Доводили королеву Єлизавету до сліз: чому ворогували принц Філіп і Черчилль

Вінстон Черчилль 7 лютого 1952 року важко пережив звістку про смерть свого друга, короля Георга VI, вважаючи, що йому буде важко порозумітися з "дитиною", пише Daily Mail, публікуючи уривки з нової книги "Вінстон і Віндзори" королівського біографа Ендрю Мортона.

У зверненні до нації тієї ночі Вінстон зворушливо розповів про покійного короля і пообіцяв вірність новому суверену, проте приватно у нього були сумніви щодо здатності королеви зайняти місце свого батька. Її першому прем'єр-міністру належало ретельно навчити багатьох обов'язків молоду матір із тонким і високим голосом.

Кілька днів потому в нього відбулася перша аудієнція з нею в Букінгемському палаці. Королева, як пише автор, нервувала і навіть була налякана, оскільки вона надто добре усвідомлювала, що він національний герой. Примітно, однак, що ця перша аудієнція повністю змінила ставлення Черчилля до неї. Відразу після цього він похвалив природність, з якою королева вступила у свою нову роль. Він більше не вважав її просто "справедливою і молодою", а компетентною, розсудливою і стійкою жінкою, здатною нести важкий тягар корони. Навіть сама Єлизавета помітила раптову зміну в собі, зазначаючи, що більше не відчуває занепокоєння і скутості.

Черчилль і принц Філіп

Однією з перших проблем, з якими довелося зіткнутися Вінстону, став чоловік королеви Філіп, який надзвичайно пишався власним прізвищем Маунтбеттен. Лише через два дні після похорону короля скорботній королеві-матері Марії сказали, що дядько принца Філіпа з гордістю оголосив на званому обіді, що "тепер царює Дім Маунтбеттена". Обурена, вона зв'язалася з особистим секретарем Черчилля і попросила його проінформувати політика.

Черчилль був стривожений. Він не тільки вважав лорда Маунтбеттена пихатим, хвалькуватим і надмірно стурбованим титулами, медалями і званнями, а ідея застосування імені Маунтбеттен до Королівського дому здалася йому абсолютно абсурдною. Зрештою, спочатку прізвище звучало як Баттенберг, поки його німецьке походження не було перекладено англійською мовою під час Першої світової війни, щоб протистояти антинімецьким настроям.

Ба більше, король Георг V навмисно проголосив Віндзор прізвищем королівської сім'ї 1917 року, знову ж таки, щоб замаскувати німецьке походження сім'ї. Повернення ж нового правління до німецького походження, незабаром після того, як німецьку загрозу було переможено вдруге, Черчиллю здалося образою.

Принц Філіп, однак, наполягав на тому, щоб його діти носили його прізвище, однак Черчилль це проігнорував. У наступні тижні він разом із Таємною радою розробив прокламацію, яка гарантує, що королівські діти стануть Віндзорами. Дізнавшись про це, Філіп відправив Черчиллю записку, в якій виступив проти цього рішення. Однак усе, чого він досягнув, — це ще більше розлютити прем'єр-міністра, який доручив надіслати "тверду негативну відповідь".

Нарешті, 6 квітня королева Єлизавета офіційно заявила, що і вона, і всі її діти збережуть титул Віндзорського дому. Це неминуче спричинило розкол між чоловіком і дружиною. І це, як підкреслюється, стало майже єдиним випадком, коли Єлизавета розплакалася.

Ще одним джерелом напруженості стало питання про те, де має жити королівська сім'я. Філіп не мав вагомих причин переїжджати з Кларенс-хауса, який був будинком сім'ї з 1949 року. Королева також була схильна залишатися на місці, тим паче що її мати і сестра не поспішали звільняти Букінгемський палац. Але Черчилль рішуче стверджував, що конституція має пріоритет. Флагшток у Букінгемському палаці "літає над королівським штандартом, і саме там вона має бути", твердо заявив він. Він попрацював з особистим секретарем королеви, щоб той переконав переїхати її з родиною "через дорогу".

До цього моменту Філіп приватно називав Черчилля "старим уб***ком", знаючи, що саме він винен у його "бідах". Здавалося, принц нічого не міг зробити правильно. Коли він був присутній на дебатах у Палаті громад як спостерігач, він сидів там із занадто виразним обличчям, у такий спосіб "коментуючи" політичні позиції ораторів. Парламентарії були обурені, скаржачись Черчиллю, що для королівського представника конституційно недоречно, а також шкідливо проявляти будь-яке особисте судження з політичних питань.

Прем'єр визнав, що принцу Філіпу потрібне якесь заняття, яке могло б захопити і відволікти його від політичних справ. Тому принцу було надано провідну консультативну роль у проєкті Королівського монетного двору з виробництва нових монет і медалей із зображенням Єлизавети. Його також призначили головою Комісії з коронації, в якій також працював Черчилль, що передбачувано призвело до спалахів між ними.

Найнапруженішим було питання про те, чи слід транслювати коронацію по телебаченню. Філіп вважав за необхідне, щоб монархія відповідала часу. Черчилль, зі свого боку, вважав, що трансляція, яку дивляться люди, що п'ють у пабі або сутуляться в піжамах, осквернить церемонію. Принц знову опинився на стороні, що програла, проте лише сила громадської думки змусила прем'єр-міністра неохоче погодитися з присутністю телекамер.

Для Вінстона сталася ще одна рідкісна поразка, коли він спробував заборонити принцу вчитися керувати реактивними літаками на тій підставі, що він піддавав себе непотрібному ризику. Цього разу королева стала на бік чоловіка, дозволивши йому зайнятися своїм хобі.

Як пишуть у книжці, Вінстон не бажав герцогу Единбурзькому зла, проте намагався приховати свою відразу до Філіпа, якому не довіряв і сподівався, що він не заподіє шкоди країні.

Черчилль категорично відмовлявся внести зміни до Закону про регентство 1937 року, в якому зазначалося, що принцеса Маргарет виконуватиме функції регента в разі відсутності або недієздатності королеви. Єлизавета хотіла, щоб королівські обов'язки виконував Філіп, поки Чарльз, якому тоді було чотири роки, не досягне повноліття. Вінстон серйозно сумнівався, що Філіп буде відповідним вибором у цьому випадку.

Але він був змушений передумати після того, як принцеса Маргарет заявила про своє бажання вийти заміж за конюшого її покійного батька, капітана Пітера Таунсенда. Разом зі своїм кабінетом Вінстон дотримувався думки, що Маргарет повинна відмовитися від своїх прав на трон, якщо вона вирішить продовжити стосунки. Зрештою Маргарет прийняла болісне рішення розлучитися з Таунсендом, а Вінстон погодився, що саме Філіп має замінити Маргарет на посаді потенційного регента.

Черчилль і королева-мати

Крім Філіпа, прем'єр-міністру довелося мати справу зі ще одним королівським головним болем: матір'ю Єлизавети, яку у свої 50 років понизили на посаді з королеви до королеви-матері. З моменту вступу на престол короля Георга VI в 1936 році вона звикла займати поул-позицію на всіх офіційних заходах, однак коли вона стала вдовою, їй було важко впоратися зі своїм новим місцем в ієрархії.

Через кілька тижнів після вступу на престол нової королеви спостерігачі помітили, що чутлива Єлизавета дозволяла старій королеві ходити перед нею на офіційних церемоніях і займати місце монарха на недільних церковних службах. Тому вона вирушила на добровільне "заслання" до Шотландії.

У жовтні 1952 року Вінстон Черчілль без попередження відвідав королеву-матір в її шотландському домі в Біркхолі. І під час душевної розмови вона зізналася, як їй важко змиритися зі смертю чоловіка і пониженням на посаді в придворній ієрархії.

Політик вирішив відрадити консорта від "пенсії", вважаючи, що королева-мати є великою перевагою для монархії та нації, переконавши її, що молода королева буде дуже сильно потребувати її.

І з багатьох служб, які Черчілль надавав королівській сім'ї за життя, те, як він повернув королеву-матір до королівських лав, було однією з найважливіших, пише авторка книги. Можна стверджувати, що ніхто, крім друга її покійного чоловіка і прем'єр-міністра воєнного часу, не зміг би переконати її знову присвятити себе державній службі. За це Вінстон Черчилль заслужив безсмертну подяку своєї нової королеви, пише Ендрю Мортон у своїй книзі.

Нагадаємо, покійна королева Великої Британії боялася літати на вертольотах.

На початку серпня король Чарльз III виставив на продаж червоний восьмимісний вертоліт Sikorsky 2009 року випуску, що належав королеві Єлизаветі II. За час службиапарат налітав 5 222 години.