Мстислав Чорний та його друзі. Чого Антоніна наслухалася на відкритті Одеського кінофестивалю

Постійна проблема вашої авторки — паркування. Знайти вільне місце і встигнути на початок івентів у нашій чудовій столиці часом перетворюється на інтелектуальний виклик. Тому одразу дам вам невелику пораду, виплекану роками: якщо колись будете їхати на велику подію у КВЦ «Парковий» (ну, там, на концерт «Єдиного кварталу» або на якусь патріотичну конференцію лідерів думок), то необхідно ще в дорозі приборкувати свою гординю. Бо якщо ви раптом вигадаєте, що достойні неймовірного паркомісця біля самісінької будівлі, — ви за це поплатитеся. Тому запам’ятайте одне: просто хапайте те, що перше трапилось на очі. А ще краще — їдьте на таксі, бережіть себе. 

Ну, або їдьте на авто з власним водієм, як це зробило багато гостей цього вечора. А стосовно самої події, то сюрпризів жодних не сталося — в залі було нудно і всі бухали біля бару чи на терасі, де якраз було весело й цікаво. Дехто забігав до зали, «щоб не було енки», як назвав цей процес мій любимий режисер «Перевізниці» та «Перших ластівок» Женя Тунік. А дехто навіть туди і не заходив. Схоже, організатори вже навіть не намагаються зробити щось заманливе на сцені, тому вирішили покреативити поза нею. 

І їм таки вдалося. Було дві фотозони, біля яких вишикувалися черги з людей. Усі вони хотіли одного й того самого — красіву фоточку. Й не просто якусь там щоб фестивальний фотограф зробив, а зі спецефектами. На одній локації з вашої світлини ШІ робив різні яскраві образи, трохи схожі на кіношні, трохи на просто ретро. Приміром, ось Тільда Свінтон у «Готелі "Гранд Будапешт"» Веса Андерсона:

І ось така вийшла кастинг-директорка Орина Петрова: 

А в іншому кутку косметична компанія пропонувала вам створити красиве відео із заповільненням чи панорамним показом. Ой, я аж видихнула, бо українське кіно без слоумо — це якось уже геть не по-людськи. 

Ага, ну ось іду я вся красива в леопардовому жакеті (щоб ніхто не питав «А чому не в леопарді?», як це буває зазвичай), оглядаю шановне панство з келихами і вирішую піти все ж до зали. Там я бачу ведучих, і організатори цього разу підійшли по-творчому: не хлопчик-дівчинка, а дівчинка-дівчинка-дівчинка. В червоному, в білому, в чорному. Людмила Барбір, Дар'я Трегубова, Яна Брензей. Тільки не хвата Меладзе. 

Але дівчата все ж дуже гарні та яскраві, погодьтеся. Проте ситуацію це не врятувало і церемонія знову була занадто офіціозною: людей кликали на промови, зачитували фільми у програмі та список спонсорів. А колись давно таки було по-іншому. Одну з церемоній, пам’ятаю, вела Маша Єфросиніна, і вона навіть цей нудний перелік спонсорів, який зазвичай проходить повз вуха публіки, намагалася подати креативно — лежачи на сцені в різних позах. Щоправда, подейкують, самим спонсорам це не дуже сподобалося, бо вони таки серйозні люди. 

Але ваша авторка все ж не полишає мрії про кіношні церемонії, які потім цитували б медіа: з яскравим сценарієм, дотепним і живим веденням та промовами, в яких би люди говорили щось сміливе, важливе, глибоке. Нині такими є відкриття / закриття фестивалю документального кіно «Докудейз», яке водночас є значно менш помпезним. А ще кращі справи — з музичними подіями, на яких максимально стараються не бути нудними. 

Хоча, чого це я завелася? Ситуацію ж урятувала Вікторія Тігіпко! Президентка фестивалю на сцені сказала те, що я наче і розчула, але подумала — здалося. Але режисер Олекса Гладушевський повністю розвіяв мої сумніви, бо підійшов дещо розлючений і, тримаючись за серце, сказав: «Боже (було інше слово. — Антоніна.), вона назвала Мстислава Чернова Мстиславом Чорним!». 

Вікторія Тігіпко

Матінко, таки не почулося! А перекладачка, напевне, злякалася, і переклала так само. Оце і вір тим експертам потім, які кажуть, що беріть, мовляв, перекладачів на перемовини – вони вас скоректують якщо що. Ага. І справді, єдиного володаря Оскара можна вже б і правильно назвати на кіноподії. Але ну що ж. Колись, нагадаю, у 2021 році на одній із церемоній ОМКФ Террі Гілліам, отримуючи нагороду, сказав: «Дякую, Росія! Дякую, Одеса». Ото був шкандаль! Режисеру довелося триста разів перепрошувати і пояснювати, як так получилося. Пояснення, до речі, дуже показове. 

Десь такий вираз обличчя був в Олексія

Коротше, вашій Антоніні не лишилося нічого іншого, як піти в люди шукать плітки. Що, хто і де. Але тільки те, що можна писати, бо зазвичай мене просять: «Ти ж ніде цього не напиши!». Ось, приміром, днями оголосили суперновину, що ведучим шоу «Зрадники» на платформі Sweet.tv буде Олексій Гнатковський. А я це вже знаю місяці два, не менше. Довелося тримати в собі стільки часу.

Важко жить з такою ношею секретів. Але дещо я вам зараз розповім. Усе ж, на такі відкриття люди справді ходять передусім поспілкуватися. Про самого «Зрадника» чула винятково захоплені прогнози — люди кажуть, що шоу справді буде круте. З описів різних подробиць я поки в це схильна вірити. Учасників уже, до речі, давно вирахували, принаймні частину. Бо різні публічні люди якийсь час тому написали в соцмережах, що ми їдемо кудись, не будемо на зв’язку певний час, але нічого вам не скажемо — пока. Це писала та ж Дар’я Тригубова, наприклад. 

Я не раз вам уже розповідала, як актори та акторки жаліються мені на наші серіали. Щоб ви не подумали, що їм усім ок у цьому зніматися. Приміром, одна талановита й відома акторка каже, що біда йде за бідою — сценарії все гірші й гірші. Таке бува читаєш, що на голову не лізе. Між тим, актори — це люди, які найменше впливають на процес, бо їх запрошують уже в останню чергу, коли всі карколомні сюжети прописані. Змінювати нічого не дозволяється. Точніше, якщо бути наполегливими, то може вдатися з мінусів витягти той серіал бодай на нульовий рівень.

Як ця проблема має вирішуватися — неясно. Державне фінансування не робить цей іспанський сором кращим. Ось я писала недавнопро серіал про ДСНС «Кохання і полум'я» на СТБ. За 16 епізодів головні герої виїздять до будинку після прильоту лише раз! Усе інше — порятунок літнього чоловіка, який заблукав у лісі, витягування хлопчика з поштомату і часом гасіння пожежі. Сюжетні лінії банальні настільки, що я дуже дивувалася, що ніхто не втратив пам'ять, бо все до цього йшло. Люди з індустрії кажуть, що просто той сценарій писали ще до повномасштабного вторгнення, а потім трохи переробили і подали на пітчинг у Держкіно.

І одразу приклад, аби ви не думали, що усе впирається у брак грошей, брак часу і брак ще чогось. Ось мені ж далі розповідають. Покликали, значить, одного хорошого кіношного режисера і оператора познімати серіальчік. Назвемо його, скажімо, «Лікар-дерматовенеролог і його професійний фатум» на каналі «Лямбда, Лямбда, Лямбда». Гроші десь треба заробляти, тому від Антоніни – нуль засудження.

Є дві групи, вони знімають різні сцени, які потім поєднають на монтажі. Завдання – аналогічні, гроші – аналогічні, час – аналогічний. Але згодом режмонт сидить у шоках і вигукує: «А як я вас усе це поєднаю?». Бо одна група зняла звичну «пласку» телевізійну картинку, а інша – «дорогу» кіношну. Людина, яка мені це розповіла, прогнозує найбільш ймовірне вирішення проблеми: просто нафіг помалюють якоюсь фігнею на постпродакшені, аби усе мало однаковий і фіговий вигляд.

Бо не потрібно нічого покращувати! Але яка різниця? Наші ж «антоніни» (як зневажливо називають своїх глядачок телевізійники) серіали не дивляться, а слухають. Коли варять борщ або прибирають у хаті. 

Ну і ще кіношники активно обговорюють нове фінансування, яке отримала культурна галузь і як його будуть розподіляти. Але про це – вже у наступному репортажі, бо на нас ще чекає закриття. 

Усі ці церемоції, ясна річ, штуки необхідні для промоції події та самої тусовочки, але найголовніше на кінофестивалях – це кіно. І у програмі справді багато чого цікавого, тому обов'язково спробуйте знайти час. Ось особисто мій список маст-сі. 

«Ти - космос» Павла Острікова. Фільм отримав вже безліч нагород на фестивалях фантастичного кіно, є немахо позитивних відгуків, та і сам режисер всяляє надію. Можливо, у нас справді з'явиться ще одна (крім фільмів Лукіча) пупулярна, але не тупа комедія. 

«Спеціальна операція» Олексія Радинського про окупацію російськими військами ЧАЕС. Олексій – один із найцікавіших українських документалістів і я очікую на вдумливу історію. 

Дуже раджу подивитися його попередню стрічку – «Нескінченність за Флоріаном», яка розповідає про архітектора і автора «Летючої тарілки» Флоріана Юр'єва та його боротьбу із забудовниками. Ви побачите дуже неординарного головного героя, якого автору вдалося розкрити у всіх красі. 

«Дівія» Дмитра Грешка. Трейлер нам обіцяє дуже красивий і водночас моторошний показ української природи, понівеченої російськими військовими, які вбивають зокрема і нашу екологію. 

«Друге дихання» Марії Кондакової. У фільмі йдеться про наших військових із протезуванням, які сходять на Кіліманджало. Оце незламність, так незламність. Я взагалі думаю, що контенту про ветеранів багато не буває, особливо ось такого штибу.

«Гра на перехоплення» Володимира Мули, теж, між іншим, лавреат престижної премії – спортивної «Еммі». Це історія братів Михайленків – Сергія, командира мобільної вогневої групи ППО, та Миколи, гравця Олімпійської збірної України з футболу.

Ну і «Війна очима тварин». Це кіноальманах і ваша Антоніна чекає на частину, зняту Мирославом Слабошпицьким. Я дуже люблю його «Плем'я» і з того часу від цього талановитого режисера нічого не чуть. Не в останню чергу через його важкий характер, на який усі нарікають.

Але, як мені сказали, продюсер Олексій Кохан якраз спеціалізується на кепських характерах. Нагадаю, це саме він продюсував тріумфальне повернення в Україну Андрія Жолдака із виставою «Дім». Яке, щоправда, ніяким тріумфальним не виявилося.

Та про це – іншим разом. А зараз – кільтка фоточок кіношників (і трохи не кіношників), які дорвалися до спілкування не у соцмережах. 

Гендиректорка ОМКФ Анна Мачух

Режисерка Тоня Ноябрьова

Продюсерка та акторка Олена Лавренюк

Журналіст і музикант Альберт Цукренко

Горова Держкіно Андрій Осіпов

Не знаю, як підписать – придумайте самі.

Фото: прес-служба ОМКФ