/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F1%2Fe971cef574d7f2a51af9c519e7f29d4f.jpg)
Чи знаєте ви, як правильно українською назвати страви, які ми звикли кликати "котлета" і "пюре": відомий кухар розкрив секрет
Як правильно говорити українською "пюре" і "котлета" / © unsplash.com
Відомий шеф-кухар Євген Клопотенко наголошує: чимало назв страв, які ми вживаємо щодня, насправді є запозиченими й не мають нічого спільного з українськими мовними традиціями. Водночас наша кухня здавна має власні виразні назви, що не лише точніше описують процес приготування, а й розкривають суть продуктів.
“Січеники” замість “котлети”
Одним із найпоказовіших прикладів є слово “котлета”. Воно походить із французької мови й буквально означає “рубати”. В українській же традиції існує точніший відповідник — “січеник”. Так називали м’ясну страву, яку дрібно січуть і формують у невеликі порційні шматки. Ця назва набагато краще передає сам спосіб приготування.
“Товчанка” замість ”пюре”
Інша страва, відома нам під французькою назвою “пюре”, має своє рідне слово — “товчанка”. Для приготування картоплі її потрібно ретельно товкти, і ця дія відображена в самій назві. Такий варіант звучить природно й автентично, підкреслюючи простоту та народність страви.
“Палиця” замість “батон”
Не лише другі страви мають автентичні назви. Наприклад, довгий хліб, відомий нам як “батон”, у народній кухні звався “палицею”. І саме цей варіант точніше відповідає змісту, адже слово “батон” перекладається як “палиця”.
“Підбиванка” або “підлива” замість “соус”
Ще одне запозичення — “соус”. Українська ж традиція пропонує назви “підбиванка” чи “підлива”, які одразу пояснюють, що йдеться про рідку страву, якою “підбивають” або поливають інші продукти.
На думку шеф-кухаря, українська мова зберігає власні слова для більшості страв, однак вони поступово зникають з ужитку. Повернення до автентичної термінології допомагає берегти культурну спадщину та робить українську кухню більш упізнаваною й самобутньою.
Знання справжніх назв — це не лише про слова, а й про відчуття належності до традиції. Коли ми називаємо страви своїми іменами, вони стають “ріднішими”, а сам процес приготування та споживання — ближчим до національної культури.
Читати публікацію повністю →
Читати публікацію повністю →
Читати публікацію повністю →
Читати публікацію повністю →