Навіщо Трампу знову знадобилась афганська авіабаза Баграм?

Несподівана заява Дональда Трампа про бажання повернути авіабазу Баграм в Афганістані неабияк спантеличила спостерігачів. Нагадаємо, що президент США в притаманній йому плутаній манері повідомив про цю «невелику сенсацію» під час візиту до Великої Британії 18 вересня. «Ми збережемо Баграм — одну з найбільших авіабаз у світі, — заявив Дональд Трамп. — Ми віддали її просто так. Ми намагаємося повернути її, до речі».

Як завжди в таких випадках, американський президент випромінював упевненість і оптимізм. «Вони потребують нас», — сказав він про талібів. Однак із боку представників Ісламського емірату негайно з’явилися спростування. Таліби виявили готовність налагоджувати відносини, але виключили присутність іноземних військових на своїй території.

Дональд Трамп повернувся до цієї теми вже за день, вибухнувши погрозами. 20 вересня він опублікував у свій соціальній мережі Truth Social пост, у якому розпливчасто пообіцяв Афганістану «щось нехороше» в разі, «якщо він не поверне авіабази «Баграм» тим, хто її побудував, тобто Сполученим Штатам». Абсурду ситуації додавало те, що, власне кажучи, авіабазу ще в середині ХХ століття побудував Радянський Союз, хоча, звісно, її використовували американці, поки майже двадцять років були присутні в Афганістані. Пентагон уклав величезні кошти в захист і розвиток бази, перетворивши її на військове містечко, де перебували десятки тисяч військовослужбовців. Цінність об’єкта полягає в технічних характеристиках злітно-посадкових смуг — вони здатні приймати транспортні літаки й, найголовніше, стратегічні бомбардувальники.

Пізніше, під час спілкування з журналістами, Трамп підтвердив, що США прагнуть повернути базу «якомога швидше, просто зараз». Жодних деталей він, щоправда, не додав, відмовившись конкретизувати можливі наслідки для де-факто уряду Ісламського емірату, навіть відповідаючи на уточнювальні запитання журналістів, чи готові США застосувати військову силу.

Хоча на Генеральній асамблеї ООН Дональд Трамп зробив чимало інших заяв, які можна назвати «невеликими сенсаціями», спробуймо все-таки розібратись у намірах американського президента щодо Баграма. Навіщо Вашингтону знадобилася зараз покинута чотири роки тому авіабаза? Й наскільки реально буде американським військовим повернутися до Афганістану?

Почнімо з другого запитання. Наскільки можна судити, з боку Дональда Трампа  йдеться про щось більше, ніж раптове осяяння, вербалізоване під впливом емоцій під час приємної закордонної поїздки. Попри відсутність дипломатичних відносин і, власне, визнання уряду талібів (наразі єдиною країною, яка офіційно визнала його легітимність, є Росія), неформально Вашингтон підтримує з ними контакт. За кілька днів до сенсаційної заяви Дональда Трампа Кабул відвідали спецпосланець президента у справах заручників Адам Бьолер і Залмай Халілзад — колишній спецпосланець із Афганістану. Вони й раніше цього року приїздили до талібів — клопотали про звільнення американських громадян із афганських в’язниць. Невідомо, чи було коло питань, які вони обговорювали під час останнього візиту, ширшим. Посланці Дональда Трампа зустрічалися з віцепрем’єр-міністром талібів Абдулом Гані Барадаром і міністром закордонних справ Аміром Ханом Моттакі. Формально йшлося про звільнення ще одного американця — Махмуда Шах Хабібі. За наявною у відкритих джерелах інформацією, його затримала контррозвідка Талібану в Кабулі після філігранної ліквідації лідера «Аль-Каїди» Аймана аз-Завагірі 2022 року.

Як завжди в таких випадках, можна лише припускати, чи порушували питання військової бази під час цих контактів, чи американський президент був настільки натхнений самим фактом їх проведення, що у притаманній йому манері ведення зовнішньої політики заходився в занадто категоричній формі артикулювати свої побажання, подаючи їх як практично досягнуту домовленість. Можна згадати, скільки разів за останні місяці Дональд Трамп анонсував, наприклад, досягнення угоди з ХАМАС і завершення війни в Газі.

Хай там як, немає жодних підстав уважати, що де-факто уряд Афганістану готовий зробити такий царський подарунок Вашингтону. В риториці режиму, легітимність якого ґрунтується на національно-визвольному характері руху, що його породив, важливе місце посідає відновлення суверенітету країни та неприпустимість присутності на її території іноземних військових. Тим паче, якщо йдеться про ворога, протистояння з яким тривало два десятиліття, до того ж ворога, з погляду талібів, переможеного. Якщо тему й обговорювали, то гучний анонс американського президента зробив подальший прогрес проблематичним. Будь-яка дипломатія воліє не виносити на публіку складних питань до досягнення угоди під час кулуарних зустрічей, а східна дипломатія — тим більше. Тиск тут справі не допоможе: піти назустріч у таких випадках у регіоні означає виявити слабкість, а не мудрість. У відповідь на погрози таліби посилаються на Дохійські домовленості, досягнуті під час першої каденції Дональда Трампа 2020 року, згідно з якими Сполучені Штати зобов’язуються не застосовувати сили, не погрожувати силою проти територіальної цілісності або політичної незалежності Афганістану й не втручатися в його внутрішні справи.

Чому ж Баграм настільки важливий для Дональда Трампа? Власне, сам ньюзмейкер обґрунтував свої наміри так: «Одна з причин, чому ми прагнемо отримати її, як вам відомо, полягає в тому, що вона розташована за годину (польоту. — В.Л.) від місця, де Китай виробляє ядерну зброю». Імовірно, він натякав на Лобнор у Сіньцзян-Уйгурському автономному окрузі на північному заході країни. Щоправда, Китай виготовляв свої боєголовки в промислових районах значно східніше, однак на Лобнорському полігоні в 1960–1990-х роках проводили ядерні випробування. Зафіксована кілька років тому активність навколо об’єкта показує, що він може зберігати певне значення.

Від Баграма це близько двох тисяч кілометрів — більш як година польоту, але все-таки значно ближче, ніж від американських баз у Перській затоці або Індійському океані. Крім того, величезна перевага Баграма — прямий доступ до китайського кордону, минаючи повітряний простір третіх країн. Афганська територія витягнута на північний схід довгим «рукавом», саме у бік Сіньцзяна.

Контроль над базою міг би дати американцям й інші приємні бонуси. Вочевидь, це полегшило б будь-які дії в небі над Іраном, щонайменше розвідувальні. Ймовірно, й терористична інфраструктура в регіоні може, як і раніше, вимагати певної уваги.

Однак ці переваги залишаться гіпотетичними. Знову воювати з талібами заради військової бази, нехай і важливої, було б божевіллям, а подальше гарантування її безпеки, з урахуванням сучасних військових технологій, вимагало б величезних сил. То навіщо ж було порушувати це питання публічно?

Привертає увагу те, що Дональд Трамп натякнув на можливість загрози для ядерних об’єктів Китаю напередодні телефонної розмови із Сі Цзіньпіном. Хоч американський президент не поспішає вдаватися до реальних дій проти свого стратегічного конкурента, у публічній риториці він дозволяє собі багато чого. Ймовірно, хоч як це банально, колишню американську базу було згадано виключно задля красного слівця саме в контексті американо-китайських переговорів.

Іще одне можливе пояснення — внутрішньополітичне. Хоч американські військові залишали Афганістан унаслідок рішення, ухваленого під час першої каденції Трампа, він зробив усе, щоб негативні асоціації від хаотичної втечі, яка відбулась у перший рік каденції Джо Байдена, прилипли до його опонентів-демократів. Значною мірою це вдалося. Трамп заявляв, що, за його планом, США мали зберегти Баграм — «не через Афганістан, а через Китай». Під час виборчої кампанії він стверджував, що база потрапила під контроль Народно-визвольної армії Китаю.

Якщо врахувати, що США вступають у кампанію проміжних виборів до Конгресу, а Дональд Трамп рідко втрачає нагоду дорікнути попередній адміністрації за реальні та уявні промахи, саме повернення до порядку денного обговорення афганської теми й виходу американської армії з країни може переслідувати внутрішньополітичні цілі. Водночас, як видно, щиро стурбований зростанням китайської ядерної потужності, Дональд Трамп вирішує проблему так, як у нього це найкраще виходить. Тобто — на словах, описуючи бажану мету як уже досягнутий ним результат.