"Коаліція охочих так і не стала рішучою"

Якщо Європа прокинеться як геополітичний суб'єкт і зможе встановити власний порядок денний, то від неї залежатиме баланс сил у діалозі Вашингтона й Пекіна, – каже політолог Олег СААКЯНУ Тяньцзіні відбувся 25-й саміт Шанхайської організації співробітництва – подія, що має антизахідний характер і спрямована на посилення впливу Китайської Народної Республіки у світі. Сполучені Штати Америки ні на цю зустріч, ні на військовий парад у Пекіні не запросили. Що це означає для Вашингтона?– Сполучені Штати не відходять на другий план на міжнародній арені. Але бачимо, як політика Дональда Трампа забезпечила Сі Цзіньпіну широку участь країн в організованій тим зустрічі. Те, що відбулося в рамках заходів у Китаї – і параду, і саміту ШОС, – це утворення не прокитайської, а швидше антитрампівської коаліції. Значна час­тина країн – учасниць саміту, крім залежних від Китаю, має складні відносини з Пекіном. Наприклад Індія. Між країнами є і територіальні суперечки, й економічна конкуренція. Але участь у саміті ШОС – це декларування того, що ці держави не визнають американської однополярно­сті. Якщо присутність країн на параді в Москві забезпечив Сі Цзіньпін, без якого не було би більшості учасників, то участь країн у пекінському параді забезпечив Трамп. Але ці події не означають початку нової холодної війни. Учасники ШОС – не прокитайські й не готові воювати один за одного. Цей саміт має продемонструвати Трампу, що він не може нав'язувати свою волю.КНР використовує військовий парад для демонстрації власної потужності. Взагалі 2025-й став роком парадометрії – Путін, Сі і Трамп вирішили помірятися, в кого кращий парад. У цьому плані китайський лідер видається найбільш упевненим. Парад і саміт спрямовано найперше на Трампа – для того щоб Китай став другим полюсом, потрібне визнання від США. А Штати можуть бути полюсом лише за підтримки з боку Європи.Китай претендує на роль світового поліцейського замість США?– У перспективі років, а не десятиліть про таку претензію говорити зарано. Китай бореться за визнання себе другим рівнем. Тут багато залежить від Європи – чи вона продовжить економічну співпрацю з Пекіном, чи солідаризується із США в разі санкційного тиску на КНР. Найбільший ринок – європейський. І якщо Європа прокинеться як геополітичний суб'єкт і зможе встановити власний порядок денний, від неї залежатиме баланс сил у діалозі Вашингтона й Пекіна.Щодо світового поліцейського – по-перше, КНР поки що не демонструє готовності воювати чи захищати когось, вона лише зондує ґрунт. По-друге, Китай дуже потужний у воєнному плані, але сусіди в нього не карлики й регіональні проблеми також чималі. Поруч Індія – ядерна держава, Південна Корея, чию військову міць можна порівняти з міццю Європи, Японія, що розпочала політику мілітаризації. Щоб претендувати на роль глобальної воєнної сили, Китаю треба спершу закріпити своє регіональне домінування. Нині він не може це гарантувати, якщо двоє чи троє його супротивників створять коаліцію. До того ж китайська армія десятиліттями ні з ким не воювала.Путін прагне використати саміт ШОС для виходу РФ із міжнародної ізоляції та легалізації агресії проти України. Чи слід це вважати його дипломатичним успіхом, зважаючи на серпневу зустріч із Трампом на Алясці?– Це не дипломатичний успіх Путіна. Одна річ – узяти участь, інша – щось привезти. Путін на саміті нагадував весільного генерала. Це не поразка, хоча на параді він і Кім Чен Ин стояли праворуч і ліворуч від Сі ­Цзіньпіна. Це була антична картина – імператор тримає двох псів на ланцюгах. Путін не видавався суб'єктним – він ­видавався рукоподатним, повернув собі лоск, а це немало. Але участь у саміті ШОС для нього не перемога, а швидше дипломатичне приниження Трампа.Майже одразу після саміту ШОС Росія провела масовану атаку на Україну, зокрема була пошкоджена будівля Кабміну. Путін розцінив саміт як зелене світло і продовжує ескалацію?– Путін брав участь у китайських заходах як живе свідчення трампівської геополітичної імпотентності. Те, що Путін на тлі саміту може вдаватися до ескалації й обстрілювати Київ, – це підтвердження й утвердження ним свого статусу. Демонструвати, що йому все до шмиги, – це його звична поведінка. Для Путіна це хороша міна при поганій грі. Всі розуміють, що він уже існує у кредит, якщо подивитися на російську економіку й на ті цілі, що ставить перед собою РФ. Путін – геополітичний зомбі, він помер і не визнає цього.4 вересня в Парижі відбулася зустріч Коаліції охочих. Як оцінюєте її результати? Чи матиме вона конкретні наслідки для України, чи це чергове висловлення занепокоєння?– Негативний результат – те, що Коаліція охочих так і не стала рішучою. Вона зависла у статусі коаліції охочих до рішучості.Позитивний результат – градус зростає, динаміка повільна, але хороша. Відкату не спостерігається, відбувається зростання вшир, і в певний момент ця пружина може вистрелити. Це може статися найближчим часом, можливо, навіть цього місяця. Стримувальним фактором є внутрішньополітична ситуація у США навколо Трампа. В Європі ніхто не хоче бути першим, але деякі спроби є – різко змінилася риторика Фрідріха Мерца й Еммануеля Макрона, вона стала жорсткою щодо трампівського загравання з Путіним.Паризька зустріч не була проривом – це заява Європи щодо її геополітичної суб'єктності відносно Сполучених Штатів. Коаліція охочих закріпила заявлений рівень амбіцій. У мене не було очікувань, що на цій зустрічі Європа стрибне вище себе. Це була фіксація ривка, який вона здійснила під тиском зустрічі на Алясці.Пропозиція французького лідера Макрона щодо відправлення військ в Україну не здобула належної підтримки. Так само питання членства України в НАТО на зустрічі не розглядали. В чому причина пасивності Заходу?– Ключова причина – в тому, що посипався світовий порядок. Це сталося після повномасштабного російського нападу на Україну. До цього російські агресії порушували правила, але не зачіпали наріжного каменя з основи світового порядку. Агресія проти України витягнула цей камінь. В основі світового порядку лежала ідея про недопущення глобальної війни. Могли бути локальні війни, військова конкуренція – це не вважалося червоною лінією. Країни, що перемогли нацизм, стали постійними членами Ради Безпеки ООН, головним принципом якої було "Ніколи знову". Лише Росія вирішила відмовитися від цього принципу й заявила: "Можем повторить". Під час конфліктів на пострадянському просторі на початку 1990-х, агресії проти Грузії 2008-го РФ ще не дотримувалася цього гасла. Вона не прагнула взяти реванш щодо світового порядку, не погрожувала ядерною зброєю. Тепер же основні їхні гасла: "Нащо нам світ, якщо в ньому нема Росії", "Вони всі здохнуть, а ми в рай". Це не просто риторика – це постріл в основу світопорядку. Маємо ситуацію, коли вся архітектура, починаючи від Радбезу ООН і закінчуючи замшілою ОБСЄ, все, що повинно гарантувати безпеку, – все посипалося. Споруда вже була слабка, розхитана, але вона трималася. Те, що ядерна держава, яка має право вето і є постійним членом Радбезу ООН, відмовилася від його основоположних принципів, – це виймання наріжного каменя з фундаменту. НАТО могло існувати лише в умовах, коли сторони утримувалися від погроз глобальною війною. Під час Карибської кризи вдалося не допустити глобальної війни. Але у світі, де такі кризи можуть виникати кілька разів на тиждень, НАТО є нежиттєздатним.У роботі над гарантіями безпеки для України ми можемо побачити цеглинку нового світоустрою. Переосмислюємо підходи до союзницьких гарантій. Ідеться не про "ми вас захищатимемо", як це прописано у 5-й статті Північноатлантичного договору. Це добре тоді, коли світопорядок стабільний, а війни – виняток. У разі геополітичного катаклізму, коли війна стає нормою, ця стаття втрачає суть. Чехословаччина перед приходом Німеччини 1938 року також мала гарантії від Ліги Націй, але ніхто їх не дотримався. Тому країни все одно діятимуть згідно з власним рівнем рішучості та внутрішньополітичними умовами, а не згідно з формальними зобов'язаннями на папері, які можна трактувати будь-як. А якщо навіть їх не виконати, як Будапештський меморандум, то хто суддя? Більшість європейських лідерів усе чудово розуміє. Просто форми, що гарантували безпеку у ХХ столітті, виявилися дефолтними перед ХХІ. Можу припустити, що НАТО зазнає серйозних трансформацій, якщо хоче вижити – не у плані кількості чи розташування військ, а у плані принципів, на яких тримається альянс.Наскільки реальні мирні переговори з Росією станом на тепер? Чи можлива зустріч Зеленського з Путіним на нейтральній території?– Можливість переговорів нині малоймовірна. Якщо ситуація у США дотисне Трампа, щоб він діяв справді жорстко, то Путін може вимушено піти на переговори. Але скільки в Путіна залишатиметься простір для маневру, стільки не буде ні припинення вогню, ні зустрічей. Це стане для нього прийнятним, тільки якщо альтернативою поганому сценарію буде сценарій катастрофічний.Передплатити журнал "Країна"