Переговори США і Пакистану: чи готовий Трамп відкрити Індо-Тихоокеанський фронт проти Китаю

Дуже важлива зустріч для майбутньої архітектоніки світу відбулася у Вашингтоні.

Прем'єр-міністр Шахбаз Шаріф і глава армії Пакистану, фельдмаршал Асім Мунір, провели переговори з Трампом 25 вересня.

Тут варто звернути увагу на цілий комплекс чинників.

Пакистан останніми роками зробив сильний крен у бік Китаю, будучи учасником синоцентричної ШОС.

У рамках китайсько-пакистанського економічного коридору країна отримала 50 млрд дол інвестицій і низку інфраструктурних проєктів: гідроенергетику, гірську дорогу в Гілгіт-Балтистані.

При цьому Пакистан передав Китаю в концесію порт Гвадар.

Але історично, Пакистан — союзник США, а Індія — противник Пакистану.

Пакистан — союзник США поза НАТО, учасник британсько-американського Манільського пакту безпеки, що розпався.

І рецепієнт американської військової допомоги.

За мовчазної згоди США, Пакистан став єдиною мусульманською країною, що володіє ядерною зброєю.

Важливо Між Китаєм і Пакистаном: Як Індія бореться із сепаратизмом і хоче стати лідером Півдня

Пакистан, на відміну від Індії, не схильний до ментальних неоколоніальних болів минулого, бо його державність — суто британський проєкт, а кордони Пакистану нарізали двома лініями: Дюранда з Афганістаном в "зоні племен" і Редкліфа з Індією.

Звісно, Пакистан злий на США за Бангладеш (коли він програв війну Індії і втратив свою східну провінцію, а США не допомогли, попри союзницькі зобов'язання).

Але загальний проєкт стримування СРСР в Афганістані, а потім війни з Аль-Каїдою, трохи поліпшив ситуацію.

Багато хто очікував, що США запустять в Індії новий проєкт розвитку для балансування впливу Китаю. Самі американці про це активно говорили.

Тут враховувався і фактор індійської діаспори в Британії, і індійці в керівництві найбільших американських компаній, навіть те, що дружина Джея Ді Венса — індіанка.

Але США, найімовірніше, вже не можуть реалізовувати такі проєкти на шкоду собі.

Або просто не хочуть вирощувати другого глобального конкурента, пам'ятаючи історію з Кімерикою.

У рамках балансування євразійської операційної зони, США, можливо, прийняли рішення зробити ставку на сунітський мусульманський кластер.

У рамках формування цього коастера вже укладено угоду про стратегічне військове партнерство між Саудівською Аравією і Пакистаном.

Пакистан готовий підписати аналогічну угоду і з Азербайджаном (формально шиїтська держава).

Важливо Ядерна зброя – це ще не все. Як Пакистан утримує незалежність поруч із Індією та Китаєм

Арабські країни Перської затоки можуть також попроситися під ядерну парасольку Пакистану.

Можливе й приєднання до цього блоку Сирії та Йорданії.

Там же і Туреччина, хоча ідеологія "братів-мусульман" не сприймається в монархіях затоки.

Але такі "клубки" протиріч на Сході — майже традиція.

Туреччина, наприклад, заявила про запуск проєкту "хіджазької залізниці" до Сирії та Йорданії.

А це суто османський геополітичний проект, а не просто рейки і шпали.

Додамо сюди Південний Кавказ, куди активно заходить Туреччина і США (Зангезурський коридор), а також Центральну Азію, у країнах якої Америка запустила низку проєктів вестернізації тамтешніх еліт за допомогою "великих грошей" (купівля Казахстаном американських локомотивів на 4 млрд дол. і літаків Узбекистаном на 8 млрд дол.)

Тут не важливо, хто кому платить у рамках контрактів. Важливо кому йдуть "відкати".

А там із Центральної Азії — зручний трамплін для натиску на Китай за допомогою уйгурського чинника в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі (нещодавно Сі Цзіньпін прибув у столицю регіону Урумчі на святкування річниці його входження до КНР).

Мусульманський фактор для стримування Китаю тепер більше підходить для США, ніж Індія.

Мусульманство не так сильно поширене в Китаї, а комуністична ідеологія і китайський націоналістичний пантеїзм не сильно "монтуються" з ісламом.

Але Центральну Азію Китай США просто так не віддасть — надто багато китайських грошей туди інвестовано і це більш широке сусідство, на відміну від Пакистану.

Плюс у Центральній Азії є фактор впливу РФ.

Але цей геополітичний розлом уже відчутний.

США намагатимуться розіграти в Євразії і опцію мусульманського кластера, і пантюркістського, і османського, активно залучаючи Туреччину і Пакистан у свої проєкти.

Важливо "Угода століття": чому США роблять ставку на Казахстан і серединний маршрут Нового Шовкового шляху

І навіть "халіфатського" — для цього можна навіть прийняти у Вашингтоні і Джулані, колишнього бойовика сирійського осколка Аль-Каїди.

Для Китаю і РФ союзником у регіоні може стати Іран і, як це не парадоксально, Індія, оскільки в цій комбінації Делі просто нікуди буде діватися — мусульманський фактор є для Індії ключовим зовнішнім викликом.

А в Центральній Азії та на Південному Кавказі (Грузія, Вірменія та Азербайджан) розгорнеться справжня битва за геополітичний вплив.

Ключову роль тут відіграє "центрова" країна, лінк Центральної та Південної Азії — Афганістан.

Саме тому США раптово заговорили про повернення собі місцевої бази в Баграмі (після втечі 2021 року, логічно, чи не так).

Але чи проміняє Афганістан Китай на США?

Нещодавно в Кабулі відбулася цікава зустріч посла Катару і міністра закордонних справ Талібану.

З огляду на зв'язок Катару з Туреччиною, напевно йшлося про нові геополітичні проєкти в регіоні за участю США.

Нинішня зустріч пакистанської делегації у Вашингтоні примітна тим, що на ній був і глава уряду, і військовий лідер (у Пакистані військові контролюють політику).

Пакистан чекає від США багато грошей: у сільське господарство, нові технології, видобуток корисних копалин та енергетику.

Трамп хоче, щоб американські компанії видобували нафту в Пакистані.

"Прем'єр-міністр висловив упевненість, що за керівництва президента Трампа партнерство між Пакистаном і США зміцнюватиметься на благо обох країн", — пише Al Arabiya English.

Як завжди Трамп марнував компліменти своїм візаві (він завжди так говорить, коли партнери роблять те, що він хоче):

"Мунір дуже гідна людина, як і прем'єр-міністр".

Прем'єр тут демонстративно ставиться на другий план.

Але що має "дати" Трамп мусульманському світу?

РФ для закриття "європейського фронту", вимагає у Трампа Донбас, який йому не належить і щодо якого укази Трампа не діють.

А мусульманський світ для заморожування "близькосхідного фронту" вимагає палестинську державу, реконструкцію Гази і зміну стратегічних відносин США з Ізраїлем.

Але чи може Трамп дати мусульманам необхідне?

Для цього доведеться змусити Нетаньягу погодитися зі створенням палестинської держави і припинити атаку на Газу (куди пророкують керівником реконструкції Тоні Блера).

Тобто Трамп має дати знову-таки те, що йому не належить і щодо чого його укази не діють.

Але закриття "двох фронтів", у Європі та на Близькому Сході, життєво необхідне Трампу для відкриття головного "фронту" — Індо-Тихоокеанського проти Китаю, який потребуватиме використання всіх геополітичних ресурсів США.

Особливо в контексті того, що в Ізраїлі розглядають можливість повної анексії Палестини.

Трамп затіяв "велику гру", яка або перекроїть світ, або завершиться відкатом США на кілька сходинок донизу в рамках глобального статусу, що зазнає ерозії.

Джерело.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.