"Одна битва за іншою": вічний революціонер Пола Томаса Андерсона - Франко би плакав

Viva la revolución! – не раз повторює головний герой фільму «Одна битва за іншою» Боб Фергюсон, і, здається, в цьому й є сенс картини: боротися проти системи, несправедливості, за права знедолених - і ця битва ніколи не скінчиться.

Але не все так просто. Лобова заява «борітеся - поборете» навряд чи зібрала б 97% «свіжості» на Rotten Tomatoes (на момент написання зі 119 рецензій). Один з кращих режисерів та сценаристів свого покоління Пол Томас Андерсон точно не йтиме простим протореним шляхом. Бо його картини - це завжди масштабні історії: вони можуть виглядати плутаними, з дивними персонажами, різножанровими, з настільки різкими поворотами, що незрозуміло, куди це нас ведуть. Але режисер все тримає під контролем і знає, до якої думки нас привести. До того ж в його картинах завжди прекрасний акторський склад, операторські та монтажні роботи такі, що не відірвати очей, а саундтреки стають повноцінними героями.

«Одна битва за іншою»  - динамічний і сатиричний трилер, натхнений романом «Винокрай» Томаса Пінчона, саундтрек до якого написав постійний напарник Пола Томаса Андерсона  - композитор та гітарист Radiohead Джонні Ґрінвуд.

З одного боку, це популістичний бойовик, де нам пропонують вболівати за революціонерів-терористів, які борються із владою точково і далеко не мирними методами,– американська революція, яка ніколи не закінчується. А з іншого боку абсурдистська сатира на американський фашизм - на зміну істинним арійцям приходять білі англосакси. І тут же - сімейна драма, що показує страхи батьків за майбутнє своїх дітей та дітей, які будують свій світ і готові за нього боротися. І все це подається не з серйозним виразом обличчя – а через безліч комедійних ситуацій, гонитв та екш-сцен. Це прям все дуже нагадує гімн "Вічний революціонер" Івана нашого Франка, якщо його читати не з пафосом, а з солідною долею сарказма. 

Фільм стартує на кордоні США та Мексики, де утримують нелегальних мігрантів. Визволити їх з-за колючого дроту та відвезти в безпечне місце береться ліворадикальне воєнізоване угрупування «Франція 75». Його члени не гребують насильством – наставляючи зброю на охоронців і вкладаючи їх на землю, а велика кількість вибухівки підкреслює серйозність їх намірів. 

Вибухівкою займається хлопець на прізвисько «Гетто Пет» (Леонардо Ді Капріо), а його кохана темношкіра Перфідія Беверлі Гіллз (Теяна Тейлор) – найрадикальніша учасниця групи. Ця її радикальність та бажання ходити по лезу, наражаючись на все більшу небезпеку, настільки великі, що паралельно вона закручує роман з полковником Стівеном Дж. Локджо (Шон Пенн), запеклим расистом, який і командує відділком по боротьбі з мігрантами і чия мета - розправитись з «Францією 75».

Навіть вагітність та народження доньки не вгамовує Перфідію, яка шукає все гостріших відчуттів, грабуючи банки та підриваючи офіси, і, зрештою, кидає і родину, і полковника. Якраз в той момент, коли правоохоронці все ближче до того, щоб  покінчити з членами «Франції 75».

А що ж її хлопець та новонароджена дитина?

«Ти знаєш, що геть негідний моєї доньки. Вона походить з династії революціонерів», - каже мати Перфідії «Гетто Пету», натякаючи, що він хоч і повстанець, та все одно тюхтій.

Залишившись з немовлям на руках, молодий батько, щоб захистити себе та доньку, вирішує відійти від справ і залягти десь на дно, сховавшись під іменем Боба Фергюсона. І протягом наступних 16 років він на цьому дні й валяється, спиваючись та прокурюючи мізки наркотиками. Донька Вілла (Чейз Інфініті) явно пішла не в нього – відповідальна, рішуча та безстрашна, а наставником та прикладом зосередженості й дисципліни вибирає учителя бойових мистецтв - сенсея Серхіо Сент-Карлоса (Бенісіо Дель Торо). Водночас і батько намагається хоч якось піклуватись про доньку, дати їй краще життя, та й Вілла любить свого дивного і слабохарактерного татуся.

Тим часом полковник Лоджо про них не забув – він прагне не лише очистити світ від ліворадикалів, а й своє бездоганне резюме від ганебного міжрасового зв’язку. А для цього треба знищити можливих його свідків - Боба і Віллу Фергюсонів.

І ні, тюхтій Боб не перетвориться на супермена, але робитиме все можливе – здебільшого безглузде, незрозуміле і нелогічне – щоб врятувати доньку. В незмінному брудному м’ятому халаті (привіт, чуваче Лебовські!), сам м’ятий, нечесаний та неголений Боб Фергюсон згадає своє партизанське минуле, заручиться підтримкою сенсея і відчайдушно кинеться рятувати Віллу.

Майже три години непередбачуваних поворотів сюжету, безліч персонажів (і в більшості яких є своя сюжетна лінія та історія), стрибки від драми до комедії, напружені протистояння, гонитви, від яких глядача закачує до реального відчуття нудоти (чого вартий лише забіг сенсея, який теж намагається врятувати латиноамериканських мігрантів, безкінечними коридорами чи автоперегони крутими каліфорнійськими пагорбами) – ти не можеш відволіктись ні на мить, бо кожна мить картини викидає тебе в новий вимір. Це нагадує якийсь поїзд, що несеться на всіх парах, ігноруючи семафори, гальма, сигнали залізничників, а подекуди навіть рейки – пасажирам лише залишається міцно триматись за поручні та молитись, щоб потрапити у пункт призначення цілими та неушкодженими.

Тон картині задає й потужна акторська гра – чи не кожного хоч зараз номінуй на «Оскар»: чи то безпорадного, зневіреного, але нестримного Леонарда Ді Капріо, чи безумця і фашиста Шона Пенна (і нехай у нього не головна роль, але він точно - головна зірка фільму), чи комічно врівноваженого і водночас реально героїчного та незламного дель Торо, чи пасіонарну Теяну Тейлор – та що там, навіть дебютантка Чейз Інфініті демонструє неймовірну силу гри.

І ті ж критики, які неймовірно високо оцінили «Одну битву за іншою», вже сперечаються, чи може це бути найкраща картина Пола Томаса Андерсона і чи отримає вона «Оскара». Але ця суперечка виглядає беззмістовною, враховуючи різноманіття його фільмів та широту тем, яких він торкається. Що ж до «Оскара», то згадайте, що вже декілька його фільмів отримували номінацію і як «найкращий фільм», і як «найкращий режисер» - та не вигравали жодного разу. І це не завадило їм ставати прикладом високоякісного авторського кіно. Як і «Одна битва за іншою», поєднуючи різні жанри, стає миттєвою класикою і надихає не здаватись, бо боротьба, як стверджує фільм, не закінчується ніколи.

One Battle After Another

Країна: США

Режисер: Пол Томас Андерсон («Примарна нитка», «Магнолія», «Нафта», «Кохання, що збиває з ніг»).

У головних ролях: Леонардо Ді Капріо («Великий Гетсбі», «Вбивці квіткової повні»), Шон Пенн («Таємнича ріка», «Харві Мілк»), Бенісіо дель Торо («Фінікійська схема», «Страх та ненависть у Лас-Вегасі»), Теяна Тейлор («Книга Кларенса»), Чейз Інфініті, Реджина Голл («Дуже страшне кіно 2», «Дуже страшне кіно 3»).