«Лисячі нори». Офіцер піхотного батальйону розповів, який вигляд зараз має передова

Передова лінія бойового зіткнення український військових та російських окупантів кардинально змінилася порівняно з початком повномасштабного вторгнення Росії. Таку заяву зробив офіцер піхотного батальйону Андрій Іллєнко. За його словами, відкриті траншеї стали безглуздими, оскільки їх швидко знищують, а натомість з'явилася складна мережа глибоко замаскованих позицій. Про це Андрій Іллєнко розповів в інтерв’ю «Главкому».

«На початку війни це були відкриті траншеї, або накриті маскувальною сіткою чи дошками, – це було нормою тоді. Але зараз усе це не має сенсу. Не мають сенсу масивні укріплення на передовій лінії, бо вони будуть знищені. Сьогодні передова в більшості випадків не є суцільною лінією, це доволі складне мереживо опорних пунктів, зазвичай глибоко замаскованих.  Позиція – це нора, замасковане підземне заглиблення.  Головне завдання – мінімізувати демаскування, мінімізувати рух, зробити так, щоб ворог не міг зрозуміти, де точно знаходяться наші сили. У більшості випадків, зокрема в нашій ситуації, забезпечення хлопців на позиціях відбувається безпілотними апаратами, повітряними і наземними, евакуація важких поранених відбувається наземними роботизованими комплексами», – розповідає Іллєнко.

За його словами, на фронті використовуються інші поняття. «Сіра зона», яка раніше була територією між позиціями, тепер охоплює п’ять і більше кілометрів в обидва боки.

«Немає чіткого, однозначного поділу: ось тут – наша зона, а там – починається зона ворога. По суті, все поле бою – це велика «сіра зона», – зазначив Іллєнко.

Крім того, виник термін «кілл-зона» – територія, де працюють ворожі FPV-дрони. Вона сягає 10–15 км від лінії зіткнення, а подекуди й 20 км.

«Це не означає, що будь-який вихід на відкритий простір у цій зоні – і ти потрапиш під удар, ні, але ворог намагається контролювати ключові логістичні шляхи, виявляти техніку, артилерію. І ми, відповідно, робимо так само на території, яку контролюють росіяни», – каже офіцер.

За словами офіцера, росіяни відійшли від масових механізованих штурмів, які були поширені у 2023–2024 роках, і тепер використовують тактику «просочування». Малі групи окупантів намагаються пробратися вглиб українських позицій, щоб створити хаос, перекрити логістику або відволікти увагу.

«Раніше, особливо в попередні роки, росіяни регулярно застосовували механізовані штурми – йде важка техніка з десантом штурмовиків на броні. Так було, коли наш батальйон обороняв Сіверськ, Спірне, Івано-Дар’ївку. З одного боку, це дуже небезпечно, бо важкий броньований кулак може прорвати фронт на вузькій ділянці. А з іншого боку, цей кулак уразливий, і якщо грамотно побудована оборона і вогнева підтримка, то в момент, коли ворог накопичується і висувається, їх можна знищити – шляхом попереднього мінування, артилерією чи дронами. В останні десь пів року механізованих штурмів було значно менше, але зараз, бачимо, ворог знов повертається до цього методу. Втім, не так масово, як у 2023-2024 роках.

Справді зараз на Покровському, Добропільському напрямку вони намагаються заходити малими піхотними групами, це може бути двоє-троє... як їх правильно назвати... військовослужбовці окупаційної армії?..», – розповідає Іллєнко.

На думку Іллєнка, війна потребує відображення в мистецтві, але воно має бути «глибоким, тонким і талановитим». Він навів приклад фільму «20 днів у Маріуполі», який показує правду без спекуляцій.

«Отже, Чернов знімає документальне кіно, ідучи в штурм чи – якщо згадати «20 днів у Маріуполі» – сидячи сам в оточеному Маріуполі. Він пережив це все сам, відчув своєю шкірою, тому такі фільми є справжніми, глибокими документами епохи. У цьому їхня сила. Україні зараз дуже потрібна така документалістика. Потрібне й художнє кіно, але воно має бути тонким – щоб не перетворитися на спекуляцію на темі і примітив. Це дуже тонка тема. Всі, хто були на війні і бачили, як війна виглядає, як вона пахне і що вона з себе представляє, не сильно схильні її естетизувати. Це кров, бруд, сморід – нічого хорошого. Але все ж таки ми схильні естетизувати все – це в природі людини, і такою є природа мистецтва», - зауважив Іллєнко.

Також Іллєнко згадав «байрактарщину» як приклад примітивної естетизації війни, яка не має нічого спільного з реальністю. Він зазначив, що «мілітарна культура» з її символікою, легендами та сленгом може стати фундаментом майбутньої культури України.