«Не війна, але й не мир»: як Берлін змінює оборонну політику

Берлін посилює риторику щодо російської загрози та відповідей на неї.

Починаючи з осені 2025 року, повітряний простір Європи, зокрема Німеччини, став ареною нових гібридних загроз. Ідеться не лише про численні виявлення невідомих безпілотних літальних апаратів, переважно, ймовірно, російського походження, а й про безпрецедентну атаку дронами Польщі та несанкціоновані польоти російських літаків у повітряному просторі Естонії. Для Німеччини ситуація є особливо чутливою, адже дрони з’являються поблизу критичних об’єктів інфраструктури та військових об’єктів, зокрема у землі Шлезвіг-Гольштейн. Ці інциденти стали каталізатором переосмислення підходів у сфері безпеки та формування комплексніших стратегій реагування на гібридні загрози.

У Берліні наголошують, що необхідно вдатися до рішучіших кроків у сфері безпеки. Федеральний канцлерФрідріх Мерц нещодавно зазначив, що Німеччина «не перебуває у стані війни, але вже й не у стані миру». За його словами, країна стикається з новим типом гібридних загроз, включно з кібератаками, саботажем, шпигунством та порушенням повітряного простору дронами. А отже, захист повітряного простору стає одним із пріоритетів національної безпеки, а координація із союзниками в НАТО розглядається як ключовий елемент збереження суверенітету та стабільності регіону.

Дедалі жорсткішу риторику використовує й німецький міністр оборони Борис Пісторіус, який наголошує на необхідності адаптувати традиційну стриманість до нової реальності гібридної війни. Він наголошує, що сучасні загрози вимагають оперативного впровадження технологічних рішень та перегляду процедур реагування, аби забезпечити надійний захист критичної інфраструктури та військових об’єктів.

Іще наприкінці червня 2025 року провідне німецьке видання Spiegel опублікувало витяги зі стратегічних оцінок Бундесверу, де Росію визначено як «екзистенційну» загрозу для безпеки ФРН. Згідно з цими даними, Москва вже активно перебудовує промислову інфраструктуру та командні структури під потреби масштабного конфлікту з НАТО орієнтовно в другій половині 2020-х років. Особливу увагу акцентовано на системному нарощуванні військового досвіду, модернізації озброєнь і суттєвому збільшенні чисельності мобілізованих сил — до близько 1,5 мільйона військових упродовж найближчого року.

Наголошується, що Німеччина та її союзники в НАТО ще не досягли необхідного рівня мобілізаційної готовності для ефективного контролю східного флангу Альянсу. Документ зазначає, що усунення цього розриву потребує прискорених реформ у оборонній сфері, значних інвестицій у технічні та людські ресурси та підвищення рівня національної готовності до тривалого протистояння. Водночас чиновники визнають, що темпи модернізації та реальні спроможності значно відстають від масштабів потенційної російської агресії.

За даними іншого видання Handelsblatt, офіційні установи ФРН і кількох інших країн ЄС прогнозують, що Росія може бути готова до наступальної операції за п’ять-вісім років. Водночас аналітики застерігають, що є ймовірність більш раннього нападу. Фіксуються широкомасштабні російсько-білоруські військові навчання й активна інформаційна кампанія Москви, у якій акцент робиться на захисті російськомовного населення — очевидний прийом передвоєнної риторики, використаний для виправдання агресії проти України.

Водночас оцінки незалежних експертів і внутрішні звіти Бундесверу вказують на те, що деякі спроможності, зокрема логістика, протиповітряна оборона та кіберзахист, залишаються недостатньо розвиненими. Це зумовлено бюрократичними перепонами та недостатнім рівнем фінансування. Хоча оборонний бюджет зростає, повної готовності ще не досягнуто, й політична воля німецького уряду спрямована на прискорення реформ.

У вересні 2025 року затверджено збільшення військового бюджету Німеччини приблизно на 10 млрд євро — до 62,43 млрд євро. До цієї суми додаються близько 24,06 млрд євро зі спеціальних фондів, про які йшлося раніше. Згідно з даними німецького оборонного відомства, бюджет на оборону передбачає поступове зростання: до 82,69 млрд євро 2026 року, 93,35 млрд — 2027-го, 136,48 млрд — 2028-го та 152,83 млрд євро — 2029-го.

Ключовими загрозами тут залишаються сповільнений темп реформ і політична нерішучість, що не відповідає динаміці зовнішніх викликів. Незважаючи на рішучу позицію однопартійця Бориса Пісторіуса, молодші партнери в урядовій коаліції, соціал-демократи, продовжують дотримуватися обережної позиції часів Олафа Шольца. Вона полягає в принципі «не провокувати Москву», щоб не спричинити подальшої ескалації. Хоча наприкінці 2023 року керівництво СДПН визнало помилковість свої «східної політики», історично тісні контакти партії з Росією, вочевидь, і далі відіграють помітну роль у формуванні підходу до зовнішньої політики.

Німецькі експерти дедалі частіше відзначають відсутність у Європи, зокрема в Німеччини, чіткої стратегії перемоги України у війні з Росією. За словами старшого наукового співробітника Мюнхенської конференції з безпеки Ніко Ланге, «ми лише куруємо цю війну». Схожу оцінку наводить військовий експерт Крістіан Мьоллінг, наголошуючи на відсутності конкретного плану дій щодо перемоги України. Ці зауваження свідчать про загальне відставання стратегічного мислення в плануванні підтримки Києва.

У контексті нових гібридних загроз перед німецькими оборонними структурами постає завдання створити системи, здатні ефективно виявляти, класифікувати та нейтралізувати потенційно небезпечні дрони. Розглядаються інноваційні технології — від систем радіоелектронної боротьби до пристроїв, що перехоплюють контроль над БпЛА або блокують їхні сигнали управління. Акцентується увага на безпечному використанні таких систем, щоб уламки або збиті апарати не створювали додаткової загрози. Ці технологічні заходи доповнюються законодавчими змінами, які наразі перебувають на стадії ухвалення.

Юридичні аспекти залишаються головним викликом: відсутність чітко визначених правил для поліції та військових щодо знищення дронів над цивільними територіями обмежує оперативність реагування. Міністр внутрішніх справ Александер Добріндт ініціює відповідні законодавчі зміни, аби дозволити знищення дронів, які становлять загрозу для життя або критичної інфраструктури. Водночас країна мусить зберігати баланс між ефективною безпекою та правами громадян, адже надмірні обмеження можуть спричинити внутрішні суперечки й втрату суспільної довіри.

Водночас багато хто в Німеччині сьогодні визнає реальність загрози з боку Росії. Не викликає сумнівів і той факт, що порушення повітряного простору, дрони та провокаційні маневри є частиною системної практики Москви з тестування меж реагування НАТО. Російські провокації, зокрема, спрямовані на те, щоби реакція Альянсу могла бути інтерпретована як агресивна. Водночас у німецькому політичному дискурсі спостерігається певна невизначеність щодо рівня жорсткості заходів у відповідь. Представники ХДС/ХСС допускають можливість збиття російських винищувачів, але більшість політиків та експертів надає перевагу дипломатичним заходам або примусу до посадки.

Особлива увага приділяється солідарності НАТО та необхідності чітких сигналів від усіх членів Альянсу. Будь-яке вагання окремих держав може підвищити впевненість Росії у безкарності своїх дій. Аналогічно важливою є узгодженість позицій зі США: їхня реакція або мовчання суттєво впливає на оцінку Москвою потенційної відповіді Заходу. Всередині Європи й у відносинах зі США є певна невизначеність щодо готовності до посилення тиску на Росію та масштабів можливих санкцій, що посилює й без того значний скепсис німців стосовно надійності США за адміністрації Трампа як партнера.

На цьому тлі дедалі очевиднішою стає мета російських провокацій: відволікання уваги Заходу від підтримки України та примус зосередитися на внутрішніх викликах і власних потребах. У такий спосіб Москва прагне розмити єдність союзників і знизити ефективність допомоги Києву.

Символічною відповіддю стало оголошення міністра оборони Бориса Пісторіуса на Безпековому форумі у Варшаві. Він укотре підтвердив непохитність підтримки України з боку Берліна й повідомив про передачу двох додаткових систем ППО Patriot до кінця 2025 року. Це рішення стало не лише практичним внеском у зміцнення української оборони, а й чітким сигналом: будь-які спроби Москви відвернути увагу від ключового завдання — захисту України — приречені на провал.

У ширшій перспективі ці кроки відображають зміну німецького безпекового дискурсу. Від середини 2025 року країна проходить важливу фазу переосмислення власної оборонної політики під тиском нових викликів у повітряному просторі. Політична риторика стає дедалі жорсткішою: Берлін визнає, що протидія російській гібридній загрозі потребує не лише дипломатії, а й системного поєднання технологічних інновацій, законодавчих змін і військової готовності. Реалізація таких заходів дасть змогу Німеччині не лише гарантувати власну територіальну цілісність, а й стати ключовим елементом колективної безпеки Європи, демонструючи рішучість у відбитті новітніх форм агресії XXI століття.