Це війна між варварством і цивілізацією

Останнім часом я намагаюсь побільше читати. Бо вірю, що книжки можуть підказати шлях виходу з пастки війни, в яку ми потрапили і в якій ми застрягли.

Я намагаюсь шукати історичні аналогії, памʼятаючи, що будь-яке порівнняння кульгає. Переконаний, що наша відповідь Кремлю має бути асиметричною, я намагаюсь не спокуситися природньою рефрексією, яку нам навʼязує путін. Уникнути спокуси стати "росією навпаки".

Бо ми справді маємо пройти між Скіллою та Харибдою: зупинити війну, не втративши суверенітет і не розчинившись у "російському морі". Бо безкінечна війна не набагато краща за поразку. Бо вона повільно, але певно уподібнює нас до нашого ворога. В країні залишається все менше свободи, справедливості та моралі. Все більше влади концентрується в одному офісі, все більше беззаконня списується на війну, все більше ненавесті та ресентименту накопичується у повітрі.

В такі темні часи особливо цінно звучать голоси тих, хто зберіг віру в людину, пройшовши випробування, які людина не має проходити. Бо світ на пекло для неї перетворює інша людина. Нещодавно доля звела з Олексієм Анулею – спортсменом, екс-військовослужбовцем та військовополоненим, який написав книжку про всі кола пекла, які йому довелось пройти в російському полоні.

Книжка неймовірна талановита. Памʼять хроніста, увага до деталей як у слідчого, неепатажність та неозлоблене серце дозволили Олексієві написати сучасний "Сад Гетсиманський". Слухаюч його особисто та читаючи книгу-свідчення "Jingle bell", я весь час згадував Манделу, який – після смертного вироку та 27 років увʼязнення – писав: "у в’язниці моя лють проти білих поменшала, а ненависть до системи, навпаки, зросла. Я хотів, щоб Південна Африка побачила, що я любив навіть своїх ворогів, але ненавидів систему, що нацькувала нас одне на одного".

Символічно, що книжка написана та видана у Латвії, вийшла російською мовою та профінасована Огрською крайовою думою (регіон Латвії), голова якої був поранений в Україні під час російського обстрілу в травні цього року. Олексій прямо пише у передмові: "Війна з росією не є боротьбою національностей, але боротьбою варварства з цивілізацією".

Має право на таку позицію. Бо заплатив за право на такий висновок. І заплатив за найвищою ціною. Бо краще за 99% українців знає, на яке пекло перетворилася сучасна росія. Бо пройшов через це пекло і чудом вижив. Як він пише у післямові до своєї книжки:

"Ціна моєї свободи виявилась безмежно високою. Я втратив батька. Я втратив друзів. Я втратив здоровʼя. Я втратив відчуття свободи.

Я потрапив у полон з пораненням голови: правої скроневої частини, щелепи, частковою втратою перефірійного зору правого ока, а також пораненням лівого плеча, лівого передпліччя, розірваною перетинкою правого вуха. У черепі в мене знаходилось 42 уламки, в щелепі – 8, а також багато в руці та плечі. В полоні росіяни навмисно відмовляли мені в медичній допомозі, використовуючи моє поранення як мою слабкість, фокусуючи тортури саме на цих місцях. За час мого перебування на різних етапах полону мені зламали: шійний хребець, ніс, щелепу, обидві ключиці (права переламана в двох місцях), відірвали мʼязи плечей, які потім хирурги-травматологи кріпили на анкерну фіксацію до кістки, виймаючи часть мʼязу з біцепсів. Мені зламали праву лопатку, три крижових хребці, куприк, ребра, грудну клітину (тріщина), правий великий палець, два мізинці, вирвали нігтьові пластини, вирвали два зуби та відломали шматок кістки в щелепі, порвали дві хрестоподібні звʼязки на колінах, меніски. Додам до цього перерізаний нерв та сухожилок на великому пальці правої стопи, гниття ніг, з величезними отворами у лівій та правій нозі, гангренозну ділянку на правій нозі, розшарування підошви стопи, що відшарувалась від кістки, а також обмороження пʼястків та ніг в умовах постійного холоду в камерах та карцері. В мене були знайдені гематоми на обох нирках; гематома на правій нирці утворила кісту. Простатит, геморой третього ступеню, артроз колінних суглобів, ПТСР, струс мозоку та інші наслідки постійних побоїв. 15 місяців лікування в 16 лікарнях різних країн світу. 19 операцій."

Своєю книжкою-сповіддю, яку я всім щиро рекомендую, Олексій ставить нас перед дилемою. Чи все російське є ворожим? А чи є глибший вимір, коли кожна конкретна людина, її слова, тексти та дії мають розглядатись по суті, а не по формі? Чи "Jingle Bell", найкраще на сьогодні свідчення про сучасний російський ГУЛАГ, є ворожою книжкою тільки тому, що написана російською?

А чи, як стверджував геніальний психіатр та великий гуманіст Віктор Франкл, який втратив батьків, брата та жінку в нацистських концтаборах і сам чудом вижив в Освенцимі, "колективної вини не існує". Напевно Олексій Ануля міг би повторити за засновником Третьої віденської школи психотерапії: "прошу вас не чекати від мене слів ненависті" і продовжити: "насправді існує тільки дві людські "раси". "Раса" порядних людей і раса покидьків, і ця "расова сегрегація" проходить через усі народи. А всередині кожної нації – через всі партії та соціальні групи. Навіть у концтаборах, навіть серед есесівців, час від часу траплялись напівпорядні люди. Так само як і з іншої сторони, серед соратників по нещастю вам можуть потраплати відверті негідники".

Олексій – боєць. І написав дуже сміливу книгу. Яка є не тільки свідченням самовидця та обвинувальним актом проти путінсьткої росії – вона є викликом для кожного з нас. Бо людожерські режими прагнуть вбити в людині те, що її робить людиною – гідність, емпатію, жертовність. Змусити кожного грати за їхніми пекельними правилами. Повʼязати усіх кровʼю та грошима. І це стосується не тільки путінського режиму. Просто він на сьогодні найбільш яскравий та відвертий приклад того, на що що може перетворитись народ, який обирає несвободу.

Для українців це теж важливе попередження. Простір свободи звужується непомітно. Система стримувань та противаг ламається не в один день. Але якщо точку неповернення пройдено, майже кожен постає перед жахливою дилемою: стати кривавим колещатком у пекельній машині самознищення чи покласти на вітар свободи та гідності все, що має. Насправді страшний вибір.

Війна з її культом сили, нормалізацією насильства, плеканням чорно-білої картини світу, концентрацією влади та ресурсів в одних руках, обмеженням прав і свобод та "патріотичним угаром" (не даремно Семюел Джонсон називав патріотизм "останнім прихистком негідників") – сприятливе середовище для народження диктатур. Ми можемо незглянутись, як Україна перетвориться на антиросію.

Тому, повторюсь, треба денно і нощно шукати, як нам пройти між Скіллою поразки та Харибдою вічної війни. Як не перетворити війну на нову нормальність. Як не захворіти на епідемію ненависті, не почати жити помствою і не увірувати в право сили замість сили права.

Книжка людини, що пройшла пекло російського полону, свідчить: навіть у найтемніші часи людина може залишатись людиною. І це залежить насамперед не від мови, релігії чи соціального становища, а від самої людини. Остаточний вибір завжди за кожним з нас. Бо людяність і гідність глибші за національність, культуру та віросповідання. Читайте "Jingle Bell". Це знакова і вкрай актуальна книжка для сучасної України.

Джерело