Юваль Ной Харарі: Чому Україна виграє війну

Всупереч наративу, який нав'язує російська пропаганда, Україна досі виграє війну. Навіть президент США Дональд Трамп, який у лютому 2025 року читав лекції українському президенту Володимиру Зеленському про те, що він повинен поступитися російським вимогам, бо «у вас немає карт на руках», цього тижня заявив, що «Україна за підтримки Європейського союзу перебуває в положенні, що дозволяє боротися і ПЕРЕМАГАТИ».

Коли конфлікт почався в 2014 році, Україна здавалася абсолютно безпорадною перед обличчям російської агресії, і росіяни легко завоювали Крим та інші частини східної України. Війна увійшла в більш інтенсивну фазу 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала тотальний наступ, спрямований на підкорення всієї України та припинення її існування як незалежної нації.

Тоді російське керівництво та багато спостерігачів по всьому світу очікували, що Росія завоює Київ і рішуче розгромить українську армію протягом кількох днів. Навіть західні покровителі України були настільки невпевнені в шансах України на опір, що запропонували евакуювати президента Зеленського та його команду і допомогти їм створити уряд у вигнанні.

Але Зеленський вибрав залишитися в Києві та боротися, як повідомляється, сказавши американцям: «Мені потрібні боєприпаси, а не поїздка». Поступаючись у озброєнні українські сили вразили світ, відбивши російський штурм на Київ.

Потім українська армія перейшла в контрнаступ наприкінці літа 2022 року, здобула дві великі перемоги в регіонах Харкова та Херсона і визволила більшу частину території, завойованої росіянами в першій фазі їхнього вторгнення.

Відтоді, попри обмежені успіхи обох сторін, лінія фронту не дуже зрушила. Росіяни намагаються створити враження, що вони невпинно наступають, але факт полягає в тому, що з весни 2022 року вони не змогли завоювати жодної цілі великого стратегічного значення, такої як міста Київ, Харків чи Херсон.

У 2025 році ціною близько 200 000-300 000 убитих і поранених солдатів російська армія поки змогла захопити лише тонку смужку прикордонної зони, що становить, згідно з найнадійнішими джерелами, близько 0,6 відсотка від загальної території України. При таких темпах, які вони підтримували в 2025 році, росіянам теоретично знадобилося б близько 100 років і десятки мільйонів жертв, щоб завоювати решту України.

Фактично, у серпні 2025 року Росія контролювала менше української території, ніж у серпні 2022 року.

Ситуація нагадує західний фронт у Першій світовій війні, коли безжалісні генерали жертвували десятками тисяч солдатів заради захоплення кількох кілометрів брудних руїн. Патріотичні газети часто приховували масштаби таких божевіль, друкуючи карти, які нібито показували великі наступи. Але найважливішими даними на цих картах був їх масштаб.

Як зазначив історик Тобі Текер, газети часів Першої світової війни часто використовували навмисно великий масштаб, «який робив 'наступи' поверхнево вражаючими, але будь-який проникливий читач міг би побачити, що... вони були незначними. У багатьох газетах точні географічні деталі прямо суперечили постійним повідомленням про 'успіхи' та 'наступи'».

Те ж саме відбувається з останніми російськими наступами. Для України військовий сенс полягає в тому, щоб здійснювати тактичні відступи і зберігати свої сили та життя своїх солдатів, дозволяючи росіянам стікати кров'ю до виснаження, здійснюючи дорогі атаки заради незначних успіхів.

Правда в тому, що Україні вдалося загнати Росію в глухий кут. Як нещодавно написав відставний австралійський генерал-майор Мік Райан, це як якби більш ніж через три роки після вторгнення в Ірак у 2003 році США змогли захопити лише 20 відсотків країни, зазнавши при цьому 1 мільйон жертв. Хтось розцінив би це як американську перемогу?

На морі українські досягнення були не менш вражаючими. 24 лютого 2022 року Російський Чорноморський флот мав повну військово-морську перевагу, і здавалося, що в Україні немає засобів йому протистояти. Один з найвідоміших інцидентів того дня стався на Зміїному острові. Флагман Російського Чорноморського флоту, крейсер «Москва», надіслав радіоповідомлення невеликому гарнізону, сказавши: «Я — російський військовий корабель. Пропоную скласти зброю і здатися, щоб уникнути кровопролиття і непотрібних жертв».

У відповідь гарнізон надіслав повідомлення: «Російський військовий корабель, іди нахуй». Хоча Зміїний острів був швидко завойований росіянами, наприкінці червня 2022 року українці відвоювали острів. До того часу «Москва» і численні інші російські судна перебували на дні Чорного моря.

Завдяки інноваційному використанню ракет і безпілотників українці змогли нейтралізувати російську військово-морську перевагу, змінили саму природу морської війни і змусили те, що залишилося від Російського Чорноморського флоту, шукати притулок у безпечних гаванях подалі від фронту.

В повітрі Росія також зазнала невдачі. У той час як у своїй 12-денній війні проти Ірану в червні 2025 року Ізраїль завоював контроль над іранським небом приблизно за 36 годин, не втративши жодного пілотованого літака, Росія досі не змогла отримати контроль над українським небом.

Російські військово-повітряні сили зазнали нищівних втрат — не в останню чергу внаслідок українського удару по російському флоту стратегічних бомбардувальників у червні. Росія відреагувала, покладаючись на ракети далекого радіуса дії та безпілотники для тероризування українських міст.

Україна утрималася від подібних відповідей і в основному уникає ураження цивільних цілей у Росії, але українські безпілотники показали значну здатність вражати аеродроми та інфраструктуру, особливо нафтопереробні заводи, на сотні кілометрів всередині Росії.

Українці досягли всього цього без будь-якого прямого військового втручання ззовні. Досі єдиною третьою стороною, яка втрутилася безпосередньо у війну, є Північна Корея, яка надіслала понад 10 000 солдатів боротися за Росію.

Країни НАТО надали Україні масивну підтримку зброєю та іншими ресурсами, але жодні війська НАТО формально не брали участь у фактичних бойових діях. Слід також зазначити, що до 24 лютого 2022 року і довгий час після цього країни НАТО відмовлялися надавати Україні багато типів більш складного важкого озброєння і обмежували використання інших. Деякі з цих обмежень все ще діють.

Отже, у 2022 році українці здобули перемоги під Києвом, Харковом і Херсоном лише з обмеженим озброєнням. Якби їм була надана повна підтримка з самого початку, вони цілком могли б виграти війну до кінця 2022 року або до літа 2023 року, перш ніж Росія змогла б відновити свою армію та військову економіку.

У 2025 році найслабша ланка в українській обороні все ще знаходиться в умах її західних друзів. Оскільки Росії не вдалося досягти переваги в повітрі та на морі або прорвати українську оборону на суші, російська стратегія прагне обійти українські позиції з флангу, атакуючи волю американців і європейців.

Поширюючи пропаганду про те, що російська перемога неминуча, росіяни сподіваються, що американці та європейці втратять мужність, відкличуть свою підтримку України і змусять її здатися. Піддатися цій пропаганді буде катастрофою не лише для України, але й для країн НАТО, які втратять більшу частину свого авторитету, а також свій найкращий захист від зростаючих російських загроз.

Оскільки Росія продовжує розширювати свою армію та військову економіку, Європа поспішно переозброюється, але тим часом найбільшою і найдосвідченішою бойовою силою, що стоїть між російською армією та Варшавою, Берліном чи Парижем, є українська армія.

Польська, німецька та французька армії мають по близько 200 000 солдатів кожна, більшість з яких ніколи не бачили бойових дій. Українська армія, навпаки, налічує приблизно 1 мільйон солдатів, більшість з яких є досвідченими ветеранами.

Після двох тижнів, які ознаменувалися вторгненнями російських літаків в Естонію та російськими безпілотниками над Польщею та Румунією (і, можливо, також Данією), європейці повинні поміркувати над тим фактом, що якщо Росія завтра нападе на Європу, а США вирішать залишитися осторонь від боротьби, найбільшим військовим активом Європи буде українська армія.

Американські військові також можуть багато чого навчитися з українського бойового досвіду та передової оборонної промисловості. Особливо в галузі війни безпілотників українські інновації та скарбниця даних роблять її світовим лідером. Це, ймовірно, частково пояснює, чому президент Трамп останнім часом став більше підтримувати Україну. Він любить підтримувати переможців.

Неможливо сказати, як розвиватиметься війна, оскільки це залежить від майбутніх рішень. Але в одному важливому відношенні українська перемога вже рішуча і незворотна.

Війна — це продовження політики іншими засобами. Війну виграє не та сторона, яка завойовує більше землі, руйнує більше міст чи вбиває більше людей. Війну виграє та сторона, яка досягає своїх політичних цілей. І в Україні вже ясно, що Путін не зміг досягти своєї головної військової мети — знищення української нації.

У багатьох своїх промовах і есе Путін стверджував, що Україна ніколи не була справжньою нацією. Це, наприклад, було головним посланням його обширного есе під назвою «Про історичну єдність росіян і українців», яке він опублікував у липні 2021 року. Згідно з Путіним, Україна була фальшивим утворенням, заохочуваним іноземними державами як хитрість для ослаблення Росії.

Путін розпочав війну, щоб довести світові, що української нації не існує, що українці насправді росіяни, і що при першій нагоді українці радісно будуть поглинені Матінкою Росією.

Ніхто не знає, скільки ще людей загине через путінські ілюзії та амбіції, але одне, що стало абсолютно ясно всьому світові, — це те, що Україна є дуже реальною нацією, і що мільйони українців готові боротися зі всіх сил, щоб залишитися незалежними від Росії.

Нації складаються не з грудок землі чи крапель крові. Вони складаються з історій, образів і спогадів в умах людей. Незалежно від того, як війна розгортатиметься в найближчі місяці, пам'ять про російське вторгнення, про російські звірства та про українські жертви продовжуватиме підтримувати український патріотизм для майбутніх поколінь.