Новий військовий альянс: чому США може не сподобатися угода між Пакистаном і Саудівською Аравією

Договір відкритий для підписання третіми сторонами. Тобто. з двостороннього він може бути трансформований у багатосторонню угоду. І таким чином оформитися як повноцінний військовий блок.

При цьому варто пам'ятати, що Пакистан — ядерна держава, і слова "стратегічна оборона" в документах використовує, коли йдеться, зокрема, про ракетну та ядерну зброю.

Документ, якщо його реалізовуватимуть і якщо формуватимуть відповідну інфраструктуру, за своїм значенням виходить за межі регіону. Давайте розбиратися чому і як.

Причини розробки та підписання

Договори такого характеру не готуються за один день. Тому варто звернути увагу на процеси, які йшли з початку 2025 року. Зокрема:

- останні 30 років аравійські монархії існували під умовною "парасолькою безпеки" Сполучених Штатів Америки. Що дало змогу частині з них посісти нішу посередників в обміні товарами і технологіями (а не тільки продавцями нафти).

- США намагалися реалізувати концепцію створення поясу партнерства Туреччина-Ізраїль-Саудівська Аравія як елемент стримування Ірану і Китаю в регіоні.

- Однак з 2024 року почалася зміна політики США щодо своїх військових союзників. З приходом Трампа зміни стали очевидними і проявилися в тарифних війнах, тиску на союзників по НАТО. І, нарешті, різкими змінами риторики на українському напрямку.

- загострення між Пакистаном та Індією, яке вилилося у весняну індо-пакистанську війну.

- бойові дії Ізраїлю в регіоні, включно з вторгненням у Сирію, ударами по Ірану, а також ракетною атакою Катару.

Усе це в комплексі поставило питання безпеки на перше місце, оскільки:

• подальша реалізація американської ідеї "поясу співпраці", який би включав Ізраїль, нереальна. Вона створювала додаткові ризики для внутрішньої дестабілізації та різкого погіршення відносин з іншими державами ісламського світу
• без реалізації сказаного вище, інтерес США зводився б лише до питань нафти. До цього можна додати політику Білого дому щодо оптимізації витрат на підтримання безпеки в інших регіонах.

- При цьому Сполучені Штати дедалі агресивніше намагалися б втягнути держави регіону в економічне протистояння з КНР. Що збільшувало ризики в царині безпеки та стійкості економіки.

Як результат, почалася підготовка угоди Саудівської Аравії з Пакистаном. Повторю тезу — такі договори не пишуться за тиждень — це результат багатомісячних консультацій. У нашому випадку не публічних. Час підписання, після атаки Ізраїлю на Катар і після тиску США тарифами на Індію можна назвати збігом. Але не зовсім: у середині вересня в Досі пройшов екстрений саміт Організації Ісламського Співробітництва та Ліги Арабських Держав. У фінальних документах зафіксовано, що напад на Катар сприймається як "загроза регіональному миру".

Важливо Ядерна зброя – це ще не все. Як Пакистан утримує незалежність поруч із Індією та Китаєм

І буквально через тиждень після завершення Саміту Пакистан і Саудівська Аравія підписують Strategic Mutual Defense Agreement. Як демонстрацію реакції на нові загрози. Причому пропонують іншим державам регіону подумати про приєднання до договору. Таким чином, на Близькому Сході починає формуватися новий військовий альянс. Де один із ключових учасників — ядерна держава, яка, крім усього іншого, має вкрай тісні контакти з КНР. Нагадаю, що політичний рівень відносин Пакистану в китайському умовному "рейтингу" стоїть вище російського.

Саудівська Аравія дає зрозуміти Сполученим Штатам, що вже не сприймає США як безумовного і достатнього гаранта своєї безпеки. І готова розвивати військову співпрацю з третіми державами. Це не означає розриву відносин. Ба більше, США зацікавлені в збереженні своєї присутності в регіоні. І розвиток відносин із Пакистаном можна сприймати як своєрідний (відповідний моменту) сигнал Білому Дому про політичні ризики використання політики тиску.

На перший погляд, договір між Пакистаном і Саудівською Аравією може сприйматися з боку США нейтрально або позитивно (у тактичному полі). Оскільки він формує зону гарантування безпеки і стримування Ірану (до яких у СА не найкращі стосунки) та Індії (на яку тиснуть США). Тому реакція Білого Дому наразі вкрай стримана.

Але, в разі приєднання третіх країн до SMDA США втрачають монополію на гарантії безпеки в регіоні. І опиняються перед фактом виникнення нового військового блоку, з яким доведеться будувати відносини практично "з чистого аркуша". Без надмірного тиску, якщо врахувати значущість регіону для світової економіки. А так само на тлі збереження європейського треку (а це союзники США по НАТО) на розвиток співпраці з державами регіону.

Ще одна важлива деталь, що стосується часу — підписання договору відбулося ДО початку великих переговорів США і КНР (які, мабуть, відбудуться під час візиту Трампа до Пекіна). І Білий Дім вступає на переговорний трек на тлі втрати впливу на частину держав у Південно-Китайському морі, на Індію і на держави Аравійського півострова. Не найкращі стартові позиції.

Важливо Між Китаєм і Пакистаном: Як Індія бореться із сепаратизмом і хоче стати лідером Півдня

Для Китаю, який уже заклав механізми, що дають змогу в майбутньому створювати військові блоки, в договір про створення "Універсального центру з протидії викликам і загрозам безпеці" (УЦБ), саудівсько-пакистанський договір може бути гарним майданчиком для спостереження та аналізу. Що дасть змогу уникнути непотрібних ризиків і проблем, якщо Пекін перейде до трансформації УЦБ у повноцінний військовий альянс через кілька років. З іншого боку, КНР, за успіху розвитку SMDA, може просто приєднатися до договору, поступово зміщуючи баланс сил на свій бік. Тим більше, що успішний приклад у наявності — ШОС колись створювалася як організація російського (!) зовнішньополітичного впливу.

Описані процеси є черговим свідченням поступового демонтажу старої світової системи. На даний момент SMDA є всього лише двостороннім договором. І може бути використаний у процесі політичного торгу. Як учасників договору зі США і КНР, так і безпосередньо в процесі китайсько-американського діалогу. У разі приєднання третіх держав ми матимемо виникнення першого за багато років оборонного союзу за участю ядерної держави. (приклад ОДКБ як військового союзу вважаю не коректним, оскільки після 2022 року організація перебуває в напіврозібраному стані). Причому в зоні інтересів одночасно і Китаю, і США.

Цей процес може бути прикладом регіонального оборонного альянсу. Що важливо для України після заморозки поточного етапу війни. Або, у разі конфронтації США і КНР, дати поштовх для створення Китаєм власних оборонних альянсів.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.