Лісовий відлюдник: як чоловік 27 років уникав цивілізації і здійснив 1000 крадіжок

Крістофер Найт (зліва — у 2013 році, справа — за 27 років до того)

У 1986 році 20-річний Крістофер Найт з Массачусетсу безслідно зник. Нікому нічого не сказавши, хлопець сів у машину, поїхав до лісів штату Мен, припаркував авто і просто залишив його там напризволяще. Він взяв із собою лише базове туристичне спорядження та залізну волю ніколи не повертатися до світу, в якому він народився.

Його історію розповідає польське видання Оnet.

Навіть у дитинстві Найт відчував себе відчуженим від оточуючих, і найближчі сімейні зв’язки не викликали потреби в близькості. Його родина звикла до його замкнутого характеру і не вважала це проблемою.

Найт натрапив на місце, яке стало його постійним будинком — невелику галявину в лісі поряд із озером Норт-Понд. Там він натягнув між гілками сосен брезентове полотнище, поставив маленький намет і став облаштовуватися. Обране місце було оточене будинками для відпочинку, але завдяки густій рослинності хлопець зміг розбити табір практично непомітним для місцевих жителів. Ніхто не знав про його присутність у цих місцях, хоча насправді він жив лише за кілька хвилин ходьби від однієї із сотень літніх дачок, збудованих біля озера.

Його початковий притулок складався з крадених наметів, брезентів та меблів, таємно вивезених з сусідніх будинків. Це була його перша спроба створити місце, яке дозволило б йому вижити. Низький зріст і худорлява статура допомагали залишатися непоміченим, а природна розсудливість означала, що Кріс майже не залишав слідів своєї присутності.

Протягом наступних 27 років Найт ніколи не користувався телефоном, інтернетом чи електрикою. Він ні з ким не розмовляв, за винятком лише двох випадків: одного разу, коли проходив повз випадкового туриста та обмінювався з ним привітаннями, і аж наступного разу — під час свого арешту. Його самотність була абсолютною та добровільною.

Побут Крістофера складався з найпростіших речей: теплого одягу, спального мішка, кружки та горщика. Все інше, від їжі до взуття, газет і навіть книг, він здобував, вночі вдираючись до сусідніх будинків. Найт крав з надзвичайною обережністю, уникаючи будь-яких пошкоджень. Він не виламував замки, не крав скринь з грошима і не залишав хаосу.

Переважно він брав продукти тривалого зберігання: консерви, сухе молоко, солодощі та горіхи. Взимку він використовував заморожені продукти з морозильних камер, а влітку зосереджувався на консервах та сухих продуктах.

Він навчився ідеально відкривати замки, підкрадатися, вичікувати і обносити будинок так, щоб це, по можливості, не помітили. Багато місцевих жителів навіть не розуміли, пограбували їх чи ні: начебто щось пропало (пара книг, батарейки та кава), а начебто ні. Місцеві жителі вважали його чи то демоном, чи то цілою бандою грабіжників, чи колективним маренням. У кожній родині поблизу була історія про неймовірну зникнення їжі, книг або матраца з, здавалося б, надійно замкненого садового будиночка.

Його душ був бочкою з просвердленим дном, а посуд — набором алюмінієвих та пластикових мисок. Він не користувався вогнем, щоб дим не видав його присутності, і готував їжу за допомогою газових балонів, також крадених.

Протягом десятиліть Найт практично не хворів. Він не звертався до лікарів і не підхоплював віруси чи бактерії із зовнішнього світу.

Тим не менш, хоча і хлопець уникав контактів з людьми, він не хотів бути повністю відрізаним від реальності. Тому він крав батарейки для радіо, газети, а іноді й електронне обладнання.

У 2012 році Кріса нарешті спіймали, коли він акуратно взламав дитячий табір неподалік свого лісового притулку. Він одразу ж став об’єктом міжнародних заголовків: «Самітника з Норт-Понда заарештовано після 27 років!»

Це був перший офіційно задокументований випадок такої тривалої ізоляції в сучасній історії Америки. Найт не відвідував жодних зібрань, не користувався медичною допомогою та не брав участі в соціальному житті майже три десятиліття.

Після його арешту розслідування показало, що кількість його крадіжок зі зломом наближається до 1000. Сам Найт визнав, що без цієї форми придбання він би не вижив. Він з’явився в суді, де визнав себе винним, але не пояснив, що спонукало його до такого способу життя.

«Це не була втеча від почуття провини чи болю. Мені просто було некомфортно з людьми», — сказав він репортеру Майклу Фінкелю. «Я був вільний».

«Можливо, ти вчинив якийсь злочин? Або чогось соромився?» — питав його Фінкель.

Але Найт наполягав, що нічого такого не було. За його словами, його з дитинства переслідував потяг до самотності і в душі він завжди знав, що з людьми йому буде важко.

Суд засудив його до семи місяців ув’язнення. Оскільки він не становив загрози для інших і нікому не завдав шкоди, йому дали шанс на нове життя.