Гроші, вкрадені диктаторами: що робити Швейцарії?

На перший погляд це історія про далеку Нігерію, про банки у Швейцарії та про позицію США. Але по суті – це розповідь про те, як виникає всім добре знайома картина: лікарні не приймають пацієнтів, школи руйнуються, дороги перетворюються на “напрямки”, а чиновники розводять руками – “ви тримайтеся там, просто грошей немає”. Потім же з’ясовується, що гроші є: просто вони осіли на закордонних рахунках тих, хто перебуває біля владної “годівниці”.

Коли чиновники крадуть мільйони з державної скарбниці, першими страждають звичайні люди. У Нігерії, наприклад, пацієнти, які приходять до лікарень, стикаються з хронічною нестачею персоналу і залишаються без належного лікування. Про це розповідає Девід Уголо (David Ugolor), виконавчий директор неурядової організації Africa Network for Environment and Economic Justice (ANEEJ). Брак коштів на ремонт шкіл означає меншу кількість дітей за партами, а розбиті дороги ведуть до зростання кількості аварій.

За словами Уголо, проблема в Нігерії “давно вийшла за рамки простої корупції та перетворилася на захоплення держави”: корумповані еліти не лише привласнюють гроші, а й змінюють закони так, щоб закріпити свій вплив і утримувати владу. За оцінками ООН, щорічно з африканського континенту незаконно виводяться капітали майже на 90 млрд доларів. У результаті державні витрати на охорону здоров’я скорочуються приблизно наполовину, а на освіту – на чверть.

Деякі європейські та північноамериканські країни після низки банківських скандалів почали активно заморожувати рахунки іноземних клептократів. Швейцарія вже повернула на батьківщину понад 2 млрд доларів неправомірно привласнених активів, а Європейський союз у 2024 році ухвалив директиву, яка визначає Єдині правилаповернення вкрадених коштів. Але і це лише крапля в морі. “З країн, що розвиваються, витікає набагато більше активів, ніж реально туди повертається”, – підкреслює Джексон Олдфілд (Jackson Oldfield) з німецької неурядової організації Civil Forum for Asset Recovery (CiFAR).

Яку роль відіграє Швейцарія?

Експерти та правозахисники вже давно, а віднедавна й дедалі голосніше, вимагають від влади рішучих кроків, проте сумнівів у тому, чи готовий Захід і далі продовжувати боротьбу з клептократією, занісши це питання до списку пріоритетів, менше не стає. Ситуація ускладнилася після того, як США, які довгий час були локомотивом процесу протидії транскордонній корупції, почали поступово відходити від своїх міжнародних зобов’язань. Серйозного удару по цьому процесу було завдано вже в перші місяці другого президентського терміну Дональда Трампа, коли Міністерство юстиції закрило ІніціативуВизовнішнє посилання з повернення викрадених активів (Kleptocracy Asset Recovery Initiative).

Білий дім також призупинив застосування Закону про боротьбу з корупцією за кордоном (Foreign Corrupt Practices Act) і припинив брати участь у засіданнях Робочої групи ОЕСР з питань підкупу в міжнародних комерційних угодах (відповідає за реалізацію Конвенції ОЕСР про боротьбу з хабарництвом і відповідних рекомендацій, встановлюючи стандарти в галузі протидії підкупу іноземних посадових осіб). “Це (рішення) посилає вкрай тривожний сигнал і фактично підштовхує африканські уряди, де процвітає корупція, узагалі перестати вживати якихось кроків у цій царині”, – зазначає Девід Уголо.

“Особливо сумно все це, якщо згадати, скільки зусиль знадобилося для того, щоб вивести цю тему на глобальний рівень”. Серед досягнень, нагадаємо, виокремлюються включення принципу реституції до Конвенції ООН проти корупції 2004 року та проведення США і Великої Британії Глобального форуму з повернення активів у 2017 році, на якому було узгоджено правила передання вкрадених коштів назад країнам їхнього походження.

Повернення активів: успіхи та слабкі місця швейцарської практики

В останні 10 років помітну роль у цьому процесі відігравала і Швейцарія. Як повідомили порталу Swissinfo у Федеральному міністерстві закордонних справ (Eidgenössisches Departement für auswärtige Angelegenheiten, EDA), “країна активно сприяла міжнародному обміну інформацією у конкретних справах і залишається твердо прихильною поверненню активів, роблячи кроки проти корупції як усередині країни, так і за її межами”.

Повернуті мільярди “вкрадених коштів” стали результатом багаторічної роботи Берна з позбавлення Швейцарії іміджу “глобального центру тіньових фінансів”. Поворотним моментом став 1986 рік, коли вона першою у світі заморозила рахунки філіппінського диктатора Фердинанда Маркоса. У 2016 році Швейцарія ухвалила спеціальний закон, що регулює повернення незаконно відчужених іноземних фінансових активів. Важливою подією стало переведення у 2018 році до Нігерії 321 мільйона доларів – частини коштів, викрадених колишнім диктатором Сані Абачею.

Понад дві сотні неурядових організацій на чолі з Africa Network for Environment and Economic Justice (ANEEJ, Нігерія), організацією, що спеціалізується на питаннях соціальної справедливості, боротьби з корупцією та моніторингу повернення активів, стежили за переказом грошей безпосередньо людям, які їх потребують. “Це був успіх, тому що вперше в Нігерію надійшли гроші, які ми могли простежити аж до конкретних одержувачів у різних регіонах країни”, – уточнює Девід Уголо (David Ugolor).

За тією самою схемою зараз повертають Узбекистану близько 313 мільйонів доларів, значна частина яких йде на реконструкцію пологових відділень лікарень і клінік. Проте досвід Швейцарії у сфері повернення активів далеко не бездоганний. З раннього траншу фондів Абачі в розмірі 700 млн доларів значна частина, за різними повідомленнями, просто зникла. Аудит 2022 року виявив у швейцарській реституційній системі наявність численних слабких місць. На думку федерального контрольно-аудиторського відомства, закон 2016 року виявився важко застосовним на практиці.

До того ж чиновники часом обіцяють швидкі результати, але насправді розгляди в таких справах тягнуться роками або навіть десятиліттями. Так, на повернення Філіппінам 683 млн франків з “грошей Маркоса” пішло 18 років і шість десятків судових рішень, хоча пізніше в Берні й оновили відповідне законодавство, з тим щоб все-таки прискорити такі процеси в майбутньому. Два роки знадобилося Федеральному суду в Лозанні (вища судова інстанція країни) на те, щоб винести рішення про повернення Перу 8 мільйонів франків у рамках справи колишнього глави розвідки країни Владіміро Монтесіноса.

Як заявив в інтерв’ю швейцарському розслідувальному сайту Gotham City Оскар Солорсано (Oscar Solórzano) з Базельського інституту держуправління (Basel Institute on Governance), “це занадто довго, а тому є неприйнятним”. Контрольне відомство країни вказало і на інші проблеми, наприклад у Швейцарії досі немає єдиного реєстру таких справ. А тим часом Робоча група з фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force, FATF) рекомендує вести “детальну статистику”, щоб підвищити “ефективність процедур повернення активів”.

Швейцарія та співпраця з ООН

Зовнішньополітичного відомство Швейцарії підтвердило порталу Swissinfo: хоча централізованого реєстру таких справ у країні справді немає (оскільки до цього процесу залучено одразу кілька кантональних і федеральних структур та інстанцій), уряд однаково вже реалізував частину рекомендацій, висловлених Федеральним аудиторським відомством (EFK), за інформацією якого Швейцарія “поглибила стратегічну співпрацю з такими структурами як Управління ООН з аудиту”, “Управління ООН з питань безпеки” та “Управління ООН з питань безпеки”, “Управління ООН з аудиту”, “Управління ООН з питань безпеки”, “Управління ООН з питань безпеки”, “Управління ООН з питань безпеки”, “Управління ООН з питань безпеки”, “Управління з аудиту”); інформації якого Швейцарія “поглибила стратегічне співробітництво” з такими структурами, як Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC), точніше, з його програмою Stolen Assets Recovery (StAR).

На базі цієї програми створено базу даних приблизно на 560 таких справ по всьому світу, в ній фігурують активи на суму близько 17 млрд доларів. Але і це лише “верхівка айсберга”: за деякими оцінками, у світі перехоплюється менше 1% нелегальних фінансових потоків. Швейцарія не самотня в майже безнадійній боротьбі з ними. Лондонський аналітичний центр Royal United Services Institute (RUSI) прямо нещодавно заявив, що у Великій Британії “існує системна проблема брудних грошей”, а механізми, створені з метою протидії транскордонним корупційним практикам, визнані “неефективними”.

Джексон Олдфілд додає: навіть незважаючи на весь уже досягнутий прогрес – від ослаблення в багатьох країнах режиму банківської таємниці аж до введення нових вимог щодо розкриття реальних “кінцевих” власників компаній, – заходи щодо запобігання відмиванню грошей і приховуванню активів усе ще залишаються недостатніми і багато в чому залишають бажати кращого.

Від’їзд до Європи

За словами Джексона Олдфілда, у світі, зокрема і в Європі, все ще існує чимало юрисдикцій, де зберігається суворо конфіденційний режим фінансових операцій, і ніхто не знає реальних власників фондів і компаній. Там можна без зусиль зареєструвати офшорну фірму і приховати за нею справжнього бенефіціара. Один із показових прикладів – справа колишнього глави Центробанку Лівану Ріада Саламе (Riad Salameh), якому разом із братом Раджем (Raja Salameh) висунули звинувачення в розкраданні державних коштів та інших злочинах.

Як писала швейцарська газета SonntagsZeitung, ними через офшорну структуру було проведено майже 330 млн доларів, які потім опинилися на рахунках у Швейцарії. Самі брати всі звинувачення відкидають. Швейцарський парламент розглядає наразі питання про те, як нові заходи можна запровадити проти незаконних фінансових схем. Пропонується створити федеральний реєстр справжніх власників фондів і офшорів, а також зобов’язати юристів і адвокатів ретельно “просвічувати” своїх клієнтів, а, головне, джерела походження їхніх коштів.

Швейцарське відділення неурядової організації Transparency International стверджує, однак, що навіть такі ініціативи не приведуть Швейцарію до повної відповідності всім міжнародним стандартам. Поки Швейцарія та інші держави зволікають із поверненням активів, а США відмовляються від своїх колишніх зобов’язань, світ, за словами Д. Уголо, поступово “здає”. Уголо поступово “здає назад” у боротьбі з незаконними фінансовими потоками, причому наслідки цього відкату скоро відчують і розвинені країни: “Адже це не благодійність, через це у молодих людей (у Нігерії та інших країнах Африки) немає роботи, а якщо корупція й надалі забиратиме в них майбутнє, то єдиним виходом для них якраз і стане від’їзд до Європи”.

Авторка: Жеральдін Вонг Сак Хой

Джерело: SWI swissinfo.ch