Космічні далекобійники, голлівудські зірки і музика буття. Що подивитися на ОМКФ

Перший ОМКФ, до організації якого частково долучилися вихідці з команди кінофестивалю «Молодість», відбувся у 2010 році та спочатку спирався на те, що тоді вважалося одеською специфікою: від глядачів вимагалося «особливе почуття гумору», а в репертуарі переважали комедії. З роками, втім, ОМКФ нарощував насиченість програм і привозив усе більш статусних кінозірок, досягши репутації таких собі «українських Канн».

Після початку повномасштабної агресії через постійні обстріли ОМКФ вимушено вирушив у мандри. У 2023-му він проходив у Чернівцях, 2024-го відбувся в Києві, цьогоріч — знову в столиці. На якості програм це майже не позначається. Загалом у кінотеатрах «Жовтень» та «Оскар» (ТРЦ «Гуллівер») покажуть 16 позаконкурсних програм і два конкурси — Національний і Європейський. Що особливо тішить, у різних секціях запланована маса прем’єр українських картин.

Почати варто, звісно, з Національного конкурсу. Організатори навіть хотіли спочатку назвати його Національним документальним, бо наразі ігрові фільмі в Україні майже не виходять — і ті два з них, що фестивалю вдалося отримати, просто поставили у Європейську конкурсну програму.

Кадр із фільму «Татова колискова» 

Отже, в Національному конкурсі 8 робіт. Майже всі вони так чи так повʼязані з війною. Зокрема, «Татова колискова» (Леся Дяк, Україна — Румунія — Хорватія) — про ветерана Сергія, який після пережитих на фронті трагедій і втрат намагається відновити зв’язок із родиною. Дружина Надія та троє синів Сашко, Артем і Нікіта наче і є для нього джерелом радості, але невидимі рани від війни надто болісні — і тому віддалення між членами родини наростає. Проте Леся Дяк є максимально чесною авторкою, і в певну мить розвертає камеру, робить себе героїнею фільму. Ця зміна кута спостереження створює унікальний і щирий діалог про любов, втрати та людські взаємини.

Кадр із фільму  «Уламки світла»

Так само слідам війни на території, яка нині є тилом, присвячені «Уламки світла» (Міла Тешаєва, Маркус Ленц, Німеччина — Україна — Данія). Тешаєва, українка, що живе в Німеччині, знову, як і в попередньому фільмі «Коли весна прийшла в Бучу» (2022), звертається до теми Київщини, понівеченої війною. Три роки після звільнення окупованих територій жителі Бучі, Ірпеня та Бородянки намагаються відновити не лише свої міста, а й власні життя. Фільм стежить за п’ятьма характерами різного віку та соціального становища: кожен із них несе тягар втрат і травм, пережитих під час окупації та бойових дій. Через особисті історії героїв фільм змушує замислитися, як відбудова фізичного простору переплітається з відновленням психологічного стану, і як пошук справедливості стає опорою для збереження надії та людяності.

Кадр із фільму «Спеціальна операція» 

Інакший погляд на події в Київській області пропонує Олексій Радинський у «Спеціальній операції» (Україна — Литва). Це — документальна реконструкція окупації Чорнобильської атомної електростанції на основі відеозаписів камер спостереження, встановлених у головному офісі Зони. Фільм є свідченням злочинних дій російських військ у зоні однієї з найгірших ядерних катастроф в історії і несе в собі неабияке напруження, попри повільний ритм.

Теж певна монотонність, навіть медитативність властива «Дівії» (Дмитро Грешко, Польща — Україна — Нідерланди — США). Назва фільму походить від слов’янської богині природи, яка уособлює матір усього живого. Відповідно, головні герої чи, радше, стихії тут — природа України з одного боку, та російські війська, які несуть війну та смерть, з другого. Грешко подорожує українською землею до й під час повномасштабного вторгнення. Фільм без коментарів, діалогів і наскрізних характерів показує роботу екологів, саперів і зоозахисників, а також катастрофічний вплив дій окупантів на природу та довкілля.

«Обережно: діти» (Світлана Рудюк, Україна — Німеччина) — це низка дитячих історій під час російського вторгнення в Україну. Діти намагаються зрозуміти і опанувати травми, що залишаються в їхній свідомості й підсвідомості, через проговорювання, спогади та переживання повсякденної рутини. Світлана Рудюк досліджує, як молодь формує свій рух у часі серед екстремальних обставин.

Кадр із фільму «Гра на перехоплення» 

Володимир Мула здобув відомість як майстер спортивної документалістики, і в «Грі на перехоплення» (Україна — Франція) лишився вірним цій темі. Фільм — реальна історія братів Михайленків. Сергій — командир мобільної вогневої групи ППО, Микола — гравець Олімпійської збірної України з футболу. Поки перший ризикує життям на передовій, другий представляє країну на світовій спортивній арені. Фільм досліджує глибокий зв’язок між двома братами, що борються за свою країну у начебто зовсім різних, а насправді взаємопов’язаних світах.

«Простий солдат» (Артем Рижиков, Хуан Каміло Крус, Україна — США — Велика Британія) в усій програмі є єдиною стрічкою, де дія розгортається безпосередньо на фронті. Артем Рижиков є і режисером, і протагоністом оповіді. Після початку повномасштабного вторгнення він, подолавши страх і сумніви, залишає кохану жінку Іру та вступає до Територіальної оборони під позивним «Кенон». Він бере з собою камеру, аби документувати війну зсередини. Так ситуація на полі бою задокументована зсередини.

Кадр із фільму «Музика буття» 

«Музика буття» (Геннадій Черномашинцев) — єдиний фільм у конкурсі, не повʼязаний із війною. Головна локація тут — старий будинок культури в маленькому українському містечку, в якому репетирує Тетіївський духовий оркестр. Під керівництвом Василя Антоновича музиканти готуються до іспиту перед комісією Міністерства культури, яка й вирішить подальшу долю колективу. Черномашинцев відкриває глядачеві внутрішній світ музикантів, їхні мрії та побут, показуючи, що музика тут — не професія, а спосіб існування, сенс життя і джерело радості, яке здатне об’єднувати покоління та надихати навіть у найскладніші часи.

У Європейській конкурсній програмі глядачі нарешті подивляться повнометражний дебют одного з наших найбільш обдарованих молодих режисерів Павла Острікова «Ти — космос» (Україна — Бельгія), раніше уже показаний на закордонних фестивалях. Остріков здійснив ризикований — в умовах нашої кіноіндустрії — задум: зняв науково-фантастичний фільм. Згідно з сюжетом, у недалекому майбутньому український космічний далекобійник Андрій (Володимир Кравчук) перевозить ядерні відходи на Каллісто — супутник Юпітера. Однак раптом рідна Земля зникає в глобальному вибуху. А втім, є надія, що Андрій — не остання людина у Всесвіті, оскільки з покинутої космічної станції на звʼязок виходить француженка Катрін. Тепер Андрій прагне зустрітися з нею за будь-яку ціну. Фантастичний антураж Остріков використав для створення інтимної, психологічної драми.

Головна героїня «Доньки» (Єгор Олесов, Україна — Велика Британія) — 17-річна дівчина з порушенням слуху Ольга. На початку повномасштабної агресії Росії вона приїздить до батька та його нової родини у будинок під Києвом. Однак оселю захоплюють російські окупанти, і Ольга та її родина змушені робити неможливий вибір.

Що ж до позаконкурсних секцій, то найбільшу увагу привертають «Фестиваль українських фестивалів» і «Гала-премʼєри».

Кадр із фільму «Королеви радості» 

На «Фестивалі українських фестивалів» покажуть фільм на доволі провокативну, зважаючи на сталу гомофобію в нашому суспільстві, тему — «Королеви радості» (Ольга Гібелінда, Україна — Франція — Чехія). Головні герої(ні) — українські квір-персони з творчими псевдонімами Монро, Аура й Марлен. Навіть із початком великої війни вони лишаються в країні, продовжують боротися за рівні права ЛГБТ-спільноти, навіть організовують благодійне драг-шоу.

Володимир Бакум у «Бартці» (2023) милується Карпатами — горами, лісом. Останній, правда, в цій історії — не тільки велична декорація, а й сировина. Адже головний герой — дільничний лісівник Василь Павлович, який керує лісозаготівельними бригадами, що виконують і державні, й приватні замовлення. Павлович любить ліс, але й почувається його господарем: і береже, й експлуатує. Його день — це клопоти по домашньому господарству, з курями, коровою та старим телевізором, а також роз’їзди в маленькій машині місцями вирубки, з песиком Лакі на сусідньому сидінні. Власне бартка — ритуальний гуцульський топірець — з’являється десь у середині фільму. Це радше символ: тяглості традицій, сили ритуалів, зв’язку з природою, а не її руйнування.

«Антарктида: Щоденники війни» (Володимир Хомко, Україна — Велика Британія — Швейцарія — США) — про будні української антарктичної станції. Головний герой, 21-річний Володимир Хомко, в 2022-му разом із командою науковців вирушив у антарктичну експедицію, яка стартувала через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення. По суті, ми дивимося на те, як чотирнадцять учасників і учасників місії переживають війну в умовах абсолютної ізоляції. І, звісно, найскладніще питання — зовсім не екстремальні погодні умови, а те, що чекає на них після завершення експедиції. Чи буде на ту мить Україна?

Кадр із фільму «Діти у вогні»

У «Гала-премʼєрах» бере участь «оскарівський» номінант (за стрічку «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» (2015)), американський документаліст Євген Афінеєвський із новою роботою, так само присвяченою Україні — «Діти у вогні». Як зрозуміло вже з назви, це про викрадення українських дітей російськими окупантами. «Діти у вогні» побудовані як свого роду груповий щоденник людей, які пережили кошмар воєнного лихоліття, але зберегли гідність і снагу до життя. Натурні зйомки тут поєднані з анімацією.

«Довженко. Великий компроміс» (реж. Ігор Іванько) присвячений 130-й річниці з дня народження найвизначнішого українського кінорежисера. Іванько, обдарований автор, що привернув до себе увагу «Крихкою памʼяттю» (2022), розповідає про непростий шлях Олександра Довженка — від перших спроб у кіно до створення стрічок, які стали хрестоматійними для нашого кінематографа. Один із лейтомотивів фільму — як Довженко маневрував між власними творчими ідеалами та цензурними обмеженнями епохи.

І, нарешті, у секції «Усі створіння — великі й малі» відбудеться премʼєра одного з найамбітніших кінопроєктів останніх трьох років — альманаху «Війна очима тварин» (співрежисери Мирослав Слабошпицький, Андрій Лідаговський, Максим Тузов, Олексій Мамедов, Святослав Костюк, Юлія Шашкова, Іван Сауткін). Ця низка історій присвячена війні в Україні, а головними героями  в кожній частині виступають тварини. Режисери з України та з-за кордону засновували свої сюжети на реальних подіях. Як стверджують автори фільму, тваринам, на відміну від нас, не потрібно проходити тест на людяність, вони не мають політичних уподобань, але можуть розрізняти добро і зло. У фільмі представлений широкий спектр персонажів, сценаріїв і жанрів, які створюють цілісний портрет життя в сучасній Україні. Окремий зірковий момент — участь культового голівудського актора Шона Пенна в частині «Орел». 

Це далеко не всі українські фільми на  ОМКФ-2025 — і, звісно, в програмах ще чимало висококласного й високочолого закордонного кіно. Фестиваль існує і розвивається назло загарбникам.

Фото: ОМКФ