Наймолодший Заслужений учитель України: Настрій школярів можу оцінити за "тестом на коалах"

Роману Романчуку з Полтави всього 30 років, проте у його скарбничці вже є одна з найпрестижніших педагогічних нагород – звання «Заслужений Вчитель України».

Про свої будні, цілі, методи викладання та багато інше напередодні Дня учителя Роман Романчук розповів в інтерв'ю Коротко про.

Поїхав вступати за майбутньою дружиною

Як і 15-20 років тому, коли сам ще був школярем, сьогодні Роман Романчук має сім-вісім уроків на день. Тільки тепер він не за партою сидить, а біля дошки. Захопившись географією ще у школі, він не планував стати учителем. Зізнається – у коледжі та, мабуть, і в університеті таких думок теж не було.

- Тоді я ще не знав, чи повернуся до школи після вишу, мета була – здобути освіту, а там уже подумаю, - зазначає Роман Станіславович.

Але, як то кажуть, знаки були. Ще у сьомому класі хлопець почав підміняти вчительку на уроках – перевіряв рівень знань однокашників.

– Провчився у своєму селищі дев'ять класів і вирішив вступати до коледжу у сусідньому місті, – згадує Роман Романчук. -

На географів того року прийому не було, готували випуск трудовиків та інформатиків.

Довелося замість глобуса брати в руки викрутку зі стамескою. Але Роман не сумував – невдовзі вступив на географа у Полтаві. Признається: захоплення цим предметом на той час вже не було на першому місці. На перше вийшло захоплення дівчатами, вірніше однією з них – його майбутньою дружиною.

– До Полтави, чесно кажучи, я вже поїхав вступати слідом за своєю майбутньою дружиною, з якою познайомився у коледжі, – усміхається Роман Станіславович.

Паралельно доучувався на трудовика та заочно – на вчителя інформатики. Коли тільки встигав? Окрім навчання, Роман на четвертому курсі ще й на роботу пішов – учителем географії до школи №20. Тут він пропрацював сім років, а коли настав час вести вже власну доньку до першого класу – до школи №32 по сусідству з домівкою - Романа, вже відомого в Полтаві вчителя, покликали сюди на роботу.

– Зараз тільки закінчився перший місяць моєї роботи на новому місці, – зазначає Роман Романчук. – Діти зі школи №20 пишуть, нудьгують… Але тут я можу і з дочкою поряд бути, та й дохід більший у зв'язку з більшим навантаженням – тут є класи з географічним профілем. Наприклад, у звичайних старших класах один урок географії на тиждень, а у профільних – п'ять. Менше семи-восьми уроків на день у мене не буває.

"Котику, може, не треба так робити?"

Зовні Роман на зорі своєї вчительської кар'єри мало відрізнявся від учнів, але зумів одразу вибудувати дисципліну у класі. Відразу пояснював принципи їх спільної з класом роботи, щоб потім не було зайвих запитань.

- Буває, звичайно, доводиться приструнити неслухняних учнів, але я не кричу, навпаки, роблю паузу і звертаюся максимально ласкаво, - зазначає Роман. – Коли говорю: «Котику, може, не треба так робити?» - діти одразу розуміють, що вони вже переходять межу.

Роман Романчук активно веде соцмережі, де його читають/дивляться не лише учні, а й вчителі.

Досвідчені колеги і підказали минулого року пошукати удачі на конкурсі « Вчитель року », перемога в якому відчинила ще одні двері – дала можливість претендувати на звання «Заслужений вчитель». Його він також легко отримав, хоч і не чекав. І це ще не лише значок на груди, а й матеріально відчутно – власникам такого звання додають 20% до окладу.

Вчительська зарплата – це те, на що освітяни скаржаться десятиліттями. Якщо в тебе немає жодних звань і великого стажу роботи (а де його взяти після університету?), то взагалі незрозуміло, як вижити – виходить мінімалка. А якщо іногородній – майже вся вона піде на оренду житла.

Фотографія з випускниками на згадку – найкраща нагорода

Оцінки учнів як показник високого рівня вчителя він не вважає найважливішим. Тому оцінки у журналі не натягує. Але й «двійками» не засипає. Каже: головне, щоб дитина приходила на урок із посмішкою і йшла з нею ж. А ще дуже приємно, коли учні кажуть йому «дякую».

– Приємно, коли вони не бояться. Не хочу, щоб вони говорили між собою: «Ой, географія – це жах!» – розмірковує Роман Станіславович. – Хочу, щоб вони отримували задоволення від уроку, щоб географія викликала бажання на неї ходити. Вдячні учні, які наприкінці року говорять «дякую», а випускники просять сфотографуватися на згадку – важливіше та приємніше за будь-яку відзнаку.

Завдання вчителя, на думку Романа, це дати не тільки й не так знання дітям, як сприяти їх розвитку та зростанню.

- У законі про освіту написано дуже гарно: мета освіти – "різносторонній гармонійний розвиток особистості", – додає Роман. – Я із цим згоден на 100%. Не написано ж – «виховати особистість із високим рівнем географічних чи інших знань».

Вчитель – це більше, ніж професія, вважає Роман. Це «коли віддаєш, не чекаючи натомість нічого».

Учениця подарувала саморобну ляльку-копію вчителя

Професійне свято під час війни освітяни відзначають скромно. До повномасштабного вторгнення ще планували якісь концерти за участю учнів, культурні заходи. Нині проводять свято за короткою програмою.

- У попередній школі, якщо діти хотіли якось привітати – подарувати щось, ми пропонували заплановані на це гроші задонатити, - зазначає вчитель.

Найпам'ятніший подарунок, який отримував Роман Романчук до Дня вчителя, – свою копію у вигляді ляльки з ниток. Її зробила одна із учениць.

Навчальний процес підлаштований під кількість місць в укритті

У школі, де викладає сьогодні Роман, є два укриття – в одному може поміститися тисяча осіб. Приблизно стільки ж навчається. Друге укриття – для початкової школи, що зручно – малечу ніхто не затопче. А ось у попередній школі укриття не було – орендували в іншому навчальному закладі, розташованому через дорогу. Безкоштовно. Але вчитися все одно доводилося у дві зміни – в укритті вміщалося близько 200 осіб із 500 учнів.

Вчительська праця, на думку Романа Романчука, одна з найнедооцінених, при тому, що саме представники цієї професії створюють фундамент у житті.

– Є такий вислів: «Хорошим учителем може стати лише той, хто сам був добрим учнем». Наскільки ви з ним згодні? Ви самі у школі були відмінником, і університет закінчили із червоним дипломом.

- Не згоден взагалі. Хорошим учителем може бути той, хто любить дітей. Хто готовий рости і розвиватися заради них, навчатися – вчителі постійно розвиваються. А оцінки не мають великого значення. Ти можеш бути хорошистом або навіть погано знати, наприклад, математику чи географію, але бути в якомусь спорті чемпіоном Європи – і ти будеш чудовим фізруком. Або можеш мати погані оцінки з гуманітарних предметів, а в інформаційних технологіях бути найкращим.

А ще Роман Станіславович не лише навчає дітей географії та допомагає кожному знайти шлях до себе, але намагається вести уроки відповідно до психологічного стану школярів. Для цього він пропонує, наприклад, вибрати на малюнку одну з восьми коал, чиї емоції зараз ближчі для учня.

- Це дає мені зрозуміти, кому краще сьогодні дозволити просто посидіти і не чіпати його зайвий раз, а кому, можливо, і зовсім потрібно самому запропонувати допомогу - може, щось трапилося у дитини, - пояснює Роман Станіславович. – Це я сам вигадав – це мій проєкт «Емоційний компас». Так само називається мій канал у телеграмі.

Педагог взагалі активно використовує сучасні технології та онлайн-ресурси для створення інтерактивних уроків, адаптуючись до "цифрового покоління" учнів.

Поганих оцінок у журналі Романа Станіславовича майже немає. Тут треба постаратися, щоб у нього «двійку» отримати. Втім, 11-12 він теж ставить рідко – щоб здобути найвищий бал, треба здивувати вчителя, запропонувавши альтернативне небанальне рішення завдання. Ну а після уроків молодий педагог до ночі засиджується над розробкою нових проєктів та цікавих завдань для учнів – зі старих посібників не переписує. Буває, звичайно, що за це йому дістається від дружини – краде їхній особистий час. Але як у цій професії уникнути жертв?