Владислав Кабаєв: Коли вдягаєш футболку Динамо, на Шахтар дивишся вже по-іншому

Цього сезону київське Динамо провело вдвічі більше матчів, ніж будь-який інший клуб УПЛ, який не брав участі у єврокубках. Кияни розпочали кампанію 2025/2026 ще у липні, коли грали кваліфікацію Ліги чемпіонів проти Хамрун Спартанс, потім протистояли кіпрському Пафосу, а згодом зіграли із Маккабі Тель-Авів за право виступати у Лізі Європи. Підсумком кваліфікаційних матчів до єврокубків став основний етап Ліги конференцій, який розпочнеться вже незабаром.

Попри насичений графік та складну логістику, Динамо продовжує крокувати без поразок у внутрішньому чемпіонаті. Про всі ці матчі, фізичний та психологічний стан гравців, найяскравішу перемогу у кар’єрі та очікування від виступів у Лізі конференцій в ексклюзивному інтерв’ю Football.ua розповів півзахисник Динамо Владислав Кабаєв.

"Проти команд УПЛ нам грається зовсім нелегко"

— Владе, цього тижня команда виконала задачу виходу до 1/8 Кубка України. Як оціните матч проти Олександрії?

— Гадаю, що в перші 30 хвилин ми виглядали добре, достатньо впевнені. Потім, останні хвилин 10 першого тайму були не дуже якісні з нашого боку. А у другий таймі, коли вже пропустили, то цей м’яч вніс свої корективи. Це Кубок України, я не пам’ятаю, щоб хтось когось легко проходив. Не хочу дивитися на Шахтар, бо потрібно дивитися тільки на свою гру, але і їм було непросто в 1/16 фіналу. Олександрія – хороша команда, що вона і показала в останньому матчі з ЛНЗ. Результат є, як і є над чим працювати. Легше живеться, коли є позитивний результат.

— Перед грою не було думок, що Олександрія ліміт своїх болючих поразок на цей сезон вичерпала і загалом виглядала в останніх матчах куди краще за себе ж на початку сезону?

— А так часто і буває. Команда програє-програє, ти приїздиш до них і вони видають проти тебе найкращу гру у чемпіонаті. Я ще коли грав у Зорі та Чорноморці, пам’ятаю, що на Динамо та Шахтар завжди виходиш з подвійною мотивацією. Навіть тренерам не потрібно нічого казати. Тому до Олександрії ми готувалися, аналізували їхній матч проти ЛНЗ і розуміли, що не просто так ця команда обіграла суперника з Черкас 4:1.  Ми трохи інакше зіграли ніж зазвичай, можливо, це було видно. У першому таймі і моя позиція була трохи інакшою, як і в Бражка та Шапаренка. На мою думку, нам вдалося реалізувати цей задум. 

— Якщо порівняти із минулим сезоном, у якому ви без жодної поразки стали чемпіонами, зараз в середньому рівень суперників підвищився чи плюс-мінус залишився таким же?

— Тяжко сказати. Зараз лише кілька турів у новому чемпіонаті минуло, все ще може мінятися. З кожним суперником по-своєму тяжко. Якщо подивитися на рахунок матчу з Поліссям, то можна сказати, що дуже легко обіграли. Але я не скажу, що нам було дуже легко. Полісся добре контролює м’яч, ми свої моменти забили, коли зіграли в контратаках. На це була ставка. 

Якщо ж говорити про рівень, то він не падає, на мою думку. Не можу сказати, що виріс, але по собі скажу, що нелегко грається проти команд в українському чемпіонаті. Вірю, що наш футбол буде прогресувати, багато молоді отримує ігрову практику і багато команд конкурентоспроможні, щоб нав’язати нам боротьбу за перше місце. 

— Серпень ви провели в дуже напруженому графіку, чергуючи єврокубкові матчі із іграми внутрішнього чемпіонату. І це на фоні складної логістики. Як почувалися фізично під кінець місяця?

— Не хочеться на цьому акцентувати увагу, але ми теж люди, нам теж як фізично тяжко, так і морально. Звісно, якщо порівнювати з війною, з хлопцями, які в окопах, то це не зрівняється. Але якщо ми беремо окремо спорт…  У нас такі реалії, тяжко. Але всі в рівних умовах: ми, Шахтар, Олександрія, Полісся. З хлопцями спілкуєшся і тут все однаково: всі хочуть грати у єврокубках, але коли туди виходять, то тут є дві сторони однієї медалі. 

Окрім участі в міжнародних матчах ще є складна логістика. Плюс, ти в готелі за кордоном, а сім’я в Києві чи в Одесі. І в цей момент летять шахеди, летять ракети, це тисне на підсвідомість і на тебе це теж впливає. Тому фізично тяжко, звичайно, але більш складно психологічно. Живеш без сім’ї півтора-два місяці, хвилюєшся… Результату немає, а є критика. Це не дуже приємно. Ми до цього готові, звичайно, але як є. Зараз, коли приїхав до Києва, то в цьому сенсі стало легше.

— З табору іншого представника України у кваліфікації до єврокубків — Полісся, гучно лунала ідея того, що матчі чемпіонату за участі представників України у кваліфікації єврокубків треба переносити. Це допомогло б показати кращі результати на міжнародній арені?

— Минулого року наші матчі на початку сезону переносили. Зокрема, коли ми грали із Партизаном та Рейнджерс, то могли зосередитися саме на єврокубках. Судячи з результату, це таки зіграло нам на руку. Можливо, в цьому і є сенс. Особливо, коли це перші ігри сезону, треба втягнутися в ігровий тонус. Збори – це зовсім інша історія у порівнянні із офіційними матчами. Звісно, було б легше, якби Ліга і суперники пішли б нам назустріч і ми могли перенести матчі чемпіонату.

— До речі, у Поліссі підібралася непогана компанія: Андрієвський, Шепелєв, Бущан – ваші вчорашні партнери по Динамо. Для вас це тепер знакові матчі?

— В принципі, ні. Так, багато грає товаришів, є друзі у цій команді. Я на Полісся взагалі дивлюся не в тому плані, що там друзі грають, а вже як на сталий бренд українського футболу. Це дуже конкурентна команда з молодими тренерами, у яких класний погляд на футбол. Гадаю, що в найближчому майбутньому вони покажуть крутий результат. Команда симпатична, тому в єврокубках в майбутньому будемо вболівати за них, а в чемпіонаті – не дуже :). 

— А в чемпіонаті карати за помилки в очних матчах?

— Так, сто відсотків. 

"Пафос — противний суперник, вони не давали нам грати у футбол"

— Коли в кваліфікації ЛЧ ви поступилися Пафосу, було розуміння, що ця команда здатна вийти до основного етапу ЛЧ?

— Коли першу гру провели, то так. Коли ж Пафос випав нам як суперник, то багато експертів та й вболівальників казали: “Та що там, Пафос… Кіпр”. Але коли зустрілися з ними на полі, то зрозуміли, що це не проста команда. Там немає молодих, середній вік — 28-29 років. Це дуже такі, противні суперники. В тому сенсі, що не дають грати у футбол і самі грають на якісному рівні. Умовно, якщо ми беремо Шахтар, то вони і самі грають, і нам дають грати. Якщо ж беремо більшість європейських команд – так само.

Але трапляються і такі випадки, як з Пафосом. Їх можна порівняти із сербськими командами. Вони десь можуть тебе заблокувати не за правилами, а суддя цього не побачить. Фізично дуже добре готові, з м’ячем добре рухаються, комбінують. Обидва матчі вийшли дуже складними для нас. І психологічно вони теж дуже добре готові до Ліги чемпіонів. 

Звісно, хотілося їх проходити. Подивіться на наш жереб минулоріч: ми пройшли Рейнджерс і нам зовсім трохи не вистачило везіння в матчах із Зальцбургом. Сама якість гри була хорошою, але не вистачило саме результату. Цього року ніби по жеребу все добре складалося, а от результат – такий собі, м’яко кажучи. Пафос дуже здивував. Але я зараз дивлюся на них і мені подобається їхня гра. У Пафоса є футболісти хорошої якості, за ними цікаво спостерігати.

 — Аналізуючи двоматчеве протистояння із Маккабі за право грати у Лізі Європи, чого не вистачило Динамо, щоб все ж вирвати путівку до основного раунду? 

— У першому матчі ми багато дозволили їм зробити. У другому матчі ми зіграли якісніше, більше володіли м’ячем. У них було менше простору на флангах. Якщо першу гру подивитися, то вони мали багато моментів, у яких пробачали нас. Я думаю, якби ми перший матч зіграли краще, то у другому нам було б психологічно легше. 

— Лінія атаки Динамо оновилися: Владислав Ванат поїхав до Жирони. Які напутні слова ви сказали йому? Можливо, побажали привезти нагороду Пічічі?

— Так, доля цього трансферу вирішувалася в останні дні. Ми теж читали всі ці новини в інтернеті. Влад написав у групу: “Хлопці, спускайтеся в лобі готелю”, ми якраз мали вільний час, хтось був в місті (у Любліні), а хтось залишався в готелі. Ми зібралися, він розповів про свій перехід, подякував нам, а ми – йому. І побажали йому удачі. 

Звісно, це велика втрата для Динамо, бо це найкращий бомбардир два сезони поспіль. Дуже багато користі він приніс нашому клубу. Ми дякуємо президенту і дуже раді, що він нас залишив та пішов прогресувати у європейський клуб. У нас тут теж є хлопці, яким ми намагатимемося підносити снаряди для реалізації голів. Сподіваюся, Едуардо Гереро теж стане найкращим бомбардиром. 

— Чи встигли ви налагодити співпрацю із Едуардо Гереро? Наскільки добре ви відчуваєте один одного на полі?

— Кожен футболіст — індивідуальний. У Ваната хороша швидкість, він вміє відкриватися під передачі. У Гереро сильніша якість – він вміє чіплятися за м’яч. Всім потрібен час на адаптацію. Едуардо знадобився рік. Коли я прийшов, мені теж було тяжко і зараз так буває. Ти не можеш завжди грати на 10 з 10. Буває, і погану гру зіграєш. Просто Едуардо забив 1-2 м’ячі і кажуть: “О, адаптацію завершено”. А потім проведе пару невиразних матчів – і все, кажуть, що він вже не нападник. 

Я розумію, що в Динамо велика конкуренція, великий тиск. Але якщо ти зіграв добре, то від тебе завжди будуть чекати, що ти гратимеш на цьому рівні. Таке рідко буває. Ти прагнеш до стабільності, але так не завжди буває. Тож ми віримо в Едуардо і він вже починає це демонструвати на футбольному полі, що він здатен бути бомбардиром. 

— Огундана Шола замінив вас у кубоковому матчі із Олександрією та забив свій перший мʼяч за Динамо. Як би ви описали вашу конкуренцію з ним на тренуваннях?

— У нас зараз вистачає вінгерів. Десь я грав у центрі навіть. Шола — молодий хлопець, вибуховий, по-хорошому настирний. Мені тяжко судити, бо він тільки прийшов. Ми тиждень попрацювали на тренуваннях, але тренувальний процес – це інша історія. Конкуренція мене не лякає, я вже не перший рік борюся за місце у складі.

Я хорошої думки щодо Брагару, але коли він приходив, мені теж пророкували, що я втрачу ігрову практику. Але я продовжував грати. Зараз прийшов Шола, видав першу гру, всі кажуть: “О, класний гравець”. Так, це якісний футболіст, бо до Динамо інакші не приходять. Шола – молодий хлопець, клуб працює на перспективу, бо розуміє, що потрібно підсилюватися. Але мене це ніяк не вибиває з ладу, не лякає. Так, я трохи зараз тяжкувато почав сезон, але це не страшно. Минулого року я зіграв найбільше матчів, багато награв і розумію, що цей спад мав колись статися.  Так, неприємно багато читати і трохи менше грати, але знаю, що сумлінною працею я вийду на свій рівень.

— Поява Шоли, Тіаре знову додало інтернаціональної різноманітності Динамо. А чи принесли вони елементи африканської культури із собою чи поки поводяться скромно?

— Так, дуже скромно поводяться. Якщо приходять латиноамериканці до нашого клубу, то це інша історія. Ось Едуардо, він більше розкутий. Він багато спілкується, можливо, через те, що грав у Зорі і вже адаптований до нашого побуту, трішки нашої мови знає, але загалом спілкується англійською. Тут хлопці прийшли, хтось англійською говорить, хтось французькою і зовсім англійської не знає. Поки хлопці лише тиждень-два в команді і вони зовсім скромні. Але це не заважає їм проявляти свою якість на полі. Коли настане час, ніщо їм не завадить так само спілкуватися, як і нам. 

"Від Динамо завжди чекають, що ми будемо перемагати навіть Реал"

— Чи був у вашій карʼєрі період, коли психологічний стан відігравав ключову роль у ваших виступах?

— Звісно, і зараз так є. Остання гра з Оболонню була вже кращою. Скажу відверто: я вже роки три займаюся з психологом і спортивним, і не спортивним. Бо мені цікаво, як це працює. Я знаю, що я вмію грати у футбол, але психологія – це 80% успіху. Якщо ти не впевнений, боїшся зробити помилку і на тебе давить вантаж відповідальності за себе, за результат, то у тебе нічого не вийде. 

— Якщо я запитаю вас про найяскравішу перемогу у карʼєрі особисто для вас, що це буде?

— Напевно, за емоціями, це перемога над Партизаном у Сербії. Тоді вони ще в росії грали, і нас так накачували емоційно і тренер, і ЗМІ. Та і з Рейнджерсом було супер, зібралося 50 тисяч людей.... Із Зорею я теж грав у єврокубках, але от грали із Лестером і був ковід. Приїхали туди — нема людей. Грали в Греції, де теж великий стадіон, а трибуни порожні. Я навіть забив у тому матчі, але людей не було, тому за емоціями це не так класно було. Тому виокремлю ці два матчі: із Партизаном та Рейнджерс минулого року. 

— А якщо ми поговоримо про найболючішу поразку, який матч згадувати не хотілося б?

— А знаєте, я такого щось і не пригадаю…

— І Слава Богу.

— Так, я такий самокритичний, багато копаюся в минулому. Все згадую: де я погано зіграв, буду дивитися гру, аналізувати, не спати… І багато часу приділяю цьому. Хоча мені Скрипник колись казав: “Зіграли гру, проаналізували і забули”. А я навпаки, себе цим доїдаю. Ви спитали про найболючішу поразку, то напевно, їх було багато, але я не можу зупинитися на якійсь одній. Мабуть, коли ми Шахтарю програли в кінці чемпіонату 0:1. Там уже мало що вирішувалося рік тому, але все одно. 

Тут ще який момент: я коли грав у Зорі, то і до Шахтаря, і до Динамо відносився однаково. А от коли прийшов до Динамо, то тут інший настрій. Ти коли вдягаєш цю футболку, ти на Шахтар інакше дивишся. Воно так і повинно бути, напевно. Якщо ви спитаєте у пацанів з Шахтаря, напевно, вони вам скажуть те ж саме. На такі ігри тренерам особливо нічого не потрібно казати.

— Ви працювали із Мірчею Луческу, який принаймні у Шахтарі, був дуже вибагливим до флангових півзахисників. Ви відчули на собі додаткові навантаження?

— Дуже велике навантаження було на команду. Багато бігової роботи, довго тренування йшли. Комусь заходило, комусь ні. Я багато з ким працював, потрібно знайти свого тренера, свою людину. Гадаю, по моїй грі та по моєму настрою було видно, що мені було тяжко. Від мене вимагали те, що я не дуже добре можу робити. Якби я міг це робити, я б у цього тренера теж міг заграти. Я не Дуглас Коста, не Вілліан, я не Вітя Циганков (давайте дивитися правді в очі)... Тож, мені було тяжко.

Прийшов Шовковський, трохи змінив це і сказав мені: ти можеш робити ось це, ось те і ось те. І воно пішло зовсім по-іншому. Мені потрібно більше свободи. Коли мене ставлять в рамки “приймай м’яч і подавай”, то мені тяжко. Коли мені кажуть: “Можеш по ситуації зіграти ось там і ось там”, то я себе відчував легше. 

А при Луческу мені було тяжкувато. Плюс, я ще потрапив у такий період, що команда програла Зорі, Дніпру-1, Бенфіці. І цей сезон закінчили на четвертому місці. Не скажу, що я один погано грав, просто у команди був такий період тоді, що ми не демонстрували свій максимум. Потім змінився тренер, нічого кардинально не поміняв. Просто дав трохи свободи і пішов результат одразу. 

 — Які передчуття від виступів у Лізі конференцій? У суперниках зокрема Фіорентина та Кристал Пелас. Це буде іспитом для Динамо чи не все так однозначно?

— Іспит – не іспит… Раніше ти дивишся на жереб і бачиш: Фіорентина, Кристал Пелас і думаєш: “Блін, йо-майо! Краще б слабкіші команди попалися…”. А зараз дивишся і думаєш: “О, Кристал Пелас, супер!”. Бо я б краще в Англії зіграв, ніж в Польщі. Фіорентина – теж клас. Звісно, буде давити той фактор, що Полісся з ними гідно боролися. Від Динамо всі чекають результату, всі чекають, що як колись, ми будемо обігрувати Реал Мадрид. І ми цього хочемо. Але давайте дивитися правді в очі: зараз футбол так змінився, що поки нам тяжко конкурувати з командами такого рівня, як Реал. 

А з такими суперниками, як у нас у Лізі конференцій, ми можемо конкурувати, просто треба підійти до цих матчів у хорошій фізичній та психологічній формі. Як показала практика: одні й ті ж гравці грали проти Рейнджерс і Зальцбурга. Грали першим номером і краще за суперника. І ці ж хлопці грали цього року із Пафосом та Маккабі. Просто я вважаю, що десь фізичний і психологічний стан нас вибив і все.

Ми вміємо грати у футбол, багато хто з нас грав за збірну України. Чому зараз у збірній мало динамівців? Бо не демонструємо ми зараз свою найкращу гру, кожен індивідуально. Ми можемо краще, просто треба вийти на цей пік.