Наш француз «Віві»

Як альпійський мисливець із Франції полює в Україні на російську броню? Коли ми вперше зустрілися, «Віві» ще спирався на милиці — не встигло загоїтись місце поранення. Одразу впадало в очі його обличчя: зовсім юне, втім уже сповнене спокійної гідності.

Ще тоді відчувалось, що він не прагне говорити мовою героїчних звернень. Та сама його постать була промовистим посланням до світу. У свої двадцять сім «Віві» уже вписав своє ім’я в історію 1-го Інтернаціонального легіону. Перше бойове хрещення отримав під час блискавичного контрнаступу на Харківщині у 2022 році. Відтоді разом із рідним братом залишався вірним своєму підрозділу, не покидаючи його понад три роки.

Разом із побратимами «Віві» звільняв села на Донбасі, вибивав ворога з окопів і відвойовував захоплену землю. Його шлях пролягав через Куп’янщину та Херсонщину, де повітря здригалось від артилерійських вибухів і дзижчання ворожих дронів.

«Віві» приєднався до Інтернаціонального легіону у 2022 році. Водночас його мотивувало просте усвідомлення: звірства, які росіяни чинять проти українців, можуть так само спіткати будь-яку іншу європейську націю. Француз не міг змиритися з думкою, що його власна батьківщина могла б опинитися наодинці перед такою безпрецедентною жорстокістю:

– Для мене Україна — це частина Європи. Я відчув свій обов’язок — як європейця — захищати цей народ, який вважаю дружнім. На щастя, я ще молодий, тож прагну скерувати всі свої сили та вміння на службу аж до дня остаточної перемоги.

До вступу в Легіон «Віві» служив у Chasseurs Alpins — «Альпійських мисливцях», елітному гірсько-піхотному підрозділі французької армії. Чотири роки в їхніх лавах сформували його командиром протитанкового відділення. А те, чого він колись навчився серед французьких Альп, тепер застосовує на практиці в українських степах:

– Там я опанував основи піхотної справи: як рухатися, займати позиції, поводитися зі зброєю, використовувати місцевість, ховатися та комунікувати під час бойового зіткнення. Ці нібито дрібні речі можуть вирішити — виживеш ти чи ні.

Французька армія також навчила мене долати межі власної витривалості — як фізичної, так і психологічної. Я зрозумів, що означає пронести пораненого товариша кілька кілометрів і все одно повернутися в бій.

Однак Україна стала для нього вчителем і в іншому сенсі. Саме тут він пізнав, наскільки теорія відрізняється від реальності:

– Французька армія не готувала нас до війни високої інтенсивності. На цій землі я мусив навчатися безпосередньо в бою. Щороку війна змінюється — вона стає все жорсткішою. З’являються дрони, нові методи полювання на піхоту, і ми змушені швидко адаптуватися. Це єдиний шлях до виживання — навчатися прямо на полі бою.

В Україні «Віві» одержав шанс застосувати свої навички протитанкової боротьби. Те, що він відпрацьовував під час навчань у французьких Альпах, випробовувалося у суворих реаліях справжнього бою:

– На початку війни у 2022 році мене та мого брата призначили до протитанкової групи. У французькій армії ми використовували ПТРК Eryx, але тут їх не було. Тож на завдання вирушали з тим, що мали: РПГ, кількома AT-4 та сумкою з ракетами.

Із цим обмеженим арсеналом ми зустрічали російські танки на відстані заледве шістсот метрів. Стріляли, утримували позиції й робили все, що могли, використовуючи те, що було під руками. Нам не раз щастило, але в критичні моменти виживання залежало від уміння максимально використати бодай найменші ресурси.

На жаль, не обійшлося без поранень. Відтоді, як «Віві» приїхав в Україну, він уже двічі був поранений у бою:

– Вперше — у листопаді 2022-го. Мене зачепило мінометним пострілом, який відірвав частину пальця. Але це лише палець, тож із цим можна було впоратися. Вдруге — цього року. Війна дуже змінилася — тепер на полі бою домінують дрони. Один чекав нас біля точки евакуації. Щойно вийшли на поле — п’ять секунд, і удар.

Мене поранило, але, на щастя, нас дуже швидко евакуювали. В українській армії мене вражає, як швидко надають допомогу пораненим — значно швидше, ніж росіяни. Схиляю голову перед українцями, які ризикують власним життям, аби витягти нас.

Час відновлення — не просто відпочинок, а ключовий етап формування «Віві» як воїна. Перебування у шпиталі лише загартувало його рішучість та зміцнило прагнення повернутися на передову:

– У лікарні не зациклюєшся на власних стражданнях. Думаєш: «Дідько, мене поранили». Але озираєшся — і бачиш хлопців у значно важчому стані: без ніг, без рук, без ступень. Це може деморалізувати, але водночас змушує не замикатися в собі. Усвідомлюєш: тобі пощастило більше, ніж багатьом іншим — і це додає сил рухатись далі.

Пам’ятаю одного побратима, якому дрон відірвав обидві ступні. І все ж він зберігав бадьорість духу. Якщо він може, то яке ми маємо право опускати руки? Навіть поранені, ми мусимо продовжувати — і ми продовжуємо.

«Віві» також зізнається, що саме український народ надає йому сили залишатися й продовжувати боротьбу. Для нього це не просто обов’язок — це відданість людям, чиє життя та батьківщину він прийшов захищати:

– Саме для цього ми зголосилися стати на захист українського народу. Я ніколи не зустрічав настільки прекрасних і щедрих людей, які приймали мене так тепло. Я хочу жити серед них і виховувати тут своїх дітей. Для мене це справжнє щастя.

Із Україною «Віві» пов’язує не лише своє сьогодення, а й майбутнє. Наша країна стала для нього фундаментом, на якому він будує власні плани — як особисті, так і професійні:

– Я мрію отримати українське громадянство, збудувати маленький будиночок і жити в Карпатах. Хочу поєднати спокійне життя в горах і службу в армії.

Для «Віві» Україна — передусім люди, яких він захищає. Так само Інтернаціональний легіон — не просто військовий підрозділ, а справжнє братерство, загартоване в бою:

– Легіон — це пригода. Складна, але неймовірна. Це також сім’я, де зустрічаєш дивовижних людей, справжніх товаришів. Тут відразу розумієш, на кого можна покластися. Бачиш побратимів, які залишаються поруч навіть у найважчих обставинах: чи в окопах, чи у бронетехніці, чи у бліндажах, чи під снігом за мінус двадцять, чи по коліна в багнюці.

Щоб стати до лав Легіону, однієї відваги замало. Справжній легіонер формується через підготовку — виснажливі тренування, що дають навички та витривалість, необхідні для виживання на передовій:

– Якщо хочете вступити до Інтернаціонального легіону, будьте абсолютно впевнені у своєму рішенні. Усвідомлюйте всі ризики й готуйтеся як фізично, так і морально. Понад усе розвивайте витривалість — я наполегливо рекомендую зосередитися на кардіотренуваннях.

Психологічна підготовка не менш важлива: ознайомтеся з процедурами та реаліями війни, а якщо у вас є сім’я, будьте готові до тягаря розлуки. Ви маєте вміти відсторонитися та прийняти можливість принести найвищу жертву заради спільної справи. І ще одна порада: приїжджайте зі своїм спорядженням — так вам буде легше на старті.

«Віві» — воїн від природи, і ніщо не переважить його покликання. Його шлях — бути солдатом і належати до лав армії. Саме це непохитне відчуття рухає ним уперед:

– Легіон — це піхота, легка піхота в найчистішому вигляді. Це ремесло вимогливе, але для мене — прекрасна робота, якою я пишаюся. Після того, як ми здобудемо остаточну перемогу, я сподіваюся продовжити службу в цьому підрозділі. А якщо це буде неможливо, тоді приєднаюся до іншого підрозділу української армії.

Дізнайтеся більше про Інтернаціональні легіони оборони України та про те, як до них доєднатися, на офіційному сайті.