Степова демократія, перша у світі конституція та захист кордонiв — як українські козаки увійшли в історію

Шаровари, довгі вуса та оселедці на поголеній голові. Гопак, верхова їзда й запаморочлива романтика диких степів. Разючий симбіоз свободи й неймовірної мужності. Напевне, це перше, що спадає на думку під час згадки слова "козак". Козаччина стала стрижневою епохою в історії української нації. Недарма самі українці часто називають себе "козацьким народом".

Козаки та Україна: основа держави

Козаччина є важливою складовою, навіть основою українського національного міфу. Такий міф є у кожного народу. І не варто його руйнувати, потрібно лише дивитися на світ без рожевих окулярів. Важливо не порівнювати в одній площині реальну історію козаків та міфи інших народів світу. Можливо, козаки не були Робін Гудами, проте сам Робін Гуд не був таким, як його зображує культура. Невідомо достеменно, чи він взагалі існував.

Так само точно невідомо — чи існували Байда та Мамай; найімовірніше, не були характерниками (козацькими чарівниками) Самійло Кішка та Іван Сірко. Але козаки справді захищали кордони, визволяли тисячі захоплених у рабство українців, дбали про українську церкву (відповідно, культуру та освіту).

Важливо Як Боголюбський Київ брав, а Сагайдачний на Москву ходив

Петро Сагайдачний дійшов до Москви, а Богдан Хмельницький збудував українську державу, Іван Мазепа ж хотів її відродити та створив феномен козацького відродження, а Пилип Орлик сформував конституційні основи державності за десятки років до американської та французької революцій.

Цей список можна продовжувати. Козаки справді стоять біля коренів української нації, вони є нашими національними героями й творили історію, якою ми можемо пишатися.

Хозари, бродники, чи селяни-втiкачi? Хто такі козаки та звідки узялися

Поява козацтва губиться у глибині віків. Класична версія, взята за основу Михайлом Грушевським, значно спрощена. Батько української історії вважав, що козаками ставали здебільшого селяни-втікачі із більш заселених українських земель, що потерпали від соціально-економічної несправедливості у Великому Князівстві Литовському та Королівстві Польському. Цю теорію розвинули його учні під впливом комуністичної системи, що зумовило певний ухил в бік соціально-економічної складової.

По-новому історію козацтва стали досліджувати в пострадянський період. Ці дослідження сформували низку нових теорій походження козацтва, деякі з них більш ніж колоритні.

• Самі козаки виводили своє походження від хозар — народу, який збудував могутню степову державу ще у ранньому середньовіччі (була зруйнована Київським князем Святославом Хоробрим у Х столітті).
• Цікавою є теорія походження козаків від бродників (населення нижнього Дніпра, узбережжя Азовського моря, нижнього Дону і Подунав'я) – схожого феномену ще княжих часів. Її відгалуженням є "болохівська теорія". За нею козаки — це мешканці Поділля, які асимілювали татар.
• Деякі теорії базуються на найменуванні черкеси (або черкаси, звідси й походить назва українського міста, що розташоване якраз у серці життєдіяльності українського козацтва).
• Найколоритніша з цих гіпотез взагалі виводить козаків із Єгипту, звідки вони через Кавказ переселилися у Причорномор’я.
• Більш "приземлені" теорії вказують на можливість міграції народів Кавказу під час монгольського панування.
• Найбільш науковою є версія "чорних клобуків" — тюркомовних народів, які якраз жили в районі сучасних Черкас у княжі часи та захищали південні кордони Русі-України.
• Також висуваються версії походження козаків від кіммерійців, скіфів чи половців — народів, що населяли причорноморські степи у різні періоди історії.

Зараз українські історики схиляються до думки, що універсальної теорії не існує і, найімовірніше, більшість з них мають під собою реальне підґрунтя і не дуже-то й суперечать одна одній.

Козаки — вільні мешканці степу

Тепер — до історичних фактів. Українське Причорномор'я віддавна було місцем проживання різноманітних степових народів та притулком для тих, хто не знайшов себе у землеробських державах. Позаяк писемності тут не було, історія цих земель вкрита білими плямами історії, легендами та притаманною їм романтизацією та міфологізацією всього, що відбувалося.

Очевидно, що цілі народи не могли просто безслідно покидати ці землі. Не варто виключати, що якась частина різних народів, що населяли Причорномор'я з часів кіммерійців, залишилася. Це ж стосується й різних соціальних елементів на кшталт бродників, болохівців чи уходників (людей, які вирушали в степ на "уходи" — мисливство, рибальство, добування солі та інші промисли).

От увесь цей конгломерат людей вільних, що не знали собі господаря та не належали жодному володарю, монголські хроністи ще у 1240 році, коли лише прибули сюди, ймовірно, й назвали козаками. Бо "козак" — тюркське слово, що означає вільну людину, яка не належала жодному володарю.

Цих сміливих воїнів не проти були наймати на військову службу сусідні володарі, та навіть брати собі в охорону. Цим й зумовлені згадки про козаків у писемних джерелах держав, що функціонували у степу або біля нього.

А як же селяни-втікачі?

У XV столітті Литва та Польща остаточно поглинули давньоукраїнські руські князівства. Це загострило релігійну та соціально-економічну обстановку на цих землях. Потік людей у степ (не тільки селян, інколи і знатного походження) зріс. Це вже відповідає соціальним теоріям українських дослідників на чолі із Михайлом Грушевським, що виводив козацтво саме із середовища утікачів від панщини та інших "благ" нових устоїв.

Степова демократія, перша у світі конституція та захист кордонiв

Спочатку козаки вели досить екстремальний спосіб життя, оточенi ворогами, якими були як сусідні племена, так і їхні ж "колеги" з інших загонів. Пізніше, коли кількість суттєво зросла, козаки почали організовуватися. Зводити фортеці-січі, які ставали адміністративними центрами, та хутори-зимівники, де з часом стали проживати сім’ї козаків.

Важливо Україна та Річ Посполита: шлях до Європи чи дорога в неволю?

Козацький устрій завжди зберігав демократичну сутність. Рішення здебільшого ухвалювалися колегіально. Спочатку на Запорізьких Січах збиралася загальна (генеральна) козацька рада, у якій брали участь усі козаки. На ній на рік обирали старшину та кошового отамана. На таких самих радах вирішувалося, чи йти у похід та на кого (війни та миру), а також інші важливі питання.

Зі збільшенням кількості козаків ця система ускладнювалася, але основа залишалася тією ж — козаки самі обирали собі керівництво та спільно вирішували ключові питання. На початку XVIII століття в козацькому середовищі навіть було написано конституцію — "Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького", яку чимало істориків вважають першою у світі. Її автором став Пилип Орлик — наступник Івана Мазепи.

Лише є в цій історії один нюанс — Пилип Орлик був обраний гетьманом в еміграції після поразки військ Івана Мазепи під Полтавою, тому втілити у життя свої напрацювання він не зміг.

Перша згадка про українське козацство: захисники кордонів входять в історію

З кінця XV століття козаки залучаються до польських та литовських військ для захисту південних кордонів Великого князівства Литовського від степових орд. У цьому контексті про них і згадує польський хроніст Марцін Бельський, який описував події 1489 року. Його допис — перша згадка про українських козаків.

На той час кочові племена, що жили у Північному Причорномор’ї та підкорялися кримському ханові, ледь не щороку здійснювали спустошливі набіги на сусiдiв. Страждали здебільшого українські землі, які були найближчими до степу. Звідси й виник образ мужніх козакiв — захисників мирних українців та християн (степовики переважно сповідували іслам).

Запорізька Січ — не одна, а віcім!

До середини XVI століття козаки стали більш організованим явищем. Вони навіть стали зводити спеціальні фортеці-січі, які ставали чимось на кшталт їхніх адміністративних центрів. Січі розташовувалися у нижній течії Дніпра за порогами. Тому козаки себе називали запорожцями, а свої Січі — запорізькими.

Ймовірно, за їхню організацію взялися представники староукраїнської еліти — нащадки давньоруських князів. Так, за легендою, першу відому Запорізьку Січ на острові Хортиця було зведено під керівництвом представника роду князів Вишневецьких, якого спiвставляють з легендарним козаком Байдою.

Першою історичною (про яку ми точно знаємо) Запорізькою Січчю стала фортеця, зведена на острові Томаківка. Всього основних Запорізьких Січей існувало вісім — це вісім етапів історії Запорізького козацтва. Остання була зруйнована російськими військами у 1775 році.

Реєстрове козацтво — кар`єрний джек-пот

У 1572 році вже у Речі Посполитій козаків стали офіційно залучати на військову службу як окремий офіційний рід військ — було введено Реєстр.

Спочатку до нього було внесено лише триста козаків, проте ця подія ознаменувала новий етап в історії козацтва. Адже в становому суспільстві, де реальні громадянські права мали лише військові та духовенство, опинитися в офіційно визнаному роді військ означало "зірвати джек-пот".

З часом реєстр став збільшуватися і сформувався список привілеїв, які отримувало реєстрове козацтво. Ключовим з них було право володіти землею — основним капіталом цього періоду. Також були й інші права — податкові пільги, самоуправління тощо. Найважливіше, що реєстровий козак — це вже не колишній селянин-утікач, що намагається вижити в дикому степу, а визнаний державою воїн-землевласник рівний шляхтичу.

Гетьманщина: боротьба не за привілеї

У середині XVII століття напруження між козацтвом та шляхтою, що не бажала терпіти конкуренції з боку нового суспільного стану, досягло апогею. Із суперечок про кількість реєстрового козацтва (вона коливалася від 6 до 8 тисяч, а реальних козаків були десятки тисяч) та привілеї, які їм належать (козаки хотіли мати ті самі привілеї, що й шляхта) конфлікт переріс в ідеологічний та національний.

Врешті спалахнуло повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке завершилося утворенням фактично незалежної козацької держави. В історичному сенсі вона є зв’язковою ланкою між давньоукраїнською руською та сучасною українською державною традицією.

Занепад козацтва

На жаль, українська козацька держава не здобула повноцінного визнання й з часом була розділена між могутнішими сусідами. Козацька еліта повторила шлях давньоукраїнської і врешті асимілювалася серед російського імперського дворянства. Гетьманщина припинила своє існування у кінці XVIII століття.

Слобожанщина: козацькi осередки на… землях Московського Царства

Окремим феноменом було існування п’ятьох слобідських полків. Вони були засновані запорожцями, які покинули Річ Посполиту після поразки в одному зі згаданих вище конфліктів за привілеї.

Запорізькі козаки в нових політичних та навіть географічних реаліях змогли відтворити свій суспільний устрій вже на території Московського Царства. Слобідські полки проіснували майже півтора століття. Політичне життя у цьому форматі козаччини було менш насичене і є менш дослідженим, проте вони забезпечили кільком поколінням українців вільне козацьке життя.

Після краху: козацтво, розсiяне по свiтах

Неможливо оминути подальші поневіряння козаків "в еміграції". Після руйнування останньої Запорізької Січі козаки розійшлися в різні сторони.

Найбільш відома історія козацтва на Кубані. Туди їх де-факто переселила імперська влада, намагаючись надалі їх використовувати як захисників кордонів.

Інші козаки пішли за Дунай та навіть на територію Австрії (Банатська Січ). Проте більш нестандартним для сучасників було існування Задунайської Січі, де козаки фактично віддзеркалювали себе в минулому, захищаючи кордони Османської імперії — вона була ліквідована у 1828 році.

Козацтво оспiване: від історії до міфології та літератури

Зрозуміло, що такий славний та епічний період історії не міг не відбитися у народній творчості. Український фольклор переповнений різними легендами, піснями, переказами, казками про козаків.

Козаччина породила цілі літературні жанри. Лірники, кобзарі, бандуристи — це здебільшого колишні козаки, які отримали травми, що не давали змогим надалі займатися військовою справою або ж просто вже були похилого віку. У героїчних піснях-думах вони оспівували діяння козаків як з власного досвіду, так і переповідаючи козацькі легенди.

Важливо У чому "винний" Богдан Хмельницький: яка була альтернатива Переяславській угоді з Москвою

У ХІХ столітті, коли водночас набували поширення ідеї національного відродження та домінував жанр романтизму, козаччина стала справжнім українським національним символом. Ці дві тенденції тісно переплелися та породили справжню українську національну міфологію, із якою й знайомі більшість українців.

У фольклорі та літературі козаки виступають мужніми героями, захисниками християнської віри, знедолених селян-кріпаків та українців від підступних ворогів. Козаки стали не просто символом України, а самою її сутністю. Зрозуміло, що насправді все значно складніше.

Усі українці ніколи не були й не могли бути козаками, яких навіть у пікові періоди було лише кілька десятків тисяч. А усі козаки, зрозуміло, не були героями та ідеалістами. Козаки не лише захищали слабких та рідну землю, а часто самі були не проти напасти на території сусідів.

Проте усі ці речі аж ніяк не нівелюють героїзм, мужність та той величезний вклад, який здійснили козаки у процес українського націєтворення. Йдеться лише про розуміння, що не ідеальним є увесь світ, і козацтво не є винятком.