Триумф Санду, провал Кремля. Как Молдова удержалась на пути в ЕС и какие вызовы это создает

Про те, що вибори у Молдові визначатимуть майбутнє не лише цієї країни, говорили багато, і не без підстав.

Для Києва голосування 28 вересня мало особливу вагу, адже вибори у Молдові визначали також європейське майбутнє України.

І це не перебільшення; "Євро.

Правда" пояснювала це у нещодавній статті.

Перемога проросійських сил у Кишиневі зруйнувала би перспективи швидкого руху Києва до вступу в ЄС.

І навпаки – збереження проєвропейського уряду Молдови було однією з умов успіху євроінтеграції України.

Ця умова виконана.

Але для України ця перемога несе не лише плюси, а й ризики.

Та спершу треба зазначити, що результати виборів стали не просто перемогою партії Санду PAS, а перетворилися на її тріумф.

Удруге поспіль партія матиме у парламенті стійку монобільшість, як мінімум 55 мандатів, що гарантує збереження проукраїнського та проєвропейського курсу уряду в Кишиневі.

Чому "як мінімум"? Бо більшість ще може зрости за допомогою "тушок", тобто перебіжчиків з інших партій.

Так, це не дуже демократично.

Але насправді під час цієї кампанії дії влади Молдови були далекими від демократії, і західні партнери з готовністю це толерували.

Це був, мабуть, єдиний шлях подолати спецоперацію, яку Кремль проводив у Молдові – однак тепер Європі доведеться думати, як діяти, якщо і в інших країнах-кандидатах (включно з Україною) червоні лінії щодо виборів також будуть зруйновані.

Також виклик для України створюють результати виборів, а саме наявність у парламенті партії уніоністів "Демократія вдома" (Democrația Acasă, DA).

Її лідер Васіле Костюк має документовані зв'язки з ФСБ у минулому, а зараз виступає на боці противників України.

Тепер Костюк набере політичну вагу і спробує об'єднати молдовських уніоністів, і це вимагає від Києва превентивних дій.

Не виключено, що Україні доведеться запроваджувати проти нього санкції, і це доведеться робити філігранно, щоб не зашкодити проукраїнському прошарку в Молдові.

Про все це, про роль російської "мережі Шора" та про те, що дозволило Санду здобути цю історичну перемогу – у статті "Європейської правди".

"Або PAS, або Путін".

Пригадуєте президентські вибори в Україні 2019 року та передвиборче гасло тодішнього президента "Або Порошенко, або Путін"? Тоді у штабі глави держави зробили ставку на мобілізацію свого виборця через загрозу, через небезпеку.

Це, утім, не допомогло Порошенку переобратися; до того ж він стикнувся з критикою і звинуваченнями щодо створення ліній напруження та ворожнечі у суспільстві.

Тож коли партія Маї Санду "Дія і солідарність" (PAS) обрала точно таку риторику на виборах у Молдові, багато хто ставив під сумнів успішність цього вибору.

По суті, партія влади йшла на вибори не з позитивним порядком денним, а з повідомленнями про загрозу.

У PAS ще перед офіційним стартом виборів пообіцяли суспільству, що Молдова до 2028 року досягне готовності до вступу в ЄС, а далі всю кампанію попереджали: "Якщо на PAS, то цього не буде".

Мовляв, якщо PAS не буде при владі, то контроль над Молдовою повернуть росіяни, і європейська мрія буде зруйнована.

Насправді партія Санду не мала вибору серед інших передвиборчих козирів.

Економічна криза, спричинена війною в сусідній Україні, а також гібридною енергетичною війною з боку РФ, знищила економічне зростання (критики додають сюди також якість управління державою, хоча Кишинів ці претензії заперечує).

Ситуація була настільки складною, що Держстат навіть відклав публікацію статистики на період після виборів.

Звісно, заперечуючи політичне підґрунтя такого рішення.

Брак зростання економіки доповнювався підвищенням цін на енергоносії, яке для мешканців Молдови виявилося достатньо болючим.

За цих умов "негативна" кампанія виявилася єдиним варіантом.

Вигравав той, хто більше налякає своїх виборців, змусить їх прийти на дільниці.

Саме про це була реклама PAS.

Їхнім гаслом стала фраза "Другого туру не буде".

Тобто якщо не проголосуєте зараз – історичний шанс буде втрачено.

Ще більш агресивними були висловлювання політиків, які регулярно ставали предметом критики опонентів – наприклад, коли міністр праці та соцполітики Алексєй Бузу заявив, що залежно від того, чи переможе PAS, вибори покажуть, "хто ми, народ чи бидло".

Також не всім до вподоби була популярна у Молдові критика на адресу тих, хто підтримує інші проєвропейські партії, крім PAS.

Наприклад, коли кандидат у депутати від партії влади, драматург Константин Кеяну публічно заявив, що ті проєвропейські молдовани, які не віддадуть голос за PAS – "або безвідповідальні, або божевільні", бо вони мстяться партії влади, а нашкодять усій країні.

Хоча його теза мала ґрунт, адже жодна інша проєвропейська партія за опитуваннями не долала прохідний бар'єр, і голоси за них "згорали".

Але правдою було також те, що партія влади "приватизувала проєвропейськість" і таким чином вбиває можливість появи інших гравців на цьому полі.

Усе це активно обговорювали у Молдові, рівень напруженості до виборів сягнув піка – однак достеменно ніхто не розумів, чи спрацює ставка команди Санду.

Але переконання "своїх" було не єдиною складовою сенсаційної перемоги PAS.

Друга складова – жорсткість у поводженні з "не своїми".

Диктатура демократії.

Особливість цьогорічної передвиборчої кампанії у Молдові, що впадала у вічі – те, що зовнішньої реклами партій у Кишиневі було украй мало.

Настільки мало, що виникало питання: мовляв, "а у вас тут точно вибори будуть?".

Читачі можуть пам'ятати вибори в Україні як період "бігморд" на усіх рекламних площинах.

Натомість у Молдові більшість рекламних місць були зайняті звичайною комерційною рекламою, немов нічого й не відбувається.

Причина – жорсткий контроль за використання виборчих фондів.

Витрати на рекламу обмежили законом, і Центрвиборчком карав за порушення правил, аж до зняття з перегонів.

Усі партії про це були попереджені, і ніхто не бажав бути викресленим з бюлетеня за "чорний кеш" за зовнішню рекламу (хоча, наприклад, в Україні у минулому це було звичайною практикою абсолютно на усіх виборах).

Звідки аж така жорсткість?.

Є підстави вважати, що ключова причина – це те, що у партії влади PAS усвідомлювали свою неконкурентність у порівнянні з олігархічними, а тим більше – проросійськими партіями.

До чинної влади Молдови можна мати багато обґрунтованих претензій, але корупційність точно до них не належить.

За роки правління Санду великий бізнес у Молдові не платить неофіційні збори у "чорну касу уряду", тому влада не має шалених вільних коштів на ведення агітації.

А отже, правила вирішили урізати для всіх..

Хоча, звісно ж, урізали їх лише там, де влада програвала конкуренцію.

Можливість з'являтися у новинах, яка є у чинної влади (президентки, уряду та міністрів), для спрощення до уваги не брали :).

Загалом треба визнати, що ці вибори були дуже далекими від ідеальної картини, яку змальовують стандарти демократії.

Проєвропейська влада у боротьбі з прибічниками РФ перетнула чимало червоних ліній.

Наприклад, до перегонів допустили далеко не всіх.

Більшість партій, пов'язаних з прокремлівським олігархом Іланом Шором, викреслили ще на етапі реєстрації.

Це рішення можна вважати сумнівним, але головне, що воно дієве – частина проросійських партій опинилися за бортом.

Ще одну партію з "орбіти Шора", антиукраїнську "Молдова Маре", остаточно зняли з виборів лише у неділю, коли голосування вже тривало.

Те, що процес так затягнувся, дозволило ЦВК не ставити напроти неї штамп "вибув", тож якась кількість проросійських виборців проголосували за неї – і їхні голоси згоріли.

А партію "Серце Молдови" з блоку проросійського Ігоря Додона за день до виборів зняли з перегонів за порушення правил кампанії, зобов'язавши блок у суботу, напередодні дня голосування, переглядати свій виборчий список.

Тепер усі ображені партії можуть скаржитися в Європейський суд з прав людини, і навіть виграти у Молдови та отримати символічну компенсацію (такий випадок вже був після виборів 2014 року, бо у Молдові з виборів знімають не уперше).

Але ж голосування вже не розвернути!.

Ще одна показова історія – те, як обмежили голосування для мешканців Придністров'я.

За два дні до виборів ЦВК перенесла ключові дільниці на десятки кілометрів від звичного розташування, зробивши їх недоступними для більшості виборців; а на ті дільниці, які лишилися на місці, у день голосування раптом стало складно потрапити, бо поліція нібито отримала повідомлення про мінування мостів через Дністер.

Звісно ж, усі повірили, що це все було раптовим збігом, а не частиною плану влади.

Але виходячи з кількості виборців, які могли прибути з Придністров'я за відсутності обмежень – цей збіг дозволив владі зберегти 1-2 мандати, що у такому разі відійшли би проросійським силам.

Усі ці обмеження не викликали ані слова критики від Заходу.

Ба більше, європейські політики відверто грали на боці влади, остаточно "вбивши" цим усіх конкурентів партії PAS на проєвропейському полі.

Згода ЄС толерувати порушення має пояснення.

По-перше, ще минулорічні президентські вибори не лишили сумніву, що Молдова перебуває під гібридною атакою Росії.

Намагаючись зупинити її просування до ЄС та повернути під свій контроль, Кремль запустив схему скупки голосів (так звану "мережу Шора"); створював у Молдові кишенькові партії, які накачував грошима; активно діяв у звичній для РФ царині пропаганди тощо.

А намагатися грати в шахи, коли з тобою грають у "Чапаєва" (тобто дотримуватися правил в усіх деталях, коли сильніший суперник не зважає на жодні обмеження) – це не завжди виграшна стратегія.

По-друге, війна – це період, коли ставки є надто високими.

У разі перемоги Кремля у Молдові наслідки для України, для її майбутнього, та навіть для лінії фронту могли бути такими, що на цьому тлі звичні правила здаються менш вагомими.

Утім, тепер перед ЄС постав новий виклик.

На наступних виборах у Молдові, а також після того, як відновиться виборчий процес – на виборах в Україні, ЄС може опинитися перед потребою відновити червоні лінії, стерті у 2025 році.

Бо бажаючі не дивитися на правила будуть і далі.

Навіть тоді, коли це не буде продиктоване боротьбою з росіянами.

Плюс діаспора, мінус Гагаузія.

Ще до закриття виборчих дільниць у Молдові стало зрозуміло, що Санду йде до перемоги.

По-перше, явка діаспори була непоганою, а у діаспорі Санду та PAS завжди отримують левову частку голосів.

Цього року перевага була додатково гарантована тим, що кількість дільниць на сході, у тому числі у Росії, зменшили; масове підвезення проросійських власників паспортів Молдови з Москви на дільницю в Баку стало неможливим з відомих причин, через російсько-азербайджанське напруження (хоча раніше цей дорогий маршрут дійсно використовували для підвезення виборців!) Головним питання було те, чи прийдуть діаспоряни у принципі – і вони не підкачали, показавши одну з найвищих явок у історії Молдови.

Всього на закордонних дільницях проголосували 281 тисяча молдован, а всередині Молдови – 1 млн 427 тисяч.

По-друге, проросійські регіони дещо "просіли" за явкою.

Це було чітко помітно за статистикою: усі райони, де минулого року перемогла Санду, мали зараз приблизно ту ж явку, що і на другому турі президентських виборів; а в усіх районах, де Санду явно програвала – на дільниці прийшло на 3-4 відсоткових пункти менше виборців.

Єдиний виняток – Гагаузія, де "просідання" було ще значнішим – явка зараз склала 45,3%, а торік – 51,9% виборців.

Ну і ще Придністров'я, де ситуація окрема, і про неї вже йшлося вище.

А у решті регіонів – рівномірне зниження.

Дивна аномалія, чи не так?.

Але у неї є чітке пояснення – якщо припустити, що відпали не реальні виборці зі своєю політичною позицією, а учасники вже згаданої "мережі Шора", які готові голосувати лише за гроші та за того, на кого вкаже куратор.

Платне голосування через "мережу Шора" – це унікальна особливість виборів у Молдові.

Ця схема була поширена в усіх проросійських районах та у сільській частині тих районів, що коливалися.

А її "серцем", регіоном із найбільшим проникненням, була Гагаузія – що збігається з падінням явки.

"Мережа Шора" працює через банк Міноборони РФ (підсанкційний "Промсвязьбанк") і, як вважають, успішно спрацювала на виборах 2024 року, а цьогоріч уряд Молдови інвестував значні зусилля, щоб обірвати схему.

Чимало координаторів були затримані; дехто вийшов зі схеми через небезпеку значних штрафів.

Твердих підтверджень того, що саме це стало причиною падіння проросійської явки, немає.

Але можна з певністю стверджувати, що це серйозно допомогло Санду, додавши PAS кілька мандатів.

Але є на цих виборах ще одна аномалія.

Вона свідчить, що проросійська мережа фальсифікації продовжує працювати.

Нехай і у зменшеному обсязі.

Нове покоління друзів Кремля.

Сенсацією парламентських виборів-2025 у Молдові став високий показник партії Democrația Acasă (DA).

Вона позиціонується як партія уніоністів – тобто виступає за ліквідацію незалежності Молдови та її приєднання до Румунії.

Не варто проводити аналогію з Україною, бо історичне тло принципово різне.

Як ставитися до таких ідей – внутрішня справа Молдови, а там ідея уніонізму є цілком законною, її сповідують кілька партій.

Ба більше, до PAS входять політики, які виступають за "унірю", тобто об'єднання з Румунією (що, до слова, матиме наслідком "пришвидшений вступ" до ЄС і НАТО, як це сталося свого часу зі Східною Німеччиною).

В PAS вважають уніоністів частиною свого електорального ядра, тож уніоністські партії, які брали участь у виборах, набрали нікчемні показники.

Усі, за винятком Democrația Acasă.

Ця партія, про існування якої ще рік тому в Молдові мало хто чув – зовсім інша.

І через те, що вона є активним критиком Маї Санду та чинної влади Молдови.

І через те, що керівник DA Васіле Костюк після нещодавніх публікацій у румунській пресі має імідж агента Кремля.

І дійсно, є задокументовані його контакти з ФСБ, а зараз він орієнтується на антиукраїнських та антиєвропейських політиків у Румунії.

Високий показник DA не став абсолютною несподіванкою – "Євро.

Правда" у статті про агентів РФ у Молдові припускала, що Кремль може "досипати Костюку голосів" через "мережу Шора".

Дуже схоже, що так і сталося.

У Молдові Democrația Acasă отримала неприродно рівномірну підтримку по всій країні, крім Кишинева та трьох особливих для РФ регіонів – Придністров'я, Гагаузії та Тараклії (регіон болгарської меншини).

Решта регіонів, навіть глибоко проросійських – проголосували за уніоністів Костюка.

Хоча складно повірити, що він природним чином набрав рівно 7% у дуже нечисленному Бесарабському районі, де люди знають одне одного.

Цей район, що межує з Гагаузією, точно не є місцем популярності уніоністів; те саме стосується Новоаненського району на межі з Бендерами-Тирасполем, де він взяв рівно 8%.

Так само є сумніви щодо глибоко проросійських районів на півночі, де Democrația Acasă несподівано взяла 5–8%.

Необхідно підкреслити: не варто випускати з уваги і природну популярність уніоністів-популістів, які, за досвідом румунських колег, активно працюють у Tik.

Tok та вміють привернути увагу, особливо у не надто освіченої частини населення.

Тому у традиційно прорумунських районах популярність DA виявилася трохи вищою.

І так само точно не мережею Шора пояснюється популярність цієї партії, наприклад, серед діаспори в Італії.

І це створює для України додатковий виклик.

Річ у тім, що прорумунські громадяни – це та група молдован, яка загалом ставиться до України якнайкраще, розуміє роль Росії, тверезо оцінює війну тощо.

Молдовські уніоністи для України – точно не вороги.

А до того ж популярність "унірі" у Молдові поволі зростає, і за останніми опитуваннями цю ідею підтримували до третини молдован.

Однак для нас є неприйнятною ситуація, за якої Костюк – антиукраїнський політик, наймовірніше, пов'язаний з ФСБ, – претендуватиме на роль лідера уніоністів Молдови.

А зважаючи на те, що Democrația Acasă є єдиною відкрито уніоністською партією, що опинилася у парламенті, він точно спробує перебрати таку роль.

Тож Україні доведеться вести філігранну роботу.

Імовірно, представивши розвідувальні докази його роботи на росіян і, напевно, наклавши санкції, але не підваживши підтримку України у молдовському суспільстві.

Зрештою, нам з Молдовою ще треба разом іти до вступу в ЄС – а для цього підтримка суспільства дуже потрібна.

А це – головний і безумовний позитив виборів у Молдові, що минули.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".