Загарбати Тайвань: Росія готує Китай

Росія погодилася забезпечити НВАК обладнанням і навчити її десантувати бронетехніку з повітря та використовувати спеціальні розвідувальні спроможності.

Голова КНР Сі Цзіньпін наказав Народно-визвольній армії Китаю (НВАК) бути готовою до військового захоплення Тайваню до 202 року. Великомасштабна десантна операція з моря надзвичайно ризикована, адже місця, придатні для висадки військ і техніки на берег за допомогою десантних катерів, обмежені ухилом і несучою спроможністю пляжів.

Захоплення аеродромів могло б дати змогу оперативно перекидати війська повітрям, але, як продемонстрував російський досвід під час вторгнення в Україну, злітно-посадкові смуги швидко виводяться з ладу. Тому НВАК прагне урізноманітнити способи й райони, через які вона може перекидати підрозділи на Тайвань.

Список сфер, де Росія перевершує Китай у військовому плані, скорочується. Та Кремль має практичний досвід і спроможності для повітряного маневру, яких Китаю точно бракує.

Згідно з контрактами та кореспонденцією, отриманими хактивістською групою Black Moon, ще 2023 року Росія погодилася поставити НВАК повний комплект озброєння й техніки для укомплектування повітряно-десантного батальйону, а також інше спеціальне обладнання для прихованого перекидання сил спецпризначення. І саме РФ забезпечить повний цикл підготовки операторів і технічного персоналу.

Окрім того, Росія передає технології, завдяки яким Китай може масштабувати виробництво аналогічних видів озброєння та військової техніки шляхом локалізації та модернізації. Приблизно 800 сторінок контрактів і супровідних матеріалів виглядають справжніми, а окремі відомості із цих документів незалежно верифіковано. Водночас не можна виключати, що певні частини були змінені або вилучені.

Угоди передбачають продаж Китаю:

• 37 БМД-4М — легких плавучих штурмових машин із 100-мм гарматами та 30-мм автоматичними гарматами;
• 11 «Спрут-СДМ1» — легких плавучих самохідних протитанкових гармат із 125-мм стволами;
• 11 БТР-МДМ «Ракушка» — десантних бронетранспортерів;
• кількох командно-спостережних машин «Рубін» і командних машин КШМ-E.

Угоди передбачають, що вся бронетехніка буде оснащена китайськими засобами зв’язку та системами управління, з підтвердженням їхньої електромагнітної сумісності з російським обладнанням. Це потрібно як для сумісності з іншими китайськими підрозділами, так і через кращі технічні характеристики китайських систем. Росіяни також мають адаптувати обладнання й програмне забезпечення під застосування китайських боєприпасів.

Угоди зобов’язують РФ навчити батальйон китайських десантників користуватися цією технікою. Водіїв бронемашин тренуватимуть на базі «Курганмашзаводу», екіпажі командно-спостережних машин KMN і СА «Спрут» — у Пензі на АТ «НВП Рубін». Після курсів на тренажерах підготовка китайського десантного батальйону здійснюватиметься на полігонах у Китаї. Там російські інструктори мають навчити батальйон десантуватися, вести вогонь та маневрувати у складі повітряно-десантного підрозділу. Росія також поставить командно-спостережні артилерійські машини «Реостат» і багатоцільові БпЛА «Орлан-10». У Китаї створять Центр технічного обслуговування й ремонту російської техніки та передадуть усю необхідну конструкторську документацію. Це дасть можливість КНР у майбутньому налагодити виробництво й модернізацію цих спроможностей.

Десантуючи бронетехніку на поля для гольфу чи інші відкриті й тверді ділянки поблизу тайванських портів і аеродромів, спецпризначенці можуть суттєво наростити бойову міць і створити загрозу захоплення цих об’єктів, прокладаючи шлях для висадки наступних ешелонів.

Крім того, угоди передбачають передачу спеціальних парашутних систем «Dalnolyot», призначених для скидання вантажів масою до 190 кг із висоти до 32 000 футів, із дальністю планерування 30–80 км залежно від навантаження. Росія оснащує та навчає китайські групи спеціального призначення для прихованого проникнення на територію інших країн, пропонуючи наступальні опції проти Тайваню, Філіппін та інших острівних держав регіону.

Оперативний виклик для НВАК у разі захоплення Тайваню полягає в успішній висадці достатньої кількості військ, аби створити плацдарм і наростити силу, здатну перемогти тайванську армію, захопивши ключові позиції до того, як Республіка Китай проведе мобілізацію. Пляжі, придатні для висадки, обмежені, відомі й розкидані. Злітні смуги й порти на острові могли б стати неоціненними для підсилення плацдарму, але їхнє виведення з ладу, ймовірно, буде пріоритетом тайванської оборони.

Якщо Повітряні сили НВАК у межах «Joint Firepower Campaign» зможуть успішно придушити тайванську ППО, тоді повітряний маневр забезпечить найшвидший спосіб перекидання бойової сили на Тайвань і розширить театр операцій. Гелікоптери дають найбільшу гнучкість для висадки, але легка піхота без бронетехніки та вогневої підтримки не здатна довго утримувати об’єкти проти механізованого противника — як на власному гіркому досвіді переконалися російські десантники в Гостомелі.

Тож можливість десантувати бронемашини на відкриті тверді майданчики поблизу портів і аеродромів різко підвищує бойову стійкість повітряного десанту й загрожує захопленням об’єктів, що відкриває шлях для наступних хвиль.

Слід також враховувати, що спроба захопити Тайвань, імовірно, спричинить бої по всій акваторії Південно-Китайського моря, що вимагатиме від НВАК проєкції сили далі від острова. На початкових етапах війни завдяки повітряному маневру Китай зможе перекидати десант із власною бронею на ключову місцевість за межами Тайваню. Так він може захоплювати аеродроми чи іншу інфраструктуру, яка інакше могла б підтримати операції США щодо протидії китайській морській висадці. Коротко кажучи, розширені повітряно-маневрові спроможності дають НВАК різноманіття опцій швидкого нарощування сили.

Отримане від росіян обладнання сумісне з літаками Іл-76/78 російського виробництва, оснащеними посадково-парашутними платформами PBS-955M/957, MKS-350-14M і APSDG-250, що застосовуються для послідовного скидання техніки ланцюжком. Нещодавно цю спроможність демонстрували російські війська під час навчань «Захід». Угоди передбачають направлення інструкторів із РФ для підготовки китайських пілотів і членів екіпажів до таких посадок на території КНР.

Китай уже застосовує придатні до повітряного десанту бронемашини зі своїх транспортників Y-20 і станом на 2025 рік має низку нових зразків десантного озброєння, аналогічних російським.

З огляду на те, що повітряно-маневрова операція батальйону на російській техніці потребувала б орієнтовно 35 Іл-76, тоді як ВПС НВАК мають парк із 26 Іл-76, включно з 10-ма машинами, проданими РФ у 2013 році, постає питання, навіщо китайцям батальйонний комплект російської техніки. Те, що контракти передбачають комплект посадкового та парашутного обладнання на батальйон, свідчить, що НВАК розраховує отримати потрібну кількість літаків або виконувати введення силами поетапно.

Однак найбільша цінність угоди для НВАК, найімовірніше, полягає у підготовці та процедурах командування й управління повітряно-десантними військами, адже російські ВДВ мають бойовий досвід, тоді як НВАК — ні. Потреба в обладнанні на рівень батальйону — із розширеною кількістю платформ управління — радше вказує на бажання проводити колективні тренування саме батальйонного рівня, і оскільки їх проводитимуть росіяни, вони мають відбуватися на російській техніці.

Угода також віддзеркалює посилення військово-промислової кооперації між Росією і КНР упродовж повномасштабної війни в Україні. З китайського боку проєкт курує Головне управління з розвитку озброєнь і військової техніки Центральної військової ради із залученням представників ВПС НВАК і командування ВДВ.

Російську частину угоди забезпечує «Рособоронэкспорт» — єдиний державний посередник, уповноважений експортувати військову й подвійного призначення продукцію, послуги і технології. Водночас беруть участь низка російських оборонних компаній, зокрема ПАТ «Ил» (виробник Іл-76/78), КБП (системи озброєння), «Созвездие», «Объединенная приборостроительная корпорация ОПК» і НІІССУ (автоматизовані системи управління та зв’язку), «Курганмашзавод» і СКБМ (бронетехніка), НВП «Рубин» (командно-спостережні машини), МКПК «Универсал», «Технодинамика» та «Полет» (парашутно-посадкові системи), а також 27 центральних науково-дослідних інститутів МО РФ.

Із китайського боку реалізацію забезпечують державні корпорації: AVIC (авіація), CETC (системи зв’язку та управління) і NORINCO (бронетехніка, озброєння й боєприпаси).

Історично Росія остерігалася експорту своїх військово-технічних переваг до Китаю через ризик крадіжки інтелектуальної власності. Однак Москва дедалі більше розглядає вторгнення на Тайвань і подальший поділ світового економічного порядку на протилежні блоки як спосіб здобути важелі впливу на Пекін, позиціонуючи себе постачальником критичної сировини та оборонно-промислових потужностей.

Для Китаю фінансування російських військово-промислових підприємств сприяє продовженню війни в Україні, що Пекін підтримує, аби скувати спроможності НАТО на європейському театрі. Водночас Пекін досі намагався робити менш помітною свою відкриту оборонну співпрацю з Москвою.

Питання в тому, чи свідчать ці контракти про зміну готовності Пекіна до поглиблення прямої оборонної кооперації.