Тімур Мірошниченко – про проєкт мрії, коментування «Євробачення» та захоплення дітей

5 жовтня на «1+1 Україна» - прем’єра другого сезону гри на кмітливість «Клуб 1%». Серед гравців – люди найрізноманітніших професій: чемпіон України з тайського боксу, олімпійський чемпіон, військовий капелан, агроном, слідчий поліції, банкір, листоноша… А ще на нас чекає спеціальний зірковий випуск, де ми побачимо, хто зі 100 наших знаменитостей – найкмітливіший та найуважніший.

В інтерв’ю Коротко про ведучий проєкту Тімур Мірошниченко розповів, як з проєктом «Клуб 1%» здійснилася його багаторічна мрія, чи може коментатор «Євробачення» отримати догану від Європейської мовної спілки за коментарі під час конкурсу, захоплення чотирьох дітей - 7-річної Мії, 5-річного Марка, 9-річної Ангеліни та 4-річного Марселя – та як їм з дружиною, адвокаткою Інною Мірошниченко, вдається знайти час для себе серед шалених графіків.

Деякі відомі українці здивували не тільки мене, а й здивують всіх телеглядачів

- Тімуре, цього року в «Клубі 1%» буде спеціальний зірковий випуск, в якому за звання найкмітливішого змагатимуться 100 відомих українців, серед яких актори, співаки, спортсмени, інфлюенсери. Хто з них вас здивував, вразив?

- Я б з радістю розповів всі подробиці зіркового епізоду, тому що він дійсно був надзвичайно яскравий, емоційний і несподіваний місцями. Але треба дочекатися ефіру. Єдине, що можу сказати, - це точно буде найгарячіший випуск. В прямому сенсі студія була «прогріта» на всі сто. Адже люди, які безпосередньо працюють на сцені, в кадрі, розуміють важливість взаємопідтримки, елементів шоу. Їх не треба було просити аплодувати, наприклад. Навпаки, їх треба було просити вгомонитися і сконцентруватися все ж таки на грі (сміється).

Звісно, перші запитання традиційно найпростіші, і на 80-90% проскочили майже всі. А далі, коли треба було все-таки не гаяти жодної секунди, все більше і більше ми втрачали наших гравців просто через те, що творчі люди, мабуть, важко концентруються в короткий проміжок часу. Декілька разів було таке, що вони просто продовжували собі спілкуватися, а коли звучав сигнал, що час вийшов, дивувалися: «А як? А давайте переграємо? Ми не встигли». Тому це буде дійсно дуже емоційний епізод.

Точно можу сказати, що деякі відомі українці здивували не тільки мене, а й здивують всіх телеглядачів, наскільки впевнено вони проходили цю дистанцію. Ну а виграли чи ні, це вже дивіться в ефірі.

- Інтелектуальні ігри розвивають нашу логіку, кмітливість, критичне мислення. Ви, пройшовши стільки запитань з учасниками, відчуваєте по собі, що стали кмітливішим?

- Важко сказати. Я теж, як і всі гравці, бачу запитання вперше в моменті запису гри, тобто коли вони з'являються на екрані. Звісно, поки йдуть ці 30 секунд і гравці дають відповідь, я теж подумки розгадую ці запитання. І дуже часто сам собі казав: «Я знаю відповідь». Потім пересвідчувався, що це правильна відповідь.

Але іноді, звісно, з'являлися такі запитання, що якби я в цей момент був серед гравців і в мене вже не було опції «пас», то «посипався» б.

- Призовий фонд кожного випуску - 100 тисяч гривень, які можна витратити на мрію. Якби ви були учасником і виграли таку суму, куди б витратили?

- Тут я оригінальним не буду. Як і абсолютна більшість гравців «Клубу 1%», я би однозначно задонатив всю суму на Збройні сили України.

- Цього року канал «1+1» святкує 30-річчя. Який для вас знаковий проєкт каналу? Я, наприклад, в юному віці дивилася «Не всі вдома», потім це був «Світ навиворіт». Для когось, знаю, це були перші «Танці з зірками».

- Безумовно, таких проєктів багато. Думаю, ми можемо дуже довго обговорювати ті проєкти, які стали культовими і поворотними в історії України. А ми можемо так стверджувати, тому що дійсно «1+1» відіграв велику роль у становленні української сучасної державності, подобається це комусь чи ні.

Пам'ятаю, будучи малим, а це була епоха, коли ще не було інтернету, чекав п'ятниці, щоби отримати газету з телепрограмою на наступний тиждень, і олівчиком обводив те, що обов'язково треба подивитися. І насправді більшість таких обведень були саме на «плюсах». Ви згадали «Не всі вдома», і сюди ж одразу можемо додати квартирну лотерею «Хто там?», яку вів Макс Неліпа. 

«СВ-шоу», безумовно. Це старт Вєрки Сердючки, перший український стендап і Late night show в одному флаконі, якщо можна так сказати.

Найбільше, мабуть, що згадується в 1990-х, – це фільми і серіали з українською озвучкою. Звісно, пізніше, коли з’явилися «Танці з зірками», «Голос країни», ти кидав все і йшов до телевізора, аби нічого не пропустити.

Ну і для мене особисто - це «Твій день», тому що він привів мене на «1+1». Хоч його історія через москалів виявилася й доволі короткою, але насправді цей рік, який ми прожили в студії «Твого дня», залишив неймовірний слід у моєму житті.

Інна Мірошниченко – одна з учасниць зіркового випуску «Клуб 1%». Фото: «1+1 Україна»

Мія подивилася дитяче «Євробачення» і сказала, що хоче представляти Україну

- Саме цього року, якщо не помиляюся, у вас професійний ювілей - 20 років, як ви коментатор «Євробачення»? 

- Так.

- Можливо, святковий келих піднімете?

- Тут вже важко зрозуміти, коли саме його треба піднімати (сміється). Бо перше «Євробачення», яке я відпрацював, було дитяче, восени 2005-го, тобто вже пішов 21-й рік.

- Чи може коментатор отримати догану від Європейської мовної спілки за якийсь коментар в ефірі, чи це суто наша справа, що і як коментувати? Адже дуже складно залишатися неупередженим, коли вболіваєш за свою країну, і важко стримувати емоції, особливо у нинішній час.

- Вболівати за свою країну не заборонено. І, звісно, емоційно це можна робити будь-як. Але є межі дозволеного, назвемо це так. В принципі, Європейська мовна спілка вивіряє буквально кожне слово, кожен жест або зображення, яке може з'явитися. Вони уважно стежать, щоб у жодному разі в будь-якому куточку планети Земля не образити почуття тих чи інших людей. З коментаторами відбувається так само.

Може здатися, оскільки ти коментуєш українською для України, то хто там буде на це дивитися, окрім, скажімо, керівництва каналу чи наглядової ради. Але ні, насправді все відстежується. І якщо ти будеш проговорювати якісь образливі коментарі на адресу когось із конкурсантів чи якоїсь конкретної країни, то може прилетіти штраф насамперед мовникові. Ну а мовник уже може і з тебе його попросити. Тому все одно треба тримати голову холодною.

Наприклад, якщо факт про учасника біографічний, умовно кажучи, якщо той чи інший артист виступав в окупованому Криму, я можу це сказати. Бо це факт. Я не закликаю в ефірі не голосувати за нього. Я просто даю аудиторії цей факт, а аудиторія вже сама розуміє, голосувати чи не голосувати.

- Мія хоче бути співачкою. Більше того, як писала Інна, має ціль представляти Україну на «Дитячому Євробаченні», а потім на дорослому. Любов до «Євробачення» у неї від вас?

- Мабуть, генетично передалась (сміється). Але насправді діти самі зацікавились «Євробаченням», вони самі збираються, щоб дивитися. Якщо є можливість потрапити ще й на зйомку, завжди просяться: «Тату, можна з тобою, ми хочемо, хочемо, хочемо». І коли є така можливість, я їх беру, наприклад, на нацвідбір, коли це дозволено безпековими протоколами.

Після кожного «Євробачення», чи то дорослого, чи то дитячого, щонайменше місяць ми слухаємо тільки пісні «Євробачення» (сміється). Звісно, список згодом звужується до якоїсь однієї пісні, яка їм найбільше сподобалася, але тим не менш - відлуння «Євробачення» у нас триває довго. Потім у цих же артистів з'являються інші пісні, і ми продовжуємо їх слухати. Це абсолютно їхній вибір. Я ніколи не саджав їх під перед екраном телевізора і не казав: «Так, дивіться «Євробачення». Їм самим це подобається.

Власне, коли Мія вперше подивилася дитяче «Євробачення», а я саме повертався з коментування, вона чекала, не лягала спати, щоб сказати мені: «Тату, тепер я хочу стати співачкою, хочу представляти Україну на «Дитячому Євробаченні». Я їй пояснив, який шлях потрібно пройти для того, щоб представляти країну, скільки потрібно репетирувати, скільки готуватися. І буквально через пару днів після того, як вона цю заяву проголосила, вона вже була записана на перше заняття з вокалу. І вже другий рік Мія постійно займається, вже потрошку на конкурси невеличкі їздить, набирається досвіду.

- Цілеспрямована дівчинка, не злякалася, коли почула, скільки для цього треба працювати.

- Ні-ні! Їй це все в кайф. Вона отримує задоволення. Вона чекає дня, коли треба їхати на вокал. Враховуючи, що вона вже ходить в другий клас, в будні не просто це організувати. Тому вона з нетерпінням чекає вихідних, бо на вихідних вона точно піде на вокал. До того ж, зараз у них в школі буде гурток вокалу, то Мія сказала, що ще двічі на тиждень буде ходити на вокал і у школі.

- Хтось із підписників під дописом Інни про такі мрії Мії лишив цікавий коментар: «Одразу уявила, як Мія виступає на дорослому «Євробаченні», а Тімур коментує». А ви це можете уявити?

- Уявити можу. На все воля Божа. Подивимося, як все складеться. Навіть якщо мені доведеться пропустити рік роботи на «Євробаченні», щоб не казали, що це через тата, я готовий. Головне, щоб це бажання нікуди не ділося.

Вже їздили з Марселем до Олега Верняєва в тренувальний центр

- Схоже, Ангеліна теж до сцени не байдужа. Нещодавно вона знімалася у кліпі Світлани Тарабарової. Це була її мрія?

- Кліп для неї перший, але в зйомках вона доволі часто бере участь. Ми все ж таки блогерсько-телевізійна родина. Тому зйомки для наших дітей це норма. Вони іноді навіть гонорари за це отримують, і це їхні кошти, щоб вони розуміли, як це працює в дорослому житті, що за будь-яку роботу треба отримувати винагороду.

Ми товаришуємо зі Світланою та її родиною, буваємо в гостях одне у одного. І для Ангеліни поїхати в гості до Світлани – це завжди подія. А тут - ще й знятися в кліпі!

Нещодавно були з дітьми на прем'єрі «Антарктиди» Антона Птушкіна. Я показував їм трейлер напередодні, і вони всі загорілися подивитися цей фільм. Після сеансу я з Марком вийшов на вулицю, а Інна з дівчатами пішла до вбиральні. Чекаємо – а їх все немає й немає. Потім приходять, і я питаю: «Що сталося?» Кажуть: «Виходимо з вбиральні, а посеред фойє стоїть Надя Дорофєєва. У Ангеліни щелепа прямо на підлогу впала, бо вона побачила Надю наживо» (сміється). Звісно, Надя не відмовила з ними пофотографуватися, трішки поспілкуватися. Так потім Ангеліна ще тиждень всім про це розповідала.

- А Марко і Марсель чим цікавляться?

- Хлопці живуть своє найкраще життя. Куди вони рухаються, важко сказати, бо, з одного боку, їм подобається все, з іншого - хочеться на диванчику полежати.

Марсель взагалі постійно в русі. Його фізіологічні і ментальні особливості не дозволяють йому всидіти більше однієї хвилини на одному місці. Думаю, з таким потенціалом, такою енергією точно треба йти в спорт. Ми з ним вже їздили до Олега Верняєва в тренувальний центр на гімнастику. Йому там дуже сподобалося, ледве забрав його звідти. Але і сам Олег каже, що в такому віці до тренувань ще рано приступати. Приїжджати періодично побігати, полазити, пострибати, щоб звикнути до простору, можна, а щоб професійно займатися, треба ще нам підрости.

Маркусіка теж до спорту тягне, але в нього, мені здається, більше інженерний склад розуму. Йому б щось позбирати! Він пазл на 1000 штук, де одне море й небо, може з заплющеними очима зібрати за 10 хвилин. Думаю, його відкриття ще попереду.

- Ви хотіли віддати Марселя в садочок. Ходить?

- Він ходить зараз на пів дня. Це адаптаційний період, щоб звикнути робити все, що треба робити в садочку. Але все нормально.

- Ви вже офіційно тато Ангеліни? Бо паперова тяганина в нас може бути тривалою.

- Так. Точно не пам'ятаю, здається, вже пів року точно (спочатку Інна офіційно вдочерила дівчинку як мати-одиначка, а згодом Тимур мав вдочерити її як доньку своєї дружини. Через роботу телеведучий не мав змоги вдруге проходити 3-місячний курс у школі прийомних батьків. – Авт.). Не з першого разу нам це вдалося. Деякі судді, це теж показник нашої судової системи, просто відмовляють у відкритті справи, тому що не вважають за потрібне, що це взагалі щось важливе. Тобто люди не вникають, дуже поверхнево ставляться до своєї роботи. Хоча всі документи були зібрані, абсолютно все правильно оформлено. Довелося переподавати документи, це ще на декілька місяців продовжило цей процес. Але це вже була формальність, м'яко кажучи. Найголовніше - дитина була вдома.

- Як змінюються стосунки між дітьми, вони дорослішають, Марсель і Ангеліна вливаються в родину? Ми з вами говорили рік тому, і тоді Ангеліна була лише два місяці в родині.

- Як і будь-яка група дітей, вони постійно то сваряться, то обіймаються, то б'ються, то разом граються. Суто дитяча поведінка.

Єдине, звісно, вони потрошку дорослішають, і їм вже потрібен особистий простір. Зараз ми не можемо його їм надати, тому вони живуть по двоє в кімнатах. Але розумію, що цей момент, коли вони захочуть кожен свою кімнату, все ближче.

- Тому вам треба ще більше працювати.

- Так і є.

- Вже була ситуація, коли батьки Ангеліни самі знайшли Інну. Спочатку спілкування було спокійним, а потім вони почали тиснути і писати настирливі повідомлення, щоб з нею зустрітися. Ви публічні люди, вас знайти доволі легко, принаймні в соцмережах. Чи є механізми, як захистити дітей?

- Є різні механізми - від правових до дипломатичних, назвемо це так. Але зараз в цьому немає необхідності, тому що вони як з'явилися, так і зникли.

Марселя, в принципі, думаю, неможливо впізнати тим людям. Вони бачили його, коли йому було, здається, 30 тижнів, він же дуже передчасно народився. Від нього відмовилися ще в пологовому. Це вже абсолютно інша дитина. Вони його, мабуть, і не запам'ятали.

- Ви з дружиною багато говорите про усиновлення, про проблеми на цьому шляху. Інна багато часу приділяє інспекції дитячих будинків, і ті речі, які вона показує і про які розповідає, як збагачуються на дітях-сиротах, - шокують. Це небезпечна справа. Не боялися піднімати ці теми самотужки? Чи не йдуть погрози?

- Так, м'яко кажучи, це небезпечна штука, враховуючи ту кількість грошей, яку ця система приносить недобросовісним людям. Тому, звісно, їм є за що триматися і за що боротися. Але якщо цього не робити, то це ніколи не зміниться. Це справа честі. Саме тому Інна присвячує величезну кількість часу саме цій діяльності.

Скажімо так, прямих погроз не було. Були фейсбучні погрози від конкретних людей, які замішані в цих схемах, коли вони розповідали, що ліквідують, так би мовити, цю загрозу. Але далі постів у фейсбуці не пішло.

- Вона радилася з вами, перш ніж взятися за цю справу? Можливо, намагалися її відмовити?

- Я точно не відмовляв би. Розумію, що це треба змінювати. Дуже багато людей, які цим займалися, кидали цю справу. Але якщо нічого не рухати, воно не зміниться.

Тімур та Інна з дітьми – Мією, Ангеліною, Марком та Марселем. Фото: instagram.com/juliyapavlovna.photo/

Ми з Інною обов'язково влаштовуємо дні тільки для себе

- Як в такому ритмі вам вдається не губити себе у побуті й турботах, пов’язаних з великою родиною і купою роботи? Як знаходите час лише для двох? Навіть не можу уявити, як ви все це вигрібаєте?

- Важко сказати, як ми вигрібаємо. Якось вигрібаємо. Сам не знаю. Треба розуміти, що є  база – я й Інна. Якби не я й Інна, не було б цих чотирьох дітей. Відповідно, ніколи не треба забувати про цю базу. Насправді, особливо нічого не змінилося. Навіть з моменту, коли ми з Інною ще тільки зустрічалися. Я тоді вносив в свій робочий графік час для неї. Так само зараз вношу цей час в графік для нас. Ми обов'язково раз на певний проміжок часу або за потреби влаштовуємо дні тільки для себе.

Нещодавно були у відрядженні, потім вирішили затриматися ще на два дні і заїхати в Карпати, щоб провести час разом і відпочити в тиші. Але коли бабуся сказала дітям, що ми вже не у відрядженні, а відпочиваємо, вони були дуже засмучені тим фактом, що нам потрібно від них відпочивати.

- Але, здається, про річницю весілля цього року ви таки обоє забули.

- Ні, це було рік чи два тому. Хтось із друзів уже увечері написав в наш весільний чат, який був створений ще в 2018 році, і привітав із річницею. Ми тоді одночасно отримали це повідомлення і теж привітали одне одного. А цього року не забули. Була святкова вечеря вдома.

- Коли Інни немає вдома і ви самі на хазяйстві з дітьми, легко справляєтеся? Зізнавайтеся, хата догори дригом перевернута?

- Насправді діти мають свої патерни поведінки. І вони зовсім різні, коли вони з двома батьками, з кимось одним із батьків, з бабусями, дідусями, нянями чи в соціумі. Коли ми з ними удвох, вони відчувають максимальну безпеку і дозволяють собі бути максимально шибайголовами. Коли залишається хтось один, вони розуміють, що людина одна, треба її якось пожаліти, так би мовити. І вони поводяться значно краще, спокійніше, ніж коли нас двоє. А коли ми залишаємо їх на бабусю чи няню, то їх взагалі хоч до рани прикладай.

- У вас великий досвід ведення різних проєктів. Чого би вам хотілося ще спробувати у своїй кар'єрі?

- Прямо тут і зараз у мене є «Клуб 1%», і я просто мрію, щоб він ішов роками, бо це дійсно дуже класний проєкт. Всі 20 років моєї роботи на телебаченні в мене часто запитували про проєкт мрії, і я завжди казав, що мрію, щоб телебачення знову було корисним, несло освітню місію. А «Клуб 1%» - якраз про те, про що я всі ці 20 років мріяв. Тому мрію, щоб з'явився ще й «Клуб 1%. Діти». Я щодня забираю дітей зі школи, й інші діти в мене запитують: «Коли буде «Клуб 1%. Діти»? Я передаю цю інформацію на канал. На каналі теж знають, що є запит від дітей. Якщо б це сталося, теж було б дуже круто.

- А в особистому житті яка ваша мрія зараз?

- Та загалом все прекрасно. Хочеться, щоб всі діти, коли підростуть, не переймалися про своє здоров'я. Зараз є багато викликів у Ангеліни, у Марселя. Тому наше головне завдання - вивести їх в такий стан, щоб вони могли в дорослому житті самостійно себе забезпечувати, спокійно жити і створювати свої сім'ї.