Перемога на полі бою чи компроміс: як поєднати суверенітет України з вимогами Росії, — аналітик

Можливо, Україна буде змушена піти на територіальні поступки, а Росія — прийняти мілітаризацію України, щоб досягти мирного врегулювання.

Фокус переклав статтю "Як поєднати суверенітет України з безпековими вимогами Росії" ексрадника Білого дому з питань Росії Джорджа Буша-молодшого (2004-2007) Томаса Ґрема для National Interest. Експерт, який в цілому п'ять років контактував з Кремлем та написав книгу "Правильне розуміння Росії", спробував пояснити, які є шанси на завершення війни на умовах Путіна та яка роль США.

"Найскладнішим питанням буде статус непідконтрольної нам на момент завершення конфлікту частини України", — сказав мені високопоставлений кремлівський чиновник незабаром після того, як Дональд Трамп і Володимир Путін розпочали переговори щодо врегулювання російсько-української війни в лютому цього року. Він мав рацію.

Позиції Росії й США діаметрально протилежні. Кремль хоче, щоб Україна була позбавлена суверенітету і залишалася в орбіті Росії, подібно до Білорусі. Сполучені Штати схиляються до захищеної, повністю суверенної й незалежної України, яка поступово інтегруватиметься в західний світ. Навіть якщо Трамп ніколи відкрито не заявляв про цю мету, це робили його віцепрезидент та інші високопосадовці. Примирення двох позицій здається неможливим. Але без компромісів не буде довгострокового врегулювання.

Додаткову складність становить впевненість Путіна в тому, що він досягає своєї мети на полі бою, хоча, звісно, він був би радий домогтися свого за столом переговорів. Навпаки, Сполучені Штати можуть досягти своєї мети тільки за столом переговорів — навіть керівництво України визнає, що не може перемогти російські війська і повернути всі втрачені території.

Але Путін розглядатиме поступки лише в тому випадку, якщо українці доведуть свою здатність зупинити просування російських військ на землі й успішно захищатися від повітряних атак. Таким чином, продовження допомоги з боку США — обов'язкова умова для досягнення врегулювання шляхом переговорів, а заморожування лінії фронту стане першим необхідним кроком до розв'язання питання про статус України шляхом переговорів.

Та навіть найдоброзичливіші переговори не принесуть результату без правильного визначення питання. Важливо враховувати два моменти. По-перше, питання суверенітету зводиться до безпеки для обох сторін. Українці чекають надійних гарантій проти нової агресії з боку Росії. Росіяни вимагають надійних гарантій того, що Україна ніколи не стане плацдармом для нападу НАТО на них.

По-друге, російсько-українське питання тісно пов'язане з ширшим питанням європейської безпеки. Росія наполягає на тому, що безпека на континенті "неподільна", тобто жодна країна не може гарантувати свою безпеку за рахунок іншої. Європейці побоюються, що перемога Росії в Україні надихне Путіна на погрози іншим сусідам.

Завдання полягає в тому, щоб розробити формулу, яка гарантувала б майбутню безпеку суверенної України й водночас переконала б Росію, що суверенна Україна не становить серйозної загрози для її безпеки.

Як може виглядати така формула? Загалом це може бути озброєний нейтралітет України в поєднанні з домовленістю між Росією і Заходом про стабілізацію кордону між ними, який простягався б від Баренцевого моря до Чорного моря і перетинав би українську територію вздовж майбутньої лінії припинення вогню.

Як Росія, так і Україна (та її західні прихильники) повинні будуть піти на серйозні поступки.

Україна, наприклад, повинна буде відмовитися від своїх амбіцій вступити в НАТО і прийняти статус позаблокової та без'ядерної держави. НАТО доведеться офіційно закрити свої двері для України та відмовитися від подальшого розширення на схід, у бік пострадянського простору. Ці кроки відповідають твердим вимогам Росії у сфері безпеки та, правду кажучи, не є надто обтяжливими, оскільки на практиці НАТО, або принаймні такі ключові союзники, як США і Німеччина, не мають наміру розширюватися на схід.

В обмін на це від Росії очікується, що вона відмовиться від своїх вимог про демілітаризацію України. Як нейтральна держава, Україна повинна зберегти за собою право створювати й підтримувати збройні сили, достатні для територіальної оборони, а також розширювати й модернізувати свій оборонно-промисловий сектор для забезпечення таких сил. Хоча Росія буде наполягати на тому, щоб жодна з країн-членів НАТО не розміщувала свої війська на території України та не проводила спільні навчання на українській території, вона повинна буде визнати право України на допомогу в галузі безпеки від західних держав, а також на обмін досвідом, отриманим в ході бойових дій проти Росії, з європейськими партнерами.

Занепокоєння Росії розміром і можливостями українських збройних сил можна усунути в рамках ширшої ініціативи щодо стабілізації російсько-західного кордону та зняття напруженості вздовж нього. Це нагадуватиме процес, що розгорнувся на останньому етапі холодної війни, починаючи з Гельсінських угод 1975 року, які закріпили територіальний статус-кво в Європі, і закінчуючи Договором про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), який регулював розміщення військ уздовж кордону між НАТО і Варшавським договором.

Кінцевим підсумком цього компромісу стало б зобов'язання Заходу зняти санкції з Росії за розкладом, пов'язаним з виконанням Росією узгоджених кроків щодо постійного припинення вогню.

Поки що не схоже, що Україна або Росія приймуть такий компроміс. Українці, як і раніше, сподіваються, що Європа за підтримки США розмістить в Україні невеликі сили стримування, хоча це малоймовірно. Росіяни вже категорично відкинули такий план, і лише деякі європейські держави, якщо такі взагалі знайдуться, готові піти на ризик війни з Росією, щоб захистити Україну.

Росія ж не піде на жодні поступки, поки вважає, що перемагає на полі бою, і ця позиція зміниться тільки в тому випадку, якщо США будуть готові допомогти Україні зупинити просування Росії в найближчому майбутньому. Але реалістична оцінка ситуації з боку українців і чіткий сигнал з боку США можуть покласти край конфлікту набагато раніше, ніж очікує більшість аналітиків.

Про автора

Томас Ґрем (Thomas Graham) — почесний член Ради з міжнародних відносин (The Council on Foreign Relations (CFR) — аналітичний центр США), науковець Єльського університету, у якому заснував російські, східноєвропейські та євразійські програми. З 2011 року Ґрем викладає курси з американо-російських відносин та російської зовнішньої політики. Перед цим аналітик працював в адміністрації 43-го президента США Джорджа Буша-молодшого (2001-2009 рр.). Перше призначення — директор з питань Росії в апараті президента (2002-2004), наступне — помічник президента з питань Росії у Раді нацбезпеки США (2004-2007). На посаді помічника Ґрем вів переговори з Кремлем, ідеться у його біографії порталі CFR. У 2023 році вийшла книга "Правильне розуміння Росії" (Getting Russia Right): у відгуку на Foreign Affairs пояснили, що автор переклав відповідальність за злочини РФ на політиків США, які начебто неправильно поводились з росіянами.

Яка реакція України на ідеї Ґрема

Президент України Володимир Зеленський висловився щодо завершення війни та переговорів з РФ. Зокрема, 24 вересня 2025 року глава держави виступив на засіданні Ради безпеки ООН і пояснив, на які гарантії безпеки може погодитись Україна. На думку Зеленського — це підтримка партнерів та зброя. У зв'язку з цим почалось створення нової архітектури безпеки, яка замінить Будапештський меморандум 90-х років: очікують, що США до нього приєднається.

Тим часом 23 вересня з'явилась заява президента США Дональда Трампа, озвучена під час засідання Радбезу ООН. Глава Білого дому висловив незадоволення діями Москви, підтримав прагнення України опиратись РФ і наголосив, що зброю українцям має надати Європа.