Іво Бобул і тікток , «правда про життя з Розовим» та свобода як мистецтво. Про що говорять у ютубі

Співак Іво Бобул, керівниця медичної служби батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліна Михайлова, китайський художник Ай Вейвей, гумористка Ольга Мерзлікіна й ексміністр закордонних справ Павло Клімкін. У яких комбінаціях не складай цих героїв, спільного в них буде мало, окрім того, що інтерв’ю з ними всіма вийшло протягом одного тижня і я їх подивилася за вас. Часом доводилося хапатися за тазик, часом за серце, але здебільшого обійшлося без гострих емоцій.

Тиждень розпочала актриса та блогерка Ольга Мерзлікіна, яка прийшла на ютуб-канал до Маші Єфросиніної та дала інтерв’ю у циклі «Екзамен. Нова реальність». За десять днів, що минули від виходу епізоду, він набрав понад 1 млн 650 тисяч переглядів.

Щасливі ті люди, хто не знає, з якого приводу Мерзлікіна розмовляла з ведучою. І для саме таких, щасливих, нагадаю, що наприкінці серпня на каналі Раміни Есхакзай вийшло інтерв’ю Віктора Розового, в якому комік дві години скаржився на колишню дружину та звинувачував її у всіх гріхах — від власних зрад до розтрати благодійних грошей, зібраних на його лікування після важкого поранення на фронті. Подробиці його одкровень можна дізнатися в нашої Антоніни, а я лише скажу, що за мерзенністю інтерв’ю Розового особисто мені нагадало першу серію першого сезону «Чорного дзеркала», де британський прем’єр мав зґвалтувати свиню у прямому етері. Тому й процитую одного з героїв цього епізоду серіалу: «Якщо можете — не дивиться». Але якщо вже подивилися, то будьте послідовними та вислухайте Мерзлікіну, — ту саму колишню, — яка вирішила на всі звинувачення відповісти теж публічно.

У інтерв’ю героїні було достатньо інтимних подробиць, яких би я воліла не знати. Але завдяки майстерності Єфросиніної та, вочевидь, наявних в Ольги червоних ліній, розповідь перетворилася на історію кохання, аб’юзу та пошуків порятунку.

— Ти не пошкодуєш про інтерв’ю? — спитала гостю Єфросиніна наприкінці бесіди.

— Це мій єдиний шанс розказати свою правду, і я це зробила, — відповіла та.

— Потрібно мати відвагу, щоб дати таке інтерв’ю, Оля, — підбила підсумки ведуча.

Відвага, звісно, потрібна була і ведучій, яка все це вислухала і не скотилася в копирсання в інтимних подробицях, і для півтора мільйона людей, які це подивилися. Але щиро сподіваюся, що ще більше деталей про подружнє життя Розового й Мерзлікіної з інших інтерв’ю я не дізнаюся — через їхню, сподіваюся, відсутність.

На щастя, інтерв’ю Сергія Жадана з художником Ай Вейвеєм для подкасту «Кругова оборона» на «Радіо Хартія» вийшло того ж дня. І миттєво змусило мене забути про чужу брудну білизну. По-перше, видатним є сам факт зустрічі двох митців, а по-друге, вразив антураж бесіди. Вейвей приїхав до прифронтового Харкова на запрошення бригади «Хартія», і вони з Жаданом влаштували розмову на вулиці на тлі потрощеного російськими КАБами Держпрому. Виглядало епічно. До того ж півгодинне інтерв’ю двічі переривала сирена

— Це мистецтво! — відреагував Ай Вейвей.

Те ж саме можна сказати й про саме інтерв’ю, яке здалося контактом не двох людей, а двох різних світів.

— Ми з вами сидимо на площі Свободи, щойно звучала повітряна тривога. Очевидно, десь над Харковом пролетів зараз дрон, і ми не знаємо, куди він полетів. Тож із боку українців сьогодні зрозумілим є вимагати від людей чіткої позиції. Як російським митцям відповідати за політику своєї країни, на вашу думку? — запитав Жадан.

— Я думаю, що ми не можемо розділяти мистецтво на російське, українське або китайське. Митці — це митці. Вони сильні, бо вони є особистостями. Вони не мають рефлексувати над національним, тому що гуманізм завжди перемагає націоналізм, — відповів Вейвей.

Згодом художник сказав, що якби він був українцем, то взяв би до рук зброю і пішов би захищати свій дім і сім’ю. Але загальний космополітизм гостя змусив Жадана записати по закінченню бесіди післямову, щоб розставити крапки над «і».

— Ай Вейвей щиро на нашому боці, але його риторика передбачає позицію «війна — це погано, і цього достатньо». Ніби просто засудити цю війну, сказати, що вона несе зло, достатньо для того, щоби означити свою позицію. А цього вже недостатньо. У цій війні є той, хто її починав, хто має нести за неї відповідальність. І це росіяни. Інакше це нечесно. Інакше це неповна правда. А неповна правда — це неправда, — сказав Жадан.

Найбільш знакове інтерв’ю цього тижня подивилося лише 23 тисячі глядачів. Звісно, що може ще набрати переглядів (іноді я буваю оптимісткою), але такий низький інтерес до розмови двох яскравих і впливових митців і публічних інтелектуалів трохи засмучує. Особливо на тлі попередніх 1 млн 650 тисяч.

Навіть інтерв’ю з дипломатом Павлом Клімкіним — частим гостем на різних платформах, — набрало вдвічі більше переглядів, ніж відео Жадана з Вейвеєм, понад 52 тисячі. Цього разу він завітав до Юлії Бориско на канал «Жовті кеди» — і саме це спонукало мене подивитися його інтерв’ю. У Бориско на проєкті не буває нудно.

Ведуча та гість, які спілкувалися під час неспішної прогулянки містом, обговорювали поточні політичні події в контексті російсько-української війни. Клімкін підбадьорив словами, що адміністрація Трампа — це «ніяка не катастрофа», а сам президент США має рацію, коли тисне на Європу з вимогами посилити санкції проти Росії.

— Якщо Європа хоче грохнути Путіна, вона має грохнути, — сказав дипломат.

Щоправда з подальшої розмови стало зрозуміло, що не дуже й хоче.

— Європу влаштовує реальність, в якій вона живе, — міркував Клімкін.

— Тобто їх влаштовує, що Україна стікає кров’ю, стримуючи цю орду? — перепитала Бориско.

— Відповідь «так», — підсумував гість.

Також Клімкін пішов проти загальної думки, сказавши, що «осі зла», в яку зараз заведено записувати Росію, Китай, Іран і КНДР, не існує, а заразом попередив, що буде гірше.

— Ми перебуваємо в точці, де буде фундаментальний стрибок у нашому способі життя. Через технології, через зміну суспільств, через те, що використання сили вже не є табу, а ідентичність замінила класичні, демократичні цінності за 15—20 років ми будемо жити зовсім в іншому світі. Люди, ми не зможемо в якийсь момент розслабитися, — спрогнозував дипломат.

Назагал новий епізод «Жовтих кед» не зрадив сталому враженню від каналу — нудно не було. Але й нічого видатного теж не сталося. Тому це інтерв’ю можна занести в умовну рубрику «для шанувальників» — чи то проєкту, чи то Павла Клімкіна, чи то Юлії Бориско, або всіх разом.

За два дні у мене була незабутня зустріч зі співаком, композитором, народним артистом України Іво Бобулом, який з’явився на проєкті Єлизавети Цареградської «Зі своїми по суті» на «Суспільне Культура». Два роки тому пан Бобул мав коротку, але яскраву бесіду з авторкою ютуб-проєкту «Це ніхто не буде дивитись» Еммою Антонюк, де відкрився з неочікуваного для молодших глядачів боку. Хто забув цю історію, можна освіжити пам’ять тут або тут. Ті, хто пам’ятає, зрозуміють, чому нове інтерв’ю Бобула я ввімкнула після певної моральної підготовки. І не дарма.

На початку розмова йшла передбачуваним шляхом: Бобул розповідав, що досі не заспівав свою найкращу пісню, згадував важкі для української естради радянські часи, де панували російські артисти, та пишався тим, що не погодився на пропозиції Сєрова та Кобзона переїхати до Москви, бо «любив Україну».

Але десь у середині інтерв’ю все пішло шкереберть. Бобул неочікувано заявив, що в Україні «немає ідеології», про що він давно «кричить».

— Немає? — з щирим подивом перепитала ведуча.

— Ти її відчуваєш? Я її взагалі не відчуваю, — відповів співак.

— А як її треба відчувати?

— Як в інших країнах. Треба любити державу

— А в чому проявляється любов до держави?

— У всьому, — відрізав Бобул.

Далі з’ясувалося, що в Україні немає й шоубізнесу, а «мішпуху» роблять «пару хлопців», які нібито волюнтаристськи обирають, хто сьогодні буде «кращим співаком».

— То може, і ваша популярність штучна? — не витримала Цареградська.

На цьому моменті Бобула понесло. Він довго і плутано пояснював, що його популярність справжня і вистраждана, але в шоубізнесі «немає справедливості».

— Розумієш, про що я кажу? — спитав він у ведучої.

— Ні, — чесно відповіла та.

До Єлізавети співак звертався «Сонечко моє», що особливо тригернуло користувачів соцмереж, які обговорювали це інтерв’ю.

Але ведучу після слів про відсутність ідеології, здається, вже нічого не дивувало. Вона відбивала всі закиди Бобула, але робила це поблажливо і з усмішкою, що дозволило поставити співаку ще пару підготовлених запитань і завершити інтерв’ю в студії, а не в суді. Щоправда, Антонюк Бобул свого часу лише погрожував, але до позову справа не дійшла.

Відео отримало навіть менше, ніж 3 тисяч переглядів за тиждень, але завдяки соцмережам, де, здається, досі перемивають кістки співаку, про проєкт дізналося більше людей. Тепер вони цілком виправдано стали прихильниками Цареградської, яка всіх вразила своєю витримкою.

На кінець я залишила інтерв’ю з керівницею медичної служби «Ульф» батальйону «Вовки Да Вінчі», партнеркою полеглого командира батальйону, Героя України Дмитра Коцюбайла Аліною Михайловою, яке взяла журналістка Тетяна Даниленко для «Української правди».

Майже дві години вони розмовляли про ситуацію на фронті, перспективи закінчення війни, мобілізацію, ротацію, проблему СЗЧ, ставлення тилу до військових, Пантеон героїв, хейт, політику, корупцію і Дмитра Коцюбайла.

Ця бесіда — гарний спосіб повернутися в нашу реальність, де триває війна, і життя будь-кого може обірватися в будь-яку мить. Як сказав Жадан Вейвею: «Ми всі відчуваємо себе мішенями». На відміну від нього, Михайлова не вдавалася до поетичних порівнянь.

«У нас посадку тримають троє людей», «На військових вже пофіг, вони раби, а ми їм ще гайки закрутимо за непокору», «Де наш резерв? За кордоном сидить? Яким чином ми маємо воювати?», «Ми ще відпускаємо молодь за кордон. Я не кажу, що вона мала воювати. Але вона мала розбудовувати державу», «Ми не маємо стратегічного плану, куди рухатися. Які у нас концепції перемоги, утримання навіть тих позицій, на яких ми є?» тощо.

Це декілька довільних цитат з бесіди для розуміння, про що йдеться. Не маю компетенції судити, чи дійсно ситуація така, як її бачить героїня. Але вважаю, що з її позицією як військової з амбіціями політикині (а Аліна наприкінці прямо сказала, що політика їй цікава) має бути обізнаний кожний. Щоб потім не було сюрпризів.

Інтерв’ю подивилося близько 67 тисяч глядачів за тиждень. Інші, напевно, віддали перевагу Розовому.