Путін змінює курс, йому загрожує палацовий переворот - Курносова

Нещодавню відставку багаторічного соратника російського диктатора Володимира Путіна, Дмитра Козака, з адміністрації президента РФ уже стали називати сигналом остаточного вибору Кремля на користь продовження війни проти України. Однак жорсткість курсу цілком може створити перевагу на користь клану Ковальчуків у Кремлі і згодом - загрожувати самому Путіну відходом від влади.

В інтерв'ю Главреду політичний аналітик Ольга Курносова розповіла, чому Путін звільнив Дмитра Козака тільки зараз, чи готові Ковальчуки розібратися з Путіним і чи підшукали наступника, а також ким можуть замінити Рамзана Кадирова і Маргариту Симоньян.

Звільнення Дмитра Козака відбулося "за власним бажанням", як це називає Дмитро Пєсков. Що, на вашу думку, це означає насправді?

Насправді, до цього йшло досить давно. Давайте згадаємо: на тій самій Раді Безпеки РФ, на якій Путін оголошував про визнання самопроголошених "ДНР" і "ЛНР", Козак виступав проти цього. Його промова навіть не потрапила в ті кадри, які ми всі бачили по телебаченню. Хоча те, що він був проти, все одно стало відомо.

Відтоді його можливості поступово скорочувалися. Кілька місяців тому ми дізналися про формування нового підрозділу адміністрації президента, до якого відійшли повноваження, що раніше належали Козаку, - робота з країнами пострадянського простору, або, як кажуть, з "ближнім зарубіжжям". Очолив це нове управління син сумнозвісного прокурора Чайки. Відповідно, стало зрозуміло, що повноваження Козака ще сильніше урізалися.

Кілька днів тому стало відомо, що Дмитро Козак подав заяву про відставку "за власним бажанням". Опісля ми побачили вже підписаний указ президента РФ. Щоправда, в указі не сказано, що це відставка за власним бажанням, що, скоріше за все, означає, що Путін дуже незадоволений тим, що Козак сам написав заяву.

Також багато йшлося про можливе переведення Дмитра Козака на посаду повноважного представника в Північно-Західному федеральному окрузі, тобто про повернення на батьківщину, до Санкт-Петербурга. Також Путін вніс кандидатуру генерального прокурора Ігоря Краснова на посаду голови Верховного суду. Очевидно, що посаду повноважного представника Північно-Західного федерального округу, яка звільняється, може зайняти Олександр Гуцан. Чи залишиться у Козака якась перспектива на державній службі, покаже найближчий час.

Дивіться відео інтерв'ю Ольги Курносової Главреду про відставку Козака, Симоньян і Кадирова:

Чи можна вважати, що, з одного боку, відставка Козака - це своєрідна "пенсія" для нього, а з іншого - постає питання, чому Путін тримав його у себе так довго? Адже приклад, який ви наводили, - промова Козака на засіданні Ради Безпеки перед так званим визнанням "ДНР" і "ЛНР" - був майже чотири роки тому.

Усе дуже просто: Путін завжди намагався врівноважити навколо себе картину: не допустити, щоб поруч були тільки люди однієї позиції або представники одного клану. Сьогодні ми бачимо просування практично на всі ключові позиції клану Ковальчуків. Позиції Юрія Ковальчука посилюються, і багато хто (і я зокрема) вважає його "сірим кардиналом" Кремля, людиною, найбільш близькою до Путіна. У старі часи Путін би постарався врівноважити ситуацію іншою людиною, і Дмитро Козак був йому потрібен саме як такий "балансувальний" фактор.

До слова, була стара історія, коли Козака мало не призначили генеральним прокурором, але в останній момент Путін передумав. Тому те, що Козак так довго залишався в системі, для Путіна було природно. А от те, що він вирішив відмовитися від посади або що Путін міг сприйняти це як зраду через заяву "за власним бажанням", уже говорить про інше.

Це справді показує, що Путін змінюється - у гірший бік. І це найгірший бік для всіх: і для навколишнього світу, тому що це рух у бік ще серйознішого посилення (хоча, здавалося б, усе і так уже давно посилено). Проте це означає, що притомних людей в оточенні Путіна стає дедалі менше, що небезпечно і для нього самого: щойно один клан остаточно переможе, сам Путін також уже буде непотрібний, і можна буде намагатися замінити його кимось із представників того самого клану.

Про клан Ковальчуків. На що вказує те, що вони зараз займають такі лідируючі позиції?

Мабуть, це пов'язано з їхньою близькістю до Путіна і збігом поглядів. Клан Ковальчуків можна назвати таким лише умовно. Хоча є два брати - Юрій і Михайло, головну роль відіграє саме Юрій. Михайло, до речі, директор Курчатовського інституту, але основна фігура в клані все ж Юрій Ковальчук.

Треба зазначити, що він доктор математичних наук, виходець із Ленінградського (Петербурзького) фізико-технічного інституту імені Іоффе. Судячи з усього, він також був членом відомого кооперативу "Озеро", тому близький до Путіна за кількома напрямками, включно з ідеологічними. Усе це вказує на те, що він перебуває на позиції "яструбів".

Якщо згадати давню історію Юрія Ковальчука і його банку "Россия" ще на початку 1990-х, то ходили чутки, що саме там зберігалося зникле золото партії - принаймні Ленінградського обкому КПРС.

У чому конкретно це посилення може проявитися? На що нинішній Кремль може зробити ставку зараз - як у внутрішній, так і в зовнішній політиці?

Мабуть, Путіну сподобалося, як минув його візит до Китаю. Якщо говорити про так звану китайську партію всередині Кремля, то вона явно посилюється. Ті, хто максимально брав участь у підготовці цього візиту, зокрема Ігор Сєчин, зараз явно перебувають у фаворі у Путіна. Сам Сєчин, до речі, теж належить до клану, про який ми говорили раніше.

Просування Ігоря Краснова і призначення Ткачова керівником військової контррозвідки показують посилення цього клану. І це свідчить про те, що посилення політики триватиме. Здавалося б, куди посилюватися: війна йде щосили, ніхто зупинятися не збирається, усередині країни гайки закручені якнайкраще. І коли ми говоримо про посилення, вже погано зрозуміло, куди далі посилюватися. Але ми побачили гібридний напад на Польщу. І, відповідно, розвиток буде йти саме в цьому напрямку: спроби гібридного тиску на різні країни НАТО, щоб перевірити "на зуб" взаємодію всередині Альянсу і те, наскільки він готовий захищати не тільки Україну, а й своїх власних членів. Тобто перевіряти, а чи працює взагалі 5 стаття Статуту НАТО.

Водночас ми чуємо, що Сполучені Штати навіть Тайваню тепер збираються тільки продавати зброю, а не постачати. У ситуації, коли США в особі Дональда Трампа відмовляються від своїх зобов'язань не тільки на європейському континенті, а й в Азії, Путін намагається зрозуміти, як можна вести гру в цих нових умовах.

Однак якщо він сподівається, що Росія зможе зайняти роль другого полюса, як Радянський Союз, то це не так. Адже сьогодні другий полюс - це, безумовно, Китай, а не Росія.

Ви сказали, якщо один із кланів посилює свої позиції, це створює ризики і для Путіна. У даному випадку, які конкретно ризики є для нього?

Як ми пам'ятаємо з маршу Пригожина, режим зовсім не такий стійкий, як може здатися на перший погляд. Якщо у клану, що переміг, з'явиться бажання і можливості, то змінити Путіна шляхом палацового перевороту завжди можливо.

Що має статися, щоб таке бажання перемогло? Перш за все, клан має розуміти, що ніхто не чинитиме опору, якщо вони поставлять свою людину. Або, в умовах посилення одного з кланів, усі інші зможуть домовитися про наступника і нові правила гри.

У чому мають полягати ці нові правила гри? Більшість російської еліти хотіла б повернутися (хоча, зрозуміло, безпосередньо в ситуацію до 24 лютого 2022 року повернутися неможливо) або хоча б пом'якшити взаємовідносини з Європою і США. Цього хотіли б буквально всі. Тож якщо такі таємні переговори вестимуться й вдасться досягти домовленості, все можливо.

Зрештою, в історії є схожі приклади. Коли закінчувалася Друга світова війна, представники німецької еліти вели таємні переговори з представниками країн антигітлерівської коаліції - насамперед зі США та Великою Британією, щоб усунути Гітлера та завершити війну інакше. Тож я не виключаю, що і сьогодні за певних умов подібні переговори цілком можуть відбутися.

Чи можна говорити, що вони вже ведуться?

Ми про це не знаємо, але умови для таких переговорів, на мій погляд, уже дозріли.

Якщо говорити про можливість заміни Путіна, про яку ви згадували, постає запитання: чи є на кого міняти? Чи є в клану Ковальчуків, умовно кажучи, "лава запасних"? Або ж, можливо, в інших кланів є кандидати, на яких можна зробити ставку замість Путіна?

Це абсолютно не важливо. Коли Путін приходив до влади, його взагалі ніхто всерйоз не сприймав. Проте його зробили президентом, після чого він почав набирати силу. Відповідно, технічним прем'єром може бути хто завгодно.

Якщо з Путіним раптово щось трапиться - він, зрештою, не така молода людина, хіба мало, тромб відірвався - за Конституцією прем'єр-міністр Михайло Мішустін має його заміщати. Це влаштує багатьох на перехідний період. Далі все залежить від того, як між собою домовляться клани, а головне - наскільки ця домовленість зможе влаштувати тих, із ким вестимуться переговори, коли вони почнуться.

Існує думка, що війна триватиме щонайменше доти, доки Путін залишається при владі. При цьому ми бачимо навіть у російських "опозиційних" виданнях публікації про те, що російське суспільство в принципі не готове до завершення війни. Питання в тому, що якщо з Путіним щось станеться, а його місце посяде хтось на кшталт Михайла Мішустіна, наскільки Росія, з урахуванням її нинішніх економічних проблем, зможе залишатися на військовому порядку денному?

Передусім соцопитування показують, що войовничість російського суспільства різко знизилася порівняно з початком повномасштабного вторгнення. Зараз найнижчі цифри тих, хто хоче продовжувати війну. Тим паче, що здебільшого це люди, які не мають стосунку до військовозобов'язаних. Отже, російське суспільство швидше хоче припинення війни, а не її продовження.

Економічні проблеми в РФ посилюються, і якщо продовжувати переводити економіку виключно на військові рейки, ситуація лише погіршуватиметься. А з урахуванням того, що росіяни вже бачать війну на власні очі - вона фактично прийшла до них додому - це все веде до розуміння того, що війна - це Путін, саме він загнав їх у безвихідь, з якої ніхто не бачить виходу. Звісно, ми не бачимо таких мітингів, як у Непалі. Але якщо раптом щось станеться, і війна припиниться, більшість росіян це, безумовно, підтримає.

Ті, хто жив у Радянському Союзі, пам'ятають, як швидко змінювалися настрої в суспільстві у вісімдесяті роки. Ніхто не міг повірити, що СРСР може розпастися або що комуністична партія може втратити владу, але це сталося. Більшість радянських людей виявилася проти комуністів, і на виборах комуністи програвали майже скрізь. Усе змінюється досить швидко, тому думати, що сьогодні в суспільстві перемагають прихильники війни, неправильно.

Так, звісно, є так звана Z-публіка, але навіть вона (наприклад, російські "воєнкори") вже досить критично ставляться до уряду. Вони сильно критикують Путіна і розуміють, що виявилися заручниками забаганок кремлівського старця. Оскільки йому наплювати на кількість загиблих, і ніхто не розуміє, за що ведеться війна. Якщо ситуація зміниться, росіяни скоріше будуть за припинення війни, ніж проти.

Зараз активно обговорюється відставка Козака. Так само певний час ходять чутки про те, що Путін незадоволений главою Генштабу Герасимовим, і багато хто пророчить йому відставку. Як ви вважаєте, як скоро це може статися, і чи є якісь умови або чинники, що можуть прискорити відставку Герасимова? І чи є ще фігури, яких Путін незабаром може замінити, посилюючи військовий порядок денний?

Військові весь час обіцяють Путіну "успіх на фронтах", а його все немає. Тому теоретично, звісно, потрібно буде знайти винного в тому, що обіцяний успіх на фронтах не настав. Герасимов, у принципі, міг би виявитися таким "винуватим". Але чи потрібно це Путіну? Чи потрібно йому посилювати позицію якогось генерала, який користується повагою у військах? На мій погляд - ні. Ми бачимо, що щосили, і не тільки при Путіні, прибиралися генерали, які користувалися повагою у військах. Тому що російська влада завжди боялася військового перевороту. Тому посилення когось, хто може бути не таким посміховиськом, як Герасимов, а реально впливовим генералом незалежно від прізвища, скоріше, не в інтересах Кремля.

Якщо говорити про економічні проблеми, яких ми вже торкалися, то чи є ймовірність кадрових перестановок серед губернаторів або медійних осіб у тих регіонах, де такі проблеми найпомітніші?

Губернатори сьогодні в Росії медійними фігурами, як правило, не є. Винятки - окремі люди, яких спеціально роблять видимими, наприклад Олександр Хінштейн у Курській області, якого призначали спеціально для просування певного медійного порядку денного.

Те, що сьогодні всі вищі чиновники в Росії крадуть, відомо всім. Ба більше, людина з "кришталевою" біографією не зможе потрапити на вершину влади - на неї немає компромату, і нею складно керувати. У разі потреби Кремль може посадити до в'язниці будь-якого губернатора. Відповідно, всі прекрасно розуміють ризики і тому виконують усі вимоги Кремля.

Коли трапляються ексцеси і виграє не той, на кого розраховував Кремль, наслідки бувають швидкими. Приклад - ситуація з ексгубернатором Хабаровського краю Сергієм Фургалом, якого досить швидко ув'язнили. Або ситуація з ексмером Євгеном Ройзманом у Єкатеринбурзі, де спочатку скасували прямі вибори мера Єкатеринбурга, а потім порушили кримінальну справу.

Влада в РФ страшно боїться будь-яких людей, за якими могли б піти виборці. У цьому сенсі те, що в Росії називається "виборами", хоча ними вони абсолютно не є, - яскравий приклад. Незважаючи на це, в деяких регіонах перемагають не представники "Единой России". Таке трапляється навіть сьогодні - ми бачимо, що люди не хочуть голосувати за представників партії влади. І настільки не хочуть, що не скрізь вдається "намалювати" потрібні результати. Десь це просто не виходить. Але там, де влада хоче домогтися свого за будь-яку ціну, вона напружується і отримує необхідні результати.

При цьому очевидно, що є чимало регіонів, де губернатори викликають відверту ненависть у виборців. Візьмемо хоча б Санкт-Петербург, де важко знайти когось, хто сказав би добре слово про губернатора Бєглова. Тим не менше, він влаштовує Кремль і сидить на цьому місці.

Ще одна постать, яка влаштовує Кремль, - це всім відомий Рамзан Кадиров, чутки про здоров'я якого циркулюють уже тривалий час. Наскільки, на вашу думку, реальні ризики його відходу і наскільки це може вплинути на баланс сил у Росії в осяжному майбутньому?

Зараз видно, що здоров'я Кадирова погіршується практично з кожним днем. Його відхід може бути пов'язаний, перш за все, з його смертю - це цілком можливо. Чому він не йде за такого поганого самопочуття, теж зрозуміло: він хоче залишити замість себе сина Адама, але Кремль із цим не згоден. Саме тому хворий Кадиров продовжує керувати Чечнею.

Безумовно, якщо Кадирова не стане, баланс сил зміниться. У клановій системі Чечні клан Кадирова різко втратить свої можливості, які він мав за життя Рамзана. І Кремль, звісно, поставить когось, хто буде значно більше пов'язаний із Москвою, ніж із Чечнею.

Ситуація зміниться не тільки в самій Чечні, а й на Північному Кавказі, а можливо, і ширше - у всіх мусульманських республіках Росії. Кадиров намагався позиціонувати себе як куратора всього російського мусульманства, і з його відходом цей баланс почне змінюватися.

До чого це може призвести? Перш за все, існують давні проблеми у взаєминах Чечні з іншими республіками Північного Кавказу. Є також ситуація в Татарстані та Башкортостані, які продовжують залишатися досить складними для управління. Тож мусульманські республіки можуть таїти для Кремля дуже велику загрозу.

Якщо говорити про заміну Кадирова, то кого Кремль може розглядати як альтернативу, якщо не його сина?

Ймовірно, когось із чинних депутатів або, наприклад, Апті Аллаудінова, про якого багато говорили - тобто того, кого Кремль вважатиме більш керованим, ніж сам Кадиров.

Останнім часом у пропагандистському середовищі теж почали циркулювати чутки. Наприклад, навіть Маргарита Симоньян говорила про проблеми зі здоров'ям. Після цього з'явилася інформація, що Кремль нібито розглядає її як фігуру, яку варто замінити. Як ви вважаєте, чи може Кремль, з огляду на поточну риторику і пропаганду, якимось чином перебудовувати систему за допомогою заміни ключових осіб?

Симоньян - вірний "солдат партії", вона вибудувала пропагандистську машину "Russia Today" досить уміло. І та шкода, яку вона завдає в усьому світі, є дуже значною. Водночас контрпропагандистських зусиль явно бракує - це, насамперед, стосується не тільки Європи. Та й не тільки Європи - про це ми можемо говорити у США, Латинській Америці тощо.

Чи будуть її замінювати?

Коли вже вибудувана система, набагато простіше поставити іншу людину і керувати нею, особливо якщо Кремль вважатиме, що хтось занадто багато про себе думає і занадто багато вирішує сам. Або, наприклад, якщо ми говоримо про якісь таємні переговори, то напередодні змін може бути вигідно прибрати найбільш одіозні фігури - на кшталт Симоньян або Соловйова. Тому що вони настільки псують картину, що для когось її покращують, а для когось - надто злісні і, безумовно, є обличчям сьогоднішньої путінської Росії. І якщо хтось захоче це обличчя змінити, то насамперед потрібно буде замінити найзавзятіших представників. Але поки що я не бачу такого бажання.

Скоріше, якщо мова і йде про заміну, то це питання не ідеології, а грошей, бюджетів і можливості "відмивати" додаткові ресурси, оскільки Кремль сьогодні витрачає колосальні суми на пропагандистську машину.

До речі, давайте згадаємо, що є інші люди, у яких погані стосунки з Маргаритою Симоньян. Наприклад, відома "сіра кардиналиця" російського телеграму Христина Потупчик, у якої дуже старі рахунки із Симоньян. Потупчик досить багато робить в інтересах адміністрації президента. Тому є люди, які хотіли б позбутися Симоньян і поставити на її місце зовсім іншу людину.

Якщо порівнювати ці дві фігури - Симоньян і Потупчик - то наскільки вони взаємозамінні?

Питання, скоріше, про ту роль, яку відіграє, наприклад, Христина Потупчик у так званій сітці Telegram-каналів і в просуванні кремлівських наративів. З огляду на її особистий конфлікт із Маргаритою Симоньян, цілком можливо, що хтось у Кремлі, наприклад, Сергій Кирієнко, може вважати Симоньян надто скандальною і віддати перевагу спокійнішій фігурі, яка виконувала б ту саму роботу, але уникала зайвого напруження всередині системи.

Сьогодні Кремлю потрібні різні гравці - такі, як Христина Потупчик або Ксенія Собчак. Те, що робить Симоньян, звісно, затребуване, але, можливо, без її оскаженілості. Тобто машина пропаганди має продовжувати працювати, але персональну "фізіономію" Симоньян можуть вважати зайвою і вирішити прибрати.

Якщо врахувати всі зміни, які відбуваються зараз, прощо це говорить? Чи можна вважати, що в Путіна були підстави розраховувати на продовження війни ще якийсь час? Які ваші прогнози щодо того, що відбуватиметься далі?

Згадаймо ті умови, які Путін висував Заходу перед початком повномасштабного вторгнення в Україну. Що він говорив? Щоб НАТО "забралося" до кордонів 1997 року. У цьому сенсі він уже тоді давав зрозуміти, що це не стільки війна проти України, і вже тим більше не за конкретні території, скільки війна проти НАТО.

Путін хоче повернути ту роль, яку відігравав Радянський Союз після закінчення Другої світової війни. Але він не хоче розуміти, що світ змінився і повернути цю роль просто неможливо. Тому, поки Путін залишається при владі, ситуація буде погіршуватися. Він продовжуватиме перевіряти готовність НАТО до оборони і нарощувати озброєння.

Інша справа - скільки часу він ще пробуде при владі. І наскільки всередині Росії або в емігрантських колах дозріють умови для того, щоб його прибрати. Я абсолютно впевнена: можливостей для зміни ситуації після Путіна буде набагато більше.

Іншими словами, є підстави вважати, що європейські країни і весь Захід загалом будуть більш готові домовлятися з кимось, окрім Путіна?

Найголовніше, що після його відходу в самій Росії можуть з'явитися сили, які захочуть домовлятися з багатьох питань, включно з українським.