Чи є Бог на війні, чи гріх вбивати ворога та як бійці переживають втрати побратимів: інтерв'ю з військовим капеланом

Бути військовим капеланом – це не просто перебувати на фронті та служити. Коли потрібно – він плаче з побратимами, а інколи мовчить і чекає, коли військові самі захочуть поговорити. Військовий капелан – це друг у рясі для кожного захисника. Він не переконує, а лише намагається дати відчуття підтримки.

Отець Євгеній Копайгородський до початку повномасштабного вторгнення їздив на фронт як волонтер. Зараз капелан служить у 210 ОШП і знає, як правильно спілкуватись з українськими оборонцями про втрати та бути для них духовним наставником.

Про Бога на війні, бажання помсти, вбивства на лінії боєзіткнення, різні релігії, атеїстів та складність роботи військового капелана – читайте в інтерв'ю 24 Каналу.

Що робить військовий капелан на фронті?

Як ви починали свій шлях у військовому капеланстві? Що вас спонукало до цього?

Початок був ще в студентські роки. Навчаючись у Київській православній богословській академії, я поступив на військову кафедру. Тобто ще з того часу я поєднав у собі церковне і військове, хоча ще до кінця не усвідомлював, що таке військове капеланство.

Вступивши на магістратуру, я пішов на військову кафедру. Це був 2016 рік. Коли закінчив і випустився у сані священнослужителя, паралельно і отримав первинне військове офіцерське звання молодшого лейтенанта. На той час ще не було закону про службу військового капеланства, все було на волонтерських засадах. Я починав працювати як волонтер-капелан – "Святий Миколай" для військових, який щось привозить і з ними спілкується.

Коли набрав чинності закон у 2021 році, я отримав мандат на звершення капеланської діяльності і мене запросив командир окремого батальйону спецпризначення Berlingo, який у серпні 2024 року став частиною 210 окремого штурмового полку. Я погодився і з 2022 року офіційно став на посаду.

Отець Євгеній про початок служби на фронті / Фото надане 24 Каналу

Як виглядає день військового капелана? Що входить у ваші обов'язки?

День від дня дуже відрізняється, особливо, якщо ми говоримо про лінію бойового зіткнення. В мене є 4 напрямки діяльності.

• Душпастирська опіка. Це участь в таїнствах, молитвах – все, що пропонує церква.
• Релігійно-просвітницька діяльність. Я можу викладати лекції військовим на релігійну тематику, організовувати екскурсії в різні святині.
• Соціально-доброчинна діяльність. Це волонтерська допомога, піклування про рідних і близьких всіх військовослужбовців.
• Інформування командування з релігійних питань. Я досліджую релігійну обстановку в зоні бойових дій, виявляю деструктивні релігійні течії, які можуть вплинути на виконання завдання. Були моменти, коли парафіяни Московського патріархату вели протести.

Однак, якщо сказати просто, мій день починається з короткої молитви, яку я говорю сам для себе: "Боже, допоможи мені допомогти хоча б одному військовослужбовцю". Якщо я допоміг хоча б одному, я знаю, що недаремно прожив цей день. Я вже приніс користь.

Тому день починається з такої молитви, а далі вже може бути або об'їзд підрозділів і служба аж до вечора, або може бути спілкування з однією людиною. Дні відрізняються.

Будні військового капелана / Фото надане 24 Каналу

Де на війні Бог і в чому складність спілкування з бійцями?

Що для вас є найскладнішим та найважчим в роботі військового капелана?

Насамперед – це переживання втрат своїх побратимів, з якими ти дуже близький. Друге – це відчуття такої непотрібності. Бувають моменти, коли всі на бойових завданнях і я не працюю, а чекаю хлопців, поки вони повернуться. Я без зброї і на саму лінію боєзіткнення не висуваюсь, а чекаю на 2-й чи 3-й лінії.

А що, навпаки, підіймає вам настрій? Можливо, згадаєте історію на фронті, яка вас надихнула і запам’яталась?

Таких випадків дуже багато. Перше (що підіймає настрій – 24 Канал) – це фідбек від військовослужбовців. Ти бачиш, що твоя справа дійсно приносить користь і допомагає, вона приносить хлопцям полегшення і розраду.

У 2023 році під час контрнаступу ми з капеланом проводили молитву перед штурмовими діями. Після цього до мене підійшов боєць і сказав: "Знаєте, я – атеїст, але дуже дякую вам за те, що робите". І тут я усвідомив, що навіть людину, якане вырує, це підтримує і надихає. Для нього було важливо, що за нього моляться, переживають і підтримують. Це маркер того, що я на правильному шляху, що я роблю важливу роботу.

Як ви налагоджуєте зв’язок і довіру з військовими?

Капелан – це універсальний солдат, який спілкується з усіма, від генерала до звичайного солдата. Потрібно мати навички певної комунікації як з високопосадовими військовими особами, так і зі звичайними хлопцями.

Особисто я такий, як є, я не намагаюсь бути кимось. З хлопцями я простий, щирий і відвертий. В зоні бойових дій якраз проявляється людяність, кожен відкривається.

Я не спілкуюся термінами високого богослів'я. Знаю, що хлопцям насамперед треба задовольнити фізичні потреби – сон, їжа, попрати речі і помитись. Потім вже можна спілкуватись про духовні речі. Тому з ними я легко встановлюю зв'язок, говорячи просто про життєве.

Коли вони відчувають, що ми на одній хвилі, тоді відкриваються і можуть питати про духовне. Я ніколи не нав'язуюсь, а спілкуюсь як друг. І тоді вони самі просять про молитву та сповідь. Мені важливо бути поруч.

Що ви говорите військовим, коли вони питають, де на війні Бог?

Бог завжди поруч. Я це постійно повторюю хлопцям. Не всі це можуть усвідомити через обставини і через, можливо, травматичний досвід. Однак багато хто це відчуває.

Я завжди пояснюю, що Господь завжди поруч, але ми зустрічаємось з вибором. Коли Господь нам дає волю, то людина здатна приймати не тільки добро, а й свідомо обирати зло. Ми стикаємось з вибором іншої людини, яка обирає зло – шлях вбивства і темряви. А ми обрали шлях добра і захисту.

Важливо пам'ятати, що це не Бог для нас так зробив, щоб ми страждали і на нас нападали, а що це – вибір іншої людини. Господь завжди на стороні правди. Де правда, там завжди Бог, а де Бог – там перемога. Я намагаюсь це доносити хлопцям і вони знають, що Бог завжди поруч.

Є багато прикладів, коли хлопці чудесним способом виживають, хоч шансів вижити було 0,01%. Однак так стається, що вони виживають і кажуть, що були атеїстами чи агностиками, а тепер хочуть прийти до мене на сповідь і помолитись. Переживши важкий досвід, вони приходять до Бога.

Військовий капелан завжди поруч з оборонцями / Фото надане 24 Каналу

"Покласти цигарки на могилу – віддати пошану": як бійці переживають втрату побратимів?

Втрати на фронті є найболючішою темою для військових, адже вони втрачають своїх побратимів, фактично братів. Як військові переживають втрати? Чи хочуть вони одразу спілкуватись з вами, чи навпаки відсторонюються?

Втрати – важке для мене питання. Нещодавно у мене був похорон в Краматорську, я ховав побратима. Хлопці не відразу готові про це говорити, але не проти, щоб я з ними був, молився і робив свою роботу.

Переживати втрати боляче. Однак важливо проявити свою любов тому, хто загинув. Я намагаюсь цього навчити наших побратимів. Коли людина зустрічається з Богом у потойбічному житті, вона втрачає одну важливу властивість – молитву за самого себе. Вона не може молитись, бо приходить немов би на вирок.

Однак Господь дає цю можливість всім рідним, близьким, побратимам і друзям. Тобто всім, які були поруч протягом земного життя. Проявити любов тому, хто стоїть поруч, ми можемо і словом, і ділом. А наша молитва – це прояв любові до людини, яка загинула. Вона віддала для нас найцінніше – своє життя.

У писанні є фраза:"Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх". Хоч стан важкий, але хлопці намагаються молитись і вшановувати.

Для мене було важливим моментом, коли я помітив, як хлопці віддають пошану побратиму – вони дістають пачку цигарок і кладуть на могилу. Я усвідомив, що для них пачка цигарок – це все, що є. Вони віддають все. Для мене це доволі щемливо.

Чи бували випадки, коли військові у важкі моменти, зокрема, коли втрачають побратимів, звинувачують у цьому Бога?

Всі люди різні, в кожного свої релігійні переконання. Тут може таке бути. Я не намагаюсь щось довести і пояснити. Люди переживає свій емоційний стан, і я не торкаюсь релігії.

Я просто намагаюсь бути поряд. Є такі випадки, де просто треба обійняти і плакати разом. Капелан сміється з тими, хто сміється, і плаче з тими, хто плаче. Тут слова зайві.

Як ви спілкуєтесь з захисниками на тему втрат, коли вони питають, чому Бог забрав до себе саме цю людину?

Бувають такі моменти. Однак я намагаюсь акцентувати на тому, що він (захисник, який це питає, – 24 Канал) живий. Треба подякувати за це Богу і далі йти вперед, працювати, щоб ця загибель побратима не була даремною.

Отець Євгеній з рідними загиблого військового / Фото надане 24 Каналу

Чи були у вас випадки, коли військові після важких подій сумніваються у сенсі віри? Якщо так, як ви з ними це обговорюєте?

Той, хто був впевнений, його віра навпаки зміцнюється. Звісно, втрати – це важка тема. Однак буває, що в одному місці загинуло декілька людей, а один хлопець вижив. Його віра міцніє. Він теж мав загинути, але вижив чудом. Був сильний вогонь, ворог накривав з мінометів, ствольної артилерії і дронами, але людина жива. Бог дарував йому життя і він ще потрібний, ще має попрацювати.

Які слова підтримки ви б могли сказати людям, які втрачають рідних у війні – і на фронті, і у цивільному житті, наприклад, внаслідок обстрілів?

Не у всіх випадках потрібно щось говорити. Я прихильник того, що треба підтримувати людину тим, що ти перебуваєш поруч. Не завжди людина готова говорити чи приймати поради, бо вона настільки виснажена, що навіть не сприйме слова. Треба мати вміння відчувати людину, бути емпатійним і співпереживати втраті. Це те, що підтримає без слів.

Чи є гріхом вбивство та помства на війні?

5-а Божа заповідь звучить "Не вбивай". Як ви можете це трактувати під час війни?

Важливо трактувати, що таке вбивство і що таке знищення ворога. Це дві різні речі. На війні є вбивство, коли ти вб'єш полоненого без зброї, це порушення міжнародного гуманітарного права. Однак знищення озброєного ворога, який прийшов на твою землю, щоб вбити тебе та твоїх близьких – це не вбивство. Це захист тих, хто стоїть за твоїми плечима.

Очільник УПА Роман Шухевич говорив: "Ми воюємо не тому, що ми ненавидимо тих, хто перед нами, а тому, що ми любимо тих, хто за нашими плечима… Я змушений це робити, адже ворог вб'є їх". Тому ці поняття потрібно розділяти і не ототожнювати.

Також церква забороняє помсту. Однак багато військових мають таке бажання щодо ворога. Чи спілкуєтесь ви з ними на цю тему і як це пояснює церква?

Такі речі руйнують носія зсередини. Коли є це відчуття, важко критично мислити, бо ти можеш думати про помсту, а важливо зробити інші манери. Я завжди акцентую, що ми робимо це заради любові до всіх тих, хто за нашими плечима.

Треба пам'ятати, що ми стали на захист і маємо робити все можливе, щоб захистити. Ми знищуємо не через помсту, а заради любові до рідних і своєї країни.

Звісно, що всі це сприймають по-різному. Тому я не переконую, а акцентую на любові.

Як ви вважаєте, чи зобов’язані українські оборонці прощати своїх ворогів?

Прощати важливо тоді, коли у тебе просять прощення. На цьому крапка.

Військовий капелан пояснив тему гріхів на війні / Фото надане 24 Каналу

Чи гріх бути ухилянтом у час мобілізації?

Чи усі чоловіки повинні воювати? Чи гріх бути ухилянтом?

Це більше про соціальну відповідальність. Є різні рівні такої відповідальності. Найнижчий – відповідальність за себе. Потім за свою родину, потім за своїх близьких та друзів, потім за своє місто, область і найвищий рівень в контексті цієї війни – відповідальність за свою державу. Якщо людина має низький рівень відповідальності і думає лише про себе, то її не змотивуєш. Важко воювати з тими, хто не має мотивації.

Я не можу назвати це гріхом. Це про інші речі. Можливо, страх смерті. Однак тут питання, наскільки ти можеш себе опанувати, наскільки ти готовий до того, щоб йти захищати навіть під цим страхом. Не всі на це здатні.

Якщо людина може бути корисною в тилу, то нехай. Однак найгірше – це байдужість, тоді це гріх. Коли людина байдужа і хоче іншими руками загрібати жар, коли всі здобули перемогу, а вона просто "патріот" і каже, що вона за Україну. Лозунг нашого підрозділу – "Живи сьогодні, роби від себе все". Важливо це показувати на своєму прикладі.

Як християнський капелан дбає про військових інших релігій?

Як щодо людей, які є представниками інших релігій? Чи потребують вони вашої допомоги в контексті банальної розмови, щоб полегшити свій емоційний стан?

Оскільки в нас поліконфесійна держава і військо, в нас є багато інших релігій, конфесій та навіть філософій. Якщо у мене є людина не моєї віри і я не можу задовольнити її духовно-релігійні потреби, наприклад, мусульманин, то я просто дзвоню мусульманському капелану і запрошую його до цього побратима або організовую їм зустріч.

Я виступаю посередником, а не роблю це особисто. Це є правильним, я не можу служити всім релігіям, це буде суперечити моїм переконанням і буде недоречним.

Кожен капелан має доволі багато контактів капеланів інших релігій. Ми всі співпрацюємо і допомагаємо. Якщо є протестантський капелан, і він не звершує освячення, то він дзвонить православному чи католицькому капелану і запрошує його, наприклад, на Великдень, щоб посвятити паски.

Однак поспілкуватись можна будь з ким.

Що усвідомлюєш в момент, коли можеш загинути на війні?

Якщо наші оборонці можуть звернутись до вас за духовною опікою та порадою, то як ви зберігаєте спокій і звідки берете сили бути їхнім духовним наставником?

Важливо дбати про своє ментальне здоров'я. Якщо я буду мати депресивні стани, то я буду вже неефективний як капелан. Мені важливо дбати про себе. Як звичайна людина я сповідаюсь в іншого священника, можу відвідувати психолога. Мені допомагають молитва, сповідь і причастя. Це те, що мене підтримує.

Звісно, сім'я, діти і дружина – це все про підтримку. Важливо це не забувати і акцентувати на тому, де я підживлююсь цією енергією. Наприклад, зустріч з друзями на каву. З таких маленьких речей складається наше життя. Важливо цим не нехтувати. Якщо це приносить естетичне чи гастрономічне задоволення, це треба робити.

І, звісно, відпочинок. Це не острів, до якого треба доплисти. Постійна робота і лише потім відпочинок – хибна думка, яка веде до депресивних станів. Важливо відпочивати в моменті.

Капелан розказав, де бере сили / Фото надане 24 Каналу

Були моменти, коли ви розуміли, що можете загинути? Як в такій ситуації ви звертались до Бога?

Звісно, були. І не один, а декілька моментів. Усвідомлення того, що ти можеш загинути, приходить пізніше, коли ти відходиш від цього. В такий момент я знаю, що всі хлопці, які перебувають там (на лінії боєзіткнення, – 24 Канал), вони більше ризикують, ніж я.

Потім постає питання, що буде далі. Далі буде вічність і ти не знаєш, чи це будуть вічні муки, чи блаженство. Тоді ти розумієш, що потрібно жити так, що в будь-який момент ти можеш постати перед Богом. Усвідомлення того, що ти можеш загинути, ще більше стимулює до благочестивого життя.

Чому перемога України – це не лише території та гарантії безпеки?

Що для вас означає перемога?

Перемога – це багатофакторність. Хтось говорить, що це вийти на кордони 1991 року, хтось говорить, що це суцільна безпека від ЄС.

Коли закінчиться війна, все одно в серцях багатьох вона не закінчиться. Всередині буде горіти, можливо, ненависть і злоба через те, що ворог приніс стільки зла і болю.

На мою думку, перемога буде тоді, коли буде спокій і мир у душі кожної людини, коли не буде страху, що ти або твої близькі можуть загинути від рук окупанта. Коли ми повернемо свої території і будемо розуміти, що ми достатньо сильні, що ми зробили все, щоб не допустити того, аби ворог знову прийшов до нас із війною.