В неділю Молдову може знову затягти у орбіту “русского міра”

Вже в неділю, 28 вересня громадяни Молдови обиратимуть новий парламент — і, відповідно, політичний курс країни на найближчі роки. Вкрай складно передбачити, хто переможе в цьому протистоянні — проєвропейські чи проросійські сили.

Восени 2024-го на президентських виборах прозахідній Маї Санду вдалося втриматися на посаді й продовжувати євроінтеграційні реформи — однак ключовими в цьому стали виборці діаспори, а за підсумком голосування всередині країни Санду не перемагала. При цьому Молдова — парламентська республіка й ключові рішення, зокрема щодо зовнішньопітичного курсу, ухвалювати депутатам. Зараз партія Санду “Дія та солідарність” (PAS) має в парламенті більшість. Свіжі опитування таких успіхів PAS не прогнозують. Та й не виключено, що значна кількість виборців, які не визначились, можуть підтримати проросійські сили. Вони зробили висновки з президентських виборів і активно працювали з електоратом за кордоном.

Аналітики Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень не виключають, що за проросійської влади Молдова стане майданчиком для гібридних атак Росії проти України. Та навіть якщо цього не станеться, Молдова навряд чи продовжуватиме транзит українського зерна та сприятиме в постачанні нам зброї.

Суспільне розбиралось, що турбує молдован на цих виборах, які шанси в країни втримати свій проєвропейський курс та наслідки виборів для України.

Два фланги молдовської політики

“28 вересня стане нашим випробуванням, дзеркалом, у якому відобразиться наше обличчя, і тоді ми побачимо, хто ми — народ чи бидло”. Ця фраза міністра праці й соціального захисту Олексія Бузу з партії PAS потрапила на відео 7 вересня. Результат — хвиля хейту від представників інших політичних сил, що йдуть на вибори. Бузу стверджував, що фразу вирвали з контексту, але конкуренти вже потрактували її як поділ молдован на “сорти” — тих, хто підтримує PAS, по суті єдину відверто проєвропейську партію на цих виборах — і “бидло” яке голосує за проросійські сили. Врешті міністр мусив вибачатися за свої слова, але цей епізод показав рівень напруги в країні напередодні виборів.

ЦВК Молдови зареєструвала для участі в парламентських виборах 25 партій та кількох незалежних кандидатів. Але головна боротьба відбуватиметься між двома політичними силами — партією “Дія та солідарність” (PAS), яку представляє зокрема й президентка Мая Санду і яка прагне продовжувати євроінтеграційний курс Молдови, та “Патріотичним блоком” — обʼєднаною проросійською опозицією. Вона включає партію соціалістів експрезидента Ігоря Додона, партію “Серце Молдови” колишньої башканки Гагаузької автономії Ірини Влах, партію “Майбутнє Молдови” Васілє Тарлєва, а також партію комуністів ще одного експрезидента Володимира Вороніна.

Ймовірно, до “Патріотичного блоку” перетечуть голоси й іншої проросійської сили — створеного в Москві блоку “Перемога“. Молдовська ЦВК не допустила його до участі у виборах. Таке рішення у владі пояснили тим, що “Перемога” безпосередньо повʼязана з олігархом Іланом Шором, якого в Молдові засудили до 15 років вʼязниці і який нині мешкає в Росії. Також “обґрунтовані підозри” викликало проведення з’їзду “Перемоги” в Москві у липні цього року. На ньому Шор заявив: “єдиний порятунок” для Молдови – “союз з РФ”. Крім того, Шор тоді оголосив, що першим номером у виборчому списку “Перемоги” стане очільниця молдовської автономії Гагаузія Євгенія Гуцул — а її у справі про незаконне фінансування партії “Шор” нещодавно засуджено до 7 років тюрми.

Український політичний аналітик, фахівець із виборчих кампаній Руслан Рохов останнім часом чимало працює в Молдові. Він запевняє Суспільне, що вплив Шора відбився на принаймні одній політичній силі, яку ЦВК зареєструвала. Йдеться про партію “Велика Молдова” (Moldova Mare), яку очолює Вікторія Фуртуне, колишня поплічниця Шора. Як ідеться на передвиборчому сайті партії, вона “виступає за радикальну зміну курсу розвитку країни: забезпечення нейтралітету, зміцнення традиційних цінностей, побудову соціально справедливого суспільства та індустріалізацію країни”. “Основу електорату “Великої Молдови” складає так звана “електоральна сітка Шора” — виборці, які на регулярній основі отримують від Ілона Шора гроші за лояльність. Як наслідок, партія без надзусиль може отримати близько 10 відсотків голосів”, — зазначає Рохов.

Вікторія Фуртуне невипадково обрала для своєї партії таку назву. В сусідній Румунії є націоналістична партія România Mare, також ця фраза позначає період між двома світовими війнами, коли Румунія мала найбільше земель в своїй історії. Про території згадує й Фуртуне, пише Європейська правда: наприклад, вона заявляла, що до Молдови треба приєднати Буджак — історичний регіон на півдні Одещини.

З-поміж учасників виборчих перегонів з найбільшим потенціалом також варто згадати й блок “Альтернатива”. Одне з його головних облич — Олександр Стояногло, ексгенпрокурор та екскандидат у президенти від партії соціалістів на торішніх виборах. “Також до блоку входять колишній соціаліст, відповідальний за пропаганду й просування “русского міра” в Молдові Іон Чебан, який наразі є мером столиці. Ще — колишній речник президента-комуніста Вороніна Марк Ткачук та Іон Кіку — колишній премʼєр-міністр”, — розповідає Рохов.

Як зазначає в розмові з Суспільним Олексій Тулбуре, молдавський політолог та історик, а також колишній постійний представник Молдови при ООН та Раді Європи, “учасники блоку “Альтернатива” у певні періоди були відверто проросійськими політиками чи частиною проросійських партій”. Тулбуре також радить звернути увагу на “Нашу партію” на чолі з Ренато Усатим, колишнім мером міста Бєльці, другим найбільшим у Молдові. “Там дуже харизматичний лідер, але сама партія погано організована, її програма безсистемна, вони за все добре проти всього поганого, можуть змінювати орієнтири. Вони не відверто проросійські, але й не проєвропейські. І зараз “Наша партія” може пройти до парламенту вперше”, — каже Тулбуре.

Відкат до геополітичного вибору

“У 2021-му я думав, що вибори за чотири роки будуть про те, як краще модернізувати країну, як нам подолати шлях до повної інтеграції до ЄС. Тому що в 2021-му чи не вперше в історії молдавських виборів партія нинішньої влади (PAS) відійшла від геополітичної риторики, а говорила про корупцію, робочі місця, освіту, медицину — про проблеми, які цікавили всіх і стосувалися всіх, — згадує Олексій Тулбуре. — Але [з подальшим прогресом] не вийшло — і зараз ми знову розколоті. У нас знову непримиренне протистояння щодо того, куди Молдова рухатиметься після виборів — продовжить європейський шлях чи повернеться до “стратегічного партнерства” з Російською Федерацією, як це формулюють проросійські сили”.

Переломною точкою для євроінтеграції Молдови стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну, каже дипломат: сихронно з Києвом у червні 2022 року країна отримала статус кандидата на вступ до Європейського союзу. Більше того, в останні місяці тривають обговорення, чи не надати Молдові можливість відкрити перший переговорний кластер раніше, ніж Україні — попри те, що досі країни рухалися до ЄС синхронно. Однією з мотивацій Брюсселя було те, що черговий крок на шляху до ЄС може стимулювати проєвропейський табір на парламентських виборах у Молдові — тобто електорат партії PAS.

Хоча ідея євроінтеграції — центральна, яку пропагує PAS і що вирізняє партію з-поміж інших політичних сил Молдови, до PAS у виборців зараз теж чимало претензій. Як ідеться в дослідженні “Української призми”, у партії влади наразі значні проблеми з розширенням свого впливу. Маріана Лукрецяну, колишня депутатка парламенту та державна секретарка в Міністерстві внутрішніх справ Молдови, в одному зі своїх інтервʼю визнала: для PAS охопити всі групи населення є проблемним завданням. Зокрема через мовний бар’єр та слабку присутність у партії російськомовних політиків. Це ускладнює комунікацію з частиною електорату, зокрема з Півночі та в Гагаузії.

Як свідчать попередні опитування, у Молдові після вересневих виборів майже напевно буде коаліційний уряд: PAS, швидше за все, більшості вже не отримає. Руслан Рохов пояснює втрату підтримки PAS тим, що в останні роки вона була партією влади і всі помилки й недопрацювання молдовський виборець готовий списати саме на них. “Партія при владі, як і будь-яка політична сила, робить якісь помилки. Але коли ти не маєш коаліційного формату, ніхто тобі на них не вкаже. Ніхто не може вплинути на те, щоб у момент розробки проєкту рішення виправити ці помилки. Відповідно, велика кількість помилок і небажання їх визнавати, гостре несприйняття конструктивної критики призвели до того, що багато проєвропейських виборців, які казали, що “так неправильно”, таврувалися PAS як російські агенти. Під час виборчої кампанії один із міністрів чинного уряду пішов далі, фактично назвавши бидлом всіх тих, хто не буде голосувати за правлячу партію на виборах”, — каже Рохов.

Олексій Тулбуре додає, що російсько-українська війна також істотно розколола молдовські політикум і суспільство: “При тому, що Молдова — відкрита, демократична країна, де є доступ до будь-яких джерел інформації, у нас парадоксальним чином багато тих, хто підтримує Путіна й те, що він робить в Україні. А партія влади й Мая Санду зокрема припинили роботу щодо консолідації молдавського суспільства. Багато тих, хто підтримує Путіна — це, зокрема, етнічні групи на кшталт гагаузів — виключені з магістральних процесів, які у нас відбуваються, з ними мало хто розмовляє. А отже вони стають легкою здобиччю для різноманітних маніпуляторів та пропагандистів”, — зауважує Тулбуре.

Як Росія намагається вплинути на вибори

Спроби Росії втручатися у вибори — далеко не нова історія для Молдови. Наприклад, минулі президентські вибори та референдум щодо підтримки проєвропейського курсу країни, які відбулись одночасно, відзначились безпрецедентним рівнем порушень. Зокрема, було зафіксовано масштабний прямий підкуп голосів, проплачені протести та кібератаки. За різними оцінками, щоб вплинути на результати виборів, Росія витратила близько 200 мільйонів євро. Цього разу, за словами Санду, Росія вирішила ще більш розширити свій вплив на вибори й зокрема на діаспору за кордоном, яка становить основу проєвропейського електорату, а на президентських виборах по суті мала вирішальні голоси, які принесли перемогу чинній президентці.

Розслідувачі з провідного молдовського видання Ziarul de Garda, зʼясували, що напередодні цих парламентських виборів активісти із забороненого блоку “Перемога” Ілана Шора створили цілу армію ботів для поширення російської пропаганди в TikTok і Facebook. Це добре організована мережа, яку координували через секретні чати й Telegram-канали. Вони активізувались одразу ж після минулорічних президентських виборів. “Комунікаційних активістів” спершу кілька місяців навчали онлайн, а тоді запустили в роботу — разом із затвердженими методичками з російськими наративами. Найстараннішим працівникам платили безпосередньо з Москви.

Аналітикиня фонду “Демократичні ініціативи” та координаторка проєкту “Дельта-24” про регіон Україна-Молдова-Румунія Маріанна Присяжнюк давно досліджує російські впливи на виборах у Молдові. Каже: головний “секрет успіху” росіян о цьому — те, що вони чітко сегментують аудиторію в країні, з якою працюватимуть і локалізують меседжі, які вони поширюють. “Наприклад, щодо “сітки Шора”: вони дістали карту Молдови, подивилися по кожному населеному пункту, по кожному району — все було розділили так, щоб місцеві лідери за гроші залучали до цих осередків інших учасників. Так Шору вдалося побудувати спільноту. Ці люди відчувають себе дотичними якраз до тих смислів, які “спускає” по цій мережі Росія”, — розповідає Присяжнюк.

За її словами, Росія уміло працює з упередженнями людей — і підживлює їх грошима. Тригерними темами стають “ЛГБТК+, європейський курс, міграція — складні абстрактні речі, якими дуже легко пояснювати якісь реальні проблеми. Наприклад, якщо десь закрили школу — кажуть, що це Європа попереманювала вчителів”, — пояснює Присяжнюк. Руслан Рохов додає: проросійські наративи загалом найкраще сприймаються соціально вразливим населенням. Відповідні партії кажуть, що відновлять нормальні стосунки з РФ — і Молдова отримуватиме дешеві світло й газ, як колись. Людям старшого віку, які ностальгують за СРСР, ці тези можуть відгукуватись і з ідеологічних міркувань, каже Рохов.

Прикметно, що одним із сегментів населення Молдови, яке здебільшого підтримує проросійські сили на виборах, є етнічні українці, які компактно мешкають у північних районах країни або ж у Придністровʼї. Як наголошує Олексій Тулбуре, це люди, які повністю втратили українську ідентичність. “Вони радше радянські люди, орієнтовані на Росію, які споживали інформацію з кремлівських телеканалів та джерел дуже багато років. З ними десятиліттями працювали прокремлівські партії. Проєвропейські ж доїжджали туди вкрай рідко і проводили невдалу, непереконливу політику”, — пояснює він.

Інтрига до останнього

За різними оцінками, близько 40% виборців у Молдові досі не вирішили, за кого проголосують 28 вересня — і саме від них залежатимуть результати виборів. Руслан Рохов зауважує: в таких умовах велика частка виборців визначатиметься вже на виборчій дільниці, взявши бюлетень до рук.

“Ключова проблема в тім, що реальний ресурс має хіба що партія влади або проросійські проекти. От і вся альтернатива: якщо ти не проросійський і не представляєш партію влади — ти практично не маєш ресурсу [на виборчу кампанію]. І ось в усіх цих маленьких різного спектру проєвропейських, промолдовських політичних партій нема грошей на те, щоб достукатися до виборця. Якщо виборці не будуть активно шукати інформацію й намагатись розібратися, за кого ж проголосувати, з високої ймовірністю частина з них просто не піде голосувати”, — пояснює Рохов.

Які найімовірніші сценарії наразі можна передбачити на ці вибори? Перший варіант — перемога проросійських сил. “Тоді не надто дружній до України уряд зʼявляється у неї в тилу. Кремль святкуватиме дипломатичну й політичну перемогу. Також це може принести Україні й конкретні проблеми логістичного плану”, — ділиться пересторогами Олексій Тулбуре. Крім того, перемога проросійського блоку означатиме й серйозну політичну кризу для Молдови.

За молдовським законодавством, президент після парламентських виборів консультується з політичними партіями, які перемогли, і висуває премʼєр-міністра. Але після змін 2017 року, каже Тулбуре, президент не зобов’язаний затверджувати кандидатуру з парламентською більшістю, а сам висуває того, кого загалом бажає. Навряд чи це буде проросійський кандидат. Парламент це, очевидно, не підтримає. “Якщо Санду двічі не затвердить прем’єра, ми йдемо на дострокові президентські вибори. Але, як правило, ті, хто провокує дострокові вибори одразу після парламентських, беруть менше голосів. Тобто, Мая Санду та PAS програють”, — каже експерт.

Другий сценарій — якщо партія Маї Санду все ж зможе здобути більшість. Тоді, як і після виборів 2021-го, вона лишатиметься партією влади — втім, цей варіант дуже малоймовірний. І третій варіант — PAS отримує найбільше голосів, але недостатньо для самостійного формування більшості. Доведеться формувати коаліцію. “З поміж усіх партій, які мають шанс потрапити до парламенту, відкрито проєвропейською є лише “Дія і солідарність”. Її намір – сформувати коаліцію з Ренато Усатим із “Нашої партії”. Але, як на мене, наймовірнішим наслідком за такого сценарію все ж буде політична криза або невизнання результатів у силу різних обставин і повторні вибори через пів року”, — каже Руслан Рохов.

Маріанна Присяжнюк теж такий коаліційний сценарій вважає найбільш імовірним. “Хоча Усатий увесь час намагається дистанціюватися від такого союзу, історично він уже демонстрував свою гнучкість. Він опікується так званим “електоратом неоднозначників” і особливо молоддю. На перших президентських виборах, коли Мая Санду прийшла до влади, це відбулось завдяки йому. Усадий тоді посів третє місце й закликав своїх виборців голосувати проти Додона. Він не закликав голосувати за Маю, але фактично цим жестом привів її до влади”, — додає вона.

Автор: Олена Куренкова

Джерело: СУСПІЛЬНЕ