Наглядові ради в режимі тіньової медицини є неефективним методом контролю – лікар

Кожну з проблем медичної реформи потрібно вирішувати комплексно, а у відриві одна від одної їх не розв’язати. Що саме в цілому варто зробити, аби покращити медичну сферу в Україні, в інтерв’ю ZN.UA заявив кардіохірург, керівник Центру кардіохірургічної допомоги медичної мережі «Добробут» Олександр Бабляк, з яким поговорила Алла Котляр.

«Не потрібно просто скорочувати лікарняні площі. Треба знайти механізми, як їх ефективно використовувати – є чимало охочих, які це могли б робити. Не можна скорочувати лікарів, не підготувавши в декілька разів більшу кількість асистентів лікаря і його помічників», – каже Бабляк.

За словами лікаря, якщо керівнику закладу дають фінансові повноваження, то у нього мають бути інструменти для ефективного використання грошей. Крім того, тоді медики, в першу чергу лікарі, повинні отримати інструменти контролю діяльності керівника закладу, принаймні в питанні зароблених ними коштів в зарплатний фонд. Адже, як додав Бабляк, відомі випадки, коли лікарі чи завідувачі втрачали місце роботи за надмірну цікавість щодо зароблених відділенням грошей на заклад.

«Наглядові ради в режимі тіньової медицини – дуже неефективний метод контролю. Ці надбудови не посвячені в медичні проблеми й відірвані від процесу. Вони можуть проконтролювати великі цифри бухгалтерії, але зазвичай не можуть навіть зрозуміти, скільки неофіційних коштів і через які ресурси проходять через заклад», – додає кардіохірург.

Він також називає болем навантаження лікарів нелікарською роботою. За словами Бабляка, фактично через Електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ) руками лікарів проводиться бухгалтерія лікарні та підтримується зв’язок з Національною службою здоров’я України (НСЗУ). Але такого, наголошує лікар, немає в жодній країні світу. 

«Кодування лікування, яке проводять лікарі, фактично означає, що вони виписують рахунок-фактуру, тобто «підробляють» бухгалтерами в НСЗУ. Це забирає багато часу. Взагалі неправильно, коли лікарі роблять нетипову для себе роботу. Виходить, що ЕСОЗ була створена не стільки, щоб зберігати інформацію про пацієнта і його лікування, скільки для того, щоб його фінансово прорахувати», – додає Бабляк.

За його словами, річ не у тому, що лікарі мають документувати свою роботу, а в тому, що додатково до цього мають переводити її у фінансову звітність для НСЗУ та лікарні. А це вже забирає набагато більше часу. Кардіохірург пояснює, що закриття історії хвороби в електронний спосіб, виписка лікарняного, електронного рецепта, все це – недороблені функціонали ЕСОЗ. Лікар має синхронізувати пацієнта, з яким зараз розмовляє, з центральною базою даних, а це зовсім не його функціонал.

«Ще одна проблема – фінансовий захист лікаря. Ми вже говорили, що у лікаря немає жодних інструментів впливу на головного лікаря, щоб, наприклад, той ввів систему оплати за об’єм роботи або ефективність. Головний лікар просто зобов’язаний виконати наказ про мінімальну зарплату. Лікарі ніяк не можуть вплинути на величезні залишки на рахунках лікарні (якщо вони є), про які часто згадує НСЗУ», – каже Бабляк. 

Він зазначив, що лікарі сьогодні тотально організаційно залежні. Зокрема, форма працевлаштування лікарів, що зараз є в Україні, – штат – означає необхідність відпрацювання годин. При будь-якому конфлікті з адміністрацією перевірка відпрацювання робочого часу є ефективним інструментом, аби винести лікарю догану. Однак просто відпрацювання робочого часу не є ефективним в усіх спеціальностях, наголошує Бабляк. Якщо тільки це не чергування в реанімації.

«Припустимо, що лікар-хірург має дві операції на тиждень. При цьому офіційно він має відсидіти робочий час, бо у табелі відпрацювання – години робочого часу. І головний лікар зобов’язаний виплачувати йому зарплату, бо лікар – у штаті. В більшості лікарень зарплатний фонд складає від 60 до 80 відсотків всіх витрат. Що тоді робить головний лікар? Він думає: цей лікар мені не потрібен, я хочу його звільнити. А лікар, може, і сам би звільнився, якби мав інші форми за договором з цією лікарнею. Можливо, йому було б краще прийти раз на тиждень, прооперувати пацієнтів, які його обрали, і зайнятись чимось ще. Але юридично він цього зробити не може. Тож має бути в хороших стосунках із завідувачем відділу, з адміністрацією, бо інакше його життя стане пеклом. Звичайно, в таких умовах, побачивши зловживання в лікарні, він не стане про це говорити», – каже кардіохірург.

Кардіохірург переконаний, що українській медицині були потрібні зміни й трансформації. І незалежно від того, була б війна чи ні, медична реформа в Україні мала б проблеми. При чому деякі з них стали помітними, ще на початку реформи, зокрема було зрозуміло – не всі ідеї спрацюють. 

І першим кроком до поліпшення медичної сфери в Україні має стати детінізація медицини. І лише після цього можна буде говорити про розвантаження держави від своїх зобов’язань у медицині.