Хрещатик зупиняють заради пам’яті: чому державна систематизація традиції — це правильний крок

З 23 вересня Київ щодня о 9:00 ранку зупиняє рух на Хрещатику під час загальнонаціональної хвилини мовчання. Ця ініціатива викликала дискусії — від схвалення до критики через незручності для водіїв. Як експерт з комунікацій та інформаційних операцій, я вважаю, що перекриття центральної магістралі столиці є необхідним і правильним кроком з багатьох причин і я їх хочу пояснити. 

 Логіка колективної дії

Критики рішення перекриття якщо і апелюють до чогось логічного - то це лише про «примусовість» заходу. Але тут криється фундаментальне нерозуміння природи колективних дій. Найголовніше - водії самостійно не можуть зупинитися посеред потоку автомобілів — це фізично неможливо без координації і створює аварійну ситуацію, що карається законом. 

Державна систематизація цієї традиції не є «примусом» у негативному сенсі. Це — просто організаційна допомога громадянам втілити їхнє прагнення вшанувати загиблих героїв. Водії не можуть домовитися між собою зупинятися о 9:00. Держава тут виконує роль суто координатора, роблячи можливим те, що суспільство хоче, але не здатне зорганізувати самостійно.

Україна не перша країна, яка використовує державні механізми для забезпечення моментів колективної пам’яті. В Ізраїлі щорічно в День пам’яті Голокосту та День пам’яті загиблих о 10:00 ранку по всій країні звучать сирени, і весь транспорт зупиняється на дві хвилини — водії виходять із машин і стоять мовчки. У Великій Британії дві хвилини мовчання є обов’язковою частиною Дня пам’яті — традиція, яка походить ще з 1918 року з Кейптауна, де вперше зупинили рух транспорту для вшанування загиблих.

За міжнародними стандартами, хвилини мовчання є визнаним способом вшанування пам’яті, і в 108 країнах світу існують різні форми обов’язкових моментів пам’яті. Україна лише долучається до цієї глобальної практики, адаптуючи її до власних потреб і контексту війни.

Варто нагадати, що в закладах освіти України ця практика вже є обов’язковою і регулярно проводиться. Школи, садочки та університети щодня о 9:00 долучаються до хвилини мовчання. Якщо ми визнаємо важливість цього ритуалу для формування громадянської позиції підростаючого покоління, чому не поширити його на всі сфери суспільного життя? Розширення цієї практики на транспортну сферу є логічним продовженням.

Аргументація з точки зору стратегічних комунікацій

З професійної точки зору ця ініціатива має кілька важливих функцій:

Щоденний ритуал створює відчуття єдності та спільної мети. Коли столиця, бодай її центр, на хвилину завмирає, це формує символ національної єдності. 

Всі ми також бачимо, що в умовах тривалої війни існує ризик звикання до втрат. Щоденна хвилина мовчання не дозволяє суспільству «забути» про ціну, яку платять захисники країни.

Зрештою, Київ як символічна столиця формує образ країни для світової спільноти і має бути взірцем для інших громад. Систематичне вшанування загиблих демонструє серйозність нашого ставлення до жертовності героїв. До колективноі залученості, до відсутності прірви або зменшенню її. 

А регулярне нагадування про жертви війни підтримує готовність суспільства до тривалого спротиву та сприяє мобілізації ресурсів для підтримки армії.

А тепер до відповіді критикам

Найчастіші аргументи противників (так такі теж існують, що дивно) зводяться до незручностей для водіїв та «примусовості» заходу. Але ці аргументи не витримують критики, якщо поглянути на них через призму соціальної відповідальності.

• По-перше, одна хвилина затримки в умовах війни — це мізерна плата за вшанування тих, хто поклав життя за нашу свободу. 

• По-друге, як показує ізраїльський досвід, такі заходи швидко стають частиною культури і не викликають протестів. 

• По-третє, немає альтернативного способу організувати справді масове та синхронне вшанування без державної координації.

Та й взагалі, арто подумати про те, як на цю ініціативу дивляться ті, хто повернувся з окупованих територій. Для людини, яка провела місяці в підвалі в Маріуполі чи Бучі, яка бачила, як російські солдати катували та вбивали її сусідів — одна хвилина зупинки руху на Хрещатику не є незручністю, а нагадуванням про ціну свободи. Мова і про тих, хто досі знаходиться на окупованих територіях і таємно слухає українське радіо, повідомлення про те, що столиця щодня зупиняється заради пам’яті, дає надію та відчуття зв’язку з рідною країною.

Вважаю, що подібна практика має поширитися на всі регіони України. Вже оголошено про початок подібних заходів на Київщині, де також зупинятимуть рух на центральних вулицях населених пунктів. 14 лютого цьогоріч Рада оборони Львівської області ухвалила аналогічне рішення — щодня о 9:00 усі транспортні засоби в населених пунктах області призупинятимуть рух на хвилину, за винятком автомобілів екстрених служб. 

Це правильний крок — національна традиція повинна бути дійсно національною, а не обмежуватися лише столицею. Такі рішення не обмежують свободу громадян, а навпаки — надають їм можливість колективно виразити повагу до загиблих героїв у спосіб, який був би неможливим без державної координації.

У часи війни держава має не лише захищати кордони, але й опікуватись національною пам’яттю. 

Критики мають право на свою думку, але історія покаже, що рішення було правильним. Коли війна закінчиться, ця традиція залишиться важливим елементом нашої національної ідентичності — як це є і в інших країнах. І можливо тоді навіть здасться, що хвилини памʼяті буде замало.

Умови проживання українських біженців у Німеччині / © скриншот з відео Мозок / © Credits Кремль. / © Associated Press Гороскоп на жовтень 2025 року / © Associated Press