млн. бідних у 2012 році. Наступного року Сі Цзіньпін запропонував концепцію «точного скорочення бідності», вперше озвучену на інспекційній поїздці до провінції Хунань. Ця стратегія була закріплена у «Рішенні ЦК КПК щодо деяких важливих питань всебічного поглиблення реформ» 2013 року, де боротьба з бідністю оголошувалась пріоритетом національного розвитку. Документ наголошував на необхідності індивідуалізованого підходу, включаючи ідентифікацію бідних домогосподарств, адресні заходи та моніторинг.

Провідним правовим актом став указ Державної Ради КНР «Про просування точного скорочення бідності» 2014 року, який запровадив систему реєстрів бідних домогосподарств та зобов'язав місцеву владу розробляти плани для кожного повіту. Вони включали дані про доходи, житло, здоров’я та освіту, що дозволило охопити 89,62 млн. осіб до 2016 року. Вся законодавча база спиралася на Конституцію КНР 2004 року (стаття 45), яка гарантує право на матеріальну допомогу, та була доповнена поправками до «Закону про сільськогосподарський розвиток» 2012 року, які посилювали субсидії фермерам.

З 2015 року нормативна база розширювалась через серію указів та програм. «План дій щодо точного скорочення бідності» Держради КНР 2015 року виділив п’ять напрямків:

1) промисловий розвиток;

2) переселення із бідних районів;

3) освіта;

4) охорона здоров’я;

5) соціальний захист.

Наступний Указ «Про заходи щодо забезпечення сталого скорочення бідності» 2016 року, запровадив механізм моніторингу, що запобігає поверненню у бідність (10-15% випадків у 2010-х роках через хвороби чи стихійні лиха).

Соціальний захист зміцнювався через систему мінімального прожиткового рівня (Dibao), розширену указом «Про вдосконалення соціальної допомоги» 2014 року.

Поправки до Закону про соціальне страхування 2018 року забезпечили доступ до медичного страхування для 95% бідного населення, знизивши витрати на лікування на 60%. А програма переселення, закріплена у «Плані переселення з бідних районів» 2016 року, перемістила 9,81 млн. осіб із гірських та екологічно несприятливих зон у нові поселення з житлом та робочими місцями.

Водночас, цифрові технології стали новим елементом правового регулювання. Указ «Про цифровизацію управління бідністю» 2017 року зобов’язав використовувати бази даних та Штучний Інтелект для моніторингу та розподілу ресурсів. Це дозволило підвищити точність виплат.

У той же час регіональна нерівність все ще залишалася ключовим викликом. «Стратегія розвитку західних регіонів» 2010 року, оновлена у 2017 році, передбачала інвестиції в інфраструктуру (600 млрд. юанів у 2012-2020 роках) та податкові пільги для бідних повітів. Указ «Про зелений розвиток у боротьбі з бідністю» 2018 року інтегрував екологічні заходи, включаючи субсидії на лісовідновлення, що збільшило доходи фермерів на 15% у провінціях Сичуань та Юньнань.

Нормативно-правова та законодавча база Китаю в галузі боротьби з бідністю з 2012 року під керівництвом Сі Цзіньпіна є комплексною системою, що включає укази, програми та цифрові інструменти. Ключовими актами є «План дій щодо точного скорочення бідності» 2015 року, реформи Dibao та закони про переселення, які й забезпечили ліквідацію крайньої бідності до 2020 року.

Ефективність правової бази підтверджується статистикою. Так з 2012 по 2020 рік бідність скоротилася з 98,99 млн. до менше ніж 1 млн. осіб. Успіх обумовлений політичною волею, інвестиціями (1,6 трлн. юанів) та цифровізацією, але регіональні диспропорції та високі адміністративні витрати залишаються викликами.

Паралельно із законодавчою діяльністю, відбувалася активна практична діяльність.

З приходом до влади Сі Цзіньпіна КНР зробила боротьбу з бідністю одним із ключових завдань державної політики, інтегрувавши її в концепцію «китайської мрії» та побудови «поміркованого суспільства». Сі Цзіньпін проголосив амбітну мету повної ліквідації бідності до 2020 року, що стало безпрецедентним викликом для країни з населенням понад 1,4 млрд. осіб.

До 2012 року Китай вже досяг значних успіхів у скороченні бідності. Однак регіональні диспропорції залишалися гострою проблемою, адже близько 80% бідного населення проживало в західних провінціях, таких як Ганьсу, Юньнань та Сіньцзян, де доступ до інфраструктури та послуг був обмежений. Крім того, високий ризик повернення до бідності 15-20% домогосподарств через хвороби, стихійні лиха або економічну нестабільність вимагав нового підходу.

2013 року Сі Цзіньпін запропонував концепцію «точного скорочення бідності», вперше озвучену в провінції Хунань. Ця стратегія акцентувала адресну допомогу, засновану на точній ідентифікації нужденних та індивідуалізованих заходів підтримки. Вона поєднувала економічне зростання, соціальні програми та цифрові технології, дозволивши скоротити рівень бідності за міжнародною лінією до 0,6% до 2020 року.

Економічне зростання з 2012 року, коли ВВП становило 8,5 трлн. доларів, до 14,7 трлн. доларів у 2020 році, забезпечив фінансову базу для програм. Середньорічне зростання ВВП на душу населення з 6300 до 10500 доларів, збільшило податкові надходження, дозволивши направити 1,6 трлн. юанів на боротьбу із бідністю. Західні регіони, такі як Ганьсу та Юньнань, отримали 40% цих коштів, що скоротило розрив зі східними провінціями.

Економічна політика Сі Цзіньпіна, закріплена у «Плані 12-ї п’ятирічки» 2011-2015 років та «Плані 13-ї п’ятирічки» 2016-2020 років, акцентувала промисловий розвиток, урбанізацію та інновації. Ці фактори стали драйверами скорочення бідності через створення робочих місць, інфраструктури та соціальних програм.

Механізми використання економічного зростання включали:

По-перше, економічне зростання стимулювало промисловий розвиток, створивши 20 млн. робочих місць у бідних повітах. Програми підтримки кооперативів, особливо у сільському господарстві, збільшили прибутки на 30%. Так, електронна комерція, підтримана економічним бумом, залучила 2 млн фермерів у Гуйчжоу до онлайн-торгівлі, збільшивши їх доходи на 25%.

По-друге, економічне зростання дозволило інвестувати 600 млрд. юанів до інфраструктури західних регіонів. Це покращило доступ до ринків та послуг, скоротивши бідність у 832 бідних повітах. Наприклад, у Юньнані нові дороги збільшили експорт сільськогосподарської продукції на 20%, стабілізувавши прибутки фермерів.

По-третє, зростання податкових надходжень профінансувало систему мінімального прожиткового рівня, що охопило 43,35 млн. осіб до 2019 року з виплатами 300-500 юанів на місяць. Це запобігло поверненню до бідності для 10 млн. домогосподарств, особливо в регіонах з низьким економічним потенціалом.

По-четверте, інвестиції в людський капітал, на суму 200 млрд. юанів в освіту та 10 тис. нових клінік, скоротили неграмотність із 10% до 2% та знизили медичні витрати на 60% для 95% бідного населення. Усе це зміцнило економічну стійкість домогосподарств, особливо у сільських районах.

По-п’яте, економічне зростання підтримало впровадження цифрових технологій, таких як платформи Big Data та система соціального рейтингу (SCS). Так, у Гуйчжоу Big Data ідентифікувала 1,2 млн. бідних домогосподарств із точністю 98%, що оптимізувало субсидії.

Стратегія «точного скорочення бідності», офіційно запущена у 2014 році, базувалася на п’яти ключових напрямках: промисловий розвиток, переселення, освіта, охорона здоров'я та соціальний захист.

Центральним елементом стала система реєстрів бідних домогосподарств, яка до 2016 року охопила 89,62 млн. осіб. Реєстри містили детальну інформацію про доходи, житло, здоров’я та освітні потреби, що дозволило розробити індивідуальні плани допомоги, мінімізуючи помилки та корупцію.

Одним із головних напрямів стало створення робочих місць через підтримку малого бізнесу та сільськогосподарських кооперативів. Для зниження залежності від нестабільних джерел доходу, таких як сільське господарство, було запущено програми економічної диверсифікації. Указ про підтримку сільськогосподарських кооперативів 2015 року надав податкові пільги та пільгові кредити на 200 млрд. юанів, створивши 20 млн робочих місць. А програма промислового розвитку для бідних регіонів, започаткована у 2016 році, субсидувала малий бізнес, що підвищило доходи до 2020 року на 30% у 832 бідних повітах.

Так, наприклад, у провінції Сичуань кооперативи з вирощування чаю та фруктів забезпечили стабільний дохід для 15 тис. домогосподарств. У Гуйчжоу розвиток електронної комерції залучило 2 млн. фермерів до онлайн-торгівлі, що підвищило їх доходи на 25%. Ці заходи як скоротили бідність, а й диверсифікували джерела доходів, знижуючи залежність від нестабільного сільського господарства.

Масштабна програма переселення, започаткована у 2016 році, перемістила за 2016-2020 роки 9,81 млн. осіб із екологічно несприятливих та важкодоступних зон у нові поселення, оснащені житлом, школами та робочими місцями. Вартість програми становила 600 млрд. юанів, а до 2020 року 95% переселенців отримали стабільний дохід. Інфраструктурні проекти, включаючи будівництво доріг та іригаційних систем на 600 млрд. юанів, покращили доступ до ринків та послуг, стабілізувавши доходи у західних регіонах.

Наприклад, у провінції Гуйчжоу 1,88 млн. осіб було переселено до урбанізованих районів, де 70% знайшли роботу у промисловості чи сфері послуг. Цей захід усунув географічні бар’єри, забезпечивши доступ до економічних можливостей.

Понад те, освіта стала важливим інструментом довгострокового скорочення бідності. Інвестиції у розмірі 200 млрд. юанів забезпечили доступ до шкіл для 90% дітей у бідних регіонах. Програма «Дев’ятирічна обов’язкова освіта» скоротила рівень неписьменності з 10% до 2% у 832 бідних повітах. У провінції Юньнань 500 тис. дітей отримали стипендії, що знизило відсівання зі шкіл на 40%. Ці заходи підвищили людський капітал, створивши основу стійких доходів у майбутньому.

Охорона здоров’я також стала пріоритетом. Високі медичні витрати були однією з головних причин повернення до бідності, що становлять близько 40% випадків у 2010-х роках. Реформи, закріплені в Законі про соціальне страхування 2018 року, забезпечили медичне страхування для 95% бідного населення, знизивши витрати на лікування на 60%.

Програма «Здоровий Китай 2030» профінансувала будівництво 10 тис. клінік у сільських районах, що скоротило ризик повернення до бідності через хвороби з 15% до 5%. Так, у Юньнані субсидії на лікування хронічних захворювань охопили 1,5 млн. осіб, стабілізувавши їхнє фінансове становище. Телемедицина, запроваджена у західних регіонах, забезпечила доступ до діагностики для 1 млн. осіб, мінімізуючи фінансові втрати від лікування.

Наступним напрямом є соціальний захист. З приходом Сі Цзіньпіна до влади у 2012 році Китай зробив соціальний захист ключовим елементом стратегії «точного скорочення бідності», ліквідувавши крайню бідність до 2020 року. З 2014 року, відповідно до указу «Про вдосконалення соціальної допомоги», Dibao інтегрував її з цифровими реєстрами та реформами охорони здоров'я. Крім цього, вона інтегрувалася з цифровими реєстрами бідних домогосподарств, що дозволило відстежувати доходи 89,62 млн. осіб і динамічно коригувати виплати з урахуванням інфляції, а також підвищило прозорість розподілу коштів.

Механізми соціального захисту включають:

По-перше, систему Dibao, яка до 2019 року охопила 43,35 млн. осіб, надаючи 300-500 юанів на місяць. Це запобігло поверненню до бідності для 10 млн. домогосподарств, особливо в Хубеї, де 2 млн. осіб отримали підтримку через хвороби.

По-друге, реформи, закріплені в Законі про соціальне страхування 2018 року, забезпечили страхування для 95% бідних, знизивши витрати на лікування на 60%.

По-третє, інвестиції у 200 млрд. юанів скоротили неграмотність із 10% до 2%. У Юньнані 500 тис. дітей отримали стипендії, що знизило відсівання зі шкіл на 40%.

По-четверте, інтеграція Dibao з Big Data та SCS підвищила прозорість виплат та якість цифрового моніторингу. У Гуандуні платформа Poverty Alleviation Cloud скоротила корупцію до 2%, а в Гуйчжоу цифрові реєстри охопили 1,2 млн. домогосподарств.

Зазначені заходи забезпечили базову фінансову стабільність, особливо для людей похилого віку та сімей з дітьми.

Регіональна нерівність скоротилася завдяки «Стратегії розвитку західних регіонів» 2017 року, яка інвестувала 600 млрд. юанів в інфраструктуру, включаючи дороги та іригаційні системи. Це збільшило ВВП на душу населення у західних провінціях на 12% за 2012-2020 роки.

Екологічна деградація загрожувала прибуткам 30% сільських домогосподарств. Указ «Про зелений розвиток у боротьбі з бідністю» 2018 року закріпив інтеграцію екологічних заходів з антибідними програмами, акцентуючи лісовідновлення, стійке землеробство та екотуризм.

Головними екологічними ініціативами доцільно вважати:

По-перше, програма «Grain for Green», розширена у 2018 році, з 1999 року відновила 33 млн. га земель до 2020 року, забезпечивши зайнятість для 5 млн. осіб. Субсидії на стійке землеробство у вигляді 50 млрд. юанів, підвищили врожайність на 15%, а розвиток екотуризму в Юньнані створило 1 млн. робочих місць, залучаючи 500 тис. туристів щорічно.

По-друге, розвиток екотуризму у бідних регіонах, таких як Юньнань, створив 1 млн. робочих місць, збільшивши доходи на 20%. Наприклад, проекти у районі Далі залучили 500 тис. туристів, забезпечивши дохід для 10 тис. домогосподарств.

По-третє, субсидії на екологічні технології на суму 20 млрд юанів підвищили врожайність на 15% у західних регіонах, стабілізувавши доходи 2 млн фермерів. А в Ганьсу іригаційні проекти скоротили вразливість від посух на 20%.

По-четверте, переселення 9,81 млн. осіб із екологічно несприятливих зон у нові поселення з інфраструктурою забезпечило 95% стабільний дохід. У Гуйчжоу 1,88 млн. переселенців отримали роботу у промисловості.

У той час дані екологічні ініціативи успішно поєднувалися із соціальним захистом та цифровізацією. Так, у Юньнані цифрові платформи відстежували участь у екологічних проектах, збільшуючи прозорість виплат. Економічне зростання забезпечило фінансування, а реформи охорони здоров'я знизили повернення до бідності через хвороби з 15% до 5%. Всі ці заходи не лише скоротили бідність, а й понизили екологічну вразливість сільських регіонів.

У цей час цифровізація стала революційним чинником боротьби з бідністю. Указ «Про цифровизацію управління бідністю» 2017 року запровадив платформи Big Data та Штучного Інтелекту для моніторингу та розподілу ресурсів. Економічне зростання забезпечило ресурси для цифрової інфраструктури, включаючи 5G та хмарні технології, що охопили 98% бідних повітів до 2020 року.

Механізми застосування цифровізації включали:

1. Реєстри бідних домогосподарств. Система Jiandang Lika охопила 89,62 млн. осіб, збираючи дані про доходи, житло та здоров’я. Це скоротило помилки у виплатах на 90% порівняно з 2000 роками.

2. Систему соціального рейтингу, запроваджену у 2014 році, яка інтегрувалася з антибідними програмами, заохочуючи участь у кооперативах та зайнятості. Про неї докладніше ми поговоримо пізніше.

3. Цифрові платформи, такі як Taobao, залучили 2 млн. фермерів у Гуйчжоу до онлайн-торгівлі, збільшивши доходи на 25%. Програми навчання цифровим навичкам охопили 5 млн. осіб, що стабілізувало доходи у сільських регіонах.

4. Моніторинг охорони здоров’я, під час якого цифрові платформи відстежували здоров’я 95% бідного населення, знижуючи повернення до бідності через хвороби з 15% до 5%.

5. Цифровий моніторинг переселення 9,81 млн. осіб забезпечив адаптацію 95% переселенців.

Так, у провінції Гуандун платформа Poverty Alleviation Cloud скоротила корупційні втрати з 10-15% до 2%, забезпечивши прозорість виплат. А в Гуйчжоу цифрові реєстри ідентифікували 1,2 млн. бідних домогосподарств із точністю 98%, що оптимізувало субсидії. Більше того, мобільні програми дозволяли громадянам подавати заявки на допомогу, а місцевій владі – відстежувати прогрес у реальному часі. До 2020 98% бідних повітів використовували цифрові системи управління. Це скоротило помилки у допомозі на 90% порівняно з попередніми періодами.

І, нарешті, у процесі боротьби із бідністю найважливішу роль відіграла система соціального рейтингу (Social Credit System, SCS), офіційно анонсована у 2014 році як інструмент підвищення довіри у суспільстві. SCS, що поєднує фінансовий кредит з оцінкою соціальної поведінки, була адаптована для моніторингу та стимулювання участі в антибідних програмах, сприяючи адресній допомозі та запобіганню корупції.

Стратегія «точного скорочення бідності», запропонована Сі Цзіньпіном, наголосила на індивідуалізованій допомозі, де SCS стала ключовим елементом. Офіційний план «Про будівництво системи соціального кредиту (2014-2020)» Державної Ради КНР визначив це як систему відстеження та оцінки довіри для індивідів, бізнесу та установ. Економічне зростання ВВП із 8,5 трлн. доларів у 2012 році до 14,7 трлн. доларів у 2020 році, забезпечив ресурси для впровадження, а інвестиції у 1,6 трлн. юанів на антибіднісні програми зробили SCS інструментом для підвищення ефективності.

SCS еволюціонувала від фінансового кредиту до оцінки соціальної поведінки, включаючи участь у програмах зайнятості та кооперативах. У пілотних містах, таких як Ханчжоу, Нанкін та Сучжоу, SCS інтегрувалася з місцевими ініціативами боротьби з бідністю. До 2017 року НДРК та Народний банк Китаю обрали модельні міста, де SCS тестувалася для моніторингу ресурсів. Це дозволило знизити корупцію та підвищити прозорість, особливо у західних регіонах.

SCS інтегрувалася із системою реєстрів бідних домогосподарств, що охопила 89,62 млн. осіб до 2016 року. У пілотних програмах SCS відстежувала участь в антибідних заходах: високий рейтинг відкривав доступ до пільгових кредитів та субсидій, а низький – обмежував їх. Наприклад, у Ханчжоу 15% населення активували акаунти SCS, де рейтинг впливав на пріоритет у програмах Dibao, що охопила 43,35 млн. осіб до 2019 року. Це стимулювало активність: фермери з високим рейтингом отримували пріоритет у кооперативах, що збільшило їхні прибутки на 20-30%.

SCS використовувалася для заохочення економічної активності у бідних регіонах. У провінції Сичуань фермери, які брали участь у кооперативах із вирощування чаю в 15 тис. домогосподарств, отримували підвищені кредитні рейтинги, полегшуючи доступ до пільгових кредитів на 200 млрд. юанів. Вже згаданий раніше Указ «Про підтримку сільськогосподарських кооперативів» 2015 року пов’язував рейтинг із доступом до ресурсів, мотивуючи до участі у програмах, що створили 20 млн. робочих місць до 2020 року. У Гуйчжоу SCS стимулювала електронну комерцію, яка залучила 2 млн. фермерів до онлайн-торгівлі, підвищивши доходи на 25%.

У соціальному захисті SCS моніторила ризики повернення до бідності. Програма «Здоровий Китай 2030» 2016 року, використовувала дані SCS для відстеження здоров’я 95% бідного населення, знижуючи повернення через хвороби з 15% до 5%. У Юньнані SCS ідентифікувала 1,5 млн. осіб із хронічними захворюваннями, забезпечуючи субсидії на лікування. Dibao, інтегрована з SCS, динамічно коригувала виплати 300-500 юанів на місяць, запобігши поверненню для 10 млн. домогосподарств.

Екологічні програми, такі як «Grain for Green», відновили 33 млн. га земель, забезпечивши зайнятість для 5 млн. чоловік та підвищивши доходи на 15% у західних провінціях. SCS заохочувала участь, привласнюючи високий рейтинг за лісовідновлення, що збільшило субсидії на суму 50 млрд. юанів та доходи на 15% у Юньнані та Сичуані. Так, Указ «Про зелений розвиток у боротьбі із бідністю» 2018 року інтегрував SCS для моніторингу сталого землеробства, скоротивши деградацію земель на 20%. У 2022-2025 роках субсидії на зелене землеробство на суму 50 млрд юанів покращили екологію на 19,5% у бідних районах. Це не тільки запобігло поверненню до бідності через деградацію ґрунтів, а й сприяло сталому розвитку. Глобально Китай надихнув ООН, поділившись досвідом на міжнародних форумах 2025 року.

Програма переселення у 2016-2020 роках, яка перемістила 9,81 млн. осіб, використовувала SCS для моніторингу адаптації. У Гуйчжоу 1,88 млн. переселенців отримували найвищий рейтинг за участь у зайнятості, що забезпечило 70% стабільний дохід. SCS відстежувала дотримання норм у нових поселеннях, знижуючи корупцію у розподілі житла.

Проте до 2020 року бідність за національною лінією було ліквідовано, а за міжнародною – знижено до 0,6%. Це стало можливим завдяки поєднанню законодавчих актів, адміністративних указів та фінансових механізмів. SCS підвищила ефективність: до 2020 року. У Ханчжоу та Сучжоу пілоти SCS підвищили участь у програмах на 15-20%. SCS також сприяла внесенню 75% вкладу Китаю у глобальне скорочення бідності.

Система соціального рейтингу при Сі Цзіньпіні стала важливим інструментом у скороченні бідності, інтегруючись із «точним скороченням бідності» для моніторингу, стимулювання зайнятості та зниження корупції. Вона забезпечила ліквідацію крайньої бідності до 2020 року, зробивши внесок у глобальні зусилля. Однак SCS викликала критику через етичні питання, конфіденційність та потенційну дискримінацію, особливо для домогосподарств з низьким рейтингом.

Таким чином, ініціативи довели свою ефективність і до 2020 року кількість бідних скоротилася з 98,99 млн. до менше ніж 1 млн. осіб, а ризик повернення до бідності знизився з 20-30% до 5-10%. Програми Dibao, охорони здоров'я та переселення стабілізували доходи для 90% колишніх бідних домогосподарств. Економічне зростання забезпечило фінансування, а цифровізація підвищила точність розподілу ресурсів.

Досягнення КНР у боротьбі з бідністю при Сі Цзіньпіні в цей період включають ліквідацію крайньої бідності, створення 20 млн робочих місць, переселення 9,81 млн осіб, розширення соціального захисту для 43,35 млн. осіб і впровадження цифрових технологій. Успіх обумовлений економічним зростанням, стратегією «точного скорочення бідності», політичною волею та адресним підходом. Ці заходи забезпечили стабільність результатів, ліквідувавши крайню бідність до 2020 року.

Після оголошення повної ліквідації крайньої бідності у 2020 році Китайська Народна Республіка перейшла до нового етапу – консолідації та розширення досягнутих результатів, інтегруючи їх із сільським відродженням. Етап 2022-2025 років як частина п’ятирічного перехідного періоду 2021-2025 років став ключовим для запобігання повернення до бідності та забезпечення сталого розвитку. На цей період припадає реалізація 14-ї п’ятирічної програми 2021-2025 років, яка наголошує на адресних заходах підтримки для вразливих груп, включаючи низькодохідне сільське населення та мігрантів.

Нормативно-правова база цього періоду еволюціонувала від стратегій «точного скорочення бідності» до комплексних механізмів, що поєднують економічне зростання, цифрові технології та екологічну стійкість.

Після 2020 року фокус політики змістився з елімінації абсолютної бідності до запобігання її поверненню та інтеграції із сільським відродженням. Центральний документ – «Про реалізацію консолідації та розширення результатів скорочення бідності та ефективного зв’язку з сільським відродженням», прийнятий 22 березня 2021 року, але активно реалізований у 2022-2025 роках. Він встановлює чотиристоронній механізм: відповідальності, політики, ресурсів та моніторингу з метою забезпечення зростання доходів фермерів у колишніх бідних районах до 2025 року. Це дозволило запобігти масовому поверненню до бідності, зберігши рівень нижче 1% за національними стандартами.

У 2023 році інвестиції в кооперативи створили 20 млн. робочих місць, підвищивши доходи фермерів на 25% у Гуйчжоу. У тому ж році урбанізація досягла 66,2%, надавши повсюдно робочі місця мігрантам і для членів сільських сімей. У той же час сільське відродження інтегрувало заходи проти бідності, згідно з якими у 2024 році екотуризм у Юньнані забезпечив зайнятість для 1 млн. осіб, збільшивши доходи на 20%.

До 2025 року, за даними звіту Xinhua Institute, всі колишні бідні повіти досягли рівня розвитку вище середнього по країні, зі зростанням доходів фермерів на 2-3% вище національного.

Основний документ – «Нарис 14-ї п’ятирічної програми національного соціально-економічного розвитку КНР та бачення 2035 року», ухвалений 13 березня 2021 року, але з реалізацією у 2022-2025 роках. Згідно з його нормативами до 2025 року всі колишні бідні повіти зараз вже успішно досягли рівня розвитку вище середнього по країні, зі зростанням доходів фермерів на 2-3% вище національного. Він запроваджує заходи щодо диверсифікації зайнятості, включаючи субсидії на кооперативи та електронну комерцію, що охоплюють 20 млн. робочих місць.

Наступний Указ «План дій щодо розвитку цифрового села (2022-2025)», виданий 1 березня 2022 року Центральним мережним офісом та дев’ятьма міністерствами, інтегрує цифровізацію у заходи, спрямовані проти бідності. Він передбачає «дію з розширення мережевої допомоги» для колишніх бідних районів, включаючи навчання 10 млн. фермерів цифровим навичкам та створення платформ e-Сommerce для 2 млн. користувачів і до 2025 року відбулося покриття 98% бідних повітів 5G-мережами.

Далі «Національний план дій щодо запобігання інвалідності (2021-2025)», затверджений Держрадою 5 січня 2022 року, передбачає субсидії на медичну допомогу та реабілітацію для 20 млн. осіб, інтегруючи з Dibao. Регіональні укази, такі як Шеньсі, успішно адаптували план для місцевих потреб. Програма «Здоровий Китай 2030» розширила страхування до 95% населення, знизивши повернення через хвороби на 5%. Соціальний план щодо запобігання інвалідності 2021-2025 років охопивши 20 млн. осіб субсидіями на реабілітацію, знизив уразливість на 10%.

Черговий програмний документ «Думки щодо подальшого поглиблення реформ у сільському господарстві та прискорення всебічного сільського відродження», виданий 24 лютого 2025 року, фокусується на перехідному періоді. Він встановлює цілями зростання доходів низькодохідних груп на 3% вище за середнє, а також запобігання масштабному поверненню до бідності. Заходи включають субсидії на зелене землеробство на суму 50 млрд. юанів та моніторинг 89,62 млн. домогосподарств.

У 2022-2025 роках регіональні акти, такі як «Схема дій зі сталого зростання доходів у повіті Юшань (2023-2025)», адаптують федеральні норми, що передбачають зростання доходів на 2-3% вище за середній. Тематичні укази, включаючи «Просування загального процвітання» 2021 року, з реалізацією у 2022-2025 роках, інтегрують антибіднісні заходи з екологією, передбачаючи 100 млрд. юанів на відновлення лісових масивів.

Ми бачимо, що нормативно-правова база КНР 2022-2025 років з ліквідації бідності еволюціонувала від консолідації результатів до інтеграції із сільським відродженням, із ключовими актами, такими як 14-та п’ятирічна програма та План цифрового села і стала дуже ефективною. Ці документи забезпечили зростання доходів, моніторинг та профілактику повернення до бідності, знизивши вразливість на 10-15%.

Таким чином, досягнення КНР у ліквідації бідності в 2022-2025 роках включають консолідацію результатів, зростання доходів фермерів на 2-3% вище за середнє, цифровізацію в 98% охоплення та екологічне поліпшення 19,5%. Перехідний період забезпечив стійкість, інтегруючи заходи боротьби з бідністю із сільським відродженням. А успіх зумовлений політичною волею та інвестиціями.

Китай зробив значний внесок у глобальне скорочення бідності, ставши моделлю для країн, що розвиваються. Китайський досвід пропонує модель сталого розвитку, але його ефективність залежить від адаптації до нових реалій, таких як постпандемійне відновлення та глобальні цілі ООН.

Він демонструє, що поєднання економічних ресурсів, технологій та адресного підходу може радикально змінити соціальну реальність, але його довгостроковий успіх залежить від адаптації до нових викликів. Водночас правова база, орієнтована на адресність та моніторинг, може радикально скоротити бідність, але потребує подальшого розвитку для забезпечення стійкості та рівності. Саме КНР може стати чудовим зразком ефективної боротьби з бідністю для сучасної та повоєнної України.