Як американські розслідувачі шукають в Росії дітей, викрадених окупантами з України

Понад три роки команда науковців з Єльського університету готує розслідування про викрадення РФ українських дітей. Керівник Yale HRL Натаніель Реймонд розповів DW, де і як росіяни утримують та перевиховують цих дітей.

Команда аналітиків Лабораторії гуманітарних досліджень Єльської школи громадського здоров’я (Yale HRL) уже понад три роки, протягом яких триває повномасштабне вторгнення РФ в Україну, документує воєнні злочини, зокрема, готує розслідування, присвячені пошуку викрадених Росією українських дітей. У своїй останній доповіді, опублікованій у вівторок, 16 вересня, Yale HRL викрила понад 200 закладів, де росіяни мілітаризують та індоктринують дітей з України.

Виконавчий директор Yale HRL Натаніель Реймонд вірить, що цей список закладів, стане картою, яка допоможе повернути українських дітей додому. В інтерв’ю DW він розповів, де і як росіяни ховають дітей з України, пояснив навіщо на майданчиках таборів вириті окопи у формі літери Z та чому зусилля, які докладає міжнародна спільнота для повернення викрадених дітей, недостатні.

Deutsche Welle: Пане Реймонде, в останньому звіті HRL наводяться факти того, як Росія переховує і мілітаризує українських дітей. Що було найважче в роботі над цим дослідженням?

Натаніель Реймонд: Найскладніше було переконатися, що ми отримали всі можливі результати, які могли отримати з наявних даних. Увесь їхній комплекс був настільки значним, що нам фактично довелося відмовлятися від окремих напрямків дослідження. Технічно все зводилося до визначення пріоритетів, оскільки у нас наклалася велика кількість супутникових знімків та терабайти даних з відкритих джерел. Таким чином, якщо говорити про те, що потрапило до звіту, то це понад тисячу точок даних лише для 210 місць (утримання українських дітей. – Ред.).

Викликом нетехнічного характеру була швидкість. Адже ця інформація є надзвичайно важливою для українців, для того, щоб вони могли вести переговори про повернення дітей, а також для того, щоб допомогти безпосередньо вивезти дітей з цих таборів. Наше дослідження мало вестися обережно, і водночас ми розуміли, що воно потрібне було українцям вже на вчора. Нам довелося збалансувати ці два конкуруючі моменти. І я гадаю, нам це зрештою вдалося. Але всі у команді чітко розуміли, що стоїть на кону. Це не просто черговий звіт. Йшлося про створення карти, за якою діти повернуться додому.

У вашому звіті визначено 210 установ в Росії та на тимчасово окупованих територіях, де утримуються діти з України, проте говориться, що таких закладів може бути більше. Приблизно про яку ще кількість йдеться?

Скільки закладів ми пропустили, ми точно не знаємо. Але гадаю, приблизно від 12 до 20. Я можу сказати вам, які типи закладів ми не можемо чітко побачити. Це так звані центри тимчасового розміщення, також відомі як сімейні центри. Вони є пунктами відправки дітей, які потрапляють у прийомні родини чи на усиновлення.

Місця, які найлегше виявити і задокументувати, – табори, часто тому, що навіть якщо там утримують велику кількість українських дітей, там є і російські діти. І тому вони (керівництво табору. – Ред.) публікують відео для російських батьків про заходи, які там проводяться. Саме табори надають багато викривальних доказів. Тоді коли сімейні центри цього не роблять, і вони в багатьох випадках створені для того, щоб приховувати.

Діти, які ризикують зникнути з поля зору, – це діти з інтернатів і ті, котрі, ймовірно, перебувають у закладах, які ми ще не бачили чи не побачили повністю.  Наприклад, лікарні. Ми вважаємо, що це важлива частина їхньої (російської сторони. – Ред.) діяльності – використання лікарень для приховування певних груп дітей.

А як ви можете визначити, що діти, які перебувають у цих закладах, саме діти з України, а не з Росії?

Для цього є багато способів. Найпоширеніший – це початкова точка їхнього викрадення, коли посадовці окупаційної влади самі повідомляють, куди будуть направлені діти. Інший спосіб, коли неурядові або військові організації, такі як Кадетський корпус, повідомляють, що проводять програму для колишніх українців у місці Х.

Ще один метод – фотографії. Ми часто відстежуємо обличчя та інші візуальні ознаки. У випадку розслідування у грудні минулого року, де ми показали, що українських дітей ховали під виглядом російських сиріт, нам допомогли шпалери на стінах центру тимчасового розміщення.  На тлі цих шпалер були сфотографовані діти, вказані як російські.

Але ми згодом зрозуміли, що ці самі пропагандистські фото вони використала для свого фейкового, по суті, сайту усиновлення (українських дітей. – Ред.). Вони повторно виставили ці фото, обрізавши фон зі шпалерами. Саме такі маленькі візуальні підказки ми часто використовуємо. Зазвичай ми не обговорюємо їх публічно, щоб не давати переваг Росії.

Для свого дослідження ви використовували відкриті джерела, зокрема російські. Це означає, що Росія не надто намагається приховувати те, що утримує у себе незаконно вивезених українських дітей?

До певного часу вони не ховалися. Але після висунення  звинувачень вони змінили вебсайти, видалили дані, ми знаємо, що в деяких випадках вони змінили імена або особисті дані дітей. І вони також відстежують, хто і які дані перевіряє. Тож вони приховуватимуть сліди.

Який факт, виявлений у цьому дослідженні, вразив вас найбільше?

На одному супутниковому знімку ми побачили траншею у формі літери Z. Чи знаєте ви, що це таке?

Російський пропагандистський символ війни проти України…

Ні, це не символ. Через поширення використання безпілотників на полі бою в Україні окопи риють у формі літери Z. Вони дають можливість бігти в протилежному напрямку, якщо вас зафіксував FPV-дрон. Тому росіяни і українці почали будувати свої окопи у формі Z, щоб ховатися від атак дронів. І на одній з баз, де були діти, ми помітили тренувальний майданчик з виритими окопами такої ж форми, яку ми бачимо сьогодні на передовій. Це означає, що майданчик, де тренували українських дітей, був дзеркальним відображення війни проти їхньої власної країни. І це було для мене найжахливішим.

Попередній звіт HRL був присвячений ідентифікації українських дітей. У нинішньому звіті вам вдалося виявити мережу закладів, де їх мілітаризують та перевиховують. Ви вже знаєте, якою буде тема вашого наступного дослідження?

Наступним стануть військові, весь ланцюжок командування, які відповідають за програми військової підготовки українських дітей. Ми збираємося зробити цих людей відомими.

Отже HRL продовжує свої дослідження з пошуку незаконно вивезених до Росії українських дітей. Чи означає це, що уряд США поновив фінансування роботи вашої команди, яке було припинено на початку цього року?

Ні. Ми збирали гроші онлайн, здебільшого від обурених бабусь. Європейці поки що нам не надали фінансування, і ми не маємо державних коштів. Маємо лише те, що пожертвували нам пересічні американці, їхні внески у п’ять, десять, 25 доларів. Ми існуємо завдяки щедрості небайдужих незнайомців.

Чи достатньо міжнародна спільнота робить для повернення незаконно переміщених Росією українських дітей?

Ні, недостатньо. Ми підготували багато пресрелізів та конференцій, але ми все ще не ставимося до цього серйозно на політичному, дипломатичному, фінансовому рівні та з точки зору розвідки. Не ставимося до цього так, як мали б.

У нас є щонайменше 35 тисяч зниклих безвісти дітей, це наша внутрішня оцінка, вона неофіційна, але ми використовуємо її як орієнтир. Це найбільше викрадення дітей з часів викрадення та германізації польських дітей нацистами в часи Другої світової війни. Ми витратили на їхній пошук лише малу частину зусиль у порівнянні з тими зусиллями, які свого часу витратили на розслідування у Боснії та Руанді.

На кафедрі епідеміології американського університету (Єльської школи громадського здоров’я. – Ред.) над пошуком  українських дітей працює більше людей, ніж у міжнародних правоохоронних органах та розвідці. Якщо це перевести в операційний еквівалент у пошуках зниклих безвісти, то це все одно, що добиратися до Місяця на каное. А ми продовжуємо залишатися без грошей, покладаючись на добровільні пожертви. І ми єдині, хто залишився. Щодня нам  видається це неможливим. І той факт, що ми досі існуємо, – диво.

Чи вірите ви в те, що українських дітей можна повернути з Росії додому?

Так, вірю. Росія ж хоче, щоб ми вірили, що це неможливо. І на Заході ми сидимо, склавши руки, промовляючи: ну, ймовірно, ми не зможемо досягти успіху. Але, перефразовуючи Нельсона Манделу, скажу: ті, хто каже, що це неможливо, не повинні заважати тим, хто це робить. І ми не можемо чекати. Українські діти й всі діти, яких зачепила війна в інших куточках світу, від Гази до Судану, – ми не можемо їх зрадити, повіривши, що вони нібито не варті порятунку.

Автор: Вікторія Власенко

Джерело: Deutsche Welle