ЗНО в заручниках популізму: як політичні рішення розхитують систему

Обговорення результатів НМТ у нас відбувається щороку після завершення вступної кампанії. А от розмова про саме тестування, про його сенс і майбутнє чомусь завжди відкладається. Особливо в часи війни. Мовляв, добре, що ми хоча б зберегли його.

ЗНО — тепер НМТ — існує понад двадцять років, і досі має довіру суспільства. Це спроба держави сказати молоді: «У вас є шанс». Але справжня цінність тестування — не лише у справедливому вступі, а у його впливі на  все суспільство. На школу — бо НМТ показує, чого там справді навчають, а чого — ні. І саме тому вчителі орієнтуються на тести: що вчити, а на що можна махнути рукою. Це, до речі, й стало причиною, чому математику та історію зробили обов’язковими: інакше їх просто не вчили б. Воно впливає на університети — як фільтр для відбору студентів. А отже, на тих, хто завтра визначатиме рівень економіки та конкурентоспроможності держави. Тому від ЗНО—НМТ залежить не тільки якість освіти. Від нього залежить якість країни.

Та для того, щоби цей інструмент класно працював, треба правильно ним користуватися. Підтримувати його в робочому стані, вдосконалювати, а не відкручувати гайки, якщо щось комусь «заважає». Це як із суперкомп’ютером: можна на ньому запускати космічні програми, а можна цвяхи забивати.

Нинішній НМТ відрізняється від того, з чого ми починали цю реформу, і зміни — не в кращий бік: інакше встановлюється пороговий бал і оцінки, і це впливає на якість оцінювання (більше про це — тут). Із тестів зникли відкриті запитання, де треба висловити й аргументувати свою думку, показати спосіб розв’язання задачі. Переважна кількість завдань — на вибір правильної відповіді із запропонованих варіантів, тобто фактично виставлення хрестиків. Поріг «склав / не склав» (мінімальний прохідний бал) — дуже низький, зараз це 15% від усіх балів. Це означає, що для тесту з математики достатньо правильно виконати п’ять завдань із 22, з української мови чи біології — сім із 30. З урахуванням того, що в тестах переважають легкі завдання з вибору правильної відповіді, це означає, що мінімальні вимоги до учасника тестування — справді мінімальні за рівнем.

Частину цих змін можна пояснити об’єктивними чинниками: війна, необхідність швидких і гнучких рішень. Проте інша частина — значно глибша й тривожніша: це постійні спроби відщипнути шматочок від ЗНО — звільнити від нього частину вступників  та використати тестування для вирішення соціальних проблем.

На перший погляд, якість НМТ — це про освіту. Але насправді це — політичне питання. Щойно завдання тестів стануть складнішими й покажуть більш-менш реальну картину знань, це викличе суспільний резонанс. Більшість тих, хто не складе тест, звинуватить в усьому УЦОЯО та НМТ, а не свій рівень знань. Сюди додасться ще й обурення шкіл — бо їм доведеться виправдовуватися, чому результати незадовільні. Й обурення суспільства — де ж усі ті реформи, про які нам розповідають роками, чому вони не працюють? Незручно буде й перед міжнародними спонсорами — чому не спрацювали всі ті проєкти й програми, які вони фінансували? У звітах за гранти все ж наче гаразд. Невдоволені будуть і університети — вони втратять студентів.

А якщо влада все ж таки зможе зібрати політичну волю в кулак і показати реальну картину якості знань, із цим треба буде реально щось робити: змінювати програми й підручники, інакше готувати вчителів, проводити серйозну аналітичну роботу — шукати причини. Для цього потрібні професіонали в МОН і командах реформ. Потрібні реальні суспільні обговорення — що робити. І — зміни в державній політиці, готовність до принципових рішень, іноді — непопулярних. Натомість набагато легше спростити тести.

Низький поріг «склав / не склав» у НМТ — це теж приклад політичного рішення. Воно показує, скільки студентів держава хоче набрати до університетів. Бо що нижчий пороговий бал, то більше абітурієнтів зможуть узяти участь у вступній кампанії. І це означає, що навіть неякісні ЗВО зможуть зберегти фінансування й не поспішатимуть із болісними процесами реорганізації. Бо завжди зможуть підібрати абітурієнтів із низькими балами, які не пройшли серйозного відбору до ЗВО з хорошою репутацією. Тим більше, будуть іще додаткові вступні кампанії — і зимова, й, можливо, навіть весняна, як сказав Оксен Лісовий на годині запитань до уряду. І це означає, що в цьому питанні держава вмиває руки щодо своєї регуляторної функції — узгоджувати потреби ринку праці та підготовку фахівців.

Додаткові вступні кампанії — це не просто політичний, а  популістичний крок. Він означає, що держава, обираючи між якісною освітою й інтересами окремих університетів (бо в хороших університетах уже місць немає), надає перевагу другому. Ми ж розуміємо, що за кілька місяців до зими не можна навчити математики, можна тільки натаскати на тести.

Тим часом цього року в ЗВО половина місць залишаються незаповненими, — про це заявив директор директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН Олег Шаров. І якщо держава хоче за всяку ціну набити університети студентами, навіть тими, хто не може правильно поставити п’ять хрестиків у тесті, то що буде з профтехами, які є критично важливими для відбудови країни й випускників яких уже бракує на ринку праці? Кому вони будуть цікаві? Як і раніше, туди не стоятиме черга абітурієнтів, бо за радянською традицією більшість поженеться за університетським дипломом. І якісне ЗНО з високими вимогами тут заважатиме, адже не пропустить слабких вступників до університетів.

Але треба віддати належне позиції МОН і більшості депутатів профільного парламентського комітету, які не хочуть відмовлятися від НМТ. Оксен Лісовий заявив, що вступу без тестування не буде, натомість держава допоможе випускникам соціально незахищеним підготуватися до нього — заплатить за їхнє навчання на підготовчих курсах протягом року. Це гарний приклад того, як соціальні пільги надають не під час вступу, а під час підготовки до нього. Однак це наразі лише ідея, а як її буде реалізовано в урядовій постанові й чи не підуть ходоки до ОП і депутатів із проханнями ще більше спростити вступ — побачимо.

Протягом усієї історії існування ЗНО (НМТ) були намагання вивести з-під його впливу частину абітурієнтів. У нас давно є пільговики, які вступають за співбесідою. Зараз цю групу хочуть збільшити — дозволити вступ без НМТ до «прифронтових» університетів. Про тиск ректорів цих університетів заявляв ексзаступник міністра освіти і науки Михайло Винницький, розповідав про це ZN.UA і голова профільного парламентського комітету Сергій Бабак. За словами нардепа, це «величезний тиск» із боку не лише університетів, а й тих політиків, які чомусь вважають, що в них скоро будуть вибори, та хочуть гратися в популізм.

Публічних пояснень, чому прифронтові виші мають обійти НМТ, кілька. Перше — треба зберегти людський потенціал в цих регіонах, і друге — абітурієнти з прифронтових територій готуються й складають НМТ у складних умовах. Власне, ці меседжі неодноразово озвучувала депутатка Юлія Гришина. На годині запитань до уряду вона наголосила, що в парламенті вже зареєстровано законодавчу ініціативу про «відкладення НМТ під час вступу до прифронтових університетів»: «Щоб діти, які проживають там і вступають до університетів у прифронтових регіонах, мали можливість бути зарахованими за співбесідою з обов’язковим подальшим складанням НМТ під час навчання. Нам потрібно зберегти людський потенціал у цих регіонах». На засіданні комітету з питань освіти і науки вона підійшла до питання з іншого боку — звернулася до директорки УЦОЯО Тетяни Вакуленко з питанням: «Як ви вважаєте, чи можемо ми говорити, що в нас на сьогодні рівні умови складання НМТ для дітей в Україні, які навчаються в регіонах, віднесених до зони активних бойових дій?».

Так, умови складні. Але, як розповіла Тетяна Вакуленко, рівень знань цьогорічних абітурієнтів практично не відрізняється від попередніх років — і навіть від довоєнних. І лідери ті самі: Київ і Львівщина. Але серед відмінників — дівчина з Дніпра, яка склала тести з трьох предметів на 200 балів, і дівчина з Києва, яка отримала найвищий результат з усіх чотирьох тестів, і зробила це після  важкої ночі обстрілів. Чи важко тим, хто готувався до тестів на прифронтових територіях? Без сумніву. Як і тим, хто виїхав до «безпечних» регіонів і змушений ділити крихітну кімнату хостела з усією родиною. Як і тим, хто втратив дім у Старокостянтинові чи Кременчуці. Як і тим, хто залишився без батьків і живе тепер у прийомних сім’ях. Як і тим, хто ледь не щоночі спускався до підвалу в Києві. Цей список можна продовжувати без кінця. Бо сьогодні майже кожна історія абітурієнта — це історія мужності.

Діти з прифронтових територій потребують підтримки, але вона не повинна означати позбавлення їх права на чесний і прозорий вступ. І вже точно не повинна зводитися до їхнього «закріпачення» прифронтовими університетами. Це вигідно університетам, а не дітям. Тим більше, що в умовах масових переміщень буде складно перевірити: людина з пропискою в прифронтовому регіоні справді там живе чи давно виїхала. У результаті кількість пільговиків, які уникнуть НМТ, лише зростатиме. І це не про допомогу. Це — про нову несправедливість.

Якщо держава хоче реально допомогти вступникам із прифронтових територій — нехай дасть їм можливість іще раз пройти підготовку до вступу її коштом: наприклад, при школах чи університетах в умовно безпечних регіонах, із проживанням у гуртожитках, зі стипендією. Однак це дорожче і важче, ніж просто роздати вступ без НМТ. На жаль, зараз ми спостерігаємо, як соціальні виклики, зокрема воєнного часу, намагаються  вирішити  не вдосконаленням шкільних програм чи рівня навчання, не реальною підтримкою учнів із прифронтових регіонів, а поступками в незалежному оцінюванні.

ЗНО стає заручником популізму — і це розхитує ту систему, яку Україна будувала два десятиліття й на яку покладала стільки сподівань. Потрібно припинити примітивізацію та спрощення тестів і тримати планку там, де можливо.

Атака на НМТ і намагання його звузити — це не просто технічна зміна правил, це повернення до корупційної системи, яка десятиліттями гарантувала вхід до вишів не тим, хто був кращим, а тим, хто був ближчим. Кожен крок у цьому напрямку — це не просто ризик. Це злочин. Не можна жити за принципом «після нас хоч потоп». І не можна все списувати на війну.