Чекісти проти історії: як радянські спецслужби стежили за Михайлом Грушевським

У справі-формулярі, яка збереглася в архівах, налічується 11 томів оперативних документів, що свідчать про масштабну кампанію контролю та недовіри з боку радянської влади, пише історик Володимир Бирчак у своєму блозі Archive artifacts.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтеся, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Архівне досьє: що фіксували чекісти

Ці документи є типовою справою оперативної розробки — форми досьє, які спецслужби вели на політично неблагонадійних осіб.

У випадку Грушевського йдеться про сотні агентурних донесень, починаючи від дрібних спостережень за пересуванням і закінчуючи копіями його листів, телеграм та щоденникових записів.

У справі також містяться документи періоду Української Народної Республіки, особисте листування, наукові статті, а також аналітичні довідки, підготовлені оперативниками.

Чекісти ретельно фіксували навіть такі події, як участь Грушевського в студентських вшануваннях пам’яті Тараса Шевченка — подібна активність сприймалася владою як потенційно небезпечне проявлення націоналізму.

Конфлікти в Академії наук під прицілом

Окрему увагу спецслужби приділяли конфліктам всередині академічного середовища. Агентурні записки детально описують протистояння між двома угрупованнями в Академії наук — одне орієнтувалося на Грушевського, інше — на мовознавця й сходознавця Агатангела Кримського.

Як зазначено в донесеннях, до групи Кримського приєднався й публіцист та громадський діяч Сергій Єфремов, хоча і з "своеобразной линией", натякаючи на його особливу політичну позицію.

Серед зафіксованих фігур — і найближче оточення Грушевського, зокрема його секретар Федір Савченко. Стеження за ним велося паралельно, адже він міг виступати як посередник у спілкуванні Грушевського з ширшим науковим чи політичним колом.

Повна недовіра до голови Центральної Ради

Попри офіційне визнання Грушевського як вченого — йому дозволили повернутися до радянської України, надали можливість працювати в установах Академії наук — реальна політика держави полягала в тотальному контролі. Кожен його крок, публічний виступ, поїздка чи контакт із представниками національної інтелігенції викликав підозру.

Справа-формуляр — це не лише доказ репресивної практики спецслужб, але й свідчення того, наскільки радянська влада боялася впливу інтелектуалів, які символізували прагнення незалежності.

Михайло Грушевський, як історик і як політик, залишався для них "неблагонадійним" навіть тоді, коли офіційно визнавали його заслуги.