В нього за спиною стояла Роксолана: яким був султан Сулейман Пишний, що визначав обличчя Європи XVI століття

15-рiчний губернатор Феодосії, онук султана Баязида

Сулейман народився у Трабзоні — місті, де санджак-беєм (губернатором) був його батько Селім Явуз, син чинного на той момент султана Баязида. Юність майбутнього султана була досить насиченою та навіть бурхливою. Він ще при живому дідові у 15 років став санджак-беєм Кафи (сучасна Феодосія), очоливши османські володіння у Криму. Але це не єдине, що пов’язуватиме Сулеймана з Україною. У 1512 році він долучився до перевороту і допоміг батькові скинути свого діда. Ці травми внутрішніх ворожнеч династії переслідуватимуть його до кінця життя.

Сулейман не мав братів, тож після смерті батька (22 вересня 1520 року) він без проблем зійшов на престол. Щоправда, сама мандрівка від Маніси, де він був санджак-беєм на момент смерті батька, до Стамбула зайняла вісім днів.

Закони, розбудова та, звісно, походи Великого Турка

Сулейман Пишний (до речі, таке прізвисько йому дали європейці вже у XVIII столітті, а сучасники казали на нього: Великий Турок) прославився своїми завоюваннями. Він очолив 13 військових походів (найбільше з усіх султанів), знищивши Угорщину, яка тоді була великою європейською державою, підкоривши Месопотамію та схід Малої Азії. За його правління Османська імперія простягалася від Дунаю до Індійського океану (до імперії було приєднано Ємен). За його правління флот імперії перетворив Середземне море в "озеро" Османів, а також взяв під контроль Червоне море. Кордони Великої Порти простягнулися від Гібралтару до Перської затоки.

Проте Сулейман відзначився не лише грандіозними розширеннями кордонів своєї держави, а й якісними змінами всередині країни. Він упорядкував усі закони, видані його дев’ятьма попередниками, у єдиний звід — кодифікував їх. Власне, за що його самі турки величають законодавцем (Кануні). Сам падишах (Османські володарі величали себе різними титулами, які позначали верховну владу в різних регіонах) стежив за тим, щоб його закони були не лише на папері, а чітко виконувалися, не дозволяючи їх нікому порушувати. Винятку султан не робив навіть для себе. Зазначимо: згодом саме законодавча діяльність удостоїла Сулеймана честі отримати персональний барельєф у будівлі Конгресу США.

Сулейман приділяв значну увагу освіті і культурі. Він провів шкільну реформу, розділивши школи (медресе) на гуманітарні та технічні. Великий Турок намагався остаточно перетворити стародавню столицю Римської імперії Константинополь в турецьке мусульманське місто Стамбул (на момент вступу Сулеймана на престол від взяття турками Константинополя пройшло лише кілька десятиліть). Для такого якісного перетворення було недостатньо просто замінити хрести на півмісяці на тисячолітніх церквах. Сулейман розбудовував мечеті, був покровителем архітекторів і сприяв будівництву культурних споруд та розвитку інфраструктури міста, зокрема будував мости та водогони.

Султан Сулейман з дитинства захоплювався ювелірною справою, якої його навчив грецький майстер при дворі його батька у Трабзоні. Коли ж він зійшов на трон, наказав висадити у своєму палаці величезний сад. Особливо він любив вирощувати тюльпани. Цю звичку за ним повторювали його чиновники, тож досить швидко ці квіти поширилися Стамбулом. Вважається, що саме Сулейманові ці квіти завдячують своєю популярністю у Європі.

Також Сулейман Пишний любив писати вірші. Він публікував їх під псевдонімом Мухіббі — наразі відомо про 2779 газелів (ліричних віршів) його авторства. Султан влаштовував літературні вечори та наукові диспути і щедро винагороджував учасників.

Захисник релігії, друг пірата Барбаросси

Проявляючи великодушність, вiн вирішив відпустити до Єгипту халіфа аль-Мутаваккіла аль-Аллаха — релігійного лідера мусульман-сунітів, натомість став просувати ідею про єдність світської та духовної влади, звичайно, в особі володаря Османів. Сумістивши духовну та світську влади, падишах Османів, з одного боку, позначив претензію на лідерство в ісламському світі, а з іншого — загострив відносини з Іраном, де сповідували інший напрям iсламу — шиїзм. Загалом Сулейман вважав релігію джерелом своєї легітимності, тому жорстоко розправлявся як з мусульманськими сектами, так і з атеїстами. Водночас життя християн та представників інших релігій в роки його правління було відносно стерпним.

Султан Сулейман відзначався оригінальними кадровими рішеннями. Так він призначив на найвищу посаду в державі свого друга дитинства: наверненого в iслам грека Ібрагіма Паргали. Цим він зламав систему управління імперією, яка базувалася на родовому праві знаті. Це викликало повстання, які були жорстоко придушені. З того часу державою управляли призначені чиновники, що часто набиралися з віднятих у поневолених народів дітей, які з малого віку виховувалися у фанатичній відданості династії Османів та її імперії.

Капуданом (головнокомандувачем) флоту Сулейман призначив Хизира Реїса (в Європі на нього казали Барбаросса – "рудобородий) – найвідомішого пірата Середземного моря. Таким способом втіливши в життя давню мудрість: "Не можеш подолати – очоль".

Скелети в шафі султана Сулеймана

Але за цим зовнішнім блиском падишаха ховалися глибокі проблеми в його особистому житті. В султана було дві хасекі (наложниці, які народили йому синів-спадкоємців). Ще в часи, коли він був шехзаде (принцом крові), Махідевран народила йому сина Мустафу. Але ставши падишахом, молодий Сулейман безмежно закохався в рудоволосу красуню з України — Гюрем (Роксолану).

Точне ім’я та походження хасекі чотирьох шехзаде невідомі. В українській літературній традиції вважається, що це була Анастасія Лісовська — донька православного священника з Рогатина. Містечко, яке тоді входило до складу королівства Польського, розграбували татари і продали юну дівчину до султанського палацу. Шлях від наложниці до володарки серця одного з наймогутніших володарів світу шокував усі континенти, де владарювала Османська імперія (а це, окрім Європи, була Азія та Африка).

Гюррем стала не просто улюбленою наложницею Османського падишаха — вона стала його законною дружиною. До Сулеймана падишахи не утруднювали себе подружніми обов’язками, зосередившись на продовженні роду. Але й цього амбітній українці було мало — вона стала справжньою філантропкою, заснувавши численні фонди (вакфи), які будували мечеті, утримували медресе та допомагали бідним. Анастасія Лісовська — Гюррем стала вагомою політичною фігурою у патріархальному суспільстві Великої Порти.

Наявність дітей від обох дружин, які претендують на абсолютну владу у деспотичній за державним устроєм імперії — це сюжет, який і придумати було нелегко, але він розгортався у реальності життя десятого падишаха Османської імперії. Придворні інтриги буяли буйним цвітом (усi ж дивилися "Величне століття"?) і завершилися спочатку стратою друга дитинства султана великого візира Ібрагіма паші, а згодом і сина опальної дружини — Мустафи.

Проте самій Гюррем дорого обійшлася ця перемога. Невдовзі після страти основного конкурента синів померла і її наймолодша дитина — шехзаде Джихангір, який був дуже прив’язаний до Мустафи. Він не пережив "туги за братом".

Сама Гюррем не надовго пережила Мустафу і померла від хвороби. Після цього розпочалася запекла боротьба за владу уже між її синами. В Османській державі діяв жорстокий закон, який встановив завойовник Константинополя султан Мехмед Фатіх. Він сам убив свого брата по батькові, який був ще немовлям, і увів закон, який дозволяє зробити те саме усім наступним падишахам. Так Велика Порта уникла міжусобиць між членами династії, від яких страждала Європа і які свого часу згубили, наприклад, Русь. Проте цей жахливий закон прирік саму династію Османів на боротьбу за трон між синами султанів не на життя, а на смерть.

Врешті шехзаде Баязид разом зі своїми дітьми був страчений за наказом Сулеймана. Так на схилі віку протягом менш як десять років свого правління Сулейман Пишний стратив двох синів і кількох онуків.

Трагедія блискучого імператора

Останні п’ятнадцять років свого життя султан Сулейман страждав на важку невиліковну хворобу, ймовірно, подагру. Найімовірніше, зумовлена цим його пасивність у державному житті й спровокувала дітей султана на виступи проти батька. Також сучасники пліткували, начебто Гюррем скористалася цим станом чоловіка і підсадила уже підстаркуватого і хворого султана на опіум, який тоді використовували як універсальні ліки та знеболювальне. Після її смерті Сулейман навпаки зовсім відмовився від алкоголю (і заборонив його пити своїм підданим), відмовився від будь-яких веселощів та навіть дорогоцінного посуду.

Останні роки хворий султан мало з’являвся на публіці і багато часу проводив у заміській резиденції в Едірне. Державу він полишив в інтригах своїх родичів та чиновників, для яких влада, з огляду на їх фанатичне виховання, стала єдиною ціллю в житті. Більшість вищих посадовців, одружившись із доньками, сестрами та внучками султана, фактично стали частиною династії, що вивело палацові інтриги на найвищий рівень. За таких обставин у самому центрі політичного життя країни опинилася донька падишаха Міхрімах, яка найбільше проводила часу із хворим батьком.

Важливо Імператриця турків. Як Роксолана та інші українські дружини султанів управляли Османською імперією

Міхрімах та її матір Гюррем згодом назвали засновницями "жіночого султанату" — стилю правління, який домінував у державі Османів усе наступне століття. Його суть полягала в тому, що поки трон посідали чоловіки, державою заправляла жіноча частина династії. Такий собі турецький варіант формули "царює, але не править".

Помер Сулейман Пишний як личить воїну — у військовому поході. Його останній, тринадцятий похід відбувся туди ж, куди й перший — на угорські землі. Цікавий факт — імперські чиновники настільки боялися дестабілізації, яку могла спричинити смерть падишаха, більшість підданих якого усе своє життя прожили з одним володарем, що вирішили приховати його відхід до завершення походу. Його тіло муміфікували та поховали під троном, а перед військом вдавали, що падишах продовжує управляти справами зі свого шатра. Його сина Селіма запросили у Белград — найбільше місто імперії з тих, що було близьким до дислокації війська, і аж через сорок два дні, коли наступник престолу прибув на місце, було проголошено про смерть Великого Турка.

Султан Сулейман Пишний Законодавець, десятий падишах Османської імперії залишив вагомий слід в історії своєї держави. Його 46-річне правління — це пік могутності імперії, яка припинила своє існування в результаті Першої світової війни, переформатувавшись у Туреччину в 1923 році. Там досі вважають цей період Величним століттям і багато хто не проти "повторити". В той час Велика Порта була однією з наймогутніших держав світу, яка суттєво впливала на долю Європи, Азії та Африки. Стамбул був справжнім тогочасним мегаполісом, куди стікалися представники різних народів, і спосіб життя в Османській імперії був прикладом для наслідування.

Султан Сулейман та Україна

Уся діяльність султана Сулеймана Пишного мала прямий стосунок до України. Окрім того, що він був чоловіком Роксолани, значна частина території сучасної України входила до складу самої імперії та підконтрольних їй країн. Кримське ханство та Молдова були васалами цього володаря. Азовське та Чорне моря були внутрішніми акваторіями імперії.

Сам Сулейман безпосередньо як санджак-бей в дитинстві управляв кримськими володіннями імперії. Також турецькі фортеці стояли біля гирл річок Дніпро, Південний Буг, Дністер та Дунай, контролюючи торгівлю цими шляхами. Саме Сулейман Пишний дозволив ногайським ордам заселитися на Буджак (територія між Дністром та Дунаєм — сучасний південь Одещини), що багато в чому вплинуло на історію цього українського краю на наступні століття.

Вірші про владу, тугу і любов

Султан Сулейман писав поезії під псевдонімом Мухіббі та склав цей вірш для Гюррем-султан:

Трон моєї самотньої ніші, моє багатство, моє кохання, мій місячний сяйво.

Мій найщиріший друг, мій довірений чоловік, моє існування, мій султан, моє єдине й неповторне кохання.

Найпрекрасніша серед прекрасних…

Моя весна, моє кохання з веселим обличчям, мій день, моя кохана, усміхнений листочку…

Мої рослини, моя солодка, моя троянда, єдина, хто не засмучує мене в цій кімнаті…

Мій Стамбул, мій караман, земля моєї Анатолії,

мій Бадахшан, мій Багдад і Хорасан.

Моя жінко з прекрасним волоссям, моє кохання з похилим чолом, моє кохання з очима, повними страждань.

Я завжди співатиму тобі хвалу.

Я, коханий змученого серця, Мухіббі з очима, повними сліз, я щасливий.

А це — найвідоміший вірш Сулеймана Пишного:

Люди вважають багатство та владу найвищою долею,

Але в цьому світі чари здоров'я — найкращий стан.

Те, що люди називають суверенітетом, є мирською боротьбою та постійною війною;

Поклоніння Богу — це найвищий трон, найщасливіший з усіх станів.