Пішла з життя ікона кінематографа 1960-х років Клаудія Кардінале

Клаудія Кардінале, яскрава ікона повоєнного італійського кінематографа, яка мала довгу й різноманітну акторську кар’єру у кіно та театрі, померла у віці 87 років, пише Reuters із посиланням на AFP та інші французькі медіа.

Виросла зірка у Тунісі в родині сицилійського походження. У кіноіндустрію Кардінале потрапила у 1957 році, коли після перемоги в конкурсі краси в Тунісі отримала у подарунок поїздку на Венеційський кінофестиваль.

Її перші ролі в італійських фільмах доводилося дублювати, адже вдома вона розмовляла сицилійським діалектом, а освіту здобула у франкомовній школі. Початок її кар’єри ускладнив і таємний епізод — вагітність, яку вона називала наслідком насильницьких стосунків. У 1958 році в Лондоні вона народила сина Патріка, якого упродовж кількох років видавала за молодшого брата, адже вихованням хлопчика займалися її батьки.

Після низки епізодичних ролей Кардінале здобула світову славу у 1963 році, коли знялася у фільмі Федеріко Фелліні «8½», а також зіграла разом із Бертом Ланкастером у стрічці Луккіно Вісконті «Леопард». Вона працювала одночасно над двома картинами, що вимагало кардинально різного вигляду — навіть різного кольору волосся.

В інтерв’ю британській газеті The Guardian у 2013 році акторка порівнювала методи Фелліні й Вісконті: «Він (Фелліні) не міг працювати без гаміру. У Вісконті було навпаки — як у театрі. Ми не могли сказати ані слова. Дуже серйозно».

Популярність відкрила Кардінале шлях і до Голлівуду. Вона знялася у комедії «Рожева пантера» режисера Блейка Едвардса та у знаменитому вестерні Серджо Леоне «Одного разу на Дикому Заході» (1968).

Період ізоляції

Кар’єра Кардінале зазнала удару у 1970-х, коли вона розійшлася з продюсером Франко Крістальді та почала стосунки з режисером Паскуале Сквитьєрі, з яким мала доньку Клаудію. Ображений Крістальді, за словами акторки, попросив колег у кіноіндустрії ігнорувати її. Саме через це Вісконті відмовив їй у ролі в своєму останньому фільмі «Невинний» (1976).

«Це був дуже складний момент. Я виявила, що на моєму банківському рахунку немає грошей», — згадувала Кардінале. Врятував її Франко Дзефіреллі, запросивши на роль у мінісеріалі «Ісус із Назарета» (1977). Надалі вона активно працювала з європейськими режисерами, серед яких Вернер Герцог і Марко Беллоккьо.

Хриплувата від постійного куріння Кардинале мала репутацію вільнодумної та незалежної жінки. Одного разу вона навіть зухвало з’явилася на аудієнції у Папи Павла VI в мініспідниці, порушивши протокол.

У 2022 році вийшла книга «Claudia Cardinale. The Indomitable», присвячена її життю.

Театр і останні ролі

Більшу частину життя Кардінале провела у Франції, де була близькою до президентів Франсуа Міттерана і Жака Ширака. На межі століть вона перейшла до театральної сцени й отримала схвальні відгуки за свої виступи.

Попри це, акторка продовжувала зніматися у фільмах різними європейськими мовами, аж до пізніх років. У 2020 році вона з’явилася в швейцарському телесеріалі Bulle.

У 2002 році Кардінале отримала нагороду за життєві досягнення на Берлінському кінофестивалі.

«Я прожила понад 150 життів: була і повією, і святою, і романтичною жінкою, — це дивовижно, коли маєш нагоду постійно перевтілюватися», — сказала вона. — «Я працювала з найвидатнішими режисерами. Вони дали мені все».