Пам’яті побратимів Дмитра Іванова та Володимира Зелінки

Дмитро Іванов і Володимир Зелінка – військовослужбовці 110-ї окремої бригади ТРО. 20 липня 2023 року внаслідок російського масованого обстрілу на Запорізькому напрямку чоловіки загинули в одному бліндажі. 

Про Дмитра Іванова 

Дмитро (позивний "Іва") пішов на фронт добровольцем із перших днів повномасштабної війни. Воював на "нулі" на Запорізькому напрямку. Був старшим сержантом, командиром стрілецького відділення. Про війну розповідав небагато, каже дружина Ірина. 

"Мабуть, він не хотів, щоб про це знали. Він завжди казав, що воно мені не треба. Все, що розповідав, що в них є миші. Скидав фотографії котів, собак. Кожну посилку, що я йому відправляла, там обов'язково було щось для тварин. Якось ніколи не скаржився, що дуже хотілося додому", – розповідає жінка. 

Ірина завжди намагалася підтримати чоловіка добрим словом та улюбленими смаколиками. 

"Я дуже пишалася своїм чоловіком. При кожній можливості я йому складала пакунки. Це кохана людина, і я завжди говорила, що його кохаю, що за нього молюся. Ми майже кожну ніч говорили. Так страшно було пропустити його дзвінок. З телефоном ходила і в ванну, і в туалет", – розповідає вона. 

20 липня 2023 року Дмитро мав йти у відпустку, однак, не судилося. 

"19 липня 2023 року ми пішли з подружками в театр. О 17:00 він мені прислав одне слово: "Живий". У мене такий гарний настрій був. Ми домовилися, що я поїду його забрати у відпустку. Зранку я почала дзвонити, а зв'язку немає... Не відповідав ніхто... Ми зв’язалися з іншими дружинами та поїхали туди, де вони мали бути. Побратими дивилися просто в землю. А потім підійшов хлопець і сказав: "Я вам співчуваю... Вони всі двохсоті... Я бачив списки", – згадує Ірина. 

19 липня Дмитро разом із побратимами відбили російські позиції та зайняли бліндаж окупантів, а вранці потрапили під масований російський обстріл. 

"Вони знаходилися в бліндажі, і туди залетіла танкова міна. Там було п'ять хлопців, наймолодшому з них – 23 роки. Вони всі загинули. Тяжко було, що мій чоловік не відразу загинув, він сам собі ще надавав допомогу", - каже Ірина. 

Вона згадує, за що колись покохала свого чоловіка: "У нього був чорнуватий гумор, він завжди говорив правду. Він був справжнім, і мені було з ним дуже і дуже весело. Наше сімейне життя було на гуморі. Він багато читав, дуже цікавився історією". 

Історія Володимира Зелінки 

Володимир Зелінка (позивний "Зелений") добровольцем став на захист країни також у перші дні повномасштабного вторгнення. Воював на Оріхівському, Донецькому та Запорізькому напрямках, розповідає дружина Людмила. 

"Його військовий шлях почався добровільно з 5 березня 2022 року. Він був спочатку в Запоріжжі, проходив навчання. Він ніколи не служив у армії… Він старанна людина, якщо він щось робить, він робить на всі 100%", - зазначила жінка. 

Людмила каже, що завжди підтримувала чоловіка й вдома, й на фронті.  

"Коли він приїздив додому, просто виговорювався. Їх просто треба слухати, без ніяких коментарів. Просто людям потрібно все це промовляти вголос, бо їм дуже важко. Третя чи четверта година ранку — ми з ним на зв'язку: коли був відеозв'язок чи просто "плюсик", - говорить вона. 

Володимир загинув 20 липня 2023 року в одному бліндажі разом із Дмитром, розповіла Людмила. 

"Вони пішли на вихід. Ми переписувалися з ним 19 липня ввечері. Але 20-го ніхто не відписався. Я почала всіх смикати, бо немає зв'язку. А вони загинули... По них стріляли всім чим можна: і арта, і танки... Їх було п’ятеро, вони всі загинули", - каже жінка. 

Людмила розповідає про свого чоловіка: "Він добрий, людяний, вміє товаришувати, допомагати. У моєму житті дійсно з'явилася людина, де я була дівчинкою, хоча в нас 10 років різниці, я старша, і я стала дівчинкою, жінкою. Я перестала бути тією, що тягне все на собі". 

У вересні 2023 року Людмила та Володимир мали відсвяткувати першу річницю подружнього життя, але не судилося: 

"Всі сподівалися на щасливе майбутнє. Він у серпні 2022 року зателефонував і сказав: "Обирай дату, я їду у відпустку. Ми одружуємося". І 8 вересня ми одружилися. Коли чоловік загинув, я зателефонувала доньці, сказала: "Тато загинув". Їй було важко, дуже важко. Він їй не рідний батько, але вони здружилися, дуже близькі були. Це реально було важко", – розповідає Людмила. 

Нині Ірина Рибка та Людмила Зелінка стали подругами та допомагають одна одній, а також спілкуються з жінками, які теж втратили коханих. 

"Мене привели до волонтерського центру. Там ти шукаєш людей, які тобі близькі, тебе розуміють. Коли чоловік пішов, запитання ставили: “Твій де?” Кажу: “На війні”. А вони: “А як ти його туди відпустила?” Що значить відпустила, це ж не собака, він доросла людина, це було його рішення, це дурні питання, у волонтерському центрі не ставили таких питань. І ми спілкуємося з цими дівчатами, бо нас ніхто не розуміє, як ми одна одну", – каже Ірина. 

Вічна пам’ять і слава Воїнам-Героям! 

Фото з сімейних архівів

За матеріалами Суспільне